Рішення

від 24.01.2025 по справі 420/30790/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/30790/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не проведення із ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку при звільненні - а саме невиплату па день виключення із списків військової частини грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2019,2020,2021,2022роки;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме порушення строків виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2019, 2020, 2021, 2022 роки відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за період з 22.02.2022 року по 28.09.2024, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку вішати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військовій частині НОМЕР_1 ) у період з 19.06.2013 року по 24.02.2022 рік.

Відповідно до наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №42 від 24.02.2022 року старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та звільнено за підпунктом «г» п. 2 частини 5 статті 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби в запас Збройних Сил України.

28.09.2024 року на виконання рішення Одеського окружного суду від 05.09.2024 року по справі №420/14190/24 військовою частиною НОМЕР_1 здійснено виплату на картковий рахунок в розмірі 18 573,16 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку. Проте, відповідачем не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме порушення строків виплати грошової компенсації на виконання судового рішення.

Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою від 07.10.2024 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк на усунення недоліків позову.

Ухвалою від 21.10.2024 року відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (ст. 262 КАС України); встановлено, що справа буде розглянута судом на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Так, позивач не звертався до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невірно обчисленого грошового забезпечення. Відповідно, відповідач не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації. Враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату їй компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, а відповідач відповідно і не відмовляв у виплаті такої компенсації, право позивача на отримання сум компенсації порушено не було, а відтак звернення позивача до суду з такими вимогами є передчасним.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 проходила військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військовій частині НОМЕР_1 ) у період з 19.06.2013 року по 24.02.2022 рік.

Відповідно до наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 №42 від 24.02.2022 року старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та звільнено за підпунктом «г» п. 2 частини 5 статті 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби в запас Збройних Сил України.

Рішенням Одеського окружного суду від 05.09.2024 року у справі №420/14190/24 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 на день виключення із списків військової частини грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2019, 2020, 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.02.2022 року.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) (код ЄРДПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2019, 2020, 2021, 2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 24.02.2022 року.

28.09.2024 року на виконання рішення Одеського окружного суду від 05.09.2024 року по справі №420/14190/24 військовою частиною НОМЕР_1 здійснено виплату на картковий рахунок в розмірі 18 573,16 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а саме порушення строків виплати грошової компенсації на виконання судового рішення, звернувся до суду з цим позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 2, 3 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі по тексту - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Закон України №2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.

Відповідно до ст.ст.1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, дія означених законодавчих приписів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»).

Пунктом 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, визначено, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із п.п.2, 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Пунктом 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За вказаним регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків виплачено нарахований дохід, чи виплаченого його взагалі та коли такий платіж здійснено, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме вказане є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Наведене у ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень ст.ст.1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», окремих положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Суд зазначає, що у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ від 19.10.2000р. формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2020р. у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі Порядок №260).

Порядок №260 визначає, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Згідно зі ст. 116 КЗпП компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки на дітей роботодавець повинен виплатити працівниці в день її звільнення, з урахуванням вимог ст. 117 КЗпП.

Судом встановлено, що на виконання рішення Одеського окружного суду від 05.09.2024 року по справі №420/14190/24 28.09.2024 року військова частина НОМЕР_1 здійснила позивачу виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки" за 2019, 2020, 2021, 2022 роки на картковий рахунок, в розмірі 18 573,16 грн.,

При цьому, суд зазначає, що виплата компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України "Про відпустки", виплачена позивачу при звільненні мала разовий характеру.

Отже, компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років, не є в розумінні вимог Закону №2050-III грошовим доходом громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, а тому порушення строку її виплати не є підставою для нарахування та виплати компенсації, передбаченої цим Законом №2050-III.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що компенсація за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років не є складовою частиною грошового забезпечення, а тому у відповідача відсутні підстави для нарахування та виплатити компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму несвоєчасно виплаченої компенсації за невикористані дні додаткової (соціальної) відпустки як матері двох і більше дітей до 15 років.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Крім того, суд критично оцінює доводи відповідача щодо необхідності звернення до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невірно обчисленого грошового забезпечення, оскільки Верховний Суд у постанові від 28.10.2024 року у справі №420/2598/24 дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Самойлюк Г.П.

.