Ухвала

від 24.01.2025 по справі 280/534/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ВІДМОВУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПОЗОВУ

24 січня 2025 рокуСправа № 280/534/25 м.Запоріжжя

Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Батрак І.В., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

до Військово-лікарської комісії при Комунальному некомерційному підприємстві «Клініка «Сімейний лікар» Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70401, Запорізька обл., Запорізький район, с. Миколай-Поле, вул. Центральна буд. 46а)

до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 )

про визнання протиправними дій та скасування наказу та висновку військово лікарської комісії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_3 , в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили судовим рішенням у справі.

На обґрунтування вказаної заяви зазначає, що 05 грудня 2024 року на шляху додому заявник був зупинений представниками ІНФОРМАЦІЯ_2 на території АДРЕСА_4 , які нанесли йому тілесні ушкодження та примусово доставили до місця розташування ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказує, що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 після перевірки його військово-облікових даних, примусово, без його згоди він був направлений на проходження військово-лікарської комісії до КНП «Клініка «Сімейний Лікар», ШСР ЗР ЗО для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я, якої проведено не було, огляду не було, лише проставлено штамп «придатний» одним і тим самим членом ВЛК. Зауважує, що заявник є хронічно хворою особою, при собі не мав медичних документів, а в зв`язку з порушенням процедури направлення заявника на медичний огляд до військово лікарської комісії, невірної оцінки ступеня придатності та неправомірно винесених результатів медичного огляду військово лікарською комісією відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 заявника було направлено до Військової частини НОМЕР_3 та надано статус військовослужбовця. Відтак, рішення ВЛК є неправомірним. Ураховуючи викладене, посилається на приписи ст. 150, 151 КАС України та просить суд вжити відповідні заходи забезпечення позову.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суддя зазначає наступне.

Відповідно ч. 1 ст. 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю..

Тобто, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Суддя зазначає, що ст. 150 КАС України визначено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існують зазначені підстави, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Крім того, за приписами ч. 1 ст. 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити:

1) найменування суду;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (ч. 2 ст. 151 КАС України).

Обов`язок доведення підстав для вжиття заходів забезпечення позову покладається на заявника (п. 3 ч. 1 ст. 152 КАС України).

Забезпечення позову має на меті гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд має встановити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору, а також встановити, що певний захід забезпечення позову відповідає обраному способу судового захисту, спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Верховний Суд 06.02.2019 у справі №826/13306/18 зазначив: обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо «очевидності» ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, що свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Разом із цим, заявник в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, що унеможливлює надання їм оцінки судом та встановлення наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність відповідачів є очевидно протиправними.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності/неправомірності рішень, наказів та дій відповідачів, на які посилається заявник, підлягають встановленню і доведенню на підставі зібраних у справі доказів та аналізу норм права, що регулюють спірні правовідносини, під час вирішення справи по суті.

Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Отже, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності дій/рішень відповідачів, оскільки заявником не надано належних доказів та обґрунтувань того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Предмет спору це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем (заявником) і відповідачем. Під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача (заявника) до відповідача, стосовно якої позивач (заявник) просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач (заявник) обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд вказує, що заявник фактично оскаржує протиправність, на його думку, призову на військову службу.

Так, суд відзначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, та який станом на теперішній час триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

В частині 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» надано визначення поняття військовослужбовців, як осіб, які проходять військову службу.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

З аналізу зазначених норм, вбачається, що військовозобов`язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу військовослужбовці.

Законом України №2359-IX від 08 липня 2022 року «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці», внесено зміни до ч. 3 ст. 151 КАС України.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

Відтак, на час проходження ОСОБА_1 служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона шляхом забезпечення позову здійснювати зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю, яким безумовно є і наказ про його переміщення.

Статтею 30 Закону № 548-XIV передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Отже, оскільки заявник наразі проходить військову службу у Збройних Силах України відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд позбавлений можливості забороняти відповідачу вчиняти дії, пов`язані з виконанням військовослужбовцем військових завдань, в тому числі забороняти йому визначати місце несення військової служби військовослужбовцем.

Суд звертає увагу, що переведення (переміщення) військовослужбовця здійснюється на підставі відповідного наказу. Однак, докази існування такого наказу у суду відсутні, і у будь-якому випадку такий наказ не є предметом спору у даній справі. Так, за умови прийняття відповідного наказу про переведення (переміщення) позивача, він, якщо вважатиме його протиправним, не буде позбавлений права оскаржити наказ у судовому порядку, і вже в межах такої судової справи подати заяву про забезпечення позову, яка стосуватиметься його переведення.

Також суддя не вважає наведені позивачем у позовній заяві обставини щодо очевидності протиправності оскаржуваної постанови достатніми, безспірними та доведеними. Оцінити вказані підстави суд може під час розгляду справи. Тобто, за наведеними позивачем підставами, протиправність постанови відповідача 2 може бути перевірена тільки під час судового розгляду справи по суті.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що подана заява є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 152, 154, 243, 248, 256 КАС України, суддя

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 (вх. №3450 від 23.01.2025) про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

СуддяІ.В. Батрак