Ухвала

від 05.12.2024 по справі 369/15862/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/15862/24

Провадження №2/369/7819/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2024 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Козак І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 369/15862/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Бучанської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Іванюти Інни Вікторівни про скасування розпорядження, скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення усіх речових прав та обтяжень на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И Л А:

26.09.2024 року в провадження Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Бучанської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Іванюти Інни Вікторівни про скасування розпорядження, скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення усіх речових прав та обтяжень на земельну ділянку.

03.12.2024 року позивачем через підсистему «Електронний суд» подано заяву про забезпечення позову, в якій вона просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,2104 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0050, розташованої на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (наразі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області), заборонити відповідачу ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), вчиняти дії, спрямовані на відчуження, поділ чи об`єднання земельної ділянки площею 0,2104 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0050, розташованої на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (наразі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області), заборонити органам, які проводять реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки площею 0,2104 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0050, розташованої на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (наразі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області), заборонити державним кадастровим реєстраторам вчиняти дії, спрямовані на внесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо поділу чи об`єднання земельної ділянки площею 0,2104 га, кадастровий номер 3222488200:06:002:0050, розташованої на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (наразі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області).

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває справа № 369/15862/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Бучанської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Іванюти Інни Вікторівни про скасування розпорядження, скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення усіх речових прав та обтяжень на земельну ділянку.

Так, підставою позову слугує те, що 10 січня 2007 року ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки придбала у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2106 га з кадастровим номером 3222488200:06:002:0301, що розташована на території Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (наразі Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, оскільки Дмитрівська сільська територіальна громада утворена на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 715-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Київської області» шляхом об`єднання Бузівської, Дмитрівської, Личанської, Петрушківської та Шпитьківської сільських рад КиєвоСвятошинсього району Київської області, у зв`язку з чим вказана сільська територіальна громада є правонаступником Шпитьківської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 10 січня 2007 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К.В. та зареєстровано в реєстрі за №73.

Крім того, вказаний Договір 20 квітня 2007 року був зареєстрований в Шпитьківській сільській раді Києво-Святошинського району Київської області.

Із змісту договору (п. 1.5) вбачається, що земельна ділянка площею 0,2106 га з кадастровим номером 3222488200:06:002:0301 належить ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку (серія ЯЕ № 091796), виданого 29 грудня 2006 року на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 29.12.2006 року за №1029, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010632900880.

Отже, позивач набула право власності на земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 січня 2007 року.

Проте, як вказує заявниця, стало відомо, що ОСОБА_2 повторно звернувся до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області з проханням надати дозвіл на розробку технічної документації, а згодом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області із заявою про затвердження технічної документації та повторну передачу йому у власність земельної ділянки, яка фактично вже була продана та належала позивачеві на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К.В.

Внаслідок таких, на переконання заявниці, незаконних дій ОСОБА_2 мало місце неправомірне прийняття Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області рішення про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,2104 га, право власності на яку за ним вже було зареєстроване та в подальшому відчужене позивачу на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 січня 2007 року.

На підставі наведеного, ОСОБА_1 вказує, що на її переконання, наслідком таких дій є фактичне позбавлення її права власності на земельну ділянку, що і зумовило звернення із позовом, предметом якого є скасування розпорядження, скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення усіх речових прав та обтяжень на земельну ділянку.

Крім того, заявниця звертала увагу на те, що ОСОБА_2 отримуючи Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2106 га з кадастровим номером 3222488200:06:002:0301 (серія ЯЕ № 091796), виданого 29 грудня 2006 року на підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 29.12.2006 року за №1029 реалізував своє право, як власника земельної частки (паю) за рахунок земель колективної власності КСП «Шпитьківське» для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Шпитьківської сільської ради. Як вже зазначалось, ОСОБА_2 продав позивачеві зазначену земельну ділянку за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 10 січня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марчук К.В., а позивач набула право власності на вказану земельну ділянку.

В той же час, в програмно-апаратному комплексі Національна кадастрова система Державного земельного кадастру відсутня інформація про земельну ділянку з кадастровим номером 3222488200:06:002:0301, а позивач не може реалізувати своє право та внести відповідну інформацію, оскільки там наявна інформація про земельну ділянку з кадастровим номером 3222488200:06:002:0050, яка була незаконно зареєстрована за ОСОБА_2 вже на підставі іншого розпорядження, але відносно тієї самої ділянки за № НОМЕР_2 , яка вже була відчужена позивачеві. Тобто, ОСОБА_2 використовуючи один і той самий сертифікат серії КВ №0273842 на право на земельну частку (пай) із земель колективної власності КСП «Шпитьківське» розміром 1,8 га умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, два рази отримав право власності на одну й ту саму земельну ділянку, а саме спочатку отримав право власності на земельну ділянку із зазначенням площі 0,2106 га з кадастровим номером 3222488200:06:002:0301, а потім на земельну ділянку із зазначенням площі 0,2104 га з кадастровим номером 3222488200:06:002:0050.

Крім того, ОСОБА_1 у поданій заяві відзначала, що враховуючи поведінку відповідача можна стверджувати про те, що в разі невжиття судом заходів забезпечення позову, виконання рішення у даній справи може бути утруднене або в разі відчуження майна ОСОБА_2 - порушуватиме права та інтереси третіх осіб.

Так, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Заявниця зауважувала на тому, що в даному випадку, на її переконання, не будуть порушуватись права і інтереси інших осіб, які беруть участь у справі, зокрема відповідача, оскільки не застосовуються заходи забезпечення позову пов`язані із користуванням таким майном.

Звертала увагу суду на те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заяву позивача слід залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Із роз`яснень Верховного Суд України у п. 4 постанови Пленуму від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду.

При цьому цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

У відповідності до ч. 1 ст. 149 ЦПК суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 ЦПК заходів забезпечення позову. Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов`язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення. Тобто, підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

Заходи щодо забезпечення позову мають застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Слід відзначити, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість відчуження спірного майна без наведення відповідного обґрунтування та підтвердження їх доказами згідно зі статтею 81 ЦПК, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заявником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що дії відповідача спрямовані на відчуження нерухомого майна (земельної ділянки), тому не доведено, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що заявницею на підтвердження власника майна: земельної ділянки площею: 0,2104 га, кадастровий номер: 3222488200:06:002:0050, надано суду інформаційну довідку від 19.08.2024 року, що унеможливлю встановлення судом дійсного власника майна станом на 03.12.2024 року.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, позивач належним чином не обґрунтував заяву про забезпечення позову в частині того, що існує ризик реалізації вказаного майна під час розгляду справи.

При цьому, із вказаної заяви, та доданих до неї документів не вбачається ризиків здійснення відповідачами будь-яких дій, направлених на відчуження вказаного майна.

З врахуванням наведеного, суд, надаючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, враховуючи співмірність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.

На підставі вище викладеного, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Одночасно суд роз`яснює, що ця відмова не позбавляє заявника на повторне звернення до суду із заявою про забезпечення позову в порядку встановленому ЦПК України, з урахуванням аргументів, вказаних в мотивувальній частині ухвали.

Керуючись статтями 149-153, 258-261-210 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 369/15862/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Бучанської районної державної адміністрації Київської області, Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області, державного реєстратора Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області Іванюти Інни Вікторівни про скасування розпорядження, скасування державної реєстрації земельної ділянки та припинення усіх речових прав та обтяжень на земельну ділянку відмовити.

Копію ухвали невідкладно направити заявнику.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії даної ухвали.

Ухвала набирає законної сили в порядку встановленому ч.2 ст.261 ЦПК України.

Суддя І.А. Козак