Справа №760/31744/24
Провадження №2-о/760/55/25
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 січня 2025 року м. Київ
Солом`янський районний суд міста Києва
у складі головуючого - судді Аксьонової Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Тодосюк Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
В С Т А Н О В И В :
Заявник ОСОБА_1 звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва із заявою, в якій просить суд встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Софіївка, Каховського району Херсонської області.
В обґрунтування вимог зазначила, що вона є невісткою ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України у с. Софіївка, Каховського району, Херсонської області. Її чоловік знаходиться на захисті держави з перших днів військової агресії з боку РФ, тому не може звернутися до суду особисто. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території. Встановлення факту смерті йому необхідно для отримання свідоцтва про смерть державного зразка.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 грудня 2024 року для розгляду вказаної заяви визначено суддю Аксьонову Н.М.
Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року було відкрито окреме провадження в справі.
Заявник в судове засідання не з`явилася, однак подав до суду заяву про розгляд справи без її участі, у якій вказала, що вимоги заяви підтримує та просить їх задовольнити.
Представник заінтересованої особи - Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, суд вважає, що заявлені заявником вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, зважаючи на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є невісткою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження заявника серії НОМЕР_1 , виданим 14 грудня 1974 року, актовий запис №38, свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 , виданим 05 липня 1975 року, актовий запис №21, свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 16 серпня 1995 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер в с. Софіївка Каховського району Херсонської області, причина смерті - хронічна судинно-мозкова недостатність, наслідки інсульту, церебросклероз із гіпертонією, що підтверджується довідкою про смерть №С-02756 від 25 вересня 2024 року, виданим Генічеським районним відділом запису актів цивільного стану Управління РАЦС Херсонської області.
Заявник звернувшись до суду із указаною заявою, зазначила, що встановлення факту смерті потрібно їй для отримання свідоцтва про смерть державного зразка. Проте, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо. Тому просить встановити факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Софіївка Каховського району, Херсонської області.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Згідно ч.1, ч.2 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п.4 «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309, Любимівська селищна територіальна громада Каховського району включена до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до ч.1-3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Таким чином судом встановлено, що заявник позбавлений можливості отримати свідоцтво про смерть, адже державна реєстрація смерті, відповідно до діючого законодавства, проводиться на підставі лікарського свідоцтва про смерть (або дубліката), за формою, затвердженою наказом МОЗ України, на якому має бути кутовий штамп та кругла печатка лікарської установи, а документи, видані медичними закладами, які розташовані на тимчасово неконтрольованій території, вказують на відсутність підпорядкування медичного закладу у відповідності до відомчої підпорядкованості, що ставить під сумнів легітимність оформлення лікарського свідоцтва про смерть закладами охорони здоров`я, органами, установами, організаціями, місцем розташування яких є населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження відповідно.
Частиною першою статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Оцінюючи надані заявником документи, суд виходить із того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до статей 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Відповідно до ч.3, ч.4 ст.49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною першою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року №2398-VI (далі за текстом - Закон №2398-VI) передбачено, що державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов`язковою. Відомості про смерть особи підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року №2398-VІ державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.
За умовами ст.4 цього Закону органами державної реєстрації актів цивільного стану є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану; відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану); виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: документа, встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або оголошення її померлою.
Розділом 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 року, зі змінами, передбачено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); б) фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 червня 2006 року №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб.
Оскільки заявник позбавлена можливості в іншому, аніж у судовому порядку встановити факт смерті свого тестя, а також надати для реєстрації смерті документ, передбачений законодавством України, оцінюючи, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Софіївка Каховського району Херсонської області, Україна, підтверджується наданими суду доказами.
Встановлення такого факту необхідне заявнику для проведення державної реєстрації смерті ОСОБА_2 .
На підставі ч.4 ст.317, п. 8 ч.1 ст.430 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Керуючись статтями 4, 7, 10, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 315-319, 430 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В :
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа - Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Софіївка, Каховського району, Херсонської області, Україна.
Допустити негайне виконання рішення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Солом`янського
районного суду міста Києва Н.М. Аксьонова
Суд | Солом'янський районний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 24.01.2025 |
Оприлюднено | 27.01.2025 |
Номер документу | 124666346 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи окремого провадження Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, з них: на тимчасово окупованій території України |
Цивільне
Солом'янський районний суд міста Києва
Аксьонова Н. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні