Рішення

від 21.01.2025 по справі 944/2584/24

МОСТИСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер: 944/2584/24

Провадження № 2/448/65/25

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

21.01.2025 м.Мостиська

Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючої судді Гіряк С.І.

за участі секретаря судового засідання Рушеляк Г.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Мостиська цивільну справу

за позовом позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» (місцезнаходження: бульвар Вацлава Гавела, буд. 4, м. Київ, 03124),

до

відповідача: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 )

вимоги позивача:про стягнення заборгованості за кредитним договором

учасники справи:

представник відповідача адвокатКаралюс В.М.,

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад обставин справи

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» - Руденко К.В. через систему "Електронний суд" звернувся до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором № 230709-63195-1 від 09.07.2023 року. Вказав, що такастаном на16.05.2024 року,становить 31 250 грн. та складається із: 5 000 грн. - заборгованість за кредитом; 36 225 грн. - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до договору за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом за період з 09.07.2023 року по 06.12.2023року включно та судові витрати, з яких судовий збір 2 422 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі9 000грн. 00 коп.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з даним позовом вказував, що відповідно до укладеного договору № 230709-63195-1 від 09.07.2023 між ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн. 00 коп., строком на 150 днів, шляхом переказу на його платіжну картку, емітовану АТ «КБ «Приватбанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,5 % від суми кредиту за кожен день користування. У зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором заборгованість відповідача станом на 16.05.2024 року,становить 31 250 грн

Враховуючи, що термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість відповідачем за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та вирішити питання про відшкодування судових витрат.

10.09.2024 року представник відповідача адвокат Каралюс В.М. подала до суду відзив на позовну заяву, в кому просила відмовити повністю у задоволенні позову. Вказала, що позивач ТзОВ «Ріальто» під виглядом надання кредитного договору має місце шахрайство шляхом введення ОСОБА_1 в оману. Зазначила, що 10.07.2023 НБУ анулював ліцензію ТОВ ФК «Ріальто» на продовження діяльності з надання фінансових послуг, тому з 10.07.2023 позивач не має права здійснювати діяльності у сфері кредитування, надання позик та нарахування кредитних процентів.

09.07.2023 ТзОВ «Ріальто», укладаючи договір із відповідачем, використовував схему для незаконно завищених відсотків. Після підписання договору відповідач робив неодноразові спроби перерахувати з картки на рахунок позивача 5000,00 грн. позичених грошових коштів, однак банківська операція не здійснювалася з невідомих причин, на телефонні виклики позивач не відповідав.

Вказала, що з моменту укладення договору і до пред`явлення позову позивач жодного разу не повідомляли відповідача про порушення умов договору. Факт невжиття заходів досудового врегулювання спору і уникнення контакту вказує на умисне затягування часу для нарахування незаконних відсотків по кредиту. ТзОВ « Ріальто» умисно саботувало і унеможливлювало повернення 5000 грн. ОСОБА_1 , оскільки було зацікавлене у незаконному отриманні завищених відсотків по кредиту. Умисел на незаконне заволодіння коштами ОСОБА_1 шляхом введення в оману підтверджується також наперед складеним Додатком №1 до договору №230709-63195-1 від 09.07.2023, саме на 6 місяців у розмірі 31 250 грн. Через незаконні договори і шахрайську схему заволодіння грошовими коштами фізичних осіб ТОВ «Ріальто» було анульовано ліцензію на кредитування Національним Банком України 10.07.2023 року. Достеменно знаючи про припинення ліцензії на здійснення кредитування, ТОВ «Ріальто» умисно приховує факт анулювання ліцензії і намагається ввести суд в оману та заволодіти грошовими коштами ОСОБА_1 у вигляді незаконно нарахованих відсотків кредиту.

09.07.2023 ОСОБА_1 при електронному підписі Договору №230709-63195-1 у такому містилися зовсім інші відсоткові ставки за договором, які були значно нижчі ніж ті, які Позивач подав до суду, а також зазначена інша адреса реєстрації особи ніж у наданій Позивачем копії. Зокрема, у наданій копії місцем реєстрації ОСОБА_1 вказана Миколаївська область, що не відповідає дійсності. Таким чином, стороною відповідача ставиться під сумнів відповідність поданої Позивачем копії договору №230709-63195-1 в частині відображення в таких явно завищених розмірів відсоткових ставок, які не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності.

Викладені позивачем обставини не відповідають дійсності і відповідач вважає, що відносно нього Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» намагається вчинити кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.190 КК України, тобто заволодіти його коштами шляхом обману під виглядом стягнення заборгованості по

кредитному договору шляхом введення суду в оману.

02.10.2024представник позивачаТзОВ «Ріальто»подав письмовіпояснення, які долучені до матеріалів справи (а.с.80-82). У яких просив позов задовольнити повністю, вказав, що відповідач, укладаючи кредитний договір 09.07.2023 у електронній формі ознайомився із умовами і правилами надання грошових коштів у позику, підтвердив його укладення, підписавши цифровим підписом.

Відповідно до укладеного договору № 230709-63195-1 від 09.07.2023 між ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» та ОСОБА_1 , відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн. 00 коп., строком на 150 днів, шляхом переказу на його платіжну картку, емітовану АТ «КБ «Приватбанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,5 % від суми кредиту за кожен день користування.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи

В судове засідання представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Ріальто» не з`явився, на електронну адресу суду неодноразово подав заяву, в якій просить позов задовольнити та проводити розгляд даної справи без учасиі представника ТзОВ «ФК`Ріальто» за наявними у справі документами.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явився, повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином. В даній справі його інтереси представляє адвокат Каралюс В.М.

Представник відповідача адвокат Каралюс В.М. в судовому засіданні позовні вимоги заперечила частково. Вказала, що дійсно 09.07.2023 відповідач ОСОБА_1 уклав кредитний договір із ТзОВ ФК «Ріальто», згідно якого отримав кредит у розмірі 5000, 00 грн. на зарплатну картку. Після отримання зарплати намагався повернути кредит, проте через технічні причини йому це не вдалося. В подальшому із мережі інтернет знайшов інформацію, що ФК «Ріальто» позбавлена ліцензії, вважав, що ця установа припинила своє існування, тому нічого не вчиняв для повернення кредиту. Заперечує стягнення відсотків за користування кредитом, оскільки такі є завищеними, неспівмірними із тілом кредиту. Також заперечує повністю щодо стягнення на користь позивача витрат на прававову допомогу в розмірі 9000,00 грн., посилаючись на її недоведеність. Щодо стягнення на користь позивача судового збору покладає на розсуд суду.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Яворівського районного суду Львівської області №944/2584/24 від 21.05.2024, передана за підсудністю до Мостиського районного суду Львівської області вказана цивільна справа, яка надійшла до суду 30.07.2024 та згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана для розгляду судді Гіряк С.І.

Ухвалою суду від 07.08.2024 було постановлено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 20.11.2024 суд постановив задовольнити клопотання представника позивача про витребування доказів у АТ КБ «Приватбанк».

ІV. Установлені фактичні обставини справи

Судом встановлено, що 09.07.2023 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ріальто» та ОСОБА_1 укладений договір № 230709-63195-1, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн. 00 коп. (п. п. 1.1, 1.3 договору), строком на 150 днів, шляхом переказу на його платіжну картку емітовану АТ «КБ «Приватбанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,5 % від суми кредиту за кожен день користування (а.с. 8-12), який відповідач підписав електронним цифровим підписом.

Вказану обставину підтвердила представник відповідача у поданому відзиві та в судовому засіданні, вказавши, що після підписання договору відповідач робив неодноразові спроби перерахувати з картки на рахунок позивача 5000,00 грн. позичених грошових коштів, однак банківська операція не здійснювалася з невідомих причин, на телефонні виклики позивач не відповідав.

Згідно розрахунку заборгованості позивача як тіла кредиту у розмірі 5000, 00 грн. слідує, що до вказаної заборгованості ТОВ «ФК «Ріальто» донарахувало ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами за період до 06.12.2023 року та визначило відповідачеві заборгованість за процентами у розмірі 36 255 грн. (а.с14).

Ухвалою суду від 20.11.2024 суд постановив задовольнити клопотання представника позивача про витребування доказів у АТ КБ «Приватбанк». АТ КБ «Приватбанк» 17.12.2024 на адресу суду скерував виписку по картці ОСОБА_1 за період 09.07.2023 до 14.07.2023.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи із таких підстав.

V. Застосоване судом законодавство та висновки суду

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина першастатті 1054 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2статті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною першоюстатті 205 ЦК Українивизначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно достатті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з частиною першоюстатті 627 ЦК Українивідповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина другастатті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другоїстатті 639 ЦК Українипередбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина1статті 626 ЦК України).

В силу частини 1статті 628 ЦК Українизміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зістаттею 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зістаттею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України). Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Висновок Суду

Щодо стягнення тіла кредиту

Як вбачається із матеріалів справи відповідач ОСОБА_1 09.07.2023 підписав договір за № 230709-63195-1, шляхом підписання вказаного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (а.с. 8-12).

В силу вимог ч. 1ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Таким чином, на підставі укладеного між сторонами електронного договору, який вважається укладеним у письмовій формі, у сторін цього договору відповідно до приписівстатті 11 ЦК Українивиникли права та обов`язки, які випливають із кредитного договору. Згідно з вимогами п. 5 ч. 1 ст.3 ЗУ «Про електронну комерцію»електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до вимог абз. 1 ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеномустаттею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Згідно абз. абз. 1, 3 ч. 1ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 2 Закону України «Про електронну комерцію»).

У силу ч. 3 ст.18 Закону України «Про електронні довірчі послуги»електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.

В силу вимог ч. ч. 1, 2ст. 639 ЦК Українидоговір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Вищенаведене свідчить про належне укладення кредитного договору, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.

Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так, у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.

На підтвердження позовних вимог позивач надав кредитний договір від 09.07.2023, додаток 1 до Договору (графік розрахунків), розрахунок заборгованості клієнта, витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи http://monetka.ua з хронологією дій щодо укладення кредитного договору, в якій зазначено, що 09.07.2023 року позичальнику відправлено sms повідомлення з ідентифікатором (кодом) для підписання акцепту та позичальником підписано одноразовим ідентифікатором та відправлено товариству електронне повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір.

Отже, між сторонами досягнута згода щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів, встановлено, що 09.07.2023 ТОВ «ФК «Ріальто» і ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір, на виконання якого ТОВ «ФК «Ріальто» перерахувало на картковий рахунок відповідача кредитні кошти у розмірі 5 000 грн., шляхом переказу на його платіжну картку емітовану АТ «КБ «Приватбанк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3,5 % від суми кредиту за кожен день користування (а.с. 8-12), який відповідач підписав електронним цифровим підписом.

Вказану обставину підтвердила представник відповідача у поданому відзиві та в судовому засіданеі, вказавши, що після підписання договору відповідач робив неодноразові спроби перерахувати з картки на рахунок позивача 5000,00 грн. позичених грошових коштів, однак банківська операція не здійснювалася з невідомих причин, на телефонні виклики позивач не відповідав.

Інші доводи представника відповідача, наведені у відзиві, суд до уваги не приймає, оскільки, такі обставини не є предметом дослідження у даному спорі, враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини та досліджені докази.

У встановлений кредитним договором строк ОСОБА_1 не повернув кредитні кошти, за таких обставини суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором, а тому з нього на користь ТОВ «ФК «Ріальто» слід стягнути неповернутий кредит в розмірі 5000 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача процентів в розмірі 36 255,00 гривень, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно розрахунку заборгованості позивача як тіла кредиту у розмірі 5000, 00 грн. слідує, що до вказаної заборгованості ТОВ «ФК «Ріальто» донарахувало ОСОБА_1 проценти за користування кредитними коштами за період до 06.12.2023 року та визначило відповідачеві заборгованість за процентами у розмірі 36 255 грн. (а.с14).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором, у тому числі і випадку, передбаченому частиною другою 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

За частиною 1статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно достатті 625 цього Кодексу.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першоїстатті 1048 ЦК Україниі охоронна норма частини другоїстатті 625 цього Кодексуне можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно достатті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно достатті 625 ЦК Україниу розмірі, встановленому законом або договором.

Устатті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов`язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов`язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.

Якщо грошове зобов`язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов`язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов`язання залишається при цьому незмінним.

Так само якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно достатті 625 ЦК України.

Підхід, за якого проценти за «користування кредитом» могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів. Так, неможливо розумно пояснити, чому, наприклад, замовник робіт або послуг, який прострочив їх оплату, має сплачувати проценти річних застаттею 625 ЦК України, розмір яких може бути зменшений судом, якщо він надмірно великий порівняно зі збитками кредитора, а за прострочення повернення кредиту в такій самій сумі позичальник має додатково сплачувати ще й проценти як плату за «користування кредитом», розмір якої не може бути зменшений судом.

Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно достатті 625 ЦК Україниу розмірі, встановленому законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно достатті 625 ЦК Україниє мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбаченихстаттею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Встановлено, що Пунктом 3.3. договору передбачено, що у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених п. 1.3. Договору (з урахуванням пролонгації строку дії Договору) позичальник сплачує Товариству плату за неправомірне користування кредитом за процентною ставкою 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування (річна процентна ставка становить 1277,50%) кредитом понад строк, зазначений в пункті 1.3. цього Договору.

Як убачається з абз. 2 п. 3.3 Кредитного договору, сторони домовились, що процентна ставка, визначена в цьому пункті Договору, нараховується відповідно до частини 2статті 625 ЦК України.

При цьому, суд враховує, що матеріали справи не містять даних щодо продовження (пролонгації) ОСОБА_1 строку дії кредитного договору.

Водночас із розрахунку заборгованості слідує, що ТОВ «ФК «Ріальто» висунуло ОСОБА_1 вимоги про стягнення процентів за користування кредитними коштами за період з 09.07.2023, а не процентів від простроченої суми (відповідно достатті 625 ЦК України).

Вважаю за доцільне зазначити, що Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року у справі № 1-26/2011 вказав, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.

Відповідно до статті 2 Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII«Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII) метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами.

Стаття 3 Закону № 1734-VIII визначає, що цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за договорами про споживчий кредит та іншими договорами, передбаченими частиною другою цієї статті.

Враховуючи наведені обставини, Суд приходить до висновку, що встановлений у п. 3.3 Кредитного договору розмір процентів у розмірі 36255,00 грн., котрі просить стягнути позивач, які нараховані відповідно до частини 2статті 625 ЦК України, не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності при отриманні кредиту у розмірі 5000, 00 грн., тому суд вважає за доцільне зменшити заборгованість за процентами заст.625 ЦКз 36 255 грн. 00 коп. до розміру заборгованості за тілом кредиту, а саме до 5000 грн. 00 коп., а доводи позовної заяви в цій частині є необґрунтованими.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в загальній сумі сумі 10000 грн. 00 коп., з яких 5 000 грн. 00 коп. - тіло кредиту та 5000 грн. 00 коп. - заборгованість за нарахованими процентами.

VІ. Розподіл Судових витрат

Згідно ч.1ст.133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.1 ч.2ст.141 ЦПК Україниінші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову, - на відповідача.

Даний позовподаний предстаавникомпозивача велектронній формічерез систему«Електронний суд» Звертаю увагу, що після 04.10.2021 при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір», електронній формі, застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

В матеріалах справи містяться платіжна інструкція №804, яка засвідчує той факт, що позивачем при подачі позовної заяви сплачено 2422,40 грн. судового збору, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 31250,00 грн. В даному спорі, суд прийшов до висновку про підставність до задоволення позовних вимог у розмірі 10 000, 00 грн., що є 32% від позовних вимог майнового характеру позивача. Тому до задоволення підлягає стягнення з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 775, 04 грн. (32% від сплаченого судового збору в розмірі 2422, 00 грн.).

Щодо витрат на правову допомогу слід зазначити наступне

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, що передбачено ст.15 ЦПК України.

Статтею 133ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Статтею 137 ЦПК Українивизначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Також, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін доЦПК Українизаконодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. […] саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката шляхом подання відповідного клопотання.

У питанні зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу варто враховувати висновки Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 922/445/19, де серед іншого наголошено, що: зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт; суд зогляду напринципи диспозитивностіта змагальностіне можевирішувати питанняпро зменшеннясуми судовихвитрат напрофесійну правовудопомогу,що підлягаютьрозподілу,з власноїініціативи. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також акцентувала увагу на те, що суд не може за власною ініціативою зменшити витрати на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку іншої, зацікавленої сторони.

Таким чином суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалося від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

Суд звертає увагу, що під час розгляду заяви про компенсацію витрат на правову допомогу в справі від представника позивача будь-якої заяви про зменшення витрат на правничу допомог не надходило.

Тому в даній справі суд перевіряє реальність адвокатських послуг та розумність їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивач пред`явив вимогу про стягнення 9000,00 гривень відшкодування витрат за надання правничої допомоги. На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу поданий договір №02/06/2022 про надання правової допомоги від 02.06.2022 року, в якому зазначено порядок розрахунків: вартість послуг виконавця становить: 8000 грн. складання позовної заяви про стягнення заборгованості з боржника; 1000 грн. складання заяви, клопотання та надсилання адвокатського запиту, акт приймання -передачі наданих послуг №121 до договору №02/06/2022 року про надання юридичних послуг від 02.06.2022, загальна вартість яких становить 108000 грн., з них: підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за договором від 09.07.2023 8000, 00 грн. та клопотання про витребування доказів, що подається разом з позовною заявою - 1000 грн.; складання адвокатського запиту про витребування доказів по боржнику ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представник відповідача вказала, що заперечує позовну вимогу в цій частині повністю, оскільки витрати позивача на правову допомогу не обгрунтовані та недоведені.

Із змісту долучених позивачем доказів, судом встановлено, що позивач не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті), платіжні документи про оплату послуг з надання професійної правничої допомоги саме у даному спорі, що позбавляє суд вирішити питання стягнення в його користь витрат на правничу допомогу. Крім того, сума витрат на правову допомогу, яку просить стягнути позивач з відповідача у розмірі 9000,00 грн. є неспівмірною із складністю даної справи та виконанням робіт адвокатом і здійснення ним витрат.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку що у задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 9000,00 гривень слід відмовити, у зв`язку із їх недоведеністю.

Керуючись ст.ст.12,13,81,89,141,264,265,273 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

1. Позов Товаристваз обмеженоювідповідальністю «Фінансовакомпанія «Ріальто»до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості закредитним договором-задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО» заборгованість за кредитним договором в сумі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп., з яких: 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. - тіло кредиту та 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. - заборгованість за нарахованими процентами.

3. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО» сплаченого судового збору в розмірі 775 (сімсот сімдесят п`ять) грн. 04 коп.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

8. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 24.01.2025

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «»РІАЛЬТО» (місце знаходження: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 4, код ЄДРПОУ 43492595;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Світлана ГІРЯК