Рішення

від 20.01.2025 по справі 120/11219/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 січня 2025 р. Справа № 120/11219/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Джуринська сільська рада Жмеринського району Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Джуринська сільська рада Жмеринського району Вінницької області (далі - Джуринська с/р, відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням 31 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 09.06.2023 року за № 897 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби на умовах оренди (за рішенням суду)" відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби на умовах оренди, орієнтовною площею 7,3000 га на території Джуринської сільської ради, за межами населеного пункту села Калитинка, в зв`язку з наданням дозволу на розробку документації із землеустрою даної земельної ділянки на умовах оренди для сінокосіння та випасання худоби жителям села Калитинка.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено останню до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечував та просив відмовити в його задоволенні повністю.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п. 10 ч. 1 ст. 4, ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 в червні 2021 року звернувся до Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди орієнтовною площею 7,3 га із земель комунальної власності, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративно-територіальних межах Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

Однак, відповідачем рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди чи про відмову у його надані прийнято не було.

Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з відповідним позовом, за наслідками розгляду якого рішенням суду від 22 квітня 2022 року у справі № 120/16175/21-а мій позов задоволено повністю.Визнано протиправною протиправною бездіяльність Джуринської сільської ради щодо не прийняття по суті рішення за наслідком розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди та зобов`язано Джуринську сільську раду розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди комунальної форми власності, орієнтовною площею 7,3 га, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративно-територіальних межах Джуринської сільської ради, та прийняти мотивоване рішення про надання чи/або відмову у наданні відповідного дозволу.

На виконання вказаного рішення Джуринською сільською радою Жмеринського району Вінницької області на 25 сесії 8 скликання від 06.09.2022 року прийнято рішення за № 709, згідно п. 4 якого ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди орієнтовною площею 7,3 га із земель комунальної власності, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративно-територіальних межах Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, на підставі п.п. 2 та 12 п. 27 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України, оскільки призупинено функціонування Державного земельного кадастру та передача земельних ділянок у користування здійснюється лише для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з відповідним позовом, за наслідками розгляду якого рішенням суду від 28 березня 2023 року у справі № 120/9760/22 мій позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення 25 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради № 709 від 06.09.2022 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою та затвердження проектів землеустрою» в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди комунальної форми власності орієнтовною площею 7,3 га та зобов`язано Джуринську сільську раду повторно розглянути його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди комунальної форми власності орієнтовною площею 7,3 га., яка розташована за межами населеного пункту в адміністративно-територіальних межах Джуринської сільської ради, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи.

Так, рішенням 31 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 09.06.2023 року за № 896 надано жителям с.Калитинка, в особі ОСОБА_2 , дозвіл на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби на умовах оренди, за кадастровим номером 0525382800:03:002:0131, орієнтовною площею 5,6013 та на території Джуринської сільської ради, за межами населеного пунктуселаКалитинка

При цьому, рішенням 31 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 09.06.2023 року за № 897 "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби на умовах оренди (зарішеннямсуду)" відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби на умовах оренди, орієнтовною площею 7,3000 га на території Джуринської сільської ради, за межами населеного пункту села Калитинка, в зв`язку з наданням дозволу на розробку документації із землеустрою даної земельної ділянки на умовах оренди для сінокосіння та випасання худоби жителям села Калитинка.

Позивач, не погодившись із вказаними рішеннями, звернувся до суду з цим позовом.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України (в редакції станом на час виникнення спірних відносин)) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У відповідності до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлений статтею 118 ЗК України.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно абзацу третього частини сьомої статті 118 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що будь-який громадянин України має право звернутися до уповноваженого органу з відповідним клопотанням та визначеними законодавством документами, а відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Тобто Земельним кодексом України встановлено два альтернативних варіанта правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: надати такий дозвіл або надати вмотивовану відмову у його наданні. При цьому підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Виходячи з наведеного, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу, або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Надаючи оцінку правовідносинам, з приводу яких виник спір у цій справі, суд враховує, що розгляд звернення позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідачем був здійснений на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 28.03.2023 у справі № 120/9760/22, яким Джуринську сільську раду було зобов`язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди комунальної форми власності орієнтовною площею 7,3 га., яка розташована за межами населеного пункту в адміністративно-територіальних межах Джуринської сільської ради, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи.

При цьому суд зазначає, що вищевказаним судовим рішенням від 28.03.2023 у справі № 120/9760/22, яке набрало законної сили, було встановлено, що рішення Джуринської сільської ради від 06.09.2022 № 709, яке прийняте з мотивів призупинення функціонування Державного земельного кадастру та можливості передачі земельних ділянок у користування лише для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд наголошує, що ч. 2 ст. 19 Конституції України закріплено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У контексті відносин цієї справи, повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні, регламентовано статтею 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

При цьому суд враховує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом зокрема у постанові від 23 січня 2020 року у справі №0840/2979/18, в якій Судом було також зазначено про те, що виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Суд зазначає, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян. Одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише початковою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі.

Дозвіл на розроблення проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Аналогічні висновки щодо застосування норм права були наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц.

У постанові від 29.09.2020 року у справі №688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) Великою Палатою Верховного Суду було зазначено, що у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проекту землеустрою тощо.

Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 у справі №812/1312/18.

Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.02.2019 у справі №814/702/17.

Суд враховує, що права позивача у спірних правовідносинах порушені неодноразовою протиправною бездіяльністю відповідача.

Приймаючи рішення у даній справі суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Водночас суд зазначає, що повторна відмова позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за відсутності підстав, визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України, свідчить про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з цього питання.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Спосіб захисту порушеного права має забезпечувати реальне його відновлення.

Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово посилався на те, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі №2а-204/12).

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, оскільки наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті має бути саме ефективний захист порушеного права, суд вважає, що захист прав позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення 31 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 09.06.2023 року за № 897 «Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди орієнтовноюплощею7,3 га із земель комунальної власності, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративно-територіальних межах Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області та зобов`язання Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди орієнтовною площею 7,3 га із земель комунальної власності, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративно-територіальних межах Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької у даному випадку відповідає означеному принципу ефективності юридичного захисту, та забезпечить реальне відновлення прав позивача.

Щодо визнання протиправним та скасування рішення 31 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 09.06.2023 року за № 896, суд зазначає наступне.

Аналіз статей 116, 118 ЗК України, вказує на те, що місцева рада не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою на одну й ту ж саму земельну ділянку. У даному випадку, надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення місцевої ради про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.

Таким чином, суд резюмує, що надання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою іншим особам не позбавляє позивачів права на отримання позитивного рішення під час розгляду їх клопотань.

Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що питання можливості надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки та правових наслідків надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (користування) кільком особам щодо однієї і тієї ж самої земельної ділянки було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29.09.2020 року у справі № 688/2908/16-ц.

У постанові від 17.10.2018 року у справі № 380/624/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.

При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.

Тому, може кваліфікуватися як недобросовісна поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проекту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проекту землеустрою та затверджує цей проект щодо іншої особи.

З урахуванням зазначеного суд не вкачає підстав для скасування та визнання протиправним рішення 31 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 09.06.2023 року за № 896.

При цьому, суд вважає, що відсутні підстави для встановлення судового контролю, оскільки виконання судового рішення є обов`язковим для сторін і відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде виконано рішення суду.

Здійснюючи розподіл судових витрат по справі, суд виходить із такого.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до приписів ч.ч.3-5 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч.1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до п.6, п.9 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;

представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Статтею 19 вказаного Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Згідно ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні адміністративного позову був сплачений судовий збір у розмірі 2147,20 грн.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач до адміністративного позову додав такі документи: копію договору про надання правничої допомоги від 30.06.2023; акт прийому виконаних робіт від 20.07.2023 р.

Заявлені до стягнення 22000,00 грн. витрат на правову допомогу складаються з такого: аналіз документів та юридична консультація із законодавчим обґрунтуванням 2 години 4000 грн.; складання та подача адвокатського запиту 1 година 2000 грн.; складання позовної заяви 8 годин 16000грн.

Враховуючи викладене, беручи до уваги надані позивачем в обґрунтування своєї вимоги документи, часткове задоволення адміністративного позову, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 грн, що були сплачені позивачем адвокату у цій адміністративній справі.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 31 сесії 8 скликання Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області від 09.06.2023 року за № 897 «Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди орієнтовноюплощею7,3 га із земель комунальної власності, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративно-територіальних межах Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

Зобов`язати Джуринську сільську раду Жмеринського району Вінницької області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди орієнтовною площею 7,3 га із земель комунальної власності, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративно-територіальних межах Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Джуринської сільської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн. (десять тисяч гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Джуринської сільської ради.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Джуринська сільська рада Жмеринського району Вінницької області (23545, Вінницька область, Жмеринський район, с. Джурин, вул. Заводська, 2, код ЄДРПОУ 04325489)

СуддяВільчинський Олександр Ванадійович