Рішення

від 08.01.2025 по справі 159/4709/24

СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/4709/24

Провадження № 2/168/12/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 січня 2025 року Старовижівський районний суд Волинської області в складі

головуючого-судді Хаврони О.Й.,

з участю: секретаря Островерхої Т.С.,

розглянувши в селищі Стара Вижівка в залі суду у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо"</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,

в с т а н о в и в:

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Ковельського міськрайонного суду Волинської області із позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» (далі - ТДВ СК «КРЕДО») з позовом про відшкодування шкоди завданої їм внаслідок смерті їх сина ОСОБА_4 , а також про відшкодування позивачці ОСОБА_1 витрат на поховання ОСОБА_5 .

Позовні вимоги обґрунтовують такими обставинами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок отриманих в ДТП травм помер син позивачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Згідно з вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24.03.2023 року в справі № 159/2865/22, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 27.06.2023 року та ухвалою Верховного Суду від 16.01.2024 року, винним у вчиненні цього ДТП визнаний водій автомобіля «Skoda Octavia» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_3 .

Станом на дату ДТП цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією автомобіля «Skoda Octavia» д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована у ТДВ СК «КРЕДО» відповідно до страхового полісу № 203104838.

До вказаної страхової компанії позивачі подали заяви про виплату страхового відшкодування.

Однак, 10.01.2024 року відповідач прийняв рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в повному обсязі. Підставою відмови стало те, що водій забезпеченого транспортного засобу, який скоїв ДТП, не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, неправомірно заволодів вказаним транспортним засобом. На думку позивачів таке рішення відповідача про відмову суперечить вимогам закону. Так, причинно-наслідковий зв`язок між шкодою і ДТП доведений, умислу потерпілого в даному випадку не встановлено. Вважають, що в даному випадку слід брати до уваги, що підставою цивільно-правової відповідальності є саме факт правомірного володіння транспортним засобом, а не експлуатації цього транспортного засобу. Передача транспортного засобу власником особі, яка не має посвідчення водія, не є неправомірним заволодінням цим транспортним засобом, а тому за таких обставин, з огляду на усталену практику, викладену правових позиціях Верховного Суду, заподіяння шкоди особою, яка правомірно володіла транспортним засобом, але на момент ДТП не мала посвідчення водія, такий випадок є страховим і як наслідок, в страхової компанії виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.

Таким чином, позивачка ОСОБА_1 просить стягнути ТДВ СК «КРЕДО» на її користь 39000 грн. моральної шкоди, передбаченої Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», заподіяної смертю сина, 9185 грн. шкоди, заподіяної похованням ОСОБА_6 , витрати в сумі 5300 грн. на поховання ОСОБА_5 , 172815 грн. страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника для батьків, 21622,16 грн. пені за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування, 6831,6 грн. інфляційні збитки у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування, 2374,30 грн. - 3% річних передбачених ст. 625 ЦК за порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування, 77138,41 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач ОСОБА_2 , просить стягнути на його користь 39000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 3726,31 грн. пені за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування, 1177,34 грн. - інфляційні збитки у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування, 409,18 грн. - 3% річних, передбачених ст.625 ЦК, за порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування та 13293,84 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач ТДВ СК «КРЕДО» подало відзив на позов, в якому зазначає, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закон), страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України, забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована;

Згідно з п.1.4 ст. 1 Закону України, особи, відповідальність яких застрахована - страхувальник та інші особи, які правомірна володіють забезпеченим, транспортним засобом.

Відповідно до п. 32.1. ст. 32 Закону України, страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Правомірність такого рішення Страховика знайшла свої підтвердження у висновку Верховного Суду у справі №161/8578/16 від 10 жовтня 2018 року. Суд в своїй постанові вказав, що необхідною умовою для виникнення обов`язку страховика здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно- правової відповідальності власнику наземного транспортного засобу є настання страхового випадку, внаслідок якого спричинено шкоду третім особам під час ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, під керуванням власника або особи, яка на законних підставах володіє ним та має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Якщо особа, яка знаходиться за кермом транспортного засобу, на момент вчинення ДТП, не має посвідчення водія чи була позбавлена права керування транспортними засобами, то вона немає законних підстав для керування даним транспортним засобом, а отже, вона не відноситься до осіб, відповідальність яких застрахована згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Враховуючи вищевикладене, цивільно-правова відповідальність ТДВ «СК «КРЕДО» за полісом №ЕР-203104838 не настала на підставі ст. 6, п. 32.1. ст. 32, п. 36.2 ст. 36 Закону України.

ТДВ «СК «КРЕДО» не визнає вищезазначену ДТП страховим випадком, передбаченим ст. 6 Закону України, а відтак прийняте рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування за вищезазначеними обставинами вважає обґрунтованим та прийнятим згідно з Законом.

У зв`язку з вищевикладеним, ТДВ «СК «КРЕДО» повністю заперечує стосовно задоволення позовних вимог позивачів, вважаючи їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Також заперечує щодо вимоги про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки вважає такий розмір значно завищеним.

Представник третьої особи Балако В.І. подав пояснення на позов, в яких стверджує про розмір витрат на правову допомогу є завищеним, також зазначає, що позивач ОСОБА_1 не досягла пенсійного віку, тому не має права на отримання допомоги по втраті годувальника.

Ухвалою судді Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 26.07.2024 року справу передано за підсудністю до Старовижівського районного суду Волинської області Волинської області.

Відповідно до положень ст.32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому ст.31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

27.08.2024 року справа надійшла до Старовижівського районного суду Волинської області і на підставі письмового розпорядження керівника апарату суду від 02.09.2024 року №28 було здійснено повторний автоматизований розподіл вказаної справи і за наслідками автоматизованого розподілу передана для розгляду головуючому Хавроні О.Й.

Ухвалою судді від 04.09.2024 року справа прийнята до провадження та призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 04.10.2024 року підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 28.11.2024 року до участі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_3 .

В судове засідання позивачі та їх представник не з`явилися. В поданій заяві до суду розгляд справи просять проводити у їхню відсутність.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, у відзиві просить проводити розгляд справи за його відсутності.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, представник третьої особи у поясненні щодо позову просить проводити розгляд справи за його відсутності та третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Положеннями ст.22 ЦК України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. До збитків належать і витрати, яких особа зазнала зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо інше не встановлено законом або договором.

Нормою ст.1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухово - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

.Згідно з ч.2 ст.1187 ЦПК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухово- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.2 Постанови «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.1, 2 ст.23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті (ч.1 ст.1167 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України).

На підставі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Судом встановлені такі обставини.

Згідно з вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24.03.2023 року у справі №159/2865/22, водій ОСОБА_3 06.03.2022 року близько 17:30 год., всупереч вимогам Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №l306 від 10.10.2001 року, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним транспортним засобом марки «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 , без відповідного посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, рухаючись по автошляху М07 «Ягодин-Ковель-Київ» з с. Туполи Ковельського району в напрямку м. Ковель, поблизу с. Старі Кошари, Ковельського р- ну, проявив безпечність та неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміну, перед перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод та небезпеки іншим учасникам руху під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не урахував дорожньої обстановки, стану транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, чим порушив вимоги п.п 2.1 (a), 2.3 (6), 2.9 (a), 10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України в результаті чого виїхав праворуч за межі проїзної частини, де допустив перекидання даного транспортного засобу. Внаслідок вищевказаних грубих порушень Правил дорожнього руху України пасажир вказаного автомобіля ОСОБА_6 , помер на місці події, ще один пасажир вказаного транспортного засобу ОСОБА_5 , помер в реанімаційному відділені Ковельського МТМО.

Так, смерть ОСОБА_6 настала від закритої черепно-мозкової травми з переломом кісток основи черепа та забоєм головного мозку. Смерть ОСОБА_5 настала від поєднаної тупої травми тіла: закритої тупої травми грудної клітки з множинними переломами ребер справа та зліва з двобічним гемотораксом, закритої тупої травми живота з розривами селезінки та гемоперитонеуму з розвитком складного травматично-геморагічного шоку. ОСОБА_7 отримав наступні тілесні ушкодження у вигляді закритої хребетно-спінальної травми: лінійних переломів остистих відростків 6-7 шийню хребців та 8-9 грудних хребців без порушення функції хребта та спинного мозку; торакалгією, закритої травми грудної клітки лінійного перелому 4 ребер справа з правобічним пневмогемсмотораксом, які за ступенем тяжкості відносяться де категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, згідно пункт} 2.1.1.в. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілеснш ушкоджень».

Таким чином, у прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, перебуває грубе порушення водієм ОСОБА_3 вимог п.п. 2.1 (a), 2.3 (6), 2.9 (a), 10.1, 12.1, Правил дорожнього руху України.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 27.06.2023 року у справі № 159/2865/22 апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_3 адвоката Зуба В.В. залишено без задоволення, а вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24.03.2023 року без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 16.01.2024 року у справі № 159/2865/22 ухвалу Волинського апеляційного суду від 27.06.2023 року щодо ОСОБА_3 залишено без зміни, а касаційну скаргу його захисника Зуба В.В. без задоволення.

У результаті вказаної ДТП позивачам заподіяно шкоду.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (праве власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкодь було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавана за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищено' небезпеки, - незалежно від наявності вини» (п.4 Постанови Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 віл 01.03.2013 Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенн спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки).

Відповідно до роз`яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляд цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 8 його постанові від 01 березня 2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенн: спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вине зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі завданої здоров`ю особи" (постанови Верховного Суду у справах: №751/8121/17 від 14.01.2019 року; №500/2095/15-ц від 10.01.2019 року; №757/59802/16-ц від 05.12.2018 року; №126/1439/17 від 01.02.2018 року).

Отже, з вищевикладеного випливає, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду завдану ними в розумінні ст. 1166, ст. 1187 ЦК України, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних врегульовано Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортний засобів» N°1961-IV від 01.07.2004 р. (далі - Закон України № 1961-IV від 01.07.2004 р.).

Суд керуються редакцією цього закону, що була чинна на момент звернення до суду.

Згідно з п. 21.1 ст.21 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р., в редакції, чинній на дату ДТП, з урахуванням положень п. 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «Skoda Octavia», р.н. НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача, відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №203104838 (чинного на дату ДТП), що підтверджується витягом з Централізованої бази даних МТСБУ.

Відповідно до ст. 22 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 року, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України №1961-1V від 01.07.2004 року, в редакції чинній на дату ДТП, Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Представник позивачів повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся до відповідача, в порядку визначеному Законом України №1961-IV від 01.07.2004 року ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовіносин).

Згідно п.36.2 ст. 36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовіносин), Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст. 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: 1) у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його,- 2) у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених ст.32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідачем було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування в повному обсязі. Рішення обґрунтоване тим, що водій забезпеченого транспортного засобу, не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, неправомірно заволодів вищевказаним транспортним засобом. При цьому відповідач посилається на п. 1.4, п. 1.7 ст. 1, п. 32.1 ст. 32 Закону України № 1961-IV від 01.07.2004 р., п. 3 ст. 1187 ЦК України.

Цивільно-правова відповідальність - це встановлені законом юридичні наслідки є невиконання або неналежне виконання особою обов`язків, зобов`язань, що пов`язаніз порушенням суб`єктивних цивільних прав другої сторони.

При визначенні умов та підстав цивільно-правової відповідальності особи слід звертатися до ЦК України. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, при вирішенні спорів про відшкодування моральної (немайнової) те матеріальної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають такі питання: наявність відповідної шкоди, протиправність діяння, що завдало шкоди, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням, що завдало шкоди, а також винє заподіювала шкоди. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням, ще спричинило шкоду, та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умоь настання деліктної відповідальності. Причинний зв`язок між поведінкою особи те шкодою означає, що шкода є результатом деліктної поведінки цієї особи, а не наслідком будь-яких інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок, як умова відповідальності, слугує для визначення об`єктивних правових меж відповідальності за шкідливі наслідки деліктного діяння. Особа, яка завдала шкоди, відповідає не за будь-яку шкоду, а лише за шкоду, завдану її поведінкою. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкоде була завдана не діянням заподіювана шкоди, а іншими обставинами (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі Ns 674/1666/14-ц (провадження № 61-6468зпв18), Постанова Верховного Суду від 10 вересня 2020 року в справі № 725/3707/18 (провадження № 61-26051св18)).

Крім цього, до вичерпного переліку випадків, за яких не настає цивільно-правова відповідальність особи, що здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, віднесено випадки, коли шкода була завдана внаслідок непереборної сили або має місце умисел потерпілого (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.04.2022 р. у справі № 305/1488/2С (провадження N 61- 17312св21)).

Наявність завданої моральної (немайнової) та матеріальної шкоди підтверджується Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24.03.2023 р. у справі N° 159/2865/22, яким встановлено, що подія кримінального правопорушення мала місце, вина ОСОБА_3 доведена повністю за ч. 4 ст. 286-1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження та спричинило загибель кількох осіб. Вироком суду не встановлено, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або мав місце умисел потерпілого.

Тому, доводи Відповідача про те, що підстав для для цивільно-правової відповідальністі немає, є безпідставними та не відповідають закону.

Згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України N° 1961-IV від 01.07.2004 р., особи, відповідальність яких застрахована - це страхувальник та інші особи, які правомірне володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Разом з тим, у пунктах 1.6 та 1.7 статті 1 Закону України N° 1961-IV присутні визначення термінів, які вживають у Законі № 1961-IV, із використанням поняття «експлуатація», а саме:

-власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно де законів України є власниками або законними володільцями (користувачами; наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарськогс відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірне експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах;

-забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинном} договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови йогс експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Верховний Суд розмежовує поняття «правомірна експлуатація транспортногс засобу» і «правомірне володіння транспортним засобом».

При цьому «правомірна експлуатація,транспортного засобу» - це право особи, яка має ведійське посвідчення або інший документ, встановлений законом, експлуатувати транспортний засіб, тоді як «правомірне володіння транспортним засобом» надає особі лише прав щодо володіння транспортним засобом як річчю, але за відсутності в особи водійського посвідчення, або іншого документа встановленогс законом, у такої особи відсутнє право на експлуатацію автомобіля.

Правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору, Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майне добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (3с винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такогс правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передає майно у володіння іншої особи. Фактична передача транспортного засобу разом іг реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допокт протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Отже, Верховний Суд наголошує на тому, що власником, володільцем транспортногс засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа, яка вправі реалізовувати будь- які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.

Проте експлуатація транспортного засобу перебуває у сфері регулювання норм публічного права, оскільки стосується прав невизначеного кола осіб та суспільства : держави в цілому, й можлива в силу наявності певного дозволу від держави. Правомірність володіння транспортним засобом не виключає неправомірності йогс експлуатації. Ці дві категорії використовуються різними галузями законодавства та мають відмінне правове призначення. Експлуатація оцінюється у сфері дорожнього руху, регулюється нормами публічного права. Натомість володіння оцінюється за загальними правилами цивільного права, виходячи з презумпції правомірності будь- якого фактичного володіння.

Передача власником транспортного засобу іншій особі із порушенням публічно- правових норм, зокрема, особі, яка не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, не може вважатися неправомірним володінням, з огляду на наявність певної волі власника транспортного засобу. 5- такому випадку має місце неправомірна експлуатація особою транспортного засобу що не є тотожним неправомірному володінню особою транспортним засобом, а тому у розумінні п. і.6 ст. 1 Закону України № 1961-IV від 01.07.2004 р. особа не може вважатися такою, відповідальність якої не застрахована.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, проте не має посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, такий випадок є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.\

Якщо внаслідок ДТП потерпілим було заподіяно матеріальну та моральну шкоду, а ДТП сталася із вини неповнолітньої особи, яка не мала посвідчення на праве керування транспортним засобом та керувала транспортним засобом, цивільно правова відповідальність пов`язана із експлуатацією якого застрахована у відповідача, така подія є страховою та у відповідача виник обов`язок відшкодувати потерпшому шкоду, заподіяну його здоров`ю та майну (Постанова Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 11 листопада 2021 року у справі № 185/5823/20 (провадження 51-2086км21), Постанова Верховного Суду у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 0Е листопада 2021 року у справі № 310/2229/18 (провадження 61-16760свп19) Постанова Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року у справі № 610/2229/18 (провадження № 61- 16760свп19), Постанова Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Третьо: судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 300/193/17 (провадження № 61-27123cb18)).

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд при розгляді іншої справи та зазначає, ще передання власником транспортного засобу з порушенням публічних норм (зокрема, особі, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння) не є його неправомірним заволодінням, з огляду на наявність волі власника. Аналогічний висновок можна зробити і стосовно передачі транспортного засобу особі, яка не мала права ним керувати (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 серпня 2020 року у справі № 456/881/17 (провадження 61-470св20)).

На підставі наведеного можна зробити висновок, що у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно. При цьому будь-яке фактичне володіння має розглядатися як правомірне, допоки протилежне не буде встановлено судом.

Фактична передача власником транспортного засобу іншій особі навіть із порушенням публічно-правових норм, зокрема, особі, яка не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, особі яка перебуває у стані алкогольного сп`яніння, тим не менше породжує правомірне володіння, а огляду на наявність волі власника транспортного засобу. У такому випадку має місце неправомірна експлуатація особою транспортного засобу, що не є тотожним неправомірному володінню особою транспортним засобом, а тому у розумінні Закону України № 1961-IV від 01.07.2004 р. особа не може вважатися такою, відповідальністі якої не застрахована.

Верховний Суд зазначає, що при визначенні наявності підстав для здійснення страховою компанією відшкодування у разі настання страхового випадку, визначальним є настання події, яка є страховим випадком.

Вироком Турійського районного суду Волинської області від 11.07.2023 року у справі № 169/570/23 ОСОБА_7 , батька ОСОБА_3 , визнане винним у вчинені злочину , передбаченого ч.І ст. 287 КК України. Вироком також встановлено, що 06.03.2022 р. ОСОБА_7 , перебуваючи в стані акогольного сп`яніння знаходячись біля лісопосадки в сел: Тупали Ковельського району Волинської області, будучи особою, яка використовує транспортний засіб технічно справний автомобіль марки «Skoda Octavia А5» р.н. НОМЕР_1 , на законних підставах, тобто є відповідальним за технічну експлуатацію зазначеного транспортного засобу, всупереч вимогам Правих дорожнього руху України, не передбачаючи можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг передбачати, достовірне знаючи, що його неповнолітній син ОСОБА_3 не є водієм оскільки не отримував посвідчення водія та не мав право керування транспортним засобом відповідної категорії, допустив до керування вказаним вище автомобілем останнього, який, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, 06.03.2022 року розпочав рух зазначеним автомобілем та спричинив дорожньо-транспортну подію.

Вироком Суду підтверджується правомірне володіння ОСОБА_3 забезпеченим транспортним засобом марки «Skoda Octavia», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у ст. 37 Закону України Ns 1961-IV від 01.07,2004 р., їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає (Постанова Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19).

Натомість, якщо водій керував транспортним засобом у стані алкогольного наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, ще знижують увагу та швидкість реакції, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії, то у страховика виникає право подати регресний позов до водія, відповідно до ст. 38 Закону України № 1961-IV від 01.07.2004 р., тобто з вище наведеної норми можна зробити висновок, що відповідач зобов`язаний виплатити позивачам страхове відшкодування та і майбутньому має право скористатися своїм правом на подання регресного позову до водія.

Посилання відповідача на позицію викладену в постанові Верховного Суду в справі №161/8578/16 від 10 жовтня 2018 року та доводи відповідача про те, що на момент ДТП автомобілем керував водій ОСОБА_3 , тобто особа, яка на момент вчинення ДТП, не має посвідчення водія а тому він як водій не мав законних підстав для керування даним транспортним засобом, а отже, він не відноситься до осіб, відповідальність яких застрахована згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а тому цивільно-правова відповідальність ТДВ «СК «КРЕДО» за полісом №ЕР-203104838 не настала на підставі ст. 6, п. 32.1. ст. 32, п. 36.2 ст. 36 Закону України суд не бере до уваги.

З огляду на викладені вище правові висновки Верховного Суду, суд не бере до уваги посилання відповідача про те, що в цьому випадку не настав страховий випадок і відсутні підстави для настання його відповідальності. Тому, суд доходить висновку, що саме відповідач повинен нести відповідальність за цим позовом.

Щодо розміру позовних вимог, то оскільки у відзиві відповідач і третя особи таких не оспорюють, то суд виходить з розрахунку відшкодування шкоди, наданого позивачами.

Так, позивачі просять стягнути на відшкодування моральної шкоди на їхню користь по 39000 грн. Така вимога підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд вважає очевидним та доведеним факт заподіяння позивачам як батькові та матері моральної шкоди смертю їхнього сина внаслідок ДТП.

Пунктом 27.3. Закону України № 1961-IV від 01.07.2004 р., встановлено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю ОСОБА_6 є: батько - ОСОБА_2 ; мати - ОСОБА_1 .

На день настання страхового випадку, ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено з 01.01.2022 року по 30.09.2022 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 6500,00 грн.

З урахуванням викладеного загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 78000,00 грн., виплачується рівними частинами між особами, які мають право на отримання страхового відшкодування.

Отже, частка, яка припадає на кожну особу, що має право на отримання страхового відшкодування, в порядку п.27.3. Закону, дорівнює 39 000,00 грн.

Щодо витрат на відшкодування витрат на поховання та спорудження надгробного пам`ятника.

Згідно з п.27.4. ст. 27 Закону України "№ 1961-IV від 01.07.2004 р. страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, за умови надання страховику (МТСБУ; документів, що підтверджують такі витрати, та пред`явлення оригіналу свідоцтва пре смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлений законом на день настання страхового випадку".

ОСОБА_1 понесла витрати на поховання потерпілого ОСОБА_6 у розмірі 9185 грн., що підтверджується товарним чеком від 07.03.2022 р.

Також позивачем було понесено витрати на поховання потерпілого ОСОБА_5 у розмірі 5 300,00 грн., що підтверджується товарним чеком від 07.03.2022 р.

Отже, розмір відшкодування витрат ОСОБА_1 , на поховання ОСОБА_6 становить 9185 грн., що не перевищує 12 мінімальних заробітних плат в місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Розмір відшкодування витрат ОСОБА_1 , на поховання ОСОБА_5 становить 5 300 грн., що не перевищує 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі встановлених законом на день настання страхового випадку.

Такі позовні вказані вимоги належить задовольнити.

Щодо вимоги про відшкодування, пов`язаного зі смертю годувальника.

П.27.2. ст.27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р. встановлено, що Страховик (у випадках, передбачених ст.41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених ст.1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку".

Згідно з ч.1 ст.1200 ЦК України, у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання. Шкода відшкодовується: батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно.

Наданим позивачкою свідоцтвом про народження та зміну імені підтверджено, що вона є матір`ю покійного ОСОБА_6 . Довідкою Луківської селищної ради №545 від 13.11.2023 підтверджено перебування на утриманні в померлого. Позивачка є особою з інвалідністю 3 групи. Ці факти не спростовані відповідачем та третьою особою.

Доводи третьої особи про відсутність доказів перебування позивачки на утриманні в сина суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 р., непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи а інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Крім цього, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 березня 2019 року у справі справа №643/207/16-ц (провадження №61-33638св18) передбачено, що підпунктом «є» п.35.2 ст.35 Закону не встановлено чіткого переліку документів на підтвердження факту перебування особи на утриманні потерпілого, а тому необхідно дійти висновку, що такими документами можуть бути в тому числі, надана довідка житлово-експлуатаційної організації з місця проживання (реєстрації) або довідка органу місцевого самоврядування про перебування на утриманні чи про спільне проживання із заявником.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 року у справі № 212/1055/18-н (провадження №61-2386сво19) під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать пре необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Мінімально гарантований загальний розмір страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника, обрахований відповідно до п. 27.2 ст. 37 Закону України №1961- IV від 01.07.2004 р., становить 234 000,00 грн., який розрахований за формулою: 36 х 6500,00 грн.

Отже, шкода по втраті годувальника, яка підлягає стягненню з відповідача на користь матері загиблого ОСОБА_1 становить 234000,00 грн., мінімально гарантований загальний розмір страхового відшкодування пов`язаного з втратою годувальника.

Щодо ліміту відповідальності відповідача.

Відповідно до п. 27.5 ст. 27 Закону України №1961- IV від 01.07.2004 р.. відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачене у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.

Відповідно до розпорядження Нацкомфінпослуг від 09.04.2019 р. №538 на дату ДТП розміри страхових сум за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за шкоду, завдану життю та здоров`ю потерпілих, було встановлено у розмірі 260000,00 грн. на одного потерпілого.

Отже, так як граничний ліміт відповідальності по даному страховому випадку, пов`язаному з смертю ОСОБА_6 у сумі не може перевищувати 260000,00 грн., у такому випадку, страхове відшкодування, яке належить до виплати позивачам становить 260000,00 грн., яке складається з:

78000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої п.27.2 ст.27 Закону України №1961- IV від 01.07.2004 р,

9178,14 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої понесеними витратами: на поховання, встановленої п. 27.4 ст. 27 Закону України №1961- IV від 01.07.2004 р.

172821,86 грн. в рахунок відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою годувальника для батьків, встановленої п. 27.3 ст. 27 Закону України №1961- IV вів 01.07.2004 р.

Граничний ліміт відповідальності по даному страховому випадку, пов`язаному зі смертю ОСОБА_5 у сумі не може перевищувати 260000,00 грн., у такому випадку, страхове відшкодування, яке належить до виплати ОСОБА_1 становить 5300,00 грн., яке складається з:

5 300,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди, завданої понесеними витратами на поховання, встановленої п. 27.4 ст. 27 Закону України №1961- IV від 01.07.2004 р.

Враховуючи вище зазначене, загальний розмір страхового відшкодування, що належить позивачам становить 265300,00 грн.

Щодо вимог про стягнення пені

П. 36.5 ст. 36 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р. передбачено, що: «За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня».

Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця; на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Отже, аналіз: норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненнях кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

З вищевикладеного вбачається, що відповідач отримав заяви на виплату страхового відшкодування 18.12.2023 року. Отже, Відповідач зобов`язаний був здійсните виплату на користь позивачів страхового відшкодування, пов`язаного з моральною шкодою, шкодою завданою витратами на поховання та шкодою завданою втратою годувальника до 16.03.2024 року включно. Проте, вказане відшкодування відповідав не здійснив і по сьогодні.

Тому, період нарахування штрафних санкцій за порушення виконання грошового зобов`язання починається з 17.03.2024 року (з наступного дня за днем закінчення 90 денного строку виплати страхового відшкодування) та закінчується 22.07.2024 року (у день подання позову в суд).

Отже, всього розмір пені за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 265300,00 грн. з 17.03.2024 р. по 22.07.2024 р. становить згідно з наданим позивачами розрахунком - 25348,47 грн.

Вимоги щодо стягнення пені та інфляційних виплат.

Згідно з роз`ясненням, наданим у пункті 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованою суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. №4 «Пре деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів пс відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом ( ст. 526, ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов`язання встановлює завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з законом №1961-IV від 01.07.2004 р. Відповідач після отримання заяви на виплату страхового відшкодування зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплати його. Ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захист} майнового права та інтересів, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зважаючи на те, що ст. 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - «Загальні положення пре зобов`язання», ця стаття застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язань.

Отже, підставою для застосування положення ст.625 ЦК України, є доведення наступних обставин: виникнення між сторонами грошових зобов`язань та наявності прострочення виконання зобов`язання. З матеріалів справи вбачається як наявність грошового зобов`язання між сторонами так і фактом прострочення виконання зобов`язання.

Отже, інфляційні втрати за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 265300,00 грн. з 17.03.2024 р. по 22.07.2024 р, становить 8008,95 грн. три відсотки річних за прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 265300,00 грн. з 17.03.2024 по 22.07.2024 становить 2783,48 грн.

Враховуючи вищевикладене відповідач має здійснити доплату штрафних санкцій та три відсотки річних за прострочення виплати страхового відшкодування позивачам у розмірі 36140,90 грн., пропорційно до заявлених вимог кожного з позивачів, а саме ОСОБА_1 належить 30828,06 грн., а ОСОБА_2 - 5312,83 грн.

Погоджується з розрахунком позивачів, оскільки іншими сторонами він не спростований.

З огляду на встановлені обставини справи, вищевказані норми права, подані сторонами докази щодо, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Таким чином, на користь позивачки слід стягнути 9 185 грн. шкоди, заподіяної похованням ОСОБА_6 , витрати в сумі 5300 грн. на поховання ОСОБА_5 , 172 815 грн. страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника для батьків, 21622,16 грн. пені за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування, 6831,6 грн. інфляційні збитки у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування, 2374,30 грн. - 3% річних передбачених ст. 625 ЦК за порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування

На користь позивача ОСОБА_2 стягнути: 39000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 3726,31 грн. пені за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування, 1177,34 грн. - інфляційні збитки у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування, 409,18 грн. - 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК, за порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування та 13293,84 грн.

Щодо розподілу судових витрат.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із диспозиції ч. 1 ст. 137 ЦПК України, відповідно до котрої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До позову долучено витяг з договору про надання професійної правничої допомоги № Ж276 від 27.11.2023 р., витяг з договору про надання професійної правничої допомоги № Ж236 від 10.11.2023 р., виписка з ЄДРЮОФРПГФ Адвокатського об`єднання «Центр захисту при ДТП «Автопоміч», додаток до договору про надання професійної правничої допомоги № Ж236 від 10.11.2023 р., додаток № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги № Ж276 від 27.11.2023 р., договір про залучення адвоката до надання професійної правничої допомоги №29/03-22 від 01.01.2024 року, детальний розрахунків робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої (правової) допомоги від 09.05.2024 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер.

Згідно з Детальним розрахунком робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої (правової) допомоги Гулечку С.А. від 09.05.2024 року, загальна кількість витраченого часу на надання правничої допомоги Замовнику становить 8 год. та вартість наданих послуг становить 12419,82 грн.

Згідно з Детальним розрахунком робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої (правової) допомоги Гричині Л.В. від 09.05.2024 року, загальна кількість витраченого часу на надання правничої допомоги Замовнику становить 13 год. та вартість наданих послуг становить 72066,81 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти стягнення судових витрат вважаючи їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник третьої особи у поясненні щодо позову, щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та визначеного розміру таких витрат заперечив, оскільки такі витрати є не співмірними зі складністю справи та виконання адвокатських робіт, а також часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд вважає, що деякі види робіт мають не обґрунтовано завищену вартість. Таким чином, судом встановлена неспівмірність заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу складності справи та фактично виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часові, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягу наданих робіт (послуг).

Виходячи із встановленої реальності участі адвоката у наданні професійної правничої допомоги у даній цивільній справі та необхідності такої, беручи до уваги обставини справи, умови укладених договорів про надання правничої допомоги, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, заперечення представника відповідача та третої особи щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу понесених позивачами, а також з урахуванням очевидної неспівмірності заявленого розміру витрат на правничу допомогу та беручи до уваги зазначені в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу ОСОБА_6 до 10000 грн., а ОСОБА_2 до 10000 грн., які можна вважати необхідними для позивачів, які звернулись до адвоката для надання їм професійної правничої допомоги.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України, з відповідача потрібно стягнути на користь держави 3014,40 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 133, 141, 263, 264, 265, 268, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо"</a>, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи задовольнити.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо"</a> на користь ОСОБА_1 :

- 39000 (тридцять дев`ять тисяч) грн. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого ОСОБА_6 ;

- 9185 (дев`ять тисяч сто вісімдесят п`ять) грн. страхового відшкодування витрат на поховання потерпілого ОСОБА_6 ;

- 5300 (п`ять тисяч триста) грн. страхового відшкодування витрат на поховання потерпілого ОСОБА_5 ;

- 172815 (сто сімдесят дві тисячі вісімсот п`ятнадцять) грн. страхового відшкодування пов`язаного із втратою годувальника для батьків;

- 21622 (двадцять одна тисяча шістсот двадцять дві) грн. 16 коп. пені за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування;

- 6831 (шість тисяч вісімсот тридцять одна) грн. 60 коп. інфляційних збитків у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування;

- 2374 грн. (дві тисячі триста сімдесят чотири) грн. 30 коп. 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України, за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо"</a> на користь ОСОБА_2 :

- 39000 грн. (тридцять дев`ять тисяч) грн. страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого ОСОБА_6 ;

- 3726 (три тисячі сімсот двадцять шість) 31 коп. пені за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування;

- 1177 грн. (одна тисяча сто сімдесят сім) грн. 34 коп. інфляційних збитків у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати страхового відшкодування;

- 409 (чотириста дев`ять) грн. 18 коп. 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України, за порушення встановлених строків виплати страхового відшкодування.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо"</a> в дохід держави судовий збір в розмірі 3014 (три тисячі чотирнадцять три) грн. 40 коп.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо"</a> на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) грн.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо"</a> на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) грн.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Позивач: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник позивача: ОСОБА_8 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач: Товариство з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Кредо"</a>, адреса місця знаходження: просп. Моторобудівників, 34, м.Запоріжжя, Запорізька область, код ЄДРПОУ 13622789.

Представник відповідача: Чарваєва Аліна Олегівна, адреса: вул. Леоніда Жаботинського, 7а, м.Запоріжжя, РНОКПП НОМЕР_5 .

Третя особа: ОСОБА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 .

Представник третьої особи: Зуб Василь Васильович, адреса: АДРЕСА_4 , паспорт НОМЕР_6 .

Повне судове рішення складено 08.01.2025 року.

Суддя О. Й. Хаврона