Рішення

від 22.01.2025 по справі 380/15821/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 рокусправа № 380/15821/24

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Львівського електролампового заводу "Іскра" до Державної митної служби України, Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби) про скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Львівського електролампового заводу "Іскра" (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної митної служби України (далі - відповідач 1), Львівської митниці (відокремлений підрозділ Державної митної служби) (далі - відповідач 2), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Львівської митниці від 09.07.2024 №UA209000202437, яким збільшено суму грошового зобов`язання податку на додану вартість з товарів ввезених на територію України в розмірі 91988,79 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 22997,20 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Львівської митниці від 09.07.2024 №UA209000202436, яким збільшено суму грошового зобов`язання мита на товари, що ввозяться на територію України в розмірі 459943,93 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 44282,35 грн.

Ухвалою від 01.08.2024 відкрите спрощене провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Податковим повідомленням-рішенням Львівської митниці від 09.07.2024 № UA209000202437 збільшено суму грошового зобов`язання податку на додану вартість з товарів ввезених на територію України в розмірі 91988,79 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 22 997,20 грн. Податковим повідомленням-рішенням Львівської митниці від 09.07.2024 № UA209000202436 збільшено суму грошового зобов`язання мита на товари, що ввозяться на територію України в розмірі 459 943,93 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 44 282,35 грн. В обґрунтування даних податкових повідомлень-рішень відповідач посилається на отриманий від уповноваженого органу Руспубліки Польща листа від 05.01.2024 № 2401-ІОА.4331.33.2023JP, в якому міститься інформація про відсутність підтвердження преференційного походження товарів, митне оформлення яких завершено. Позивач зазначає, що під час митного оформлення товарів він серед документів надав митному органу сертифікати з перевезення товару EUR.1, видані митними органами країни експорту. При цьому жодними нормативними актами не передбачено обов`язок декларанта перевіряти дані, що зазначені в товаросупровідних документах при заповненні митних декларацій. У ТОВ «ТД ЛЕЛЗІ» не було підстав не враховувати дані, які надав сам постачальник (відправник/експортер), який володів зазначеним товаром, а також підстав проігнорувати ті дані, які були перевірені митницею країни експортера при оформлені експортної декларації. За таких обставин, у ТОВ ТД ЛЕЛЗІ не було жодних підстав для виникнення сумнівів щодо дійсності сертифікату з перевезення товару.

Стверджує: «… З матеріалів справи видно, що висновок контролюючого органу щодо відсутності у позивача права на преференцію базуються виключно на листі уповноваженого органу Німеччини від 28.01.2021 №Z4215F-1027/20-1, яким не підтверджено преференційне походження товару, зазначеного у вказаному сертифікаті. В зв`язку з чим, лист уповноваженого органу Республіки Польща від 05.01.2024, на який посилається Львівська митниця, як на підставу відмови в застосуванні преференцій при розмитненні не можна вважати єдиним та беззаперечним доказом порушення саме позивачем митних правил, оскільки позивачем до митного оформлення надані всі документи, визначені чинним законодавством, що надані експортером та підтверджують право позивача на преференцію. Таким чином, беручи до уваги той факт, що сертифікат з перевезення товару є офіційним документом у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, тому такий документ потребує встановлення його у відповідності до закону не чинними, підробленими чи недійсними…».

Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.

Відповідач 1 Державна митна служба України заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що спірні податкові повідомлення-рішення від 09.07.2024 № UA209000202437, № UA209000202436 прийняті Львівською митницею. Між Держмитслужбою та Позивачем у контексті заявлених позовних вимог не існує жодних матеріально-правових відносин, оскільки Держмитслужба відповідно до своїх повноважень не приймала податкові повідомлення рішення та не порушувала своїми діями чи бездіяльністю законних інтересів та прав Позивача. З огляну на вказане, спірні правовідносини виникли не за участі Держмитслужби.

Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 2 - Львівська митниця заперечив проти задоволення позову, мотивуючи тим, що при проведенні перевірки обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування під час митного оформлення товарів за митними деклараціями від 27.01.2023 № UA209180/2023/003097, від 09.02.2023 № UA209180/2023/004519, від 18.07.2019 № UA209140/2019/161571, від 27.11.2020 № UA209140/2020/113252, від 02.12.2019 № UA209140/2019/208482, від 17.10.2019 № UA209140/2019/192849, від 04.04.2019 № UA209140/2019/128856, від 22.03.2019 № UA209140/2019/124578 та від 10.03.2021 № UA209140/2021/022297 встановлено, що ТОВ «ТД ЛЕЗ «ІСКРА» за вказаними митними деклараціями ввезені товари, які декларувалися платником податків із застосуванням преференції за кодом «410» і, як наслідок, з умовним нарахуванням ввізного мита та без сплати такого. Застосування пільги в частині звільнення від сплати ввізного мита за митними деклараціями товариством було здійснено на підставі наданих під час митного оформлення товарів преференційних документів, а саме: сертифікатів з перевезення (походження) товарів форми EUR.1 та декларації про походження, складеної на інвойсі експортером, якщо фактурна вартість партії товару не перевищує 6000 євро. Країни походження товарів у графі 34 митних декларацій вказані «EU» (Європейський Союз) та «PL» (Республіка Польща) та були заявлені декларантом на підставі відомостей, наявних у преференційних документах.

Стверджує, що Державною митною службою України направлено на перевірку до уповноваженого органу Республіки Польща сертифікати з перевезення EUR.1, які надані позивачем до митного оформлення. Державною митною службою України повідомлено Львівську митницю про отримання від уповноваженого органу Республіки Польща листів щодо проведеної перевірки сертифіката з перевезення EUR.1 від 25.01.2023 № PL/MF/AS 0232486 та від 25.11.2020 № PL/MF/AR 0456599, від 28.11.2019 № PL/MF/AR 0451711, від 10.10.2019 № PL/MF/AR 0420576, від 26.03.2019 № PL/MF/AR 0140859, від 20.03.2019 № PL/MF/AR 0140853, від 08.03.2021 № PL/MF/AR 0406638

Так, митним органом Республіки Польща повідомлено, що зазначені сертифікати з перевезення EUR.1 є автентичними, однак експортер не надав доказів чи документів, що підтверджують преференційне походження товару.

Із вказаних підстав вважає спірні ППР правомірними та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач надіслав відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач не надав відзиву на позовну заяву щодо: - неправомірності застосування стягнення, передбаченого п.п. 123.2. ст. 123 ПК України, адже відповідачем не встановлено вину позивача у несплаті зобов`язання; - того, що спірні податкові повідомлення-рішення підписані не уповноваженою особою; - протиправності складення податкового повідомлення-рішення у питанні оподаткування митними платежами, накладення стягнень за порушення митних правил, адже у такому випадку чинним законодавством передбачено можливість складення відповідної постанови; - пропуску строку для визначення суми штрафних санкцій та донарахування зобов`язань. З огляду на це, слід дійти висновку про наявність підстав вважати, що відповідач визнає обґрунтування позовної заяви в частині: - неправомірності застосування стягнення, передбаченого п.п. 123.2. ст. 123 ПК України, адже відповідачем не встановлено вину позивача у несплаті зобов`язання; - того, що спірні податкові повідомлення-рішення підписані не уповноваженою особою; - протиправності складення податкового повідомлення-рішення у питанні оподаткування митними платежами, накладення стягнень за порушення митних правил; - пропуску строку для визначення суми штрафних санкцій та донарахування зобов`язань.

Просив суд задовольнити позов.

Розглянувши наявні у справі документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

Позивач впродовж 2019 2023 років ввозив на митну територію України імпортні товари.

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Львівського електролампового заводу "Іскра" за митними деклараціями від 27.01.2023 № UA209180/2023/003097, від 09.02.2023 № UA209180/2023/004519, від 18.07.2019 № UA209140/2019/161571, від 27.11.2020 № UA209140/2020/113252, від 02.12.2019 № UA209140/2019/208482, від 17.10.2019 № UA209140/2019/192849, від 04.04.2019 № UA209140/2019/128856, від 22.03.2019 № UA209140/2019/124578 та від 10.03.2021 № UA209140/2021/022297 здійснило митне оформлення товарів.

Застосування пільги в частині звільнення від сплати ввізного мита за митними деклараціями від 27.01.2023 № UA209180/2023/003097, від 09.02.2023 № UA209180/2023/004519, від 18.07.2019 № UA209140/2019/161571, від 27.11.2020 № UA209140/2020/113252, від 02.12.2019 № UA209140/2019/208482, від 17.10.2019 № UA209140/2019/192849, від 04.04.201 № UA209140/2019/128856, від 22.03.2019 № UA209140/2019/124578, від 10.03.2021 № UA209140/2021/022297 товариством було здійснено на підставі наданих під час митного оформлення товарів преференційних документів, а саме: сертифікатів з перевезення (походження) товарів форми EUR.1 та декларації про походження, складеної на інвойсі експортером, якщо фактурна вартість партії товару не перевищує 6000 євро.

Сертифікати з перевезення (походження) товарів форми EUR.1 від 25.01.2023 № PL/MF/AS 0232486, від 06.02.2023 № PL/MF/AS 0232487, від 25.11.2020 № PL/MF/AR 0456599, від 28.11.2019 № PL/MF/AR 0451711, від 10.10.2019 № PL/MF/AR 0420576, від 26.03.2019 № PL/MF/AR 0140859, від 22.03.2019 № PL/MF/AR 0140853 та від 08.03.2021 № PL/MF/AR 0406638 вказані у графі 44 митних декларацій під кодом «0954» «сертифікат з перевезення (походження) товару форми EUR.1».

Декларація про походження, складена на інвойсі експортером, якщо фактурна вартість партії товару не перевищує 6000 євро від 10.07.2019 № FEIS/00020/2019 вказана у графі 44 митної декларації під кодом «7016» «декларація інвойс, складена експортером якщо фактурна вартість партії товару не перевищує 6000 євро». Країни походження товарів у графі 34 митних декларацій вказані «EU» (Європейський Союз) та «PL» (Республіка Польща) та були заявлені декларантом на підставі відомостей, наявних у преференційних документах.

Державною митною службою України направлено на перевірку до уповноваженого органу Республіки Польща сертифікати з перевезення EUR.1 від 25.01.2023 № PL/MF/AS 0232486, від 06.02.2023 № PL/MF/AS 0232487, від 25.11.2020 № PL/MF/AR 0456599, від 28.11.2019 № PL/MF/AR 0451711, від 10.10.2019 № PL/MF/AR 0420576, від 26.03.2019 № PL/MF/AR 0140859, від 20.03.2019 № PL/MF/AR 0140853, від 08.03.2021 № PL/MF/AR 0406638 та декларацію походження, складену на інвойсі від 10.07.2019 № FEIS/00020/2019.

Державною митною службою України листом від 08.02.2024 №15/15-03-01/7.4/709 повідомлено Львівську митницю про отримання від уповноваженого органу Республіки Польща листа від 05.01.2024 №2401-IOA.4331.33.2023.JP щодо проведеної перевірки сертифіката з перевезення EUR.1 від 25.01.2023 № PL/MF/AS 0232486. Так, митним органом Республіки Польща повідомлено, що сертифікат з перевезення EUR.1 від 25.01.2023 № PL/MF/AS 0232486 є автентичним, однак експортер не надав доказів чи документів, що підтверджують преференційне походження товару.

Державною митною службою України листом від 20.02.2024 №15/15-03-01/7.4/915 повідомлено Львівську митницю про отримання від уповноваженого органу Республіки Польща листа від 30.01.2024 №2401-IOA.4331.48.2023.КК щодо проведеної перевірки сертифіката з перевезення EUR.1 від 06.02.2023 № PL/MF/AS 0232487. Так, митним органом Республіки Польща повідомлено, що сертифікат з перевезення EUR.1 від 06.02.2023 № PL/MF/AS 0232487 є автентичним, однак преференційне походження товару, зазначеного в даному сертифікаті, не підтверджено, оскільки експортер товару не надав доказів чи документів, які б підтверджували преференційне походження товару.

Державною митною службою України листом від 23.09.2022 №15/15-03-01/7.4/3374 повідомлено Львівську митницю про отримання від уповноваженого органу Республіки Польща листа від 29.08.2022 №2401-IOA.4331.146.2021.JB щодо проведеної перевірки сертифікатів з перевезення EUR.1 від 25.11.2020 № PL/MF/AR 0456599, від 28.11.2019 № PL/MF/AR 0451711, від 10.10.2019 № PL/MF/AR 0420576, від 26.03.2019 № PL/MF/AR 0140859, від 20.03.2019 № PL/MF/AR 0140853, від 08.03.2021 № PL/MF/AR 0406638 та декларації походження, складеної на інвойсі від 10.07.2019 № FEIS/00020/2019. Так, митним органом Республіки Польща повідомлено, що сертифікати з перевезення EUR.1 від 25.11.2020 № PL/MF/AR 0456599, від 28.11.2019 № PL/MF/AR 0451711, від 10.10.2019 № PL/MF/AR 0420576, від 26.03.2019 № PL/MF/AR 0140859, від 20.03.2019 № PL/MF/AR 0140853, від 08.03.2021 № PL/MF/AR 0406638 та декларація походження, складена експортером на інвойсі якщо фактурна вартість партії товару не перевищує 6000 євро від 10.07.2019 № FEIS/00020/2019 є автентичними, однак преференційне походження товару, зазначеного в даних сертифікатах та декларації походження, не підтверджено, оскільки експортер товару не надав доказів чи документів, які б підтверджували преференційне походження товару.

На підставі наказу Львівської митниці від 07.06.2024 року № 175 «Про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання ТзОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ЛЬВІВСЬКОГО ЕЛЕКТРОЛАМПОВОГО ЗАВОДУ «ІСКРА» (ЄДРПОУ 39999745) посадовими особами Львівської митниці проведена документальна невиїзна перевірка ТзОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ЛЬВІВСЬКОГО ЕЛЕКТРОЛАМПОВОГО ЗАВОДУ «ІСКРА» (ЄДРПОУ 39999745) дотримання вимог законодавства України з питань митної справи щодо обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування та своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів при переміщенні через митний кордон України товарів за митними деклараціями від 27.01.2023 № UA209180/2023/003097, від 09.02.2023 № UA209180/2023/004519, від 18.07.2019 № UA209140/2019/161571, від 27.11.2020 № UA209140/2020/113252, від 02.12.2019 № UA209140/2019/208482, від 17.10.2019 № UA209140/2019/192849, від 04.04.2019 № UA209140/2019/128856, від 22.03.2019 № UA209140/2019/124578 та від 10.03.2021 № UA209140/2021/022297.

За результатами перевірки складений акт від 21.06.2024 № 11/24/7.4-19/39999745.

Перевіркою встановлені порушення:

- статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини 2 статті 46, частини 1 статті 257 Митного кодексу України, в результаті чого занижене податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита на загальну суму 459 943,93 грн;

- підпункту в) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України в результаті чого занижене податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість на загальну суму 91 988,79 гривень.

Як слідує із Акту перевірки, підставою для донарахування митних платежів, слугувала інформація, отримана від уповноважених органів Республіки Польща (листи від 05.01.2024 №2401-IOA.4331.33.2023.JP, від 30.01.2024 №2401-IOA.4331.48.2023.КК, від 29.08.2022 №2401-IOA.4331.146.2021.JB), яка і була скерована до Львівської митниці Державною митною службою України листами від 08.02.2024 №15/15-03-01/7.4/709, від 20.02.2024 №15/15-03-01/7.4/915, від 23.09.2022 №15/15-03-01/7.4/3374.

На підставі акту перевірки прийняті ППР від 09.07.2024:

№ UA209000202437, яким збільшено суму грошового зобов`язання податку на додану вартість з товарів ввезених на територію України в розмірі 91988,79 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 22 997,20 грн.

- № UA209000202436, яким збільшено суму грошового зобов`язання мита на товари, що ввозяться на територію України в розмірі 459 943,93 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 44 282,35 грн.

Не погодившись із цими ППР, позивач звернувся до суду.

Щодо твердження позивача про нарахування зобов`язань поза межами строку давності, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 345 Митного кодексу України передбачено, що документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, проводяться митними органами з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України.

За змістом пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня - у разі проведення перевірки операції відповідно до статей 39 і 392 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податків. Підпунктом 102.3.2 пункту 102.3 статті 102 Податкового кодексу України передбачено, що відлік строку давності зупиняється на будь-який період, протягом якого контролюючому органу згідно із законом та/або рішенням суду заборонено проводити перевірку (перевірки) платника податків.

Із 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року Кабінетом Міністрів України на усій території України встановлено карантин з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Законом України від 17 березня 2020 року № 533-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (набрав чинності 18.03.2020) були внесені зміни до Податкового кодексу України. Зокрема, підрозділ 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України доповнено пунктом 522, яким установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня по 31 травня 2020 року та на цей же період зупинено перебіг строків давності, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України.

23 травня 2020 року набрав чинності Закон України від 16.01.2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві». Вказаним законом поняття «контролюючі органи», яке вживається в Податковому кодексі України, розмежовано на податкові та митні органи, визначено повноваження та функції цих контролюючих органів і передбачено, що види документальних перевірок митних органів, порядок планування, проведення та оформлення їх результатів встановлено Митним кодексом України. Відтак, встановлений пунктом 522 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України мораторій на проведення документальних перевірок контролюючими органами не розповсюджується на митні органи з 23.05.2020 року.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (набрав чинності 17.03.2022 року) статтю 102 Податкового кодексу України було доповнено пунктом 102.9, яким передбачено, що на період дії правового режиму воєнного, надзвичайного стану зупиняється перебіг строків, визначених Податкового кодексу України, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до Закону України від 30.06.2023 року № 3219-ІХ пункт 102.9 статті 102 Податкового кодексу України виключено. Законом України від 24 березня 2022 року № 2142-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану» (набрав чинності 05.04.2022 року) розділ ХХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України доповнено пунктом 912.

Приписами підпункту 1 пункту 912 розділу XXI «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону України від 20 березня 2024 року № 3613-IX) передбачено, що тимчасово, до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введенного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (крім випадків передбачених підпунктом 2 цього пункту) документальні перевірки дотримання вимог законодавства України з питань митної справи, у тому числі щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів, не розпочинаються, а розпочаті перевірки зупиняються.

Враховуючи викладене вище, відповідно до пункту 102.9 статті 102 Податкового кодексу України з 17.03.2022 року було зупинено перебіг строків, визначених Податковим кодексом України, іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а у зв`язку з мораторієм на проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи на підставі приписів підпункту 102.3.2 пункту 102.3 статті 102 Податковим кодексом України з 05.04.2022 року до моменту поновлення повноважень митних органів на проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи був зупинений відлік строку давності.

Згідно з підпунктом 1 пункту 912 розділу XXI «Прикінцевих та перехідних положень» Митного кодексу України (в редакції Закону України від 20 березня 2024 року № 3613-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та інших законів України щодо особливостей здійснення митного контролю та митного оформлення окремих категорій товарів») повноваження митних органів на проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань митної справи поновлено з 1 травня 2024 року.

Відтак суд погоджується із відповідачем 2 про дотримання останнім строків здійснення митного контролю.

Надаючи оцінку позиціям сторін у справі по суті встановленого порушення, суд застосовує наступні правові норми.

Згідно положень частини другої статті 1 Митного кодексу України (далі МК України) відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до пункту 24 частини першої статті 4 МК України митний контроль це сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої статті 271 МК України, мито це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з пунктом 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.

За приписами положень статті 272 МК України, візне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.

Статтею 276 МК України визначено, що платниками мита є: 1) особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом; 2) особа, на адресу якої надходять товари, що переміщуються (пересилаються) у міжнародних поштових або експрес-відправленнях, несупроводжуваному багажі, вантажних відправленнях; 3) особа, на яку покладається обов`язок дотримання вимог митних режимів, які передбачають звільнення від оподаткування митом, у разі порушення таких вимог; 4) особа, яка використовує товари, митне оформлення яких було здійснено з умовним звільненням від оподаткування, не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям такого звільнення згідно з цим Кодексом, іншими законами України, а також будь-які інші особи, які безпідставно використовують звільнення від оподаткування митом (податкову пільгу); 5) особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження товари, що були випущені у вільний обіг на митній території України із звільненням від оподаткування митними платежами, до закінчення строку, визначеного законом; 6) особа, яка реалізує товари, транспортні засоби відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 277 МК України, об`єктами оподаткування митом є: 1) товари, митна вартість яких перевищує еквівалент 150 євро, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за межі митної території України підприємствами; 2) товари, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню митними платежами відповідно до розділу XII цього Кодексу, а також розділів V та VI Податкового кодексу України; 3) товари, транспортні засоби, що реалізуються відповідно до статті 243 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 280 МК України ставки мита, крім сезонного та особливих видів мита, встановлюються виключно законами України з питань оподаткування. Ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

За змістом частини п`ятої статті 280 МК України ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

При цьому, відповідно до частин першої, п`ятої статті 281 МК України, допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори. У разі якщо імпорт товару є об`єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, тарифні пільги (тарифні преференції) не встановлюються або зупиняються чи припиняються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Верховна Рада Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року ратифікувала Угоду від 27 червня 2014 року про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Стаття 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди встановлює, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва» (далі Протокол I, до цієї Угоди).

Стаття 29 частини 1 глави 2 розділу IV Угоди визначає, що кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди.

Пункт 1 статті 2 розділу 2 Протоколу I встановлює, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до пункту 1 статті 16 розділу 5 Протоколу I товари, що походять з Європейського Союзу, товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

(a)сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; або

(b)у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Процедуру видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлює стаття 17 розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

При цьому, за змістом пунктів 1-6 статті 22 розділу 5 Протоколу 1 декларація інвойс, зазначена в статті 16(1)(b) цього Протоколу, може бути складена:

(a)……….затвердженим експортером у розумінні статті 23 цього Протоколу, або

(b)……….експортером будь-якої партії товару, що складається з одного чи декількох місць товарів, що походять з певної країни, сукупна вартість яких не перевищує 6000 євро.

Декларація інвойс може бути складена, якщо розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України і відповідають іншим вимогам цього Протоколу. Експортер, який складає декларацію інвойс, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Статтею 33 Протоколу І регулюються питання щодо перевірки підтверджень походження. Так, пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи країни імпорту мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цього Протоколу.

З метою реалізації положень пункту 1 цієї статті митні органи країни імпорту повинні повернути сертифікат з перевезення товару EUR.1 та інвойс, якщо він був поданий, декларацію інвойс або копії цих документів митним органам країни експорту, вказавши, якщо це доречно, причини запиту. Будь-які отримані документи й інформація, що вказують на недостовірність інформації, наведеної в підтвердженні походження, повинні бути передані на підтримку запита про перевірку (пункт 2 статті 33 Протоколу I).

Перевірка має бути здійснена митними органами країни експорту. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними (пункт 3 статті 33 Протоколу І).

Митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути повідомлені про її результати якомога раніше. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та, чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з Європейського Союзу або України й відповідають іншим вимогам цього Протоколу (пункт 5 статті 33 Протоколу I).

Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції (пункт 6 статті 33 Протоколу I).

Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 41 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Частина третя статті 41 МК України встановлює, що сертифікат про походження товару це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Відповідно до частини восьмої статті 41 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Частиною дев`ятою цієї статті кодексу передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Відповідно до частини першої статті 44 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

Із аналізу наведених правових норм слідує, що у разі митного оформлення товару, що ввозиться з країн Європейського Союзу, платники мита та податків мають право скористатись тарифними преференціями, що передбачено Угодою. Проте, застосуванню таких пільг передує дотримання декларантом умов, з якими Угода та Протокол І до неї пов`язує їх застосування. За загальним правилом, декларантом подається сертифікат перевезення товару EUR.1, за виключенням випадків, коли може бути подана декларація інвойс, а саме у разі її складення: затвердженим експортером або експортером на будь-яку партію товару, що походить з певної країни, сукупна вартість якого не перевищує 6 000 євро.

Як зазначено судом вище відповідачем за результатами документальної невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог законодавства України з питань митної справи в частині обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг із звільнення від оподаткування за МД: від 27.01.2023 № UA209180/2023/003097, від 09.02.2023 № UA209180/2023/004519, від 18.07.2019 № UA209140/2019/161571, від 27.11.2020 № UA209140/2020/113252, від 02.12.2019 № UA209140/2019/208482, від 17.10.2019 № UA209140/2019/192849, від 04.04.2019 № UA209140/2019/128856, від 22.03.2019 № UA209140/2019/124578, від 10.03.2021 № UA209140/2021/022297, висновки якої були покладені в основу оспорюваних у межах даної справи податкових повідомлень-рішень, встановлено заниження позивачем податкових зобов`язань по сплаті мита за вищевказаними МД та податку на додану вартість.

Підставою для донарахування митних платежів, слугувала інформація, отримана від уповноважених органів Республіки Польща (листи від 05.01.2024 №2401-IOA.4331.33.2023.JP, від 30.01.2024 №2401-IOA.4331.48.2023.КК, від 29.08.2022 №2401-IOA.4331.146.2021.JB), яка скерована до Львівської митниці Державною митною службою України листами від 08.02.2024 №15/15-03-01/7.4/709, від 20.02.2024 №15/15-03-01/7.4/915, від 23.09.2022 №15/15-03-01/7.4/3374, що товари, охоплені наведеними митними деклараціями та інвойсами, не мають преференційного походження, оскільки експортер не надав достатніх доказів на підтвердження їх преференційного походження.

При цьому для митного оформлення товару декларантом було подано митні декларації, контракти з додатками.

Суд звертає увагу на те, що у імпортера (позивача) відсутній обов`язок чи необхідність перевіряти законність дій експортера в момент оформлення та видачі сертифікатів EUR.1 та декларації інвойс. Тобто, відповідальність за оформлення та видачу сертифікатів EUR.1 та декларації-інвойса і правдивість інформації, що в них зазначена, покладена виключно на експортера (продавця).

Отже, застосовуючи преференцію при митному оформленні товарів за спірними митними деклараціями позивач обґрунтовано сподівався на добросовісність дій свого контрагента-експортера та не мав підстав піддівати сумніву правомірність видачі декларацій-інвойсів на кожну партію такого товару.

При цьому, ключовим при вирішенні спору суд вважає те, що митним органом не надано беззаперечних доказів існування у позивача намірів фінансового характеру, спрямованих на ухиляння від сплати всіх необхідних платежів при митному оформленні.

Крім того суд вважає, що інформація, отримана від уповноважених органів Республіки Польща, не може бути єдиним та беззаперечним доказом порушення позивачем митних правил, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова.

У Рішеннях Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 та від 14 липня 2021 року № 1-р/2021 зазначено, що українська мова як державна є обов`язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.

Також частиною п`ятою статті 10, пунктом 4 частини першої статті 92 Основного Закону України регламентовано, що застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається виключно законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 25 квітня 2019 року № 2704-VIII «Про забезпечення функціонування української мови як державної» єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова, а у частині шостій статті 13 цього Закону вказано, що органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної і комунальної форм власності беруть до розгляду документи, складені державною мовою, крім випадків, визначених законом.

Частинами першою та другою статті 14 зазначеного Закону передбачено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою. У судовому процесі може застосовуватися інша мова, ніж державна, у порядку, визначеному процесуальними кодексами України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

При цьому стаття 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачає, документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Матеріалами справи підтверджується, що контролюючим органом було призначено перевірку та обґрунтування її висновків здійснювалось на підставі документів органу іноземної держави, без перекладу на українську мову та нелегалізованих в установлений законом спосіб.

Відповідного перекладу вказаних документів на державну мову матеріали справи не містять.

При цьому суд також зауважує, що відповідачем не надано доказів, які б підтверджували факт офіційного звернення уповноваженого органу Польщі до експортера за наданням належних документів на підтвердження статусу походження товару, чи відповіді експортера. Тобто, відсутня інформація про звернення уповноваженого органу до експортера.

Згідно ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляду цієї справи суд враховує висновки Верховного суду , викладені у постанові від 04.10.2023 у справі № 380/2869/22:

«… 87. Верховний Суд зауважує, що підставою для висновку про заниження суб`єктом господарювання податкових зобов`язань, під час ввезення товарів на митну територію України, може слугувати лише офіційна документально-підтверджена інформація від уповноважених органів іноземних держав щодо, зокрема, походження ввезених товарів. Крім того, така інформація повинна підтверджувати або не підтверджувати автентичність поданих документів щодо ввезених товарів.

88. Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

89. Частиною першою статті 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

90. Таким чином, колегія суддів вважає, що копії документів, отримані від митних органів Республіки Польща, на підставі яких відповідач зробив висновок про заниження позивачем податкових зобов`язань зі сплати податку на додану вартість, ввізного мита із ввезених на митну територію України товарів є неналежними доказами у даній адміністративній справі, оскільки не перекладені на державну мову, а тому вказане не дає можливості зробити обґрунтовані висновки щодо їх змісту.

91. Зазначені висновки також узгоджуються із правовими позиціями викладених у постановах Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 821/2067/17 та від 08 серпня 2019 року у справі № 2а/0370/1152/12…».

Суд зауважує, що до митного оформлення позивачем долучені сертифікати EUR.1 та декларація-інвойс, які не є анульовані або визнані недійсними чи відкликані, також відсутні докази того, що вказані документи були підроблені або одержані незаконним шляхом.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, враховуючи не підтвердження під час розгляду справи обставин, якими контролюючий орган обґрунтовував свої твердження про порушення позивачем вимог Митного та Податкового кодексів України, а відтак й покладених в основу прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, заявлений позивачем позов є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюа законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи викладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Решта доводів сторін не спростовують висновків суду у цій справі.

У контексті оцінки доводів сторін суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Львівської митниці від 09.07.2024 №UA209000202437, яким збільшено суму грошового зобов`язання податку на додану вартість з товарів ввезених на територію України в розмірі 91988,79 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 22997,20 грн;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Львівської митниці від 09.07.2024 №UA209000202436, яким збільшено суму грошового зобов`язання мита на товари, що ввозяться на територію України в розмірі 459943,93 грн та застосовано штрафні санкції в розмірі 44282,35 грн.

Стягнути з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343, 79000, м.Львів, вул.Костюшка,1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Львівського електролампового заводу "Іскра" (код ЄДРПОУ 39999745, адреса: вул.Вулецька, 14,м.Львів,79066) сплачений судовий збір у сумі 9288 (дев`ять тисяч двісті вісімдесят вісім) грн 18 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна