Рішення

від 14.01.2025 по справі 752/22229/24

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/22229/24

Провадження № 2/752/2875/25

РІШЕННЯ

Іменем України

14 січня 2025 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Слободянюк А.В.,

за участю секретаря судового засідання - Крушельницької Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Тетяна Володимирівна, про визнання припиненим зобов`язання за договором позики, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача адвокат Капустін В.В. звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд визнати припиненим зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором позики від 29 липня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. за реєстровим №1570, у зв`язку із задоволенням грошових вимог ОСОБА_2 шляхом звернення стягнення на заставне майно, що належало на праві власності майновому поручителю ОСОБА_1 та виступало забезпеченням виконання зобов`язань за договором позики від 29 липня 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 29 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики коштів на суму 560 684,88 грн у строк до 29 вересня 2015 року. У той же день між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який виступив майновим поручителем ОСОБА_1 , було укладено договір іпотеки за яким іпотекодавець ОСОБА_3 передав в іпотеку ОСОБА_2 квартиру під АДРЕСА_1 . Заставна вартість предмету іпотеки становить 560 684,88 грн. Позивачем кошти не були повернені у зв`язку із чим 25 березня 2016 року приватний нотаріус Антипова Т.В. видала виконавчий напис №644 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів за основною сумою боргу 560 684,88 грн, без врахування інфляційних втрат та 3% річних, як то передбачено п.п. 2.3.3. договору іпотеки. На підставі виконавчого напису №644 11 квітня 2016 року було відкрито виконавче провадження НОМЕР_3, яке на момент звернення до суду з даним позовом не завершено. Разом з цим, вже після відкриття виконавчого провадження, 11 травня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього, та заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2016 року у справі №381/1923/16-ц звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором позики. У подальшому рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2018 року у справі №357/9281/17 про стягнення залишку заборгованості за договором позики, а також 3% річних та збитків від інфляції позов задоволено частково та стягнуто лише збитки від інфляції та 3% річних, отже, фактично згаданим рішенням заборгованість за договором позики погашено. Рішення не було оскаржено та набрало законної сили. За рішенням між сторонами було укладено договір про розстрочення платежу і ОСОБА_1 його виконав в позапримусовому порядку. Натомість, знаходження на примусовому виконанні виконавчого напису №644, виданого 25 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. призводить до подвійної сплати боргу, звернення до виконавчої служби з цього приводу не дали позитивного результату, у зв`язку із чим позивач змушений звернутися до суду із даним позовом.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Капустін В.В. у судове засідання не з`явився, направив до суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи у відсутність позивача та його представника, позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та треті особи у судове засідання не з`явились.

Відповідачу за адресою його реєстрації, та третім особам за адресою їх місцезнаходження, направлялись копія ухвали про відкриття провадження та копія позовної заяви разом з копіями доданих документів, поштові повідомлення повернулись до суду з відмітками про вручення особисто ОСОБА_2 21 листопада 2024 року, приватному нотаріусу Антиповій Т.В. 19 листопада 2024 року та Білоцерківському ВДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ) 07 листопада 2024 року.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що 29 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. посвідчено укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір позики. У порядку та на умовах, визначених цим договором, позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі визначеному у п. 2.1. цього договору 560 684,88 грн., що за погодженням сторін відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України дорівнює еквіваленту 25 440,00 доларів США за курсом НБУ на день укладення цього договору, а позичальник зобов`язався повернути позику у визначений цим договором строк, до 29 вересня 2015 року. Договір зареєстровано в реєстрі за №1570 (а.с.9).

Для забезпечення виконання умов та зобов`язань ОСОБА_1 за договором позики від 29 липня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на загальну суму, що становить 560 684,88 грн, що на день підписання договору за курсом валют НБУ становить 25 440,00 доларів США, 29 липня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який є майновим поручителем ОСОБА_1 , було укладено договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки забезпечує виконання зобов`язань ОСОБА_1 за договором позики, а саме повернення суми отриманої позики, можливих штрафних санкцій, інших можливих платежів у розмірах, у строк та на підставах, передбачених договором позики, а також можливих збитків, витрат завданих простроченням виконання зобов`язань за цим договором та договором позики. За домовленістю сторін заставна вартість предмету іпотеки становить 560 684,88 грн. Також позивачем і відповідачем в договорі іпотеки було узгоджено порядок позасудового врегулювання одним із наступних способів: шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань за договором позики; продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу; на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; іншими способами, не забороненими чинним законодавством України. Іпотекодержатель обирає спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки на власний розсуд. Договір іпотеки зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. в реєстрі за №1571 та накладено заборону на відчуження зазначеного в договорі майна (а.с.11).

Внаслідок невиконання зобов`язань ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 25 березня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Т.В. видано виконавчий напис за реєстровим № 644, за яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 невиплачені в строк на підставі договору позики від 29 липня 2015 року грошові кошти у розмірі 560 684,88 грн - суму позики, строк повернення якої настав 29 вересня 2015 року (а.с.12).

11 квітня 2016 року старшим державним виконавцем міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Чечуй А.М. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з виконання виконавчого напису № 644, виданого 25 березня 2016 року (а.с.13).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Судом встановлено, що 19 липня 2016 року заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області у справі № 381/1923/16-ц, яке досліджено судом у Єдиному державному реєстрі судових рішень шляхом повного доступу, за позовом ОСОБА_2 звернено стягнення на предмет іпотеки - трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором позики від 29 липня 2015 року, зазначивши спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за ОСОБА_2 на квартиру під номером АДРЕСА_1 . Рішенням встановлено, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 становить 695 621,64 грн, з яких: 560 684,88 грн - сума основного боргу відповідно до умов договору позики; 117 346,01 грн - інфляційне збільшення суми боргу відповідно до вимог ст. 625 ЦПК України; 17 590,75 грн - 3% річних.

Також 14 вересня 2018 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/9281/17 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 29 липня 2015 року в розмірі 134 936,76 грн, що складається з: 117 346,01 грн інфляційного збільшення суми боргу, 17 590,75 грн - 3% річних. Суд дійшов висновку, що станом на момент визнання права власності за позивачем на предмет іпотеки, вартість якого за умовами договору іпотеки дорівнювала сумі переданих за договором позики коштів, сума основного боргу за договором позики вважається погашеною (а.с.15-16).

26 листопада 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про розстрочення платежу згідно рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2018 року у справі № 357/9281/17, встановлено графік погашення, який ОСОБА_1 виконувався, про що свідчать розписки про отримання коштів (а.с.18,19-22).

01 липня 2024 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Капустіним В.В. подано заяву до Білоцерківського відділу ДВС у Білоцерківському районі Київської області ЦМУ МЮ (м. Київ), в якому представник просив закінчити виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого напису №644, виданого 25 березня 2016 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із повним погашенням заборгованості (а.с.23).

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин.

Згідно з ч. 1 ст. 509, ст. 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, за змістом ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України). Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно. Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов`язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом - Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до імперативно встановленого правила закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (тут і надалі положення Закону України «Про іпотеку» застосовуються в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування: витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки; витрат на утримання і збереження предмета іпотеки; витрат на страхування предмета іпотеки; збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право на реалізацію предмета іпотеки за рішенням суду передбачено ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

У постанові від 20 листопада 2019 року у справі №295/795/19 (провадження №61- 12137св19) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що згідно із частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання спору та звернення стягнення на майно, передане в іпотеку, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними і підстав для звернення стягнення на інше майно, що знаходиться в іпотеці, або стягнення коштів з боржника немає.

Норма права, яка міститься в зазначеній частині закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.

Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).

Пунктом 2.1. договору іпотеки від 29 липня 2015 року визначено, що предмет іпотеки забезпечує виконання зобов`язання ОСОБА_1 за договором позики, а саме: повернення суми отриманої позики, можливих штрафних санкцій, інших можливих платежів у розмірах, у строк та на підставах, передбачених договором позики, а також можливих збитків, витрат завданих простроченням виконання зобов`язання за цим договором та договором позики.

Як встановлено судом, спочатку заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 19 липня 2016 року у справі № 381/1923/16-ц в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором позики від 29 липня 2015 року, звернено стягнення на предмет іпотеки, при цьому судовим рішенням встановлено, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 становить 695 621,64 грн.

Далі, ОСОБА_2 , посилаючись на те, що ОСОБА_1 так борг і не сплатив, а коштів від продажу предмета іпотеки не вистачило для погашення боргу за договором позики, вдруге звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 656 401,07 грн, яка складається з 632 562,14 грн - сума заборгованості після часткового задоволення вимог за рахунок продажу предмета іпотеки, 18 470,81 грн - сума збитків від інфляції та 5 368,12 грн - заборгованість по процентам. Однак рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 вересня 2018 року у справі № 357/9281/17 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 лише 117 346,01 грн інфляційного збільшення суми боргу та 17 590,75 грн нарахованих 3% річних. Ухвалюючи вказане рішення суд дійшов висновку, що станом на момент визнання права власності за позивачем на предмет іпотеки, вартість якого за умовами договору іпотеки дорівнювала сумі переданих за договором позики коштів, сума основного боргу за договором позики вважається погашеною.

Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 Цивільного кодексу України. Разом з тим частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України.

У даній справі договір позики, укладений між сторонами, був забезпечений лише одним видом забезпечення - іпотекою. Відповідач скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку та підставі судового рішення набув право власності на предмет іпотеки, якою забезпечувалось повернення суми позики та можливих штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Відповідно до положень ст.81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі № 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Частиною 1 і 2 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Отже, ураховуючи вищевстановлене, суд вважає, що права позивача підлягають судовому захисту у заявлений ним спосіб, а саме шляхом визнання припиненим зобов`язання за договором позики, оскільки, як встановлено судом, зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором позики від 29 липня 2015 було виконано належним чином шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та відшкодування шкоди в порядку ст. 625 ЦК України, а наявність на примусовому виконанні виконавчого напису нотаріуса №644 від 25 березня 2016 року призводить до подвійного стягнення боргу.

За правилами ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Керуючись ст. ст. ст. ст. 4, 7, 9, 11, 12, 13, 76 - 81, 141, 229, 235, 247, 259, 263 - 265, 272, 273, 274 - 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Тетяна Володимирівна, про визнання припиненим зобов`язання за договором позики - задовольнити.

Визнати припиненим зобов`язання ОСОБА_1 за договором позики від 29 липня 2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Антиповою Тетяною Володимирівною за реєстровим №1570, укладеним з ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

Третя особа - Білоцерківський відділ державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ЄДРПОУ 34846037, адреса: 09131, Київська область, м. Біла Церква, бульвар Олександрійський, 94;

Третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Тетяна Володимирівна, адреса: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 7/14, офіс 1.

Повний текст судового рішення складений 24 січня 2025 року.

Суддя А.В. Слободянюк