Рішення

від 23.01.2025 по справі 924/1128/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29607, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1, e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, тел.(0382)71-81-84

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" січня 2025 р. Справа № 924/1128/24

м. Хмельницький

Суддя Господарського суду Хмельницької області Грамчук І.В., розглянувши матеріали

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна", м. Дніпро

до комунального підприємства "Волочиська центральна аптека №11 Волочиської міської ради", м. Волочиськ Хмельницького району Хмельницької області

про стягнення 15127,25 грн заборгованості за договором поставки №5/ХМ від 25.01.2019 року, з яких 14928,88 грн - сума основного боргу та 198,37 грн. - 30% річних,

представники сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідача 14928,88 грн - сума основного боргу та 198,37 грн. - 30% річних.

Вимоги мотивує умовами укладеного 25.01.2019 року договору поставки №5/ХМ.

У відповідності до видаткових накладних №ДУ1080029 від 24.10.2024 на суму 12930,74 грн, №ДУ1080030 від 24.10.2024 на суму 317,54 грн, №ДУ1109856 від 31.10.2024 на суму 900,65 грн та №ДУ1109857 від 31.10.2024 на суму 779,95 грн позивач поставив відповідачу медичні товари на суму 14928,88 грн

Відповідач оплату не здійснив.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 25.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду. Відкрито провадження у справі за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна", м. Дніпро до комунального підприємства "Волочиська центральна аптека №11 Волочиської міської ради", м. Волочиськ Хмельницького району Хмельницької області про стягнення 15127,25 грн заборгованості за договором поставки №5/ХМ від 25.01.2019 року, з яких 59454,24 грн. - сума основного боргу та 12697,32 грн. - 30% річних, для її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін. Призначено судове засідання на 10:00 год. 23.01.2025р.

Повноважний представник позивача в судове засідання не з`явився.

Відповідач не скористався правом участі свого представника в судових розглядах спору, відзиву на позов не подав, належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою.

Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

В силу ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що сторонам, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Враховуючи обставини справи, належне повідомлення сторін про наявність судового спору та надання можливості забезпечити в повному обсязі право на захист, обов`язок дотримання принципу розумних строків вирішення спору, суд, керуючись з ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України, вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

25.01.2019 між товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (Постачальник) та комунальним підприємством "Волочиська центральна аптека №11 Волочиської міської ради" (Покупець) за умовами якого постачальник взяв на себе зобов`язання поставити покупцю непродовольчі товари відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець зобов`язується приймати товари та своєчасно їх сплачувати.

У відповідності до п. 2.1 договору постачальник здійснює постачання товару, а покупець приймає та оплачує товар за цим договором окремими партіями.

Згідно п. 4.4 договору покупець сплачує 100 % вартості кожної партії товару протягом 60 календарних днів з моменту отримання товару. Факт отримання товару підтверджується (видатковою, товарно-транспортною накладною) підписаною сторонами.

Пунктом 5.3 договору сторонами передбачено, що за порушення грошового зобов`язання щодо оплати товарів, покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 % річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України.

Договір №5/ХМ підписано сторонами договору та скріплено їхніми печатками.

Сторонами укладено додаткову угоду від 18.10.2024 по договору поставки №5ХМ від 25.01.2019 у відповідності до якої покупець сплачує 100% вартості кожної партії товару на протязі 30 календарних днів з моменту його отримання. Факт отримання товару підтверджується (видатковою, товарно-транспортною накладною) підписаною сторонами.

На виконання договору №5/ХМ товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 14928,88 грн, що підтверджено видатковими накладними №ДУ1080029 від 24.10.2024 на суму 12930,74 грн, №ДУ1080030 від 24.10.2024 на суму 317,54 грн, №ДУ1109856 від 31.10.2024 на суму 900,65 грн та №ДУ1109857 від 31.10.2024 на суму 779,95 грн

У зв`язку з невиконанням відповідачем вимог позивача в добровільному порядку, останній звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається із матеріалів справи, між товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (Постачальник) та комунальним підприємством "Волочиська центральна аптека №11 Волочиської міської ради" (Покупець) 25.01.2019 року укладено договір поставки №5-ХМ, на підставі якого позивачем поставлено товар відповідачу на загальну суму 14928,88 грн

Відповідно до частини першої статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтями 173, 174 ГК України передбачено, що на підставі господарського договору між суб`єктами господарювання виникають господарські зобов`язання, в силу яких один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 ГК України господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (не належне виконання).

Із наявних видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін, судом встановлено факт поставки товару на суму 14928,88 грн, що підтверджено видатковими накладними №ДУ1080029 від 24.10.2024 на суму 12930,74 грн, №ДУ1080030 від 24.10.2024 на суму 317,54 грн, №ДУ1109856 від 31.10.2024 на суму 900,65 грн та №ДУ1109857 від 31.10.2024 на суму 779,95 грн

Проте, матеріали справи не містять та учасниками судового розгляду не надано доказів оплати товару відповідачем у строки, визначені у п. 4.4. договору.

Таким чином, суд приходить до висновку, що комунальним підприємством "Волочиська центральна аптека №11 Волочиської міської ради" не виконано взятий на себе обов`язок з своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим у відповідача перед товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" утворилась заборгованість в розмірі 14928,88 грн, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Відтак, позовна вимога про стягнення 14928,88 грн основного боргу за договором поставки №5/ХМ від 25.01.2019 року є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо нарахованих 30% річних, передбачених п. 5.3 договору, суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів встановлений договором або законом.

Так, у п. 5.3. договору встановлено, що за порушення грошового зобов`язання щодо оплати товарів, покупець сплачує постачальнику суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 % річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України.

Тобто, сума річних у розмірі 30% річних погоджена сторонами у договорі, що дозволяється відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши нарахування 30% річних, суд приходить до висновку про обґрунтованість розрахунку, тому 198,37 грн 30% річних підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути 14928,88 грн заборгованості за договором поставки №5/ХМ від 25.01.2019 року, нарахованих на цю суму 198,37 грн 30% річних.

Представником позивача у позовній заяві заявлено про подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн

Розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про її часткове задоволення з наступних мотивів.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно зі ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Статтею 244 ГПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 16 ГПК України).

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги від 10.12.2024 року (далі - договір), укладений між адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною (адвокат) та товариством з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (клієнт), відповідно до п. 1.1 якого Адвокат бере на себе зобов`язання надати Клієнту консультації з правових питань, організовувати ведення претензвйно-правової роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом, надавати клієнту правничу допомогу та представляти інтереси клієнта щодо захисту прав та інтересів останнього у судах під час здійснення господарського судочинства, а клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

У матеріалах справи наявні копії додаткової угоди №1 до договору про надання правничої допомоги б/н від 10.12.2024, акт прийому-передачі послуг за договором про надання правничої допомоги б/н від 10.12.2024 та додаткової угоди №1 від 10.12.2024, ордер.

Судом враховується, що згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 12.01.2023 р. у справі №908/2702/21 Верховний Суд, здійснивши правовий аналіз норм статей 126, 129 ГПК України, дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі №922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо.

Отже, Верховний Суд у постанові від 12.01.2023 р. у справі №908/2702/21 дійшов висновку, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України. При цьому таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони. Застосовуючи критерій співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених як у частині четвертій статті 126 ГПК України, так і у частинах п`ятій-сьомій статті 129 ГПК України.

Як встановлено вище, за умовами акту прийому-передачі від 11.12.2024 сторонами договору погоджено 8 000,00 грн послуг, з яких 4000 грн збір та аналіз документів для підготовки позовної заяви та 4000 грн підготовка, подача позовної заяви до Господарського суду Хмельницької області про стягнення заборгованості.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 р. у справі №922/1964/21 відзначила, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 р. у справі №755/9215/15-ц, додаткова ухвала Верховного Суду від 03.12.2021 р. у справі №927/237/20). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Крім того, згідно з висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 р. у справі №904/4507/18 правовою позицією, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

Верховний Суд у постанові від 30.08.2023 р. у справі №911/3586/21 зазначив, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Судом враховується, що відповідно до ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем у позові зазначено, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат у вигляді витрат на понесену правничу допомогу становить 8 000,00 грн

Здійснюючи оцінку витрат позивача на професійну правничу допомогу, судом зауважується, що заявлена до стягнення сума витрат на правову допомогу є неспівмірною з огляду на складність справи, обсяг виконаних робіт та час, витрачений адвокатом.

Отже, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу витрат на надання професійної правничої допомоги, враховуючи такі критерії як обґрунтованість, реальність та розумність їхнього розміру з урахуванням предмету та підстав позову, обсягу матеріалів у справі, кількості підготовлених адвокатом позивача процесуальних документів, кількості засідань та тривалості розгляду справи, складності справи та значення її для сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача та стягнення на його користь з відповідача витрат на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна", м. Дніпро до комунального підприємства "Волочиська центральна аптека №11 Волочиської міської ради", м. Волочиськ Хмельницького району Хмельницької області про стягнення 15127,25 грн заборгованості за договором поставки №5/ХМ від 25.01.2019 року, з яких 14928,88 грн - сума основного боргу та 198,37 грн. - 30% річних задовольнити.

Стягнути з комунального підприємства "Волочиська центральна аптека №11 Волочиської міської ради", м. Волочиськ Хмельницького району Хмельницької області (31200, Хмельницька область, м.Волочиськ, вул. Незалежності, 68А, код 01980087) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (49130, м. Дніпро, вул.Березинська, 24-А, код 37068787) 14928,88 грн (чотирнадцять тисяч дев`ятсот двадцять вісім грн 88 коп.) боргу, 198,37 грн (сто дев`яносто вісім грн 88 коп.) 30% річних, 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім грн 00 коп.) витрат по сплаті судового збору, 3 000,00 грн (три тисячі грн 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

В стягненні решти витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Грамчук

Віддрук. у 3 прим.: 1 - до справи; 2 - позивачу - в електронний суд; представнику позивача Горець О.А. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 3 - відповідачу (31200, Хмельницька область, Хмельницький район, м. Волочиськ, вул. Незалежності, 68А; apteka11@vk.km.ua)