Постанова

від 16.01.2025 по справі 922/2830/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/2830/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.

та представників

позивача: Макаренко О.М. (в режимі відеоконференції),

відповідача: Трофименко Р.О. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Славтича Вадима Володимировича та заяву про визнання позову

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024

та на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024

у справі № 922/2830/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка"

до Фізичної особи-підприємця Славтича Вадима Володимировича

про стягнення заборгованості за договором оренди майна та усунення перешкод у реалізації права власності на нерухоме майно,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Славтича Вадима Володимировича, в якій просило суд: стягнути з ФОП Славтича В.В. за договором оренди № 27-08-20-5 від 27.08.2020 - заборгованість з орендної плати в розмірі 15 678 587,16 грн, 3% річних від простроченої суми за користування чужими коштами в розмірі 470 066,14 грн, інфляційні втрати в розмірі 2 694 108,11 грн, неустойку за неповернення орендованого приміщення в розмірі 1 380 172,10 грн; усунути перешкоди в реалізації позивачем права власності на нерухоме майно шляхом зобов`язання відповідача звільнити від свого майна та майна інших осіб, що знаходиться у ньому та повернути нерухоме майно позивачу шляхом виселення з приміщень, загальною площею 1 730,19 кв.м, що розташовані на першому поверсі ТРЦ «Французький бульвар» (нежитлова будівля літ. Ю-4) за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б та позначені штриховкою у плані розміщення об`єкта оренди, що є додатком №1 до договору оренди № 27-08-20-5 від 27.08.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач систематично порушує умови договору оренди № 27-08-20-5 від 27.08.2020, не сплачує орендну плату впродовж тривалого терміну, не повертає приміщення після закінчення строку дії договору, що призвело до виникнення заборгованості з орендної плати, 3% річних, інфляційних та неустойки за неповернення приміщення.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.02.2024 (суддя Чабан А.А.) в задоволенні позову відмовлено повністю. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 04.03.2024 стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 500 грн та гонорар успіху у розмірі 60 500 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 (колегія суддів у складі: Плахов О.В. - головуючий, Терещенко О.І., Тихий П.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з орендної плати за договором оренди № 27-08-20-5 від 27.08.2020 в розмірі 15 678 587,16 грн 3% річних від простроченої суми за користування чужими коштами в розмірі 470 066,14 грн, інфляційні втрати в розмірі 2 694 108,11 грн, неустойку за неповернення орендованого приміщення в розмірі 1 380 172,10 грн. Усунуто перешкоди в реалізації Товариством з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" права власності на нерухоме майно шляхом зобов`язання Фізичної особи-підприємця Славтича Вадима Володимировича звільнити від свого майна та майна інших осіб і повернути нерухоме майно позивачу шляхом виселення з приміщень, загальною площею 1730,19 кв.м, що розташовані на першому поверсі ТРЦ «Французький бульвар» (нежитлова будівля літ. Ю-4) за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б та позначені штриховкою у плані розміщення об`єкта оренди, що є додатком №1 до договору оренди № 27-08-20-5 від 27.08.2020. Додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 04.03.2024 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення (вх. № 5138 від 26.02.2024).

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 (колегія суддів у складі: Плахов О.В. - головуючий, Терещенко О.І., Тихий П.В.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" про ухвалення додаткового рішення задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 66 000 грн, що складаються з 33 000 грн витрат за складення та подання апеляційної скарги і процесуальних документів у справі, а також гонорару успіху у розмірі 33 000 грн.

Судами встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" в особі директора ОСОБА_1 (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Славтичем Вадимом Володимировичем (орендар) 27.08.2020 укладено договір оренди №27-08-20-3, відповідно до умов якого орендодавець зобов`язався передати, а орендар прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі ТРЦ (нежитлова будівля літ. "Ю-4"), загальною площею 1730,19 кв.м, іменовані далі за текстом «Об`єкт оренди», «Приміщення». План розміщення об`єкта оренди наведений у додатку 1 до даного договору, що є його невід`ємною частиною (пункт 2 договору).

Пунктом 2.3. договору оренди визначено, що орендодавець є приватним власником об`єкта оренди на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" від 26.02.2020 № 217,218 та акта приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" від 26.02.2020 № 220, 221, право власності зареєстровано в установленому законом порядку, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 201995985 та № 201998925 від 26.02.2020.

Пунктом 2.5. договору передбачено, що договірна вартість 1 (одного) кв.м об`єкта оренди становить 7000,00 грн.

Відповідно до п. 8.2.1 договору орендодавець зобов`язаний передати орендарю об`єкт оренди на умовах та в строки, передбачені даним договором в орендне користування і не ухилятись від підписання актів прийому-передачі.

Умовами пункту 8.2.5 договору узгоджено, що орендодавець зобов`язаний у випадку закінчення строку дії даного договору, або його дострокового припинення, прийняти від орендаря об`єкт оренди у відповідності з умовами даного договору.

Згідно з пунктом 9.1. договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди.

За змістом пункту 9.2. договору строк оренди триває по 28.02.2021 (включно). В разі, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення цього договору щонайменше за 5 днів до дати завершення строку оренди, цей договір поновлюється на 1 календарний місяць на тих самих умовах.

Відповідно до пункту 10.1 договору об`єкт оренди передається орендарю на підставі акту прийому-передачі в орендне користування, в якому може вказуватись опис технічного стану, кінцевий розмір площі, технічні специфікації. Приміщення може передаватись в орендне користування (повертатись з орендного користування) частинами з підписанням сторонами відповідних актів прийому-передачі.

Об`єкт оренди передається орендарю на підставі акта прийому-передачі в орендне користування (пункт 10.2 договору).

Відповідно до пункту 10.3 договору після закінчення строку оренди, а також у разі дострокового припинення дії цього договору, орендар звільняє приміщення і повертає приміщення орендодавцеві протягом 10 робочих днів з дня настання однієї із згаданих в цьому пункті обставин.

У випадку відмови орендодавця від підписання акта приймання-передачі (акта повернення) в останній день строку дії цього договору, факт передачі (повернення) об`єкта оренди орендодавцю підтверджується актом про повернення приміщення, складеного представником орендаря. Даний акт є підставою для припинення нарахування будь-яких платежів за договором. Дата підписання зазначеного акту вважається останнім днем оренди та строку дії договору.

Умовами п. 10.4 договору передбачено, що повернення об`єкта оренди (його частин) здійснюється на підставі акта прийому-передачі об`єкту оренди (акта повернення), який складається в двох примірниках та підписується сторонами (їх уповноваженими представниками).

Відповідно до п. 11.1 договору орендар зобов`язаний вносити плату за користування об`єктом оренди (орендну плату) в розмірах та строки, обумовлені даним договором і додатком № 5, що є його невід`ємною частиною.

Пунктом 11.4. договору передбачено, що нарахування орендної плати орендареві починається з дати підписання орендарем акта прийому-передачі об`єкта оренди і закінчується в день підписання акта прийому-передачі (повернення).

Орендна плата сплачується орендарем щомісяця не пізніше 10-го числа місяця наступного за розрахунковим. При цьому орендар має право сплачувати орендну плату раніше зазначених строків (п. 12.1 договору).

Відповідно до п. 12.2. договору орендодавець до 15-го числа місяця, що передує оплачуваному місяцю, виставляє орендареві рахунок на оплату орендної плати, розрахованої відповідно до додатка №5 до даного договору. Ненадання орендодавцем вказаного рахунку не є підставою для несплати орендної плати за договором.

Згідно з пунктом 22.3. договору всі повідомлення та інші документи надсилаються на адреси сторін, зазначені у цьому договорі.

Додатком № 5 до договору сторони узгодили розмір орендної плати, який орендар має сплачувати на користь орендодавця за користування орендованими приміщеннями.

Зокрема, п.1.2. даного додатку передбачено, що розмір орендної плати з дати підписання сторонами акту приймання-передачі на 30.09.2020 становить гривневий еквівалент 9435,50 доларів США за курсом НБУ на дату сплати орендної плати, без ПДВ.

Згідно з пунктом 1.2.1. вказаного додатку, з 01.10.2020 до закінчення строку оренди за договором розмір орендної плати за один календарний місяць становить гривневий еквівалент 18871,00 доларів США за курсом НБУ на дату сплати орендної плати, без ПДВ.

01.09.2020 між сторонами було підписано акт прийому-передачі об`єкта оренди, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв, у тимчасове платне користування (оренду) нежитлові приміщення, загальною площею 1730,19 кв.м, згідно з додатком № 1 до договору, розташовані на першому поверсі ТРЦ "Французький бульвар", що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б («Об`єкт оренди», «Приміщення»). У даному акті сторонами було зазначено, що підписання цього акта прийому-передачі об`єкта оренди є підтвердженням початку фактичного користування орендарем об`єктом оренди.

Договір оренди №27-08-20-3 від 27.02.2020 та додаток № 5 до договору від імені позивача підписані директором ОСОБА_1 та скріплені печаткою ТОВ "Чаплинка".

Акт прийому-передачі об`єкта оренди від 01.09.2020 від імені позивача підписаний директором ОСОБА_1.

В подальшому між сторонами підписано низку додаткових угод до договору від 01.09.2020, 16.09.2020, 24.12.2020 та 28.01.2021.

Додатковою угодою від 01.09.2020 до договору оренди сторони досягли згоди, що з дати підписання цієї додаткової угоди розмір орендної плати за один календарний місяць розраховується виходячи з курсу НБУ на останню дату розрахункового місяця.

Додатковою угодою від 16.09.2020 до договору оренди сторони узгодили, що з 01.10.2020 по 31.12.2020 розмір орендної плати становить 70% від розміру орендної плати встановленої договором.

Додатковою угодою від 24.12.2020 до договору оренди сторони досягли згоди, що з 01.01.2021 по 31.01.2021 розмір орендної плати становить 50% від розміру орендної плати встановленої Договором.

Додатковою угодою від 28.01.2021 до договору оренди сторони досягли згоди, що з 01.02.2021 по 28.02.2021 розмір орендної плати становить 70% від розміру орендної плати встановленої Договором.

Додаткові угоди зі сторони ТОВ "Чаплинка" підписані директором ОСОБА_1 та скріплені печаткою товариства.

Як зазначав позивач, з огляду на те, що договір поновлювався на первісних умовах, орендар був зобов`язаний сплачувати орендну плату у розмірі, визначеному в додатку №5 до договору з урахуванням змін, внесених додатковою угодою, зокрема за один календарний місяць - еквівалент 18871,00 доларів США за курсом НБУ на останню дату розрахункового місяця. Тобто, відповідач взяв на себе зобов`язання щодо сплати орендної плати за користування об`єктом оренди, проте не виконує свої зобов`язання належним чином. За договором оренди за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 15678587,16грн.

25.04.2023 позивач направив відповідачу вимогу від 18.04.2023 про погашення заборгованості з орендної плати за договором оренди, 3% річних та інфляційних, а також повідомив відповідача про припинення договору оренди з 01.05.2023 та попросив звільнити приміщення, на підтвердження чого надано фіскальні чеки Укрпошти від 25.04.2023 та опис вкладення.

Проте, відповіді на вказану вимогу надано не було, як і не було в добровільному порядку сплачено суму наявної заборгованості, що і стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" до суду з позовом у даній справі.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що між сторонами було підписано додаткову угоду від 24.02.2021 до договору оренди, відповідно до якої сторони змінили додаток № 5 до договору, виклавши пункт 1.2.1. додатку у новій редакції:

"Розмір орендної плати за розрахунковий період розраховується за формулою:

Орендна Плата = Орендна ставка * Площа Приміщення* (кількість днів роботи торгівельного центру в розрахунковий місяць/ на кількість календарних днів у розрахунковому місяці).

де: Площа Приміщення - вказана в п.2.1. договору. Орендна ставка становить гривневий еквівалент 7,00 (сім) доларів США за курсом НБУ на останню дату розрахункового місяця, без ПДВ. Кількість днів роботи торгівельного центру в розрахунковий місяць - це дні роботи торгівельного центру, окрім днів коли органами державної влади, місцевого самоврядування або органами управляння торгівельного центру "Французький бульвар" встановлено обмеження на приймання відвідувачів".

Згідно змісту додаткової угоди, зміни викладені у цій додатковій угоді, набувають чинності з 01.03.2021, решта умов договору залишається незмінною, та такі умови зберігають чинність для регулювання відносин сторін.

Зі сторони орендодавця додаткову угоду підписав ОСОБА_2 за довіреністю.

У відповіді на відзив відповідача (вх.№24454 від 11.09.2023) позивач заперечував підписання додаткової угоди та уповноваження ОСОБА_2 на її підписання. Зокрема, позивач наголошував, що не уповноважував ОСОБА_2 на підписання від його імені договору оренди нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б у ТРЦ "Французький бульвар" зі Славтичем В.В.

Більше того, позивач також не надавав ОСОБА_2 повноважень на підписання додаткових угод до договору оренди, а також на отримання кореспонденції від контрагентів. Договір та усі додаткові угоди до договору, якими неодноразово зменшувалася ціна підписані особисто директором підприємства позивача ОСОБА_1

В свою чергу, до заперечень на відповідь на відзив (вх.№25251 від 18.09.2023) відповідачем було надано копію довіреності від 25.02.2020, виданої ТОВ "Чаплинка" в особі директора ОСОБА_1, на ім`я ОСОБА_2 (повіреного), відповідно до якої довіритель цією довіреністю уповноважує ОСОБА_2 бути представником довірителя від його імені та за його (довірителя) рахунок:

з будь-яких питань та у відносинах з будь-якими юридичними та/або фізичними особами;

в органах державної влади і місцевого самоврядування, в тому числі у Міністерстві юстиції України та його територіальних органах, Департаменті державної реєстрації Міністерства юстиції України та його підрозділах та відділах, Управлінні державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту реєстрації Харківської міської ради, реєстраційній службі територіальних управлінь юстиції, інших органах державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також в їх підрозділах, а також перед нотаріусами,

в Державній податковій службі України та її територіальних органах, Міністерстві фінансів України та його територіальних органах,

в Державній службі України з питань праці та її територіальних підрозділах,

в Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та її територіальних органів,

в Державній службі України з надзвичайних ситуацій та її територіальних .органах,

в Державній екологічній службі та її територіальних органах,

в Державній архітектурно- будівельній інспекції та її територіальних органах,

в органах статистики, органах пенсійного фонду та фондів соціального забезпечення, центрах надання адміністративних послуг, поштових та кур`єрських службах, у судах, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема, у місцевих судах, апеляційних судах, вищих спеціалізованих судах, Верховному суді та третейських судах, в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні,

в органах державної виконавчої служби, перед приватними виконавцями,

в житлово- експлуатаційних організаціях, в експертних установах,

у банківських установах, інших фінансових установах,

в органах Національної поліції України, органах внутрішніх справ, прокуратури, Служби безпеки України, досудового слідства,

перед будь-якими юридичними та фізичними особами, фізичними особами- підприємцями, включаючи посадових та службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

Для цього представникові надається право:

подавати до вказаних вище органів та особам будь-які документи: заяви, реєстраційні форми, довідки тощо, скріплені підписом та/або печаткою уповноваженої особи довірителя,

отримувати від вказаних вище органів та осіб будь-які документи, які необхідні для цілей цієї довіреності,

готувати копії документів та засвідчувати своїм підписом без подальшого скріплення його печаткою довірителя будь-які копії документів, які пов`язані із цією довіреністю,

готувати та підписувати договори оренди нерухомого майна,

ініціювати та здійснювати будь-які платежі,

вчиняти будь-які інші дії, які необхідні для цілей цієї довіреності.

Ця довіреність видана строком на один рік без права передовіри та дійсна до двадцять п`ятого лютого дві тисячі двадцять першого року включно.

Копія довіреності засвідчена адвокатом Трофименко Р.О.

Сторонами не заперечується належне виконання зобов`язань за договором оренди включно до березня 2021 року.

Відповідач факт існування заборгованості за договором заперечував, на підтвердження чого надав платіжне доручення № 96 від 08.04.2021, згідно з яким було сплачено орендну плату за березень 2021 року в розмірі 337 726,86 грн.

Відповідач також зазначав, що в подальшому договірні відносини за договором оренди № 27-08-20-5 від 27.02.2020 було припинено.

В обґрунтування зазначених обставин надав лист б/н від 10.02.2021, яким відповідач повідомив про свій намір звільнити об`єкт оренди 31.03.2021, та в додатках якого містився акт (приймання-передачі) повернення об`єкта оренди від 31.03.2021 та додаткова угода від 24.01.2021 до договору оренди №25-02-20-3 від 27.02.2020.

На листі наявний напис "отримав 10.02.21 ОСОБА_2" та міститься підпис. В листі відповідач запропонував позивачеві 31.03.2021 прийняти об`єкт оренди та передати відповідачу підписаний з його сторони акт за місцем об`єкта оренди.

Проте, за твердженням відповідача, позивач не направив підписаний зі своєї сторони акт передачі (повернення), наданий йому відповідачем та не з`явився в останній день строку дії договору оренди 31.03.2021 для прийняття об`єкта оренди та підписання акта повернення.

Відповідачем до матеріалів справи також було надано акт про повернення приміщення від 31.03.2021, за змістом якого: представник ФОП Славтича В.В., який є орендарем за договором оренди № 25-02-20-3 від 27.02.2020, звільнив та передав (повернув) нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі ТРЦ (нежитлова будівля літ. "Ю-4"), загальною площею 1730,19 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Павлова Академіка, буд. 44-Б. Зазначений акт складений у присутності представника охоронної фірми та адміністратора ТЦ "Французький бульвар".

Також, відповідачем до матеріалів справи надано копію довіреності від 25.02.2020, видану ТОВ "Чаплинка" в особі директора ОСОБА_1, зокрема на ім`я ОСОБА_2, посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.І., зареєстровану в реєстрі за №772, відповідно до якої, зокрема, ОСОБА_2 має право мають право діяти разом та/чи незалежно один від одного, представляти довірителя в будь-яких органах державної влади, органах місцевого самоврядування, зокрема в органах державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з також в їх підрозділах, включаючи, але не обмежуючись, в Центрах надання адміністративних послуг, Управлінні державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту реєстрації Харківської міської ради, перед державними реєстраторами, нотаріусами, будь-якими банками та іншими фінансовими установами, перед будь-якими юридичними та фізичними особами з будь-яких питань, що стосуються розпорядженням належною довірителю часткою у статутному капіталі ТОВ "Чаплинка" (ідентифікаційний код юридичної особи 43528018), набуття у будь-який спосіб часток інших учасників ТОВ "Чаплинка" (ідентифікаційний код юридичної особи 43528018), державної реєстрації, змін до відомостей про юридичну особу ТОВ "Чаплинка" (ідентифікаційний код юридичної особи 43528018), що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у тому числі змін до установчих документів, прийняття інших рішень від імені Довірителя щодо діяльності ТОВ "Чаплинка" (ідентифікаційний код юридичної особи 43528018; далі «Товариство»), в тому числі про прийняття нових учасників, збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових вкладів.

Для цього повірений має право від імені та за дорученням довірителя незалежно один від одного вчиняти наступні дії: бути присутніми на Загальних зборах учасників товариства, голосувати та приймати рішення з будь-яких питань під час проведення Загальних зборів учасників товариства, підписувати рішення, протоколи, інші документи, що складаються під час проведення загальних зборів учасників Товариства; затверджувати, підписувати будь-які документи, в тому числі статут Товариства (у тому числі в новій редакції), договори, що стосуються придбання/відчуження частки/частини частки у статутному капіталі Товариства, акти приймання-передачі частки частини частки у статутному капіталі Товариства, заяву (форму) про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інші заяви, протоколи, рішення учасників, описи тощо; подавати до вказаних органів будь-які необхідні документи, у тому числі заяву форму) про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, інші заяви, протоколи, статут Товариства тощо; отримувати будь-які документи, у тому числі виписки, описи в результаті здійснення реєстраційних дій; здійснювати будь-які платежі в цілях цієї довіреності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що права на підписання договорів оренди від імені ТОВ "Чаплинка", додаткових угод до них та отримання будь-яких листів на ім`я довірителя даною довіреністю не передбачено.

Крім того, відповідачем до матеріалів справи надано копію довіреності від 25.02.2020, видану ТОВ "Чаплинка" в особі директора ОСОБА_1 , зокрема на ім`я ОСОБА_2 , посвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.І, зареєстровану в реєстрі за №774, відповідно до якої, зокрема, ОСОБА_2 має право від імені та за дорученням довірителя вчиняти дії: готувати, підписувати та без скріплення печаткою довірителя подавати до вказаних в довіреності органів заяви про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу за встановленою формою, заяви у сфері державної реєстрації прав (в тому числі, але не виключно, заяви про державну реєстрацію права власності) за встановленою формою, акти приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу товариства, інші необхідні документи для цілей цієї довіреності; підписувати, подавати та отримувати описи документів, що надаються юридичною особою державному реєстратору для проведення реєстраційних дій відповідно до законодавства; подавати до вказаних органів будь-які необхідні документи, у тому числі заяви, протоколи, рішення, акти приймання-передачі тощо; отримувати виписки, витяги (в тому числі, але не виключно, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності), інші необхідні документи; здійснювати будь-які платежі в цілях цієї довіреності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що права на підписання договорів оренди від імені ТОВ "Чаплинка", додаткових угод до них та отримання будь-яких листів на ім`я довірителя даною довіреністю також не передбачено.

Окрім того, відповідачем було долучено до матеріалів справи заяву свідка ОСОБА_3 від 04.09.2023, в якій повідомлено наступне:

"Я, ОСОБА_3 був засновником і учасником ТОВ "Чаплинка" до 02.04.2020 року, яке володіє приміщеннями у ТРЦ "Французький бульвар".

Представництво інтересів ТОВ "Чаплинка" щодо приміщень розташованих у ТРЦ "Французький бульвар" здійснював ОСОБА_2 на підставі довіреності без номеру від 25.02.2020 викладеній у простій письмовій формі, а також довіреності посвідченої Приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.І. 25.02.2020 за р. № 774. Зазначені копії довіреностей я маю у розпорядженні.

Як учасник ТОВ "Чаплинка", який володів 90,86% статутного капіталу товариства, мною здійснювалось погодження повноважень представника - ОСОБА_2 по зазначеним довіреностям та погодження його особистості на представництва інтересів товариства у ТРЦ "Французький бульвар" з усіх питань пов`язаних з приміщеннями належними ТОВ "Чаплинка", а саме щодо визначення умов оренди, ціни, визначення орендаторів, з наданням права на укладання договорів оренди, внесення до договорів оренди змін, ведення переговорів, отримання кореспонденції та вчинення інших повноважень необхідних для експлуатації приміщень.

Довіреність без номеру від 25.02.2020 видавник ТОВ "Чаплинка", яка викладена у простій письмовій формі має наступний зміст: Довіреність м. Харків, Двадцять п`яте лютого дві тисячі двадцятого року. ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЧАПЛИНКА", код ЄДРПОУ 43528018, яке знаходиться за адресою: 61002, Харківська обл., місто Харків, вул. Сумська, будинок 96, квартира 1, в особі Директора ОСОБА_1, який діє на підставі Статуту (далі - Довіритель) цією Довіреністю уповноважує: РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Бурштинівським ВМ УМВС України в ОСОБА_2 Івано-Франківській області 31 січня 2011 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , бути представником Довірителя від його імені та за його (Довірителя) рахунок: з будь-яких питань та у відносинах з будь-якими юридичними та/або фізичними особами; в органах державної влади і місцевого самоврядування, в тому числі у Міністерстві юстиції України та його територіальних органах, Департаменті державної реєстрації Міністерства юстиції України та його підрозділах та відділах, Управлінні державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Департаменту реєстрації Харківської міської ради, реєстраційній службі територіальних управлінь юстиції, інших органах державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також в їх підрозділах, а також перед нотаріусами, в Державній податковій службі України та її територіальних органах, Міністерстві фінансів України та його територіальних органах, в Державній службі України з питань праці та її територіальних підрозділах, в Державній службі України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та її територіальних органів, в Державній службі України з надзвичайних ситуацій та її територіальних органах, в Державній екологічній службі та її територіальних органах, в Державній архітектурно-будівельній інспекції та її територіальних органах, в органах статистики, органах пенсійного фонду та фондів соціального забезпечення, центрах надання адміністративних послуг, поштових та кур`єрських службах, у судах, передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, у місцевих судах, апеляційних судах, вищих спеціалізованих судах, Верховному суді та третейських судах, в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, в органах державної виконавчої служби, перед приватними виконавцями, в житлово-експлуатаційних організаціях, в експертних установах, у банківських установах, інших фінансових установах, в органах Національної поліції України, органах внутрішніх справ, прокуратури, Служби безпеки України, досудового слідства, перед будь-якими юридичними та фізичними особами, фізичними особами- підприємцями, включаючи посадових та службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. Для цього представникові надається право: подавати до вказаних вище органів та особам будь-які документи: заяви, реєстраційні форми, довідки тощо, скріплені підписом та/або печаткою уповноваженої особи Довірителя отримувати від вказаних вище органів та осіб будь-які документи, які необхідні для цілей цієї Довіреності, готувати копії документів та засвідчувати своїм підписом без подальшого скріплення його печаткою Довірителя будь-які копії документів, які пов`язані із цією Довіреністю, готувати та підписувати договори оренди нерухомого майна; ініціювати та здійснювати будь-які платежі, вчиняти будь-які інші дії, які необхідні для цілей цієї Довіреності. Ця Довіреність видана строком на один рік без права передовіри та дійсна до двадцять п`ятого лютого дві тисячі двадцять першого року включно. Товариство з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" ОСОБА_1".

На підставі зазначеної довіреності ОСОБА_2 представляв інтереси ТОВ "Чаплинка" перед орендарями приміщень, що розташовані у ТРЦ "Французький бульвар", перед власником будівлі, де розташований ТРЦ "Французький бульвар" та компанією, яка здійснює управління ТРЦ - ТОВ "Аксіома", перед організаціями які здійснювали обслуговування приміщень у ТРЦ".

Також, відповідач посилався на те, що з відповіді ТОВ "Аксіома" лист № 01/09-05 від 01.09.2023 на адвокатський запит адвоката Трофименко Р.О. вбачається, що ОСОБА_2 діяв перед ТОВ "Аксіома" як представник на підставі довіреності без номеру від 25.02.2020. Аналогічні відповіді містяться і у відповідях всіх інших контрагентів позивача на адвокатський запит.

За твердженням відповідача, листом від 23.08.2023 за вих.№28/08-2 ТОВ "Аксіома" наданим на адвокатський запит представника відповідача підтверджено, що час та місце складання акту, а також звільнення об`єкта оренди відповідає тому, що зазначено у відзиві.

В свою чергу, заперечуючи проти наведених відповідачем обставин, позивачем було долучено до матеріалів справи заяву свідка директора ТОВ "Чаплинка" ОСОБА_1 від 26.09.2023, в якій повідомлено наступне:

"Я, ОСОБА_1 , згідно з рішенням засновника підприємства та наказу №1-ОК від 24.02.2020, перебуваю на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" код ЄДРПОУ 43528018 з 24.02.2020 по сьогоднішній день.

Згідно з Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чаплинка", директор є виконавчим органом товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю, вирішує всі питання діяльності товариства та зокрема видає довіреності, представляє інтереси товариства у взаємовідносинах з будь-якими юридичними та фізичними особами, органами державної влади та місцевого самоврядування.

25.02.2020 я видав пану ОСОБА_2 довіреність № 2/02/20 з повноваженням підписати договори оренди належних ТОВ "Чаплинка" на праві власності нежитлових приміщень ТРЦ "Французький бульвар", що знаходяться за адресою: Україна, м. Харків, вул. Академіка Павлова 44-Б (нежитлова будівля літ. "Ю-4") з фізичними особами підприємцями (в якості орендарів): ОСОБА_4 ІПН НОМЕР_3 , ОСОБА_7 ІПН НОМЕР_4 , ОСОБА_6 ІПН НОМЕР_5 та ОСОБА_3 ІРЗ НОМЕР_6. Повноваження Повіреного за цією Довіреністю припинялися після підписання ним договору оренди та актів приймання-передачі зазначених у цій довіреності об`єктів оренди. Дана довіреність не передбачала права ОСОБА_2 підписувати будь-які інші документи (зокрема додаткові угоди до договорів оренди), або отримання кореспонденції від контрагентів, ведення переговорів тощо.

ФОП Славтичем В.В. до суду надано фотокопію довіреності від 25.02.2020 б/н від ТОВ "Чаплинка", у якій надається пану ОСОБА_2 необмежені повноваження, зокрема на підготовку та підписання договорів оренди. Зазначена фотокопія довіреності містить мій підпис та печатку ТОВ "Чаплинка", однак дану довіреність я як директор ТОВ "Чаплинка" не підписував та не видавав. ОСОБА_2 на виконання даних повноважень я ніколи не уповноважував. Усі додаткові угоди, що укладалися сторонами за договорами оренди нерухомого майна підписував я особисто та скріплював печаткою. На отримання кореспонденції від орендарів та інших контрагентів я ані ОСОБА_2 , ані іншу особу не уповноважував.

Будь-яких інших довіреностей, що давали б право на зміну умов договорів оренди та укладання додаткових угод до договорів оренди я ОСОБА_2 та іншим особам не видавав.

Вказані обставини мені відомі саме як єдиному уповноваженому керівнику та виконавчому органу ТОВ "Чаплинка" код ЄДРПОУ 43528018 впродовж строку 24.02.2020р. по сьогоднішній день".

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем 31.03.2021 був складений акт про повернення приміщення, за змістом якого представник відповідача, який є орендарем за договором оренди № 27-08-20-5 від 27.08.2020, склав акт про повернення приміщення, чим підтвердив факт звільнення (передання та повернення) нежитлових приміщень загальною площею 1730,19 кв.м, що розташовані на першому поверсі ТРЦ "Французький бульвар" (нежитлова будівля літ. "Ю-4") за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б, який як встановив суд, складений у присутності представника охоронної фірми та адміністратора ТЦ "Французький бульвар". Такі дії відповідача щодо порядку припинення договірних відносин за договором оренди № 27-08-20-5 від 27.08.2020 відповідають вимогам п.п. 9.2., 10.3 договору. Суд також зазначив, що за змістом договору оренди складення акта про повернення приміщення є підставою для припинення нарахування будь-яких платежів за договором оренди, при цьому дата підписання зазначеного акта вважається останнім днем оренди та строку дії договору оренди. Відтак суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат та відшкодування відповідачу судових витрат на професійну правничу допомогу за рахунок позивача у розмірі 60 500 грн та часткове покладання на позивача відшкодування відповідачу гонорару успіху у розмірі 60 500 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції дослідивши надані сторонами докази з урахуванням положень ст. 91 ГПК України, дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_2 повноважень на підписання від імені ТОВ «Чаплинка» додаткової угоди № 1 від 01.03.2020, додаткової угоди від 24.02.2021 та отримання листа б/н від 10.02.2021. Ураховуючи зазначене, положення законодавства, а також умови договору оренди від 27.02.2020 № 27-08-20-5 та встановлені обставини неповернення відповідачем орендованого майна позивачу на час звернення до суду з даним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначений договір оренди був неодноразово поновлений/продовжений на тих самих умовах, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати, 3% річних, інфляційних втрат та пені на підставі ч 2 ст. 785 ЦК України. Оскільки в матеріалах справи відсутній складений та підписаний сторонами акт приймання передачі об`єкта оренди з оренди орендодавцеві у порядку, визначеному сторонами у договорі, суд дійшов висновку, що вимога позивача усунення перешкод в реалізації позивачем права власності на нерухоме майно шляхом зобов`язання відповідача звільнити від свого майна та майна інших осіб, що знаходиться у ньому та повернути нерухоме майно позивачу шляхом виселення з приміщень, загальною площею 1 730,19 кв.м, що розташовані на першому поверсі ТРЦ "Французький бульвар" (нежитлова будівля літ. "Ю-4") за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б та позначені штриховкою у плані розміщення об`єкту оренди, що є додатком №1 до договору оренди № 27-08-20-5 від 27.08.2020 є правомірною та підлягає задоволенню. У зв`язку із скасуванням рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та прийняттям нового рішення про задоволення позову, враховуючи положення процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції також скасував рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Крім цього, суд задовольнив заяву позивача про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій він просив стягнути з відповідача 66 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що складаються з 33 000 грн витрат за складення та подання апеляційної скарги і процесуальних документів по справі, а також гонорару успіху у розмірі 33 000 грн.

Не погоджуючись з постановою та додатковою постановою апеляційного господарського суду, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Також зазначає, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу за підготовку касаційної скарги та участь у призначених судових засіданнях становлять орієнтовно у розмірі 59 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин ч. 1 ст. 627 ЦК України та ст. 629 ЦК України, без урахування висновків викладених у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц, постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 12.06.2019 у справі № 640/12616/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, внаслідок чого ним застосовано до правовідносин сторін загальне правило, щодо оформлення повернення орендованого майна - складання акта приймання-передачі, а не обов`язкова умова договору, яка має пріоритет у застосуванні до правовідносин сторін у порівнянні з загальними вимогами закону, викладена у абзаці 2 пункту 10.3 договору оренди № 27-08-20-5 від 27.08.2020 про можливість оформлення передачі (повернення) об`єкта оренди орендодавцю одностороннім актом про повернення приміщення, складеним представником орендаря. Позивач та відповідач у договорі визначили, що це є підставою для припинення нарахування будь-яких платежів за договором, а також що дата підписання зазначеного акта вважається останнім днем оренди та строку дії договору. При цьому вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування ч. 2. ст. 795 ЦК України у поєднанні з ч. 1 ст. 627 та ст. 629 ЦК України щодо можливості підтвердження повернення об`єкта оренди, окрім підписаного обома сторонами акта приймання-передачі, якщо договором передбачено можливість складання одностороннього акта повернення об`єкта оренди. Також вказує на відсутність висновку щодо питання застосування ст. 764 ЦК України у подібних правовідносинах, щодо належних та допустимих доказів, що підтверджують продовження володіння та/або користування майном після закінчення строку договору найму, в аспекті: які докази (фактичні обставини) є належними та допустимими (ст.ст. 76,77 ГПК України), що свідчать про володіння та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму; які докази (фактичні обставини) є належними та допустимими (ст.ст. 76,77 ГПК України ), що свідчать про припинення володіння та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму; переваги одного доказу (фактичних обставин) над іншим при у разі: наявності підписаного сторонами акта приймання передачі об`єкта оренди і наявності доказів (належних та допустимих) фактичного не звільнення об`єкта оренди; наявності доказів (належних та допустимих), що підтверджують фактичне звільнення об`єкта оренди при відсутності підписаного сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди з орендного користування; наявності доказів (належних та допустимих), що підтверджують фактичне звільнення об`єкта оренди при відсутності підписаного сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди з орендного користування, та наявності одностороннього акта повернення об`єкта оренди, у разі, якщо договором оренди сторонами передбачена така можливість оформлення звільнення об`єкта оренди. Також вказує на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано ст. 213 ЦК України, без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 126/3476/16-ц. Крім цього відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме відсутній висновок щодо застосування ст. 764 ЦК України у поєднанні із ст. 6, 627 ЦК України та ст. 179, 284 ГК України у випадку, коли сторони договору відступили від положень актів законодавства і врегулювали свої відносини на власний розсуд. Також судом апеляційної інстанції неправильно застосовано ст. 248 ЦК України і висновок Верховного Суду щодо її застосування, зокрема в поєднанні з ч. 6 ст. 91 ГПК України, відсутній. Крім цього, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норму процесуального права (ст. 91 ГПК України), причому без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 910/1069/20, відповідно до якого «відповідно до статті 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, і тільки якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії, то він за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу». Також оскаржує судові рішення на підставі п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених ч. 3 ст. 310 цього Кодексу, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, про що зазначено вище.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2024 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 19.11.2024 та надано строк для подання відзиву до 08.10.2024.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 07.10.2024 надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому позивач просить її залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника. Також зазначає про наявність постанов Верховного Суду у справах № 922/2824/23 та № 922/2828/23 в аналогічних правовідносинах і просить врахувати їх при вирішенні даного спору. Додатково просить Верховний Суд стягнути зі скаржника на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн та 25 000 грн «гонорару успіху» у разі прийняття судового рішення на користь позивача.

Також до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.11.2024 від відповідача надійшла заява про визнання позову, у якій він повністю визнає позовні вимоги та просить вирішити питання про повернення сплаченого за подання касаційної скарги судового збору у розмірі 50% відповідно до ч. 2 ст. 130 ГПК України.

В судовому засіданні 19.11.2024 відкладено розгляд касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Славтича Вадима Володимировича на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 922/2830/23 на 10.12.2024.

У зв`язку з тимчасовою втратою працездатності 10.12.2024 одного із колегії суддів розгляд касаційної скарги призначений на 10.12.2024 не відбувся, а ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.12.2024 повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги фізичної особи-підприємця Славтича Вадима Володимировича на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 922/2830/23 відбудеться 16.01.2025.

Заслухавши доповідь головуючого судді, переглянувши в касаційному порядку постанову та додаткову постанову апеляційного господарського суду, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 283 ГК України передбачено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди може бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частини 1, 3, 6).

Частиною 4 ст. 284 ГК України встановлено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч.ч. 1, 4 ст. 286 ГК України).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ст. 762 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).

За правилами ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню в разі, якщо його укладено строком на три і більше років.

Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Фактом початку правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.

Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чаплинка" в особі директора ОСОБА_1 (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Славтичем Вадимом Володимировичем (орендар) 27.08.2020 укладено договір оренди №27-08-20-3, відповідно до умов якого орендодавець зобов`язався передати, а орендар прийняти у тимчасове платне користування нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі ТРЦ (нежитлова будівля літ. "Ю-4"), загальною площею 1730,19 кв.м, іменовані далі за текстом «Об`єкт оренди», «Приміщення». План розміщення Об`єкта оренди наведений у додатку 1 до даного договору, що є його невід`ємною частиною (пункт 2 договору).

Згідно з пунктом 9.1. договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до закінчення строку оренди.

За змістом пункту 9.2. договору строк оренди триває по 28 лютого 2021 (включно). В разі, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення цього договору щонайменше за 5 днів до дати завершення строку оренди, цей договір поновлюється на 1 календарний місяць на тих самих умовах.

Відповідно до пункту 10.3 договору після закінчення строку оренди, а також у разі дострокового припинення дії цього договору, орендар звільняє приміщення і повертає приміщення орендодавцеві протягом 10 робочих днів з дня настання однієї із згаданих в цьому пункті обставин.

Відповідно до п. 11.1 договору орендар зобов`язаний вносити плату за користування об`єктом оренди (орендну плату) в розмірах та строки, обумовлені даним договором і додатком № 5, що є його невід`ємною частиною.

Оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлення жодної із сторін про припинення цього договору 28.02.2021, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що договір поновлювався в подальшому на тих самих умовах.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилався на обставини припинення орендних правовідносин за спірним договором 31.03.2021. На підтвердження своїх доводів посилався на умови договору оренди № 27-08-20-3 від 27.02.2020, а також лист повідомлення про припинення договору оренди та звільнення займаних приміщень від 10.02.2021 б/н з доданим до нього примірником акта повернення об`єкта оренди, який за його твердженням був отриманий представником позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень, чи без такого перевищення.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.06.2023 у справі № 910/5934/22, від 17.03.2021 у справі № 360/1742/18.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (ст. 238 ЦК України).

Згідно зі ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

За приписами ст. 240 ЦК України представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто.

Статтею 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (частина 1). Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частина 3).

Таким чином, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частина 2).

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (частина 4).

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частина 5).

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частина 6).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції встановив відсутність оригіналу довіреності від 25.02.2020, на підставі якої діяв ОСОБА_2 від імені ТОВ «Чаплинка», укладаючи додаткову від 24.02.2021, та отримуючи лист відповідача щодо повідомлення позивача про намір звільнити об`єкт оренди та вказав, що враховуючи те, що у відповідача відсутній оригінал довіреності б/н від 25.02.2020, а наявна лише не завірена копія цього документу, відповідач не мав права, з урахуванням ч. 5 ст. 91 ГПК України, завіряти документ, оригінал якого у нього відсутній; позивач заперечував видання такої довіреності, тому даний доказ помилково був врахований судом першої інстанції як належний та відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України.

При цьому апеляційний суд врахував висновки щодо процесуальних дій суду під час оцінки поданої учасником справи копії документа у разі сумнівів протилежної сторони чи суду в її відповідності оригіналу, викладені у постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 та зазначив, що тлумачення ст. 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа.

Таким чином, встановивши відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин наявності у ОСОБА_2 повноважень, передбачених довіреністю від 25.02.2020, та врахувавши заперечення позивача щодо видання на ім`я ОСОБА_2 такої довіреності, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про неможливість встановлення таких обставин та надання їм правової оцінки.

Верховний Суд зауважує, що відповідні висновки містяться також у постановах Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 922/2824/23 та від 29.04.2024 у справі № 922/2828/23, правовідносини у яких є подібними до тих, що склалися у справі № 922/2830/23.

Крім цього суд апеляційної інстанції врахував, що договір оренди №27-08-20-3 від 27.02.2020, додатки до договору, від імені позивача підписані директором ТОВ "Чаплинка" -ОСОБА_1 та скріплені печаткою товариства. Акт прийому-передачі об`єкта оренди від 01.09.2020 від імені позивача також підписаний директором ТОВ "Чаплинка" -ОСОБА_1. Матеріалами справи також підтверджується, що в подальшому між сторонами було підписано низку додаткових угод до договору від 01.09.2020, 16.09.2020, 24.12.2020 та 28.01.2021, які також підписані директором ТОВ "Чаплинка" ОСОБА_1 та скріплені печаткою товариства.

Досліджуючи зміст довіреності від 25.02.2020, посвідченої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.І., зареєстрованої в реєстрі за №774, апеляційний суд зазначив, що даною довіреністю не було передбачено повноважень ОСОБА_2 на підписання договорів оренди від імені ТОВ "Чаплинка", актів приймання-передачі об`єктів оренди та додаткових угод до них.

Також, довіреністю від 25.02.2020, посвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.І, зареєстрованої в реєстрі за №772, не було передбачено повноважень ОСОБА_2 на підписання договорів оренди від імені ТОВ "Чаплинка", актів приймання-передачі об`єктів оренди та додаткових угод до них.

Враховуючи те, що вказаними вище довіреностями від 25.02.2020, не передбачено повноважень ОСОБА_2 на укладення та підписання будь-яких угод стосовно оренди спірного нерухомого майна позивача чи внесення змін до укладених договорів, в тому числі до зазначеного вище договору оренди, підписання та отримання будь-яких інших документів за спірними правовідносинами, інші довіреності на ім`я ОСОБА_2, які б надавали відповідні повноваження, видані ТОВ "Чаплинка", в матеріалах справи відсутні, а позивачем заперечується факт підписання додаткової угоди від 24.02.2021 та отримання листа б/н від 10.02.2021, апеляційний суд вказав, що додаткова угода від 24.02.2021 не є вчиненою (є не укладеною), а тому не породжує жодних правових наслідків. Крім того, на зазначеній додатковій угоді відсутня печатка ТОВ "Чаплинка", на відміну від додаткових угод, наданих позивачем, що додатково свідчить про сумнівність даної додаткової угоди, оскільки печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Також відповідачем не доведено і судом не встановлено наявність доказів, що підтверджують вчинення довірителем (юридичною особою) дій, які б свідчили про схвалення цього правочину (додаткової угоди від 24.02.2021).

Ураховуючи зазначене, а також наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_2 повноважень на укладення додаткової угоди від 24.02.2021, а тому такі угоди не породжують жодних правових наслідків.

Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги лист відповідача від 10.02.2021 щодо повідомлення позивача про намір звільнити об`єкт оренди 31.03.2021, з огляду на відсутність доказів підтвердження наявності у ОСОБА_2 повноважень на отримання будь-яких документів від орендарів, а також акт про повернення приміщення від 31.03.2021, оскільки він не відповідає вимогам договору оренди (крім орендаря він підписаний також особами зазначеними як "представник охоронної фірми" та "адміністратор ТЦ "Французький бульвар", тобто особами, які не є, відповідно до умов укладеного договору оренди, сторонами у правовідносинах, що склались між позивачем та відповідачем) та не є належним доказом.

За таких обставин, ураховуючи положення ст. 764 ЦК України та ст. 284 ГК України, умови договору оренди, а також відсутність заяви однієї із сторін про припинення цього договору оренди або доказів повернення об`єкта оренди, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про неодноразове поновлення/продовження з 01.03.2021 до 01.05.2023 договору оренди на тих самих умовах.

Встановивши порушення відповідачем грошових зобов`язань за договором оренди, врахувавши відсутність доказів неможливості використання орендованого майна відповідачем у спірний період, у тому числі звернення останнього до позивача з повідомленням про такі обставини, суд апеляційної інстанції обґрунтовано задовільнив вимогу позивача про стягнення заборгованості з орендної плати та правомірно стягнув з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 15 678 587, 16 грн.

При цьому суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази стосовно того, що ТОВ "Аксіома" є власником нежитлових будівель, що є складовими частинами торговельно-розважального центру "Французький бульвар", та має повноваження на надання будь-якої інформації стосовно орендованих приміщень. Суд також звернув увагу на різницю між неможливістю використання орендованого майна, тобто повною відсутністю доступу, та неможливістю здійснення господарської діяльності в орендованому майні у спірний період і вказав, що матеріали справи не містять доказів неможливості використання орендованого майна відповідачем у спірний період, у тому числі звернень останнього до позивача з повідомленням про такі обставини.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2).

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Встановивши обставини щодо наявності орендних правовідносин за договором оренди № 27-08-20-5 від 27.08.2020 до травня 2023 року, відсутність в матеріалах справи доказів своєчасної та повної сплати відповідачем орендних платежів, а також не повернення об`єкта оренди після припинення договору оренди на вимогу орендодавця, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних у відповідних розмірах.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Неустойка за цією нормою має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Враховуючи, що 25.04.2023 позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості та звільнення орендованих за договором приміщень 01.05.2023, в якій висловив заперечення стосовно подальшого продовження орендних правовідносин та заявив про припинення договору оренди №27-08-20-5 від 27.02.2020 з 01.05.2023, матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем нерухомого майна у відповідності до приписів ч. 2 ст. 795 ЦК України або вчинення ним дій на таке повернення та ухилення орендодавця від прийняття об`єкта оренди, спірний договір припинений з травня 2023 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення неустойки, заявленої у порядку ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, у розмірі 1 380 172,10 грн.

Крім цього, під час апеляційного перегляду справи судом не було прийнято в якості належного доказу лист відповідача б/н від 10.02.2021 щодо повідомлення ним позивача про намір звільнити об`єкт оренди 31.03.2021 яким відповідач повідомив про свій намір звільнити об`єкт оренди 31.03.2021, та в додатках якого містився акт (приймання-передачі) повернення об`єкту оренди від 31.03.2021 та додаткова угода від 24.01.2021 до договору оренди №25-02-20-3 від 27.02.2020, з огляду на те, що як було зазначено вище, докази на підтвердження повноважень щодо отримання будь-яких документів від орендарів у ОСОБА_2 матеріали справи не містять, позивач заперечує факт отримання даного листа, а відповідачем не надано інших доказів направлення даного листа позивачу, зокрема засобами поштового зв`язку на зазначену в договорі адресу.

Як і не прийнято до уваги долучену відповідачем до матеріалів справи відповідь від 23.08.2023 за вих.№28/08-2 ТОВ "Аксіома" на адвокатський запит представника відповідача, зі змісту якої вбачається, що орендовані відповідачем приміщення за актом повернення приміщення від 31.03.2021 були звільнені відповідачем 31.03.2021, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази стосовно того, що ТОВ "Аксіома" є власником нежитлових будівель, що є складовими частинами торговельно-розважального центру "Французький бульвар", та має повноваження на надання будь-якої інформації стосовно орендованих приміщень.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи відсутній належним чином складений та підписаний, у відповідності до умов пункту 10.4. договору, акт прийому-передачі об`єкта оренди.

При цьому, апеляційним господарським судом також не було визнано належним доказом звільнення приміщення акт про повернення приміщення від 31.03.2021, за змістом якого: представник ФОП Славтича В.В., який є орендарем за договором оренди № 25-02-20-3 від 27.02.2020, звільнив та передав (повернув) нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі ТРЦ (нежитлова будівля літ. "Ю-4"), загальною площею 1730,19 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Павлова Академіка, буд. 44-Б. Зазначений акт складений у присутності представника охоронної фірми та адміністратора ТЦ "Французький бульвар", з огляду на те, що крім орендаря він підписаний також особами зазначеними як "представник охоронної фірми" та "адміністратор ТЦ "Французький бульвар", тобто особами які не мають відношення, відповідно до умов укладеного договору оренди, до правовідносин, що склались між позивачем та відповідачем.

Відтак, оскільки в матеріалах справи відсутній складений та підписаний сторонами акт приймання передачі об`єкта оренди з оренди орендодавцеві у порядку, визначеному сторонами у договорі, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога позивача усунення перешкод в реалізації позивачем права власності на нерухоме майно шляхом зобов`язання відповідача звільнити від свого майна та майна інших осіб, що знаходиться у ньому та повернути нерухоме майно позивачу шляхом виселення з приміщень, загальною площею 1730,19 кв.м, що розташовані на першому поверсі ТРЦ "Французький бульвар" (нежитлова будівля літ. "Ю-4") за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 44-Б та позначені штриховкою у плані розміщення об`єкта оренди, що є додатком №1 до договору оренди № 27-08-20-5 від 27.08.2020 є правомірною та підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про задоволення позову.

За таких обставин висновок суду про скасування рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат є правомірним.

Отже, відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Фізична особа-підприємець Славтич В.В., обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбачену п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень ч. 1 ст. 627 ЦК України та ст. 629 ЦК України, без урахування висновків викладених у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 127/14633/16-ц, постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 12.06.2019 у справі № 640/12616/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, внаслідок чого ним застосовано до правовідносин сторін загальне правило, щодо оформлення повернення орендованого майна - складання акта приймання-передачі, а не обов`язкова умова договору, яка має пріоритет у застосуванні до правовідносин сторін у порівнянні з загальними вимогами закону, викладена у абзаці 2 пункту 10.3 договору оренди № 27-08-20-5 від 27.08.2020 про можливість оформлення передачі (повернення) об`єкта оренди орендодавцю одностороннім актом про повернення приміщення, складеним представником орендаря.

Разом з цим у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив обставини відсутності у представника позивача повноважень на укладення додаткової угоди від 24.02.2021, зазначив, що вказаними вище довіреностями від 25.02.2020, не передбачено повноважень ОСОБА_2 на укладення та підписання будь-яких угод стосовно оренди спірного нерухомого майна позивача чи внесення змін до укладених договорів, в тому числі до зазначеного вище договору оренди, підписання та отримання будь-яких інших документів за спірними правовідносинами та вказав відсутність доказів підтвердження наявності у ОСОБА_2 повноважень на отримання будь-яких документів від орендарів, а також що акт про повернення приміщення від 31.03.2021 не відповідає вимогам договору оренди (крім орендаря він підписаний також особами зазначеними як "представник охоронної фірми" та "адміністратор ТЦ "Французький бульвар", тобто особами, які не є, відповідно до умов укладеного договору оренди, сторонами у правовідносинах, що склались між позивачем та відповідачем) та не є належним доказом, і відтак не вирішував питання надання чи ненадання переваги умовам договору в порівнянні з наявними у матеріалами справи доказами, як помилково стверджує заявник касаційної скарги.

Крім того, не приймаються судом касаційної інстанції до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування положень статті 91 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 910/1069/20, оскільки у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції враховуючи положення ст. 91 ГПК України, встановивши відсутність оригінала довіреності від 25.02.2020, а відтак відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин наявності у ОСОБА_2 повноважень, передбачених довіреністю від 25.02.2020, зокрема, на укладення додаткової угоди від 24.02.2021, а також врахувавши заперечення позивача щодо надання на ім`я ОСОБА_2 такої довіреності, дійшов висновку про недоведеність таких обставин та неможливість надання їм правової оцінки.

Також скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано ст. 213 ЦК України, без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 126/3476/16-ц. Водночас у зазначеній справі предметом позову було тлумачення змісту правочину, в той час як у даній справі наявні зовсім інші позовні вимоги (тобто предмет та підстави позову), і суд апеляційної інстанції врахувавши положення законодавства, умови договору оренди та встановленні у справі обставини, дійшов висновку про неодноразове поновлення/продовження строку договору оренди.

За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним у зазначених вище постановах.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п.1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Також, однією із підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі № 922/2830/23, що розглядається, ФОП Славтич В.В. зазначає п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

При цьому колегія суддів зауважує, що формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У поданій касаційній скарзі ФОП Славтич зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо:

- питання застосування ч. 2. ст. 795 ЦК України у поєднанні з ч. 1 ст. 627 та ст. 629 ЦК України щодо можливості підтвердження повернення об`єкта оренди, окрім підписаного обома сторонами акта приймання-передачі, якщо договором передбачено можливість складання одностороннього акта повернення об`єкта оренди;

- питання застосування ст. 764 ЦК України у подібних правовідносинах, щодо належних та допустимих доказів, що підтверджують продовження володіння та/або користування майном після закінчення строку договору найму, в аспекті: які докази (фактичні обставини) є належними та допустимими (ст.ст. 76,77 ГПК України), що свідчать про володіння та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму; які докази (фактичні обставини) є належними та допустимими (ст.ст. 76,77 ГПК України ), що свідчать про припинення володіння та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму; переваги одного доказу (фактичних обставин) над іншим при у разі: наявності підписаного сторонами акта приймання передачі об`єкта оренди і наявності доказів (належних та допустимих) фактичного не звільнення об`єкта оренди; наявності доказів (належних та допустимих), що підтверджують фактичне звільнення об`єкта оренди при відсутності підписаного сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди з орендного користування; наявності доказів (належних та допустимих), що підтверджують фактичне звільнення об`єкта оренди при відсутності підписаного сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди з орендного користування, та наявності одностороннього акта повернення об`єкта оренди, у разі, якщо договором оренди сторонами передбачена така можливість оформлення звільнення об`єкта оренди;

- питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме відсутній висновок щодо застосування ст. 764 ЦК України у поєднанні із ст. 6, 627 ЦК України та ст. 179, 284 ГК України у випадку, коли сторони договору відступили від положень актів законодавства і врегулювали свої відносини на власний розсуд;

- зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано ст. 248 ЦК України і висновок Верховного Суду щодо її застосування, зокрема в поєднанні з ч. 6 ст. 91 ГПК України, відсутній.

З приводу відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування ч. 2. ст. 795 ЦК України у поєднанні з ч. 1 ст. 627 та ст. 629 ЦК України в контексті можливості підтвердження повернення об`єкта оренди, окрім підписаного обома сторонами акта приймання-передачі, якщо договором передбачено можливість складання одностороннього акта повернення об`єкта оренди та питання застосування ст. 764 ЦК України у подібних правовідносинах, щодо належних та допустимих доказів, що підтверджують продовження володіння та/або користування майном після закінчення строку договору найму, в аспекті: які докази (фактичні обставини) є належними та допустимими (ст.ст. 76,77 ГПК України), що свідчать про володіння та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму; які докази (фактичні обставини) є належними та допустимими (ст.ст. 76,77 ГПК України ), що свідчать про припинення володіння та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму; переваги одного доказу (фактичних обставин) над іншим при у разі: наявності підписаного сторонами акта приймання передачі об`єкта оренди і наявності доказів (належних та допустимих) фактичного не звільнення об`єкта оренди; наявності доказів (належних та допустимих), що підтверджують фактичне звільнення об`єкта оренди при відсутності підписаного сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди з орендного користування; наявності доказів (належних та допустимих), що підтверджують фактичне звільнення об`єкта оренди при відсутності підписаного сторонами акта приймання-передачі об`єкта оренди з орендного користування, та наявності одностороннього акта повернення об`єкта оренди, у разі, якщо договором оренди сторонами передбачена така можливість оформлення звільнення об`єкта оренди Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника в цій частині свідчать про незгоду останнього зі встановленими у справі фактичними обставинами, а також з висновками суду апеляційної інстанції, які стали підставою для задоволення позовних вимог. Проте відповідні доводи не є належним обґрунтуванням необхідності формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Як вже було зазначено, суд апеляційної інстанції встановив обставини відсутності у представника позивача повноважень на укладення додаткової угоди від 24.02.2021, зазначив, що вказаними вище довіреностями від 25.02.2020, не передбачено повноважень ОСОБА_2 на укладення та підписання будь-яких угод стосовно оренди спірного нерухомого майна позивача чи внесення змін до укладених договорів, в тому числі до зазначеного вище договору оренди, підписання та отримання будь-яких інших документів за спірними правовідносинами та вказав відсутність доказів підтвердження наявності у ОСОБА_2 повноважень на отримання будь-яких документів від орендарів, а також що акт про повернення приміщення від 31.03.2021 не відповідає вимогам договору оренди (крім орендаря він підписаний також особами зазначеними як "представник охоронної фірми" та "адміністратор ТЦ "Французький бульвар", тобто особами, які не є, відповідно до умов укладеного договору оренди, сторонами у правовідносинах, що склались між позивачем та відповідачем) та не є належним доказом. Відтак, в цій частині скаржник намагається домогтися повторної переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Щодо відсутності висновку Верховного Суду стосовно питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме відсутній висновок щодо застосування ст. 764 ЦК України у поєднанні із ст. 6, 627 ЦК України та ст. 179, 284 ГК України у випадку, коли сторони договору відступили від положень актів законодавства і врегулювали свої відносини на власний розсуд, то судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідач не заперечував проти продовження строку дії договору оренди. Відтак, враховуючи положення п. 9.2 договору, відповідно до яких в разі, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про припинення цього договору щонайменше за 5 днів до дати завершення строку оренди, цей договір поновлюється на 1 календарний місяць на тих самих умовах, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неодноразове поновлення/продовження з 01.03.2021 терміну договору оренди майна за договором оренди на тих самих умовах до 01.05.2023.

Щодо посилання скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції ст. 248 ЦК України і відсутність висновку Верховного Суду щодо її застосування, зокрема в поєднанні з ч. 6 ст. 91 ГПК України, колегія суддів зазначає, що ст. 248 ЦК України унормовано питання припинення представництва за довіреністю, а ст. 91 ГПК визначає право суду за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

При цьому, судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у справі, що розглядається, не встановлено обставин, які регулюються зазначеними вище нормами, а тому відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень ст. 248 ЦК України у спірних правовідносинах.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду.

Також підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, ФОП Славтич В.В. зазначає п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених ч. 3 ст. 310 цього Кодексу, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За змістом п. 1 ч. 3 ст.310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

Проте, як вже зазначалося вище, підстави касаційного оскарження (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України та п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), наведені відповідачем у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали свого підтвердження.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів, за умови не підтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Зважаючи на викладене, наведена підстава касаційного оскарження, передбачена п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Верховний Суд також зазначає, що інші доводи, викладені у касаційній скарзі фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки вже оцінених судом апеляційної інстанції доказів та встановлення нових обставин справи, що відповідно до ст. 300 ГПК України, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Крім цього, відповідач у прохальній частині касаційної скарги просить скасувати додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024, проте не зазначає жодних порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час її винесення, у зв`язку з чим Верховий Суд доходить висновку, що скаржник просить її скасувати як «похідну» від задоволення позову. Водночас, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувану постанову апеляційного господарського суду не вбачає підстав для її скасування, а тому і не переглядає правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час винесення вказаним судом додаткової постанови віл 26.06.2024.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки в ході касаційного розгляду не було виявлено неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушень норм процесуального права в межах підстав касаційного оскарження, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у касаційному провадженні також не має, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржені постанова та додаткова апеляційного господарського суду підлягають залишенню без змін.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Щодо заяви відповідача про визнання позову, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначає про таке.

Частиною 3 ст. 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та диспозитивність.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Верховним Судом встановлено, що заяву Фізичної особи-підприємця Славтича Вадима Володимировича про визнання позову подано ним самим через систему "Електронний суд". Крім цього, представник відповідача підтримав вказану заяву у судовому засіданні 16.01.2025.

У силу статей 13, 14, 42 ГПК України, виходячи з принципу диспозитивності та змагальності у господарському судочинстві, учасники справи на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, а також несуть ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій.

Крім того, колегія суддів також враховує, що у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №924/173/22, з посиланням на постанову Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №588/1311/17, міститься висновок про те, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.

Враховуючи, що право скаржника визнати позов встановлено Господарським процесуальним кодексом України, приймаючи до уваги, що заява про визнання позову підписана та подана ним самим, не суперечить закону і не порушує прав чи інтересів інших осіб, а також з огляду на встановлення законних підстав для задоволення позову, Верховний Суд дійшов висновку про прийняття визнання позову відповідачем у даній справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Крім цього, згідно з ч. 4 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" та ч. 2 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку, суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Розглянувши клопотання відповідача у заяві про визнання позову про повернення 50% судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги у даній справі, Верховний Суд, враховуючи положення ч. 4 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" та ч. 2 ст. 130 ГПК України, дійшов висновку про його задоволення та повернення Адвокатському бюро Артура Суреняна «Центр правової допомоги» 50% судового збору в сумі 244 822, 40 грн, сплаченого за подання касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 922/2830/23 згідно з платіжною інструкцією від 09.08.2024 № 329, з Державного бюджету України, оскільки саме Адвокатське бюро Артура Суреняна «Центр правової допомоги» виступало платником судового збору відповідно до платіжної інструкції від 09.08.2024 № 329.

Керуючись ст.ст. 130, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Славтича Вадима Володимировича залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.06.2024 у справі № 922/2830/23 залишити без змін.

Повернути Адвокатському бюро Артура Суреняна «Центр правової допомоги» (код ЄДРПОУ 43621522) з Державного бюджету України 50% судового збору в сумі 244 822, 40 грн, сплаченого за подання касаційної скарги на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі № 922/2830/23 згідно з платіжною інструкцією від 09.08.2024 № 329, у зв`язку з визнанням позову відповідачем.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.