Постанова

від 22.01.2025 по справі 199/3652/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/178/25 Справа № 199/3652/23 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В.В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року Дніпровський Апеляційнийсуд ускладі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря Кошари О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом прокурора Лівобережноїокружної прокуратуриДонецької областіФріди Мікаєлянв інтересахдержави вособі Кальчицькоїсільської радиДонецької областідо ОСОБА_1 про витребуванняземельної ділянки

за апеляційноюскаргою заступника керівника Донецької обласної прокуратури

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2024 року,-

В С Т А Н О В И В:

02 травня 2023 року позивач звернувся до суду із даним позовом, в його обґрунтування посилаючись на те, що 16.03.2020 р. державним реєстратором Мангушської районної державної адміністрації Попруженком А.В. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №35985960 про право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1421783300:07:000:2149, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Касянівської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів. Підставою для внесення запису вказано наказ Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області № 19-СГ від 03.01.2020 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності». Вказаним наказом начебто ОСОБА_2 передано з земель державної власності у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421783300:07:000:2149, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Касянівської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів. 12.12.2020 р. ОСОБА_2 продав вказану земельну ділянку ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу (реєстр) №1112, посвідченим приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Скалуном Р.В. Лівобережною окружною прокуратурою опрацьовано дані офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua) щодо прийнятих цим органом наказів. За результатами опрацювання встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області не приймався наказ №19-СГ від 03.01.2020 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності», яким ОСОБА_2 безоплатно передано з земель державної власності у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 1421783300:07:000:2149, площею 2 га для ведення особистого селянського господарства на території Касянівської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів. Згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №10-5.42-5199/2-21 від 19.11.2021 наказ щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою на земельну ділянку 1421783300:07:000:2149 Головним управлінням не приймався, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, на підставі якого здійснювалась реєстрація земельної ділянки через функціонал «Передача через веб-ресурс «Е-сервіси» до Державного фонду документації із землеустрою до фонду документації та оцінки земель Головного управління не надходив. Крім того, Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області надано належним чином завірену копію наказу №19-СГ від 03.01.2020, але іншого змісту, а саме про відмову ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої на території Республіканської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів, розмір земельної ділянки 2,0000 га. Як зазначається прокурором при зверненні до суду, таким чином, державою ніколи не приймалося рішення про відчуження земельної ділянки 1421783300:07:000:2149, а остання вибула з державної власності поза її волею. Предмет позову становить вимога про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Кальчицької сільської ради Донецької області, код ЄДРПОУ 04340721, земельну ділянку сільськогосподарського призначення, площею 2 га з кадастровим номером 1421783300:07:000:2149, для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Кальчицької сільської ради Маріупольського району Донецької області (а.с.1-10).

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2024 року у задоволенні позовних вимог прокурора Лівобережної окружної прокуратури Донецької області Фріди Мікаєлян в інтересах держави в особі Кальчицької сільської ради Донецької області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - відмовлено (а.с.74-77).

Не погодившись з рішенням суду, заступника керівника Донецької обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 86-101).

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач є власником земельної ділянки площею 2,00 га, кадастровий номер 1421783300:07:000:2149, земельна ділянка належить йому на праві приватної власності, підстава для державної реєстрації договір купівлі продажу земельної ділянки, виданий 07.06.2021 р. приватним нотаріусом Маріупольского міського нотаріального округу Донецької області Скалуном Р.В. (а.с. 23 25). Зазначений договір купівлі-продажу був укладений між відповідачем та ОСОБА_3 , остання набула зазначену земельну ділянку у власність на підставі договору купівлі-продажу (реєстр 3472, який виданий 12.12.2020 р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Чекідою О.А. (а.с. 24), який був укладений ОСОБА_3 та ОСОБА_5 (а.с. 25).

Факти укладення договорів купівлі-продажу земельної ділянки, зазначених вище, підтверджується відповідними договорами (а.с. 26- 32).

Лівобережною окружною прокуратурою опрацьовано дані офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua) щодо прийнятих цим органом наказів (а.с. 11), згідно з інформацією з офіційного сайту відсутні відомості про наказ №19-СГ.

Суду наданий у копії наказ №19-СГ, виданий 03.01.2020 року Головним Управлінням Держагеокадастру у Донецькій області «Про відмову ОСОБА_4 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки на території Республіканської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів, орієнтований розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: подані графічні матеріали не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, схем землеустрою і техніко економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно територіальних одиниць, затверджених у встановленому законом порядку, у відповідності до ст. 118 ЗК України (а.с. 14).

Згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №10-5.42-5199/2-21 від 19.11.2021 наказ щодо надання дозволу на розробку проектів землеустрою на земельну ділянку 1421783300:07:000:2149 Головним управлінням не приймався, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, на підставі якого здійснювалась реєстрація земельної ділянки через функціонал «Передача через веб-ресурс «Е-сервіси» до Державного фонду документації із землеустрою до фонду документації та оцінки земель Головного управління не надходив (а. с. 12-13).

Суду також надано у копії інший наказ, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області, номер та дату якого неможливо прочитати через погану якість виготовленої копії, але іншого змісту, а саме «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни її цільового призначення» (а.с. 15). Вказаним наказом ОСОБА_2 затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Касянівської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (а.с. 15).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги є не доведеними та не обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Так, згідно з вимогами ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, права власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Положеннями статті 373 ЦК України встановлено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Частиною 4 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Положеннями частин 1, 2 статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Зі змісту ст. 116 ЗК України вбачається, що наявність рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність визначається в якості обов`язкової передумови для подальшого отримання прав власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлена судом.

В обґрунтування заявленихпозовних вимогпозивач посилаєтьсяна те,що державоюніколи неприймалося рішенняпро відчуженняземельної ділянки1421783300:07:000:2149,а останнявибула здержавної власностіпоза їїволею.

Матеріалами справи встановлено, що суду 1 інстанції надані у копіях два накази:

На підставі наказу №19-СГ, який виданий 03.01.2020 року Головним Управлінням Держагеокадастру у Донецькій області (а.с. 14) «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» встановлено, що цим наказом відмовлено ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, розташованої на території Республіканської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів, розмір земельної ділянки 2,0000 га.

На підставі іншого наказу, номер та дата видання якого неможливо визначити через погану якість наданої позивачем копії, при цьому позивачем наголошує на тому, що цей наказ має номер №19-СГ та дату 03.01.2020, судом встановлено, що ОСОБА_2 затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства на території Касянівської сільської ради Нікольського району Донецької області за межами населених пунктів (а.с. 15).

Таким чином, матеріали справи містять дві різні копії наказів ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, від 03.01.2020 року, зареєстровані під одним номером - №19-СГ (а.с. 14, 15).

З наданих копій зазначеного наказу вбачається, що обидва вони видані Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області: однин за підписом в.о. начальника Т.Підгорної, інший за підписом начальника І.Якименка та внесені до електронної системи, що підтверджується штрихкодами на зазначених документах. Номер документа та його дата прийняття на печатному тексті в обох текстах дописані від руки, а не виконані печатним способом.

Однак, суду 1 інстанції не надано доказів про те, який саме наказ з двох наказів є підробленим.

Земельний кодекс встановив, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникають після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує це право, та його державної реєстрації.

Присвоєння кадастрового номера це обов`язкова складова процесу приватизації, оформлення прав власності, врегулювання договірних відносин, що здійснюється шляхом державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності за заявою особи, яка оформлює технічну документацію на відповідну земельну ділянку.

В наказі«Про затвердженнядокументації ізземлеустрою танадання земельноїділянки увласність беззміни цільовогопризначення» (а.с.15)зазначено кадастровийномер земельноїділянки -1421783300:07:000:2149.

Судом 1 інстанції зазначено, що земельна ділянка була сформована і була об`єктом цивільних прав, зареєстрована в Державному реєстрі на праві власності за ОСОБА_2 , доказів щодо вказана земельна ділянка була виділена іншій особі, позивачем суду не надано.

Таким чином, лист Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про те, що ним не приймалося рішення щодо надання у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , не свідчить про те, що саме зазначений наказ є підробленим чи недійсним.

Вирішуючи спір, суд 1 інстанції врахував презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття, що відповідає положенням ст. 328 ЗК Кодексу та узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18.

Відповідно до частиною шостою статті 81 ЦПК України, якою передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд 1 інстанції вірно не взяв до уваги посилання на те, що реєстрація права власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 1421783300:07:000:2149 ОСОБА_2 була вчинена на підставі підробленого (неіснуючого) наказу ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, тобто, що спірна ділянка вибула з володіння власника не з його волі, оскільки такі посилання не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами.

Виходячи зі встановлених обставин, позивачем не доведено належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами незаконність та безпідставність вибуття з державної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею (га) 2, кадастровий номер якої №1421783300:07:000:2149, право власності на яку зареєстровано на даний час за відповідачем.

Крім того, у ч. 1 ст. 8 Конституції встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац 2 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду від 22.09.2005 №5-рп/2005). Принцип правової визначеності означає, що «обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, установлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки» (абз.3 пп.3.1 п.3 мотивувальної частини рішення КС від 29.06.2010 №17-рп/2010).

При цьому дотримання вимоги ясності і недвозначності норм, які встановлюють кримінальну відповідальність, є особливо важливим з огляду на специфіку кримінального закону та наслідки притягнення до кримінальної відповідальності, адже притягнення до такого виду юридичної відповідальності пов`язане з можливими істотними обмеженнями прав і свободлюдини (перше речення абз.7 п.3 мотивувальної частини рішення КС від 26.02.2019 №1-р/2019).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (п.170) вказано, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24.04.2008 у справі «С.G. and others v. Bulgaria», п.39).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК підставою для кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим кодексом.

Одночасно ч. 3 ст. 3 КК передбачає, що кримінальна протиправність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки вказаним кодексом.

Криміналізація конкретного вчинку людини можлива за умови, якщо це відповідає, зокрема, сукупності таких критеріїв: значна (суттєва) суспільна небезпека діяння; поширення аналогічних діянь у суспільстві; неефективність інших галузевих правових засобів впливу на зазначені діяння; неможливість успішної боротьби з діянням менш репресивними методами.

Притягнення особи як до кримінальної, так і адміністративної відповідальності можливе лише у прямо передбачених законом випадках, враховуючи вимоги п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції та проголошені стст.3, 8 Основного Закону принципи гуманізму та верховенства права, а при наявності будь-яких сумнівів щодо тлумачення та застосування норм права, ці сумніви мають вирішуватися на користь людини.

Чинний КК України передбачає кримінальну відповідальність за підроблення документів (ст. 358 КК України).

Факт підробленнянаказу маєбути доведенийу визначеномуКПК Українипорядку,після цьогосудом вирішуватиметьсяпитання проправові наслідкидій чибездіяльності особи,стосовно якоїухвалений вирок,ухвала абопостанова суду.

Виходячи з встановлених конкретних обставин справи, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд 1 інстанції дійшов правильного висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.

Колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.

Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, власним тлумаченням норм права, що має за мету задоволення апеляційних скарг, а не спростування висновків суду першої інстанції. Крім того, вказані доводи були предметом розгляду у суді першої інстанції та судом першої інстанції їм було надано обґрунтовану оцінку, а тому вони додатковому правовому аналізу не підлягають.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Донецької обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровська від12березня 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: