Рішення

від 15.01.2025 по справі 916/3190/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3190/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача: Приватного підприємства фірма «БАЙМЕД» (65017, Одеська обл., м. Одеса, вул. Єфімова, буд. 13, кв. 1 А; код ЄДРПОУ 23988209)

про виселення та стягнення 282 519,85 грн;

представники сторін:

від позивача не з`явився,

від відповідача не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства фірма «БАЙМЕД», в якому просить суд:

- виселити Приватне підприємство фірма «БАЙМЕД» з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 18,0 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Болгарська, 38, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

- стягнути з Приватного підприємства фірма «БАЙМЕД» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 282 519,85 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилається на укладення з відповідачем договору оренди, надання відповідачу за вказаним договором у строкове платне користування нежитлового приміщення, припинення дії договору 20.07.2020 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, а також на порушення відповідачем обов`язку щодо своєчасного повернення орендованого приміщення після закінчення дії договору.

Ухвалою від 23.07.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 7 265,80 грн.

30.07.2024 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою від 05.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/3190/24, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.08.2024, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив.

26.08.2024 до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без його участі.

Протокольною ухвалою від 26.08.2024 відкладено підготовче судове засідання на 14.10.2024.

Протокольною ухвалою від 14.10.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.11.2024.

06.11.2024 суд оголосив перерву в засіданні до 25.11.2024 з метою вжиття всіх можливих заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, а саме шляхом здійснення спроби такого повідомлення за наданими позивачем контактними даними.

Судове засідання, призначене на 25.11.2024, не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одеса та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою від 25.11.2024 суд повідомив сторін про те, що судове засідання призначено на 16.12.2024.

13.12.2024 позивач звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи без його участі.

Судове засідання, призначене на 16.12.2024, не відбулося у зв`язку з анонімним повідомленням про закладення вибухового пристрою в адміністративній будівлі суду.

Ухвалою від 16.12.2024 повідомлено сторін про те, що судове засідання призначено на 15.01.2025.

13.01.2025 до суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи без його участі.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвал суду на юридичну адресу Приватного підприємства фірма «БАЙМЕД» - 65017, Одеська обл., м. Одеса, вул. Єфімова, буд. 13, кв. 1 А.

Однак, судова кореспонденція повернулася до суду з відмітками пошти "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

За приписами ч.ч. 1, 4, 9 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

З урахуванням вищевикладеного, суд виснував про можливість відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

15.01.2025 судом складено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

27.09.2006 між Комунальною установою міська клінічна лікарня № 1 як орендодавцем та Приватним підприємством фірмою «БАЙМЕД» як орендарем укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 14-06 (далі Договір; а.с. 11-13), згідно з п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: 65007, м. Одеса, вул. Болгарська, 38, перший поверх, загальною площею 18,0 кв.м, під аптеку.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В силу ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Суд встановив, що між орендарем та орендодавцем на підставі Договору № 14-06 від 27.09.2006 виникли правовідносини оренди.

Пунктом 7.12. Договору сторони узгодили, що вступ орендаря у користування приміщенням настає з дати, означеної в п. 1.2. Договору, підписаного обома сторонами.

Пунктом 1.2. Договору визначено строк його дії, а саме з 01.08.2006 до 25.07.2007.

Як свідчать матеріали справи, дію Договору неодноразово було продовжено на підставі ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XII, згідно з якою у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

В подальшому між орендодавцем та орендарем було укладено низку додаткових угод до Договору (а.с. 14-20), згідно з якими вносилися зміни до Договору, зокрема, щодо орендної плати, порядку її розрахунку, терміну дії Договору.

Так, згідно з додатковою угодою від 29.07.2017 термін дії Договору було продовжено до 28.07.2018.

Додатковим договором № 1 від 20.07.2018 (а.с. 20) змінено назву орендодавця у Договорі на Департамент комунальної власності Одеської міської ради, продовжено термін дії Договору на один рік з 20.07.2018 до 20.07.2019.

Інших додаткових угод до Договору матеріали справи не містять, у зв`язку з чим суд приходить до висновку, що сторонами на підставі ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» досягнуто згоди про продовження строку дії Договору на один рік, тобто до 20.07.2020.

Відповідно до п. 7.9. Договору дія останнього припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-XII, яким орендодавець та орендар керувалися при укладенні та продовженні Договору, втратив чинність 01.02.2020.

03.10.2019 прийнято Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-IX. У розділі "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за винятком окремих зазначених норм).

При цьому пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Закон № 157-IX опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

При цьому за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина 1 статті 5 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Суд зазначає, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом № 157-IX.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20.

Отже, на момент закінчення терміну дії Договору вже діяв Закон № 157-IX, який набрав чинності з 01.02.2020, тому правовідносини щодо продовження строку дії Договору оренди регулював Закон України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до частин 1-3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною 2 цієї статті.

Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною 1 статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною 2 статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами 11 та 12 частини 2 статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Слід зазначити, що відповідач у визначений Законом строк не звертався до позивача із заявою про продовження Договору, з огляду на що Договір є припиненим 20.07.2020 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Згідно з п. 4.7. Договору, після закінчення строку його дії, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втраті (повній або частковій) об`єкта оренди.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його укладено.

Пунктом 7.9. Договору передбачено припинення дії Договору внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Припинення договору оренди свідчить про відсутність у орендаря правових підстав для подальшого користування об`єктом оренди.

В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 227/3760/19-ц від 26 жовтня 2022 року викладено правовий висновок, що зайняття нежитлового приміщення фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не позбавляє власника його права володіння на майно, не створює перешкоди у розпорядженні цим майном, а створює лише перешкоди в користуванні володільцем своїм майном. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник нежитлового приміщення вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, тобто негаторний позов.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном і цей спосіб захисту може бути реалізовано шляхом подання негаторного позову, що є позовом власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Цей спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Як встановлено судом, Департамент комунальної власності Одеської міської ради на підставі Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 17.03.2021 № 137-VIII, реалізуючи свої функції у сфері здійснення претензійно-позовної роботи з питань, реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності має право звертатися до суду за захистом порушених прав, щодо усунення перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні майном.

При цьому суд зазначає, що виселення є ефективним способом захисту, так як забезпечує поновлення порушеного права особи, яка має речове право на майно та відповідно право орендодавця на вільне розпорядження об`єктом оренди.

Так, з огляду на закінчення строку дії Договору оренди та обов`язок Орендаря повернути майно Орендодавцю після закінчення дії договору, у випадку невиконання відповідного обов`язку, ефективним способом захисту прав є саме вимога про виселення, яка передбачає реальне відновлення порушеного права.

У справі № 916/2467/21, в якій спір також стосувався примусового виселення орендаря із займаного приміщення після закінчення строку дії договору оренди Верховний Суд в постанові від 22.03.2023 надав правовий висновок щодо застосовування статей 15, 16, 785 ЦК України вказавши, що вимога орендодавця до орендаря про виселення забезпечує поновлення порушеного права, тобто є належним та ефективним способом захисту права.

Спрямованість вимог позивача домогтися судовим рішенням припинення безпідставного використання та повернення майна є зрозумілою та відповідає способу захисту прав у спірних правовідносинах. Спосіб, у який позивач виклав ці вимоги в позові, не означає обрання неправильного способу захисту порушеного права на майно, яке було передано в оренду.

Враховуючи встановлені судом обставини припинення Договору оренди та неповернення відповідачем переданого йому в оренду нежитлового приміщення в розпорядження власника, з огляду на приписи статті 785 Цивільного кодексу України, суд вважає, що в даному випадку порушені права позивача, як орендодавця, на вільне розпорядження об`єктом оренди. Адже, з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування відповідачем орендованим майном у даному випадку у зв`язку із закінченням строку договору, на який його було укладено, особа, якій воно було передано на підставі договору оренди, володіє ним незаконно.

За таких обставин, суд доходить висновку про те, що вимога про виселення відповідача є обґрунтованою та такою, що забезпечує поновлення порушеного права позивача як орендодавця, у зв`язку з чим підлягає задоволенню.

Статтею 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Відповідний акт, як свідчать матеріали справи, відсутній та сторонами не підписувався.

Водночас, 25.06.2024 уповноваженими особами позивача було проведено обстеження орендованого за Договором приміщення, про що складено Акт № б/н від 25.06.2024 (а.с. 24).

Згідно вказаного Акту зокрема встановлено, що нежитлове приміщення орендарем не використовується та за актом орендодавцю не повернуто.

Суд зазначає, що користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин.

Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду).

Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 Цивільного кодексу України та статті 216 Господарського кодексу України.

Тобто, неустойка згідно із частиною другої статті 785 Цивільного кодексу України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Водночас неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач не виконав свого обов`язку щодо повернення орендованого майна та оформлення процедури такого повернення шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна після закінчення строку дії договору оренди.

Доказів виконання вказаного обов`язку відповідач суду не надав, доказів вчинення орендодавцем (Департаментом комунальної власності Одеської міської ради) дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря після закінчення строку дії договору, або ухилення орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна матеріали справи також не містять, і відповідачем такі докази не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність у позивача правових підстав для нарахування відповідачу неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Щодо запропонованого позивачем розрахунку неустойки.

Як вбачається із розрахунку позивача (а.с. 26-27), неустойку нараховано за період з 21.07.2020 по 30.06.2024.

Водночас, згідно з п. 4.7. Договору, після закінчення строку його дії, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втраті (повній або частковій) об`єкта оренди.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що Договір припинився 20.07.2020, відповідач повинен був передати позивачу об`єкт оренди за актом в строк до 04.08.2020 (включно).

Проте, відповідач не виконав свій обов`язок щодо повернення орендованого майна та оформлення повернення наймачем орендованого майна шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна після закінчення строку дії договору оренди.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок стягуваної суми неустойки, який здійснений за період з 21.07.2020 по 30.06.2024, судом встановлено, що його здійснено з неправильним визначенням початкової дати нарахування (без урахування п. 4.7 Договору) та з безпідставним врахуванням сум ПДВ.

Неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, встановлена ч. 2 ст. 785 ЦК України, безумовно, є штрафною санкцією, яка передбачена ст. 230 ГК України, та відповідно до ст. 185 ПКУ не є об`єктом оподаткування та нарахування ПДВ.

Суд вважає, що при розрахунку розміру неустойки згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 по справі № 916/1319/19.

З огляду на вказані обставини, суд здійснив власний розрахунок неустойки за період з 05.08.2020 до 30.06.2024, без врахування ПДВ та водночас з урахуванням сплати відповідачем на користь позивача у спірний період грошових коштів у розмірі 150 346,23 грн, що позивач відобразив у своєму розрахунку та також врахував при обчисленні розміру неустойки.

Так, за розрахунком суду розмір неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, складає 208 938,44 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності зі ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом виселення відповідача із орендованого за Договором приміщення, а також шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 208 938,44 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди. У задоволенні решти вимог щодо стягнення 73 581,41 грн неустойки суд відмовляє з мотивів, викладених вище по тексту рішення.

За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 162,08 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26302595) до Приватного підприємства фірма «БАЙМЕД» (65017, Одеська обл., м. Одеса, вул. Єфімова, буд. 13, кв. 1 А; код ЄДРПОУ 23988209) про виселення та стягнення 282 519,85 грн задовольнити частково.

2. Виселити Приватне підприємство фірма «БАЙМЕД» (65017, Одеська обл., м. Одеса, вул. Єфімова, буд. 13, кв. 1 А; код ЄДРПОУ 23988209) з нежитлового приміщення першого поверху, загальною площею 18,0 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Болгарська, 38, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26302595).

3. Стягнути з Приватного підприємства фірма «БАЙМЕД» (65017, Одеська обл., м. Одеса, вул. Єфімова, буд. 13, кв. 1 А; код ЄДРПОУ 23988209) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1; код ЄДРПОУ 26302595) 208 938,44 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди, 6 162,08 грн витрат зі сплати судового збору.

4. У задоволенні решти позову відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 15 січня 2025 р. Повний текст рішення складено та підписано 24 січня 2025 р.

Суддя Р.В. Волков