Постанова

від 22.01.2025 по справі 686/23510/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Хмельницький

Справа № 686/23510/24

Провадження № 22-ц/820/210/25

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.

розглянув в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 686/23510/24 за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2024 року у цивільній справі за позовом Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на їх користь 30 000 грн як безпідставно отримані кошти та вирішити питання судового збору.

На підтримання заявлених позовних вимог позивач зазначав, що 09.03.2016 року ОСОБА_1 було взято на облік як внутрішньо переміщену особу з м. Донецьк разом з донькою ОСОБА_2 . З тієї дати відповідно до постанови КМУ №212 від 31.03.2015 року ОСОБА_2 отримувала допомогу переміщеним особам на проживання у розмірі 1000 грн., виплата якої зараховувалася на картковий рахунок ОСОБА_1 . Також Управління вказувало, що при автоматичному перерахунку щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання з 01.04.2022 року програмним комплексом ASPOD/KOMTEX ОСОБА_1 було помилково нараховано 2000 грн щомісячно, на що вона не мала права, внаслідок чого в період з 01.04.2022 року по 30.06.2023 року ОСОБА_1 безпідставно отримала кошти адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання у сумі 30 000 грн.

Таким чином, 31.08.2023 року Управлінням було видано розпорядження щодо утримання з ОСОБА_1 переплати в розмірі 30 000 грн. Вказане розпорядження та рішення Управління щодо припинення виплати ОСОБА_1 відповідної адресної допомоги було оскаржено відповідачкою в судовому порядку, проте рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.03.2024 року, яке було залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024 року (справа №560/19869/23) у задоволенні вказаного позову було відмовлено та підтверджено правомірність ухвалених рішень Управління.

Тому, з врахуванням викладеного Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради просило стягнути з ОСОБА_1 на їх користь 30 000 грн як безпідставно отримані кошти та вирішити питання судового збору.

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2024 року в задоволенні позову було відмовлено

Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради не погодилося з таким рішенням суду, подало апеляційну скаргу, при цьому зазначає, що судом неповно з`ясовано всі обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, посилається що рішення не відповідає нормам процесуального та матеріального права, а також фактичним обставинам справи у зв`язку з чим суд не надав належної оцінки доказам у справі.

Апелянта вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.03.2024 року у справі №560/19869/23 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024 року у справі №560/19869/23, які набрали законної сили 20.05.2024 року, в яких встановлено той факт, що ОСОБА_1 підпадала під виняток, передбачений абзацом 7 пункту 3 Порядку №332, тобто належала до кола внутрішньо переміщених осіб, вказана допомога яким не призначається. А також факт того, що в Управління були відсутні підстави для призначення допомоги позивачці з 01.04.2023 року відповідно до порядку №332. Водночас, з 01.04.2022 року по 30.06.2023 року ОСОБА_1 допомога нараховувалась безпідставно (помилково), внаслідок чого утворилась переплата коштів, яка згідно зі спірним розпорядженням підлягає утриманню.

Оскільки враховуючи те, що ОСОБА_1 повторно не переміщалась з тимчасово окупованої території чи району бойових дій після 24.02.2022 року, тому остання не мала права для отримання допомоги з 01.03.2022 року і як наслідок їй правомірно припинено виплату допомоги на проживання з липня 2023 року, про що було надіслано відповідне повідомлення.

Станом на 24.02.2022 року відповідачка та її донька продовжували перебувати у статусі внутрішньо переміщених осіб, були зареєстровані та проживали за адресою у м. Хмельницькому, Хмельницька область, яка не включена у перелік адміністративно-територіальних одиниць, визначених розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №204-р.

Також звертає увагу, що станом на 24.02.2022 року ОСОБА_1 не отримувала державну допомогу у вигляді щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за новим місцем проживання відповідно до положень Постанови КМУ від 01.10.2014 №505.

Таким чином, апелянт вказує, що ОСОБА_1 підпадала під виняток, передбачений абзацом 7 пункту 3 Порядку №332, тобто належала до кола внутрішньо переміщених осіб, вказана допомога яким не призначається, при цьому посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі 910/3831/22 в якій зроблено висновок, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому. Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала та постанову Верховного Суду від 20 вересня 2024 року у справі 628/1203/19

Тому з врахування вищезазначеного Управління просить скасувати рішення суду та ухвалити нове яким задовольнити повністю позовні вимоги.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_2 з 03.09.2016 року були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи з м. Донецьк в Управлінні праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради.

З цього ж часу ОСОБА_2 отримувала щомісячну допомогу переміщеним особам на проживання відповідно допостанови КМУ №212 від 31.03.2015у розмірі 1000 грн., виплата якої зараховувалась на картковий рахунок її матері - ОСОБА_1 .

У зв`язку із набранням чинності 22.03.2022 року постановою Кабінету Міністрів України №332, якою був затверджений Порядок №332 та визначений механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, втратила чинність постанова КМУ № 505.

Пунктом 2 Порядку №332 у редакції, чинній на час звернення позивачки до відповідача (з 01.01.2023) передбачено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми єПідтримка, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 № 204.

Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 01.03.2022 отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови № 505. Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.

Допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24.02.2022 року у регіонах, що не включені до переліку, зазначеному в абзаці першому пункту 2 цього Порядку, за винятком осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

За змістом абзацу 7 пункту 3 Порядку №332 допомога не надається внутрішньо переміщеним особам, які були обліковані як внутрішньо переміщені особи до 24 лютого 2022, крім осіб, які отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, та осіб, які повторно перемістилися з тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, територій, на яких ведуться бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, після 24 лютого 2022 року. З 03.09.2016 щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 в Управлінні не отримувала, а отримувала виплату на її доньку ОСОБА_2 .

Отже станом на 24.02.2022 ОСОБА_1 не отримувала державну допомогу у вигляді щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг за новим місцем проживання відповідно до положень Постанови КМУ від 01.10.2014 №505.

Таким чином, ОСОБА_1 підпадала під виняток, передбачений абзацом 7 пункту 3 Порядку №332, тобто належала до кола внутрішньо переміщених осіб, вказана допомога яким не призначається.

Однак при автоматичному перерахунку щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання з 01.04.2022 року програмним комплексом ASOPD/КОМТЕХ ОСОБА_1 було помилково нараховано 2000 грн. щомісячно, на що вона не мала права, в результаті чого утворилась переплата за період з 01.04.2022 по 30.06.2023 в розмірі 30000 грн.

Розпорядженням Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради від 31.08.2023 року було вирішено утримати з ОСОБА_1 переплату, яка утворилася з 01.04.2022 року по 30.06.2023 рік у розмірі 30 000,00 гривень в зв`язку з виявленням надміру перерахованих коштів після здійснення автоматичного перерахунку допомоги у повному обсязі.

Згідно результатів перерахунку ВПО у справі №644162 ОСОБА_1 встановлено, що за період з 01.04.2022 рік по 30.06.2023 рік надміру виплачена сума допомоги становить 30 000,00 гривень.

13.09.2023 року Управлінням на адресу ОСОБА_1 було направлено повідомлення в якому зобов`язано ОСОБА_1 повернути переплачену суму допомоги за період з 01.04.2022 року по 30.06.2023 рік у сумі 30 000,00 гривень.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.03.2024 року в справі № 560/19869/23, яке було залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради від 31.08.2023 року було відмовлено.

Цим же рішенням встановлено вищевказані обставини щодо нарахування та надмірної виплати ОСОБА_1 коштів в сумі 30 000 грн.

Згідно ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Пунктом 1 ч.1 ст.1215 ЦК України визначено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Тлумачення наведених норм закону дає підстави для висновку, що зайво сплачені суми пенсії можуть бути стягнуті відповідачем за умови зловживань з боку пенсіонера або подання ним недостовірних даних. Законодавцем передбачені лише два виключення із цього правила: якщо виплата відповідних грошових сум сталася внаслідок рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; у разі недобросовісності зі сторони набувача.

Правильність розрахунків, за якими проведено виплати, а також добросовісність набувача презюмуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових сум.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.

У справі «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року, «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» від 08 квітня 2008 року, «Москаль проти Польщі» від 15 вересня 2009 року).

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії» від 20 травня 2010 року, «Тошкуце та інші проти Румунії» від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року та «Беєлер проти Італії» від 05 січня 2000 року).

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

При цьому, оскільки правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, то зазначене у статті 1215 ЦК України майно підлягає поверненню у разі наявності цих фактів у їх сукупності.

До подібних висновків щодо застосування статті 1215 ЦК України у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постановах: 17 жовтня 2019 року в справі № 525/117/17-ц, від 30 березня 2020 року в справі № 524/1963/17 та Верховний Суд України від 22 січня 2014 року № 6-151цс13, від 02 липня 2014 року № 6-91цс14 у справах за аналогічних правовідносин.

Ці висновки підтвердила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18).

Судом встановлено, що виплата відповідних сум щомісячної допомоги була здійснена позивачем добровільно за відсутності рахункової помилки та недобросовісних дій зі сторони відповідача, оскільки нарахування спірних сум було здійснено Управлінням самостійно внаслідок використання автоматичного перерахунку програмним комплексом, що не є арифметичною помилкою.

В зв`язку з цим як вказано вище ризик будь-якої помилки в тому числі, внаслідок помилки програмного комплексу, який використовується органом державної влади при автоматичному нарахуванні коштів, за правильність дій якого несе відповідальність держава в особі органу, що його використовує, повинна нести держава, а такі помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності рішення суду фактично зводяться до обґрунтувань апеляційної скарги тими ж обставинами і доказами, що і у позовній заяві, яким надана належна правова оцінка судом першої та апеляційної інстанцій, з вищевказаних підстав слід відхилити.

Також суд не приймає до уваги посилання апелянта на правові позиції Верховного Суду в інших справах, так правовідносини в даній справі відмінні від правовідносин у справах, на які посилається апелянт.

Рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги на вбачається.

Керуючись ст. ст.374,375,382,384,389,390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Хмельницької міської ради залишити без задоволення.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 06 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 січня 2025 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова