Рішення

від 23.01.2025 по справі 754/13896/24

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/996/25

Справа №754/13896/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

23 січня 2025 року м. Київ

Суддя Деснянського районного суду міста Києва Бабко В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Позивач свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до рішення Правління ПАТ «ХК «Київміськбуд» (протокол № 29 від 15.08.2012) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , передано експлуатуючій організації ТОВ «Перший український експертний центр», в свою чергу ТОВ «Перший український експертний центр» прийняло житловий будинок на подальшу експлуатацію та обслуговування, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.10.2012. ОСОБА_1 згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власницею квартири АДРЕСА_2 . У будинку, та зокрема в квартирі, за вищевказаною адресою, безперебійно надавались житлово-комунальні послуги. Відповідачка як власниця та споживачка житлово-комунальних послуги, зобов`язана не тільки брати участь у витратах по утриманню квартири і прибудинкової території, а й своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги. Згідно розрахунку заборгованості станом на 05.09.2024 у відповідачки ОСОБА_1 виникла заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг в розмірі 41462,99грн за період з 01.08.2021 по 31.08.2024. На підставі наведеного просять стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Перший український експертний центр" заборгованість за спожиті житлово-комунальні-послуги в розмірі 41462,99грн, інфляційні витрати у розмірі 1797,27грн, 3% річних 714,48грн, витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00грн та судовий збір в розмірі 3028,00грн.

04.10.2024 ухвалою Деснянського районного суму м. Києва відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено відповідачці п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

07.10.2024 сторонам направлено лист з додатками до нього, а саме: позивачу копію ухвали про відкриття провадження, а відповідачці копію ухвали про відкриття провадження та позовну заяву з додатками до неї.

Відповідачка ОСОБА_1 повідомлялась належним чином про розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін за адресою зазначеною в позовній заяві та яка є адресою місця реєстрації відповідачки, що підтверджується відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА ( АДРЕСА_3 ). Однак, станом на 22.11.2024 повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачці по справі в матеріалах справи відсутнє.

Тому 22.11.2024 суд повторно повідомляє відповідачку про розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін для надання можливості надати пояснення та докази щодо справи. Однак до суду повернувся конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідачкою у встановлений законом строк до суду не подано заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та не подано відзиву на позовну заяву.

Станом на 23.01.2025 закінчились строки для подання відзиву та відповіді на відзив, а відтак, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та ухвалює заочне рішення, що відповідає ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Суд установив такі факти та їм правовідносини.

Згідно із протоколом засідання правління ПАТ «ХК «Київміськбуд» № 29 від 15.08.2012 року, вирішено, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , разом з інженерними мережами передати експлуатуючій організації ТОВ «Перший український експертний центр».

Таким чином, позивач є обслуговуючою організацією вказаного будинку, здійснює його утримання, обслуговування та експлуатацію.

Відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, відповідачка ОСОБА_1 є власницею нерухомого майна, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_3 .

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка є споживачем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, виконавцем послуг за якими є позивач.

Позивач належним чином виконує свої зобов`язання шляхом надання відповідачці послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що підтверджується копією Договору № 47 на комплекс робіт з технічного обслуговування ліфтів від 01.10.2012; копією Договору на комплекс робіт з обслуговування ліфтів № 40 від 01.09.2022; копією Договору № 107-О на технічне обслуговування пожежних систем від 15.11.2012; копією Договору № 2/1848-К-12 на вивезення та знешкодження (захоронення) твердих побутових відходів (ТПВ) від 01.10.2012; копією підрядного Договору №16-08-2013то від 01.08.2013 на технічне обслуговування та ремонт диспетчерських систем.

Однак відповідачка у свою чергу порушує свої зобов`язання та умови перед позивачем, внаслідок неналежного виконання зобов`язань у відповідачки ОСОБА_1 з 01.08.2021 по 31.08.2024 включно, наявна заборгованість послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 41462,99грн.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (введений в дію з 01 травня 2019 року, крім: ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. 3-7, 9, 11, 12, ч. 2 ст. 26, ст. 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), ч. 2 ст. 2, ч. 3 та 4 ст. 8, ч. 2 та 3 ст. 10, ст. 15, ч. 1, 3 та 5 ст. 16, ст. 18, ч. 5 ст. 28, які введені в дію 10 червня 2018 року).

Суб`єктами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV).

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Частиною 1 статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Водночас такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року № 1875-IV та п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Даним Законом передбачено, що під договором слід розуміти усну чи письмову угоду між споживачем та виконавцем послуг. Цей Закон також передбачає оформлення письмової угоди через посередництво квитанцій та інших розрахункових документів.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ч. 1 ст. статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 151 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Відповідно до ст. 162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Крім того, відповідно до статей 156, 162 ЖК України, власники квартир зобов`язані брати участь у витратах по утриманню квартири і придомової території, проведенню ремонту та своєчасно і в повному обсязі вносити плату за отримані комунальні послуги.

Обов`язок на власників жилого приміщення по несенню витрат на утримання будинку і при будинкової території, сплаті комунальних послуг покладений також нормами ст. 322 ЦК України та Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Згідно з диспозицією зазначеної статті цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. За таких обставин, вбачається, що відповідач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 611 ЦК України вбачається, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

До того ж суд вважає, що у випадку відсутності зазначення в договорі розміру процентів, цивільно-правова відповідальність за порушення грошового зобов`язання настає на підставі вимог закону, а саме ст. 625 ЦК України.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже позивач ТОВ "Перший український експертний центр" належним чином виконує свої зобов`язання, а відповідачка ОСОБА_1 в свою чергу порушує свої зобов`язання. Внаслідок неналежного виконання у відповідачки виникла заборгованість по внескам на утримання будинку та прибудинкової території в розмірі 41462,99грн, інфляційні втрати в розмірі 1797,27грн, 3 % річних в розмірі 714,48грн.

Однак відповідачкою вказаний розрахунок жодними доказами не спростований та доказів на підтвердження належного виконання по сплаті за надані житлові-комунальні послуги з боку відповідачки суду надано не було.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними і обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд дійшов до такого.

Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача ТОВ «Перший український експертний центр» здійснювала адвокат Бондар Ю. Ю. на підставі Договору про надання правової допомоги № віл 01.04.2024; Ордера на надання правничої допомоги Серії ВТ № 1052701, Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 000328; Акта приймання-передачі наданих послуг від 20.09.2024.

Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 5000,00грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки в матеріалах справи відсутній детальний опис виконаних робіт, з матеріалами справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю. До того ж справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки не відноситься до складних.

Однак, беручі до уваги, що рішенням суду позов задоволено, чим відновило порушене право позивача, що дає суду зазначити про здійснення адвокатом належного захисту позивача. Але судом враховується недотримання співмірності затрат на правничу допомогу і тому вважає, що необхідно зменшити розмір стягнень з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу до суми 3500,00грн, яка відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00грн.

Керуючись Житлового кодексу України, статтями 319, 322, 509, 526, 625 ЦК України, Законом України "Про кооперацію", Законом України "Про житлово-комунальні послуги", статтями 10, 12, 19, 81, 133-137, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги в розмірі 41462,99грн, інфляційні витрати в розмірі 1797,27грн та 3% річних у розмірі 714,48грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр" витрати на правничу допомогу в розмірі 3500,00грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр» витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український експертний центр", код ЄДРПОУ 36844047, місцезнаходження за адресою: м. Київ, вулиця Саперне поле, 14/55, оф. 1004.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Повний текст рішення складено та підписано 23.01.2025.

Суддя В.В. Бабко