Рішення

від 15.01.2025 по справі 953/3042/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 953/3042/23

н/п 2/953/117/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Бородіної Н.М.,

за участю секретаря Максимовської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі позивачів Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної адміністрації до відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним правочинів, зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області, в інтересах держави в особі позивачів Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної адміністрації звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» , в якому просить :

-визнати незаконним та скасувати пункт 4 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №332/09 від 23.12.2009, щодо затвердження матеріалів вибору місця розташування земельної ділянки та надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

-визнати незаконним та скасувати пункт 56 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №70/10 від 29.04.2010, яким затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1000,0 кв.м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передано у приватну власність ОСОБА_2 вказану земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:14:006:0120);

- визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт ЯЛ №206544, зареєстрований 30.08.2010 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0120, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір №2858 від 12.10.2011 купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0120, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) з одночасною реєстрацією припинення речового права на майно;

- зобов`язати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0120, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації.

Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням ХМР №332/09 від 23.12.2009, затверджені матеріали вибору місця розташування земельної ділянки та надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому рішенням ХМР №70/10 від 29.04.2010, затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1000,0 кв.м по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку (кадастровий номер 6310136600:14:006:0120).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 наданий акт на землю та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.08.2010р. зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку.

12.10.2011р. ОСОБА_2 продала земельну ділянку ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу.

Посилаючись на те, що земельна ділянка отримана відповідачем ОСОБА_2 з порушенням вимог чинного земельного та лісового законодавства, оскільки перебувала у державній власності, відносилася до земель державного лісового фонду, не вилучалася із користування ДП «Харківське лісове господарство», передача її у власність належним чином не погоджувалася та відбулася поза волею розпорядника (на час прийняття рішення Кабінету Міністрів України), прокурор просив: усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду, шляхом визнання незаконним та скасування вищевказаних пунктів рішень ХМР, визнання недійсним акту на землю, а також подальшого укладеного договору купівлі-продажу та зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації вказану вище земельну ділянку.

Харківська обласна адміністрація у поданих письмових поясненнях підтримала заявлені вимоги.

Представником відповідача ХМР подано відзив на вказану позовну заяву, в якому він просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що земельна ділянка з кадастровим №6310136600:14:006:0120 на момент її формування та передачі у приватну власність перебувала у комунальній власності, а тому ХМР була уповноважена приймати рішення з розпорядження земельною ділянкою як об`єктом комунальної власності. Доказів, що земля в межах спірної земельної ділянки була дійсно передана згідно з рішенням уповноваженого органу в постійне користування та існує щодо неї затверджена документація не надано, як і не надано доказів, що вказана земельна ділянка була віднесена до складу земель лісогосподарського призначення у порядку, встановленому ЗК України. Подав заяву про застосування строку позовної давності.

Представником ОСОБА_1 , поданий відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених вимог заперечував, посилаючись на те, що на момент передачі спірної земельної ділянки у власність, ХМР мала на це відповідні повноваження, та вказана ділянка не відноситься до території лісів, та позивачем не надано належних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Також неможливо встановити факт накладення меж земельної ділянки з кадастровим №6310136600:14:006:0120 на землі, що нібито перебувають у користуванні позивача ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція». ХМР діяла виключно у межах наданих повноважень, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Також прокурором обраний не належний спосіб захисту, шляхом подання негаторного позову, тоді як згідно правової позиції ВС порушене право (за його доведеності) підлягає шляхом подання віндикаціного позову. Пред`явлені вимоги є непропорційним втручанням у права власності відповідача. Крім того, просив застосувати строк позовної давності, який без поважних причин пропустив прокурор.

Державне агентство лісових ресурсів України, ОСОБА_2 , Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» - у судове засідання не з`явились, заперечень проти заявлених вимог не надали.

Ухвалами суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, справа призначена до судового розгляду.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що в задоволені позову необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Пунктом 4 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» №332/09 від 23.12.2009 затверджено матеріали вибору місця розташування земельної ділянки ОСОБА_2 та наданий дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, площею орієнтовно 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Пунктом 56 додатку 1 до рішення Харківської міської ради «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» №70/10 від 29.04.2010, затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 6310136600:14:006:0120), площею 1000,0 кв.м, по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та вказану земельну ділянку передано у приватну власність ОСОБА_2 .

На виконання вказаного рішення міської ради ОСОБА_2 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №206544, зареєстрований 30.08.2010 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (кадастровий номер 6310136600:14:006:0120).

20.10.2011р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Погрібною Т.П.. Згідно вказаного договору ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0120 площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформацією Державного реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.12.2022 за №317840534 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:14:006:0120 та житловий будинок розташований на ній зареєстровано за ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної комісійної судової експертизи з питань землеустрою та оціночно - земельної експертизи №21900/11462/11463/11464/11465/11466/11467 від 30.06.2020, виконаної Харківським науково-дослідним інститутом судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса, ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:14:006:0120, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 29.04.2010 складає 379 335 грн.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

В порядку статті 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, визначено землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин 1,2 статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Згідно із статтею 55 ЗК України до земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісового фонду не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Стаття 56 ЗК України визначає, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям у яких строщено спеціальні підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом (статтею 57 ЗК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Пунктом "ґ" частини 4 вказаної норми законодавства встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 5 Лісового кодексу України (далі ЛК України) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель лісогосподарського призначення належать, зокрема, лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Статтею 8 ЛК України визначено, що у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

В порядку статті 12 ЛК України громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею 5 гектарів. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 27 ЛК України до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин віднесено передачу у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

А згідно з положеннями пункту 5 частини 1 статті 31 ЛК України до повноважень обласних державних адміністрацій віднесено передання у власність, надання у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах обласного значення та припиняють права користування ними.

Положеннями статті 52 ЛК України визначено, що документація державного лісового кадастру ведеться органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органувиконавчої влади з питань лісового господарства на основі державного земельного кадастру, матеріалів лісовпорядкування, інвентаризації, обстежень та обліку лісів окремо по власниках лісів і постійних лісокористувачах на підставі: 1) матеріалів лісовпорядкування; 2) рішень про передачу у власність, надання в постійне користування земельних лісових ділянок, їх вилучення (викуп),зміну поділу лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; 3) актів огляду місць заготівлі деревини, інших продуктів лісу та використання корисних властивостей лісів; 4) актів технічного приймання лісових культур; 5) актів переведення не вкритих лісовою рослинністю земель у вкриті лісовою рослинністю землі; 6) актів обстеження в разі зміни категорій земель у результаті господарської діяльності, стихійних явищ та інших факторів.

В силу частини 1 та частини 3 статті 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно із частинами 1,2 статті 103 ЛК України спори з питань охорони, захисту, використання та відтворення лісів вирішуються в установленому порядку органами місцевого самоврядування, органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, судами. Виключно судом вирішуються спори з питань володіння, користування і розпоряджання лісами, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово - картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, Закону України "Про Державний земельний кадастр" та Закону України "Про землеустрій" дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у Постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15, а також Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлених у постановах від 30 січня 2018 року справа №707/2192/15-ц, від 19 вересня 2018 року справа № 362/6014/16-ц.

Згідно листа від 10.01.2020 №31 ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» із схемою розташування земельних ділянок , земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0120, відноситься до земель лісогосподарського призначення, що перебуває в постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» та знаходиться в межах кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково- дослідна станція». ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція» входить в структуру Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» (ВО «Укрдержліспроект»).

Згідно листа ДП «Харківська лісова науково- дослідна станція» від 17.01.2020 №27/02 та доданих до нього викопіювання планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування за 2013р. земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0120 відноситься до земель лісогосподарського призначення, накладається на землі лісогосподарського призначення виділу 4 кварталу 161 Південного лісництва ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що знаходиться у постійному користуванні цього державного підприємства.

Таким чином, викопіюванням планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування вбачається, що вказана земельна ділянка з кадастровим номером 6310136600:14:006:0120 знаходиться в межах земель лісогосподарського призначення ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція», що не спростовано відповідачами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (частина перша статті 84 ЗК України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до підпункту ґ частини четвертої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків визначених цим кодексом.

Частинами першої, другої статті 56 ЗК України передбачено, що землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

В силу статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться, у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема є вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 57 ЛК України передбачені вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Порядок вилучення земельних ділянок передбачений статтею 149 ЗК України, згідно з якою земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Вилучення спірної земельної ділянки у встановлено законом порядку не проводилось .

Таким чином, передана у приватну власність ОСОБА_2 спірна земельна ділянка перебувала у державній власності, мала лісогосподарське призначення, перебувала в постійному користуванні ДП «Харківська лісова науково-дослідна станція» , у встановленому порядку повноважним органом не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, тому ХМР не мала права розпоряджатися спірною земельною ділянкою, шляхом передання її у власність фізичній особі.

Вказані обставини в ході розгляду справи не спростовані належними та допустимими доказами, посилання відповідачів лише на наявні погодження державних органів при відведенні спірної ділянки не може бути прийнято до уваги суду в якості підстав для відмови у задоволенні вимог .

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновок, що «рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення… Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою».

Щодо визнання недійним державного акту про право власності на земельні ділянки, суд зазначає, що про підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення; для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акту не є необхідним. Така вимога не є ефективним способом захисту.

Виходячи звикладеного вимогищодо визнаннянезаконним таскасування рішення ХМР,визнання недійснимдержавного акту наземлю тадоговору купівлі-продажу неє ефективнимспособом захисту,що єсамостійною підставоюдля відмовив позові.

Крім того, позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку державі в особі її розпорядника Харківської обласної державної адміністрації, є необґрунтованими.

Звертаючись до суду з позовом у справі прокурор посилався на те, щоспірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом визнання незаконними та скасування рішень ХМР, визнання недійсним акту на землю та укладеного в подальшому договору купівлі-продажу та зобов`язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення з посилання на положення ст. 391 ЦК України, що відповідає негаторному позову.

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387 - 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов).

Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373/16-ц(пункти 65-67)).

Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі

№ 359/3373/16-ц (пункти 70-71)).

Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.

Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі№ 488/5027/14-ц,

від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 , проте прокурором заявлений негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.

В контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, ураховуючи, що держава позбавлена права володіння земельною ділянкою, внаслідок чого позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Зазначене узгоджується із правовими позиціями ВС вкладені у постановах від 23 листопада 2021 року у справі№ 359/3373/16-ц, від 10 січня 2024 року у справі № 707/2475/22 та у постанові від 24 січня 2024 року у справі № 707/2465/22.

Крім того, у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»).

Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах: від04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19; від08 червня 2021року у справі

№662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21 та інших.

Пред`являючи позов, як уже зазначалося, прокурор в інтересах держави просив:усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державного лісового фонду, шляхом визнання незаконним та скасування рішень ХМР, визнання недійсним акту на землю, договору купівлі-продажу та зобов`язання ОСОБА_3 повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації вказану вище земельну ділянку.

Прокурор обґрунтовував свої позовні вимоги тим, щоотримана відповідачем ОСОБА_2 земляз порушенням вимог чинного земельного та лісового законодавства, оскільки перебувала у державній власності, відносилася до земель державного лісового фонду, не вилучалася із користуванняДП «Харківське лісове господарство», передача її у власність належним чином не погоджувалася та відбулася поза волею розпорядника.

Як зазначалося вище,принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права.

Застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не є безмежним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий судчерез зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні.Європейський суд з прав людинивказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.

Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

Зазначений висновок узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2024 року у справі №278/2111/23 та у постанові від 04 грудня 2024р. у справі №485/1500/21.

У даній справі судом встановлено, що до спірних правовідносин підлягає застосування положення статей 387, 388 ЦК України (норми про віндикацію), однак прокурор заявив вимоги усунення перешкод шляхом про повернення земельної ділянки (негаторний позов) і не заявляв вимоги про витребування земельної ділянки на користьХарківської обласної державної адміністрації,що є неналежним способом захисту порушеного права. Витребування земельної ділянки без заявлення таких вимог прокурором порушує принцип диспозитивності цивільного процесу та буде свідчити про вихід суду за межі позовних вимог, що суперечить частині першій статті 13 ЦПК України.

При цьому прокурор не позбавлений права звернутися до суду із належно обраним способом захисту права (витребування земельної ділянки), а томувідсутні підстави вважати, що право на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеним.

Враховуючи відмову в задоволені позову, внаслідок неналежного способу захисту порушених прав, підстави для розгляду та застосуванню заяви, щодо строку позовної давності, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12,13,141,223, 247,263-265,268ЦПК України, суд,-

вирішив :

В задоволені позовних вимог Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області, в інтересах держави в особі позивачів Державного агентства лісових ресурсів України, Харківської обласної адміністрації до відповідача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Харківської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство «Харківська лісова науково-дослідна станція» про визнання незаконним та скасування рішень, визнання недійсним правочинів, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду, через суд першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи.

Повний текст виготовлений 24.01.2025р.

Суддя Бородіна Н.М.