Рішення

від 24.01.2025 по справі 280/11319/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 січня 2025 року Справа № 280/11319/24 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "МОТОР СІЧ" (69068, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ПРОСПЕКТ МОТОРОБУДІВНИКІВ, будинок 15, ЄДРПОУ 14307794) до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (69118, м. Запоріжжя, вул. Чубанова, буд. 8, ЄДРПОУ 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

05 грудня 2024 року через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "МОТОР СІЧ" (далі позивач) до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу від 27.08.2024 №ПШ 045553 на суму 17000 грн.;

- стягнути на користь АТ «Мотор Січ» за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код за ЄДРПОУ 39816845, Адреса: 03150, м. Київ, Фізкультури, буд. 9) сплачений судовий збір.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що основною ознакою яка дозволяв визначити особу саме автомобільним перевізником, зокрема якай здійснює перевезення вантажів, є здійснення ним відповідної господарської діяльності та наявності укладеного договору перевезення вантажу, який підтверджує надання ними послуг з перевезення вантажів. Пояснює, що 26 липня 2024 року в день проведення рейдової перевірки співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Запорозькій області, АТ МОТОР СІЧ не надавало послуги у сфері перевезення вантажів, а здійснювало перевезення для власних потреб, що підтверджується накладною від 25 липня 2024 року №РБР-577, в якій указано виробник та замовник та вантажоодержувач АТ МОТОР СIЧ, найменування вантажу скло WIRED Clear 6мм, скло листкове армоване 2400х2100 товщ.мм. Тобто, позивач не надавав послуг з перевезення вантажів i такими послугами не користувався. За вказаних вище обставин, вважає, що відповідачем протиправно прийнято постанову про застосування до позивача штрафу, передбаченого статтею 48 та абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт у розмірі 17000,00 грн., що обумовлює її скасування. Також наголошує, що АТ МОТОР СIЧ здійснює діяльність у сфері оборонної галузі та сумлінно дотримується закону і справно сплачує всі податки, а тому дія Положення № 340 на позивача не розповсюджується.

Ухвалою судді від 09 грудня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в порядку, визначеному статтею 262 КАС України. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, на адресу суду через систему Електронний суд 20 грудня 2024 року подав відзив, в якому проти позову заперечує, постанову вважає правомірною та зазначає, що порядок використання тахографів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року №385. Згідно з пунктом 3.3. Інструкції, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа та інше. Виходячи з положень наведених норм, вказує, що водії транспортних засобів, які обладнані цифровими тахографами повинні надавати інспектору для контролю картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа, а автоперевізники зобов`язані здійснювати періодичний контроль за належним використанням водіями карток водія до цифрового тахографу. Таким чином, на думку відповідача, саме автомобільний перевізник несе відповідальність за належне використання водіями індивідуальної контрольної книжки водія або протоколу перевірки та адаптації тахографа. Пояснює, що належний позивачу транспортний засіб, який був об`єктом перевірки, мав бути обладнаний тахографом. У даному випадку, на момент проведення перевірки у водія був відсутній протокол перевірки та адаптації тахографу. Наголошує, що з 01 жовтня 2021 року набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю від 03 червня 2021 року №1534-ІХ, яким абзац 3 частини 1 статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт викладено в новій редакції, відповідно до якої перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У попередній редакції передбачалось надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. З огляду на викладене, просить у задоволенні позову відмовити.

27 грудня 2024 року від представника позивача через систему Електронний суд надійшла відповідь на відзив, у якій додатково наголошує, що чинне законодавство встановлює альтернативний спосіб ведення обліку робочого часу водія у випадку не обладнання транспортного засобу тахографом, а саме індивідуальну контрольну книжку водія, завдяки якій здійснюється державний контроль за додержанням водієм режиму праці та відпочинку. Стосовно твердження відповідача, яке викладено у відзиві, що водієм позивача не надано до суду копії індивідуальної контрольної книжки водія, яка є альтернативної формою обліку вказує, що питання відсутності книжки не розглядалося на місці зупинки і взагалі не є предметом спору. Позивача звинувачено у відсутності протоколу перевірки і адаптації тахографу, якого апріорі не може бути на автомобілі, в якому таких тахограф не встановлювався заводом-виробником. До того вказує, що пунктом 1.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті №385 встановлено, що ця інструкція стосується перевідзників пасажирів або товару автомобільними транспортними засобами. Суб`єктами відповідальності за статтею 60 Закону "Про автомобільний транспорт" є автомобільні перевізники - суб`єкти господарювання. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону "Про автомобільний транспорт", автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Приписами частини 1 статті 33 Закону "Про автомобільний транспорт" визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послуги за договором перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Отже, автомобвльним перевізником є, зокрема, юридична особа чи фізична особа-підприємець, надає послуги з перевезення вантажу на договірних умовах згідно з договором про перевезення вантажу. Водночас, згідно з статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Тобто, вимоги до застосування тахографу передбачено законодавством лише для суб`єктів господарювання, які надають комерційні оплатні послуги з перевезення вантажів чи пасажирів. Отже, позивач не здійснює діяльність з надання комерційних послуг у сфері вантажних перевезень, а відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 385 вона поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі). Відсутність супроводжувальних документів на надання комерційних послуг з перевезення вантажів, які б підтверджували факт здійснення саме перевезення вантажу на комерційній основі виключає в цих правовідносинах статус позивача, як автомобільного перевізника. Позовну заяву происть задовольнити.

09 січня 2025 року представником відповдача до суду через особистий кабінет в підсистемі «Електронний суд» подано відповідь на відзив, у якому вказує, що пунктом 6.1. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07 жовтня 2010 року визначено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами. Тобто, ця норма стосується тільки транспортних засобів, які мають повну масу менше 3,5 т, що не відноситься до позивача та його ТЗ з повною масою 10,8 т, а тому в нього повинен бути протокол перевірки та адаптації тахографа, а не індивідуальна контрольна книжка водія, котрої також не було у водія в момент проведення рейдової перевірки, що підтверджується фотофіксацією проведеною посадовою особою Укртрансбезпеки, що спростовує твердження представника позивача щодо ведення водієм індивідуальної контрольної книжки, до позову також не надано, в якості доказів, індивідуальну контрольну книжку водія. Надання матеріалів індивідуальної контрольної книжки водія ОСОБА_1 згодом жодним чином не спростовує та не змінює встановлених на місці події фактичних обставин, зафіксованих в Акті проведення перевірки. Надані до позову матеріали не є юридично значимими документами для цілей визначення перевізника, оскільки були відсутні на місці події, а фактичні обставини зафіксовані в акті, який саме, як вже зазначалося, і є первинним носієм доказової інформації. У задоволенні позову просить відмовити.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Згідно з офіційними відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ПАТ МОТОР СІЧ є суб`єктом господарювання, офіційно зареєстрованим 25 травня 1994 року. Видами діяльності позивача є: 30.30 Виробництво повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устатковання (основний); 25.99 Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у.; 27.11 Виробництво електродвигунів, генераторів і трансформаторів; 52.23 Допоміжне обслуговування авіаційного транспорту; 32.50 Виробництво медичних і стоматологічних інструментів і матеріалів; 36.00 Забір, очищення та постачання води.

26 липня 2024 року працівниками Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області (ділянка дороги, автостанція маршрут - 179 км а/д Н-03) проведено перевірку транспортного засобу ЗілЛ 431410 типу Бортовий С, державний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 , (водій ОСОБА_1 ), який належить на праві власності позивачу, за результатами якої складено акт за №АР052871 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

За результатами перевірки фахівцями Укртрансбезпеки встановлено порушення статті 34, 48 Закону України Про автомобільний транспорт, пунктц 6.1 наказу МТЗУ №340 від 07 червня 2010 року, пункту 3.3 розділу ІІІ наказу МТЗУ №385 від 24 червня 2010 року, а саме: під час перевезення небезпечних вантажів перевізник не забезпечив водія оформленим протоколом перевірки та адаптації тахографа до тз, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України Про автомобільний транспорт. Водій з актом ознайомлений під підпис.

27 серпня 2024 року виконуючим обов`язки начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Укртрансбезпеки розглянуто матеріали перевірки та прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 045553, якою за порушення статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт, позивача зобов`язано сплатити штраф в розмірі 17000,00 грн. (відповідальність передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт).

Вважаючи прийняту відповідачем постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00 грн. протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України № 442 від 10 вересня 2014 року Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті.

Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11 лютого 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Підпунктами 2, 15, 27, 54, 58, 62 пункту 5 даного Положення передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю; проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.

Згідно з пунктом 8 вказаного Положення Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08 листопада 2006 року.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 1567 органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансбезпека, її територіальні органи.

Отже, з огляду на викладене, Управління під час здійснення своїх повноважень діє як суб`єкт владних повноважень, якому надано повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України Про автомобільний транспорт від 05 квітня 2001 року № 2344-III, відповідно до статті 1 якого автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Аналіз зазначеної норми дає підстави вважати, що перевезення на комерційній основі означають надання послуг, а перевезення за власний кошт перевезення для власних потреб.

Як вбачається з наведеного, визначення особи перевізника не залежить від обраного та зареєстрованого ним КВЕД. Тобто дія закону поширюється на фізичних чи юридичних осіб - автомобільних перевізників, які в процесі здійснення підприємницької діяльності перевозять вантаж й для власних потреб зокрема.

Відповідно до частини 12 статті 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Статтею 34 Закону № 2344-III встановлені вимоги до автомобільного перевізника, останній зобов`язаний: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Стаття 48 Закону №2344-ІІІ визначає перелік документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Так, автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Виходячи зі змісту цієї норми Закону, перелік документів, які повинен мати водій для здійснення вантажних перевезень, зазначений у статті 48 Закону № 2344-III не є вичерпним, до таких документів належать також інші документи, передбачені законодавством.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07 червня 2010 року №340 затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, пунктом 1.3 якого визначено, що це Положення поширюється на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Відповідно до вимог пункту 6.1 цього Положення автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Отже, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон (що відповідає спірному випадку) повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція №538), відповідно до якої її дія поширюється на суб`єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385 терміни вживаються у такому значенні:

контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі;

тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР (994_016).

Умови використання тахографів передбачені розділом III Інструкції № 385.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.3 розділу ІІІ Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, виробники транспортних засобів, перевізники, водії та ПСТ використовують тахографи, тахокарти, картки до цифрових тахографів, тип яких затверджено відповідно до вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР).

Водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Згідно з пунктами 3.5, 3.6 розділу ІІІ Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов`язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон, які використовуються суб`єктами господарювання для внутрішніх перевезень вантажів в обов`язковому порядку повинні бути обладнані діючим та повіреним тахографом. А для водія такого автомобіля, крім оформлення документів, визначених статтею 48 Закону № 2344-III, обов`язковою також є наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, заповнених тахокарт (або картки водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом) (реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв).

Автомобільний перевізник (у тому числі юридична особа, яка здійснює перевезення вантажу за власний кошт), здійснюючи внутрішні перевезення вантажу, зобов`язаний забезпечити наявність у водія транспортного засобу, обладнаного тахографом, при собі всіх документів, передбачених пунктами 3.3, 3.6 Інструкції №385, зокрема, у даному випадку, наявності при собі у водія транспортного засобу протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.

Пунктом 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07 червня 2010 року, визначено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що положеннями статті 48 Закону № 2344-III передбачено необхідність наявності як у перевізника, так і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом (або копію графіка змінності водіїв), передбачено Інструкцією №385 та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України № 340 від 07 червня 2010 року.

За відсутності документів, зокрема, як у спірному випадку протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа до ТЗ, до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт (для власних потреб) перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 лютого 2020 року в справі №820/4624/17.

Як слідує з акта проведення перевірки у позивача на момент проведення перевірки був відсутній протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, що саме позивачем не заперечується.

При цьому, як слідує з позовної заяви, основним аргументом позивача, яким він обґрунтовує протиправність прийняття відповідачем оскарженої постанови, є те, що 26 липня 2024 року в день проведення рейдової перевірки співробітниками Відділу державного нагляду (контролю) у Запорозькій області, ПАТ МОТОР СІЧ не надавало послуги у сфері перевезення вантажів, а здійснювало перевезення для власних потреб, що підтверджується накладною від 25 липня 2024 року №РБР-577, в якій указано виробник та замовник та вантажоодержувач АТ МОТОР СIЧ, найменування вантажу скло WIRED ? Clear 6мм, скло листкове армоване 2400х2100 товщ.мм. Тобто, позивач не надавав послуг з перевезення вантажів i такими послугами не користувався.

Суд звертає увагу, що норми статті 48 Закону №2344-ІІІ передбачають обов`язок перевізника та, зокрема водія пред`являти посадовим особам відповідача, які здійснюють перевірку, документи, на підставі яких здійснюється вантажне перевезення (зокрема, протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу).

Враховуючи, що позивач під час проведення перевірки не мав документів, визначений для водія статтею 48 Закону №2344-ІІІ, а саме протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, то допустив правопорушення, внаслідок якого прийнято оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.

За відсутності протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, що мав би свідчити про його справність та актуальність (неспотвореність) даних не є можливим перевірити дотримання водіями транспортних засобів режиму праці та відпочинку водіїв.

При цьому суд критично оцінює аргументи позивача, які зводяться до того, що він не надає послуг з перевезення, а тому під час здійснення внутрішніх перевезень у нього відсутній обов`язок використовувати тахограф чи індивідуальну книжку водія. Закон зобов`язує мати тахограф чи індивідуальну книжку водія у разі перевезення вантажу, а не надання послуг перевезення вантажів, про що вище суд вже зазначав.

Суд звертає увагу, що з 01 жовтня 2021 року набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань здійснення габаритно-вагового контролю від 03 червня 2021 року №1534-ІХ, яким абзац 3 частини 1 статті 60 Закону України Про автомобільний транспорт викладено в новій редакції, відповідно до якої:

перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У попередній редакції передбачалось:

надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порівняльний аналіз наведених положень статті 60 Закону №2344-ІІІ (діючої та попередньо) дає підстави для висновку, що за відсутності документів, зокрема, в даному випадку протоколу перевірки та адаптації пристрою тахографа, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт (тобто для власних потреб) перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно-господарські штрафи.

Відтак, штрафна санкція до позивача як перевізника вантажу для власних потреб застосована правомірно, що доводами позовної заяви та матеріалами справи не спростовується.

Стосовно посилання представника позивача на те, що ПАТ МОТОР СIЧ здійснює діяльність у сфері оборонної галузі, а тому дія Положення № 340 на позивача не розповсюджується, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1.4 Положення №340 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем.

Аналіз пункту 1.4 Положення №340 дає підстав до висновків, що приписи вказаного Положення не будуть розповсюджуватись на перевезення пасажирів чи/та вантажів за таких умов: або перевезення здійснюється транспортними засобами, які належать, зокрема безпосередньо Міністерству оборони України; або перевезення здійснюється транспортними засобами, орендованими, зокрема Міністерством оборони України без водія з метою виконання завдань, покладених на цей державний орган та під його контролем.

За приписами частин 1, 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У силу частин 1, 2 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Разом із цим, відповідно до свідоцтва про реєстрацію серії САО 928148 ЗіЛ 431410 типу Бортовий С, державний знак НОМЕР_1 , яким 26 липня 2024 року здійснювалось перевезення, належить ПАТ МОТОР СІЧ.

Належних доказів того, що саме під час зупинки вказаного транспортного засобу посадовими особами відповідача, позивач здійснював перевезення з метою виконання завдань, покладених на Міністерство оборони України або для здійснення діяльності в галузі оборонної сфери та під контролем міністерства на підставі договору оренди транспортного засобу ані під час перевірки, ані до суду надано не було.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ 045553 від 27 серпня 2024 року у сумі 17000,00 грн. є законною та такою, що винесена в межах чинного законодавства України, а тому не підлягає скасуванню.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах Beyeler v. Italy № 33202/96, Oneryildiz v. Turkey № 48939/99, Moskal v. Poland № 10373/05).

У контексті встановлених обставин справи, інші аргументи учасників справи не мають вирішального впливу на вищенаведені висновки суду.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 9, 137, 139, 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "МОТОР СІЧ" до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені статтею 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 24 січня 2025 року.

Суддя Д.В. Татаринов