Рішення

від 24.01.2025 по справі 620/16728/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2025 року м. Чернігів справа № 620/16728/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Державного підприємства «Чернігівторф» до Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

16.12.2024 Державне підприємство (далі ДП) «Чернігівторф» звернулось до суду з позовом, у якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області (далі Гончарівська селищна рада) від 21.05.2024, яким ДП «Чернігівторф» відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 275,3430 га з кадастровим номером 7425588500:09:000:3026 (01.02 для ведення фермерського господарства) зі зміною цільового призначення на (11.01 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користування надрами) за рахунок земель комунальної власності на території Смолинського старостинського округу Гончарівської селищної ради;

зобов`язати Гончарівську селищну раду надати ДП «Чернігівторф» дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 275,3430 га з кадастровим номером 7425588500:09:000:3026 (01.02 для ведення фермерського господарства) зі зміною цільового призначення на (11.01 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користування надрами) за рахунок земель комунальної власності на території Смолинського старостинського округу Гончарівської селищної ради.

На обґрунтування заявлених вимог ДП «Чернігівторф» вказує, що воно на законних підставах користується земельною ділянкою площею 275,3430 га з кадастровим номером 7425588500:09:000:3026 для потреб пов`язаних із надрокористуванням, на якій компетентними органами йому погоджено видобуток торфу із застосуванням спеціальних засобів торфородовища «Гнилуське», проте цільове призначення орендованої ДП«Чернігівторф» земельної ділянки не змінено, та через протиправне оспорюване у цій справі рішення відповідача, яке не містить законних підстав для відмови у наданні дозволу щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зі зміною цільового призначення, воно позбавлено можливості внести відповідні зміни щодо цільового призначення цієї земельної ділянки.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 25.12.2024 позовну заяву ДП «Чернігівторф» прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на вказану позовну заяву.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

ДП «Чернігівторф» є юридичною особою з основним видом діяльності добування торфу, має спеціальний дозвіл на користування надрами від 05.03.1997 № 813, строк якого неодноразово продовжувався (останній раз наказом Державної служби геології та надр України від 16.03.2018 № 93 строк дії цього дозволу було продовжено ДП «Чернігівторф» на 20 років).

Також судом встановлено, що розпорядженням Чернігівської обласної державної адміністрації від 30.09.2016 № 589 ДП «Чернігівторф» було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду орієнтованою площею 275, 343 га боліт для видобутку фрезерного паливного торфу, розташованої на території Смолинської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

02.03.2017 між Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області (орендодавець) та ДП «Чернігівторф» (орендар) було укладено договір оренди землі №86/57-17-ДО, згідно із пунктом 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності зі зміною її цільового призначення в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами, з кадастровим номером 7425588500:09:000:302, площею 275, 343 га, яка розташована на території Смолинської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області. Строк дії цього договору сплив.

Рішенням від 17.05.2017 № 22-9/VII «Про погодження ДП «Чернігівторф» видобутку торфу торфородовища «Гнилуське» на території Козелецького та Чернігівського районів Чернігівської області» Чернігівська обласна рада погодила ДП «Чернігівторф» видобуток із застосуванням спеціальних технічних засобів торфу торфородовища «Гнилуське», зокрема на ділянках площами 167, 00 га та 275, 3 га на території Гончарівської селищної ради.

Зокрема, 16.04.2024 ДП «Чернігівторф» (не вперше) звернулось до Гончарівської селищної ради із клопотанням № 115 надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 275,3430 га з кадастровим номером 7425588500:09:000:3026 в оренду із зміною цільового призначення на землі, яка пов`язана з користуванням надрами.

Рішенням від 21.05.2024 «Про розгляд заяви ДП «Чернігівторф» щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами на території Смолинського старостинського округу Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області», Гончарівська селищна рада з посиланням на пункт 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон № 280/97-ВР), статті 12, 22, 66, 93, 116, 122 Земельного кодексу України (далі ЗК України), статті 8, 19, 20, 22, 50, 55 Закону України від 22.05.2003 № 858-IV «Проземлеустрій» (далі Закон № 858-IV) відмовила ДП «Чернігівторф» у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 275,3430 га з кадастровим номером 7425588500:09:000:3026 (01.02 для ведення фермерського господарства) зі зміною цільового призначення на (11.01 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користування надрами) за рахунок земель комунальної власності на території Смолинського старостинського округу Гончарівської селищної ради.

Листом від 27.06.2024 № 02-30/696 відповідач направив позивачу копію вказаного вище рішення від 21.05.2024, яке було отримано останнім 02.07.2024.

ДП «Чернігівторф» вважаючи таке рішення відповідача протиправним, звернулось до суду з цим позовом за захистом своїх прав на законних інтересів.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6)розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами ЗК України.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії (частина перша статті 18 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Загальні правила встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок визначені у статті 20 ЗК України, абзацом 2 частини першої якої визначено, що при зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (частина перша статті 22 ЗК України).

У свою чергу до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд (частина перша статті 66 ЗКУкраїни).

У силу частин першої, другої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

За змістом частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частин першої - третьої статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Так, частиною другою статті 134 ЗК України визначено, зокрема, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

У силу абзацу першого частини третьої статті 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом (частина перша статті 50 Закону № 858-IV.

Судом встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7425588500:09:000:3026, площею 275,343, га відноситься до земель комунальної власності (згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка передана до комунальної власності Гончарівської селищної об`єднаної територіальної громади згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018).

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За змістом статті 59 Закону №280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради.

Зокрема пунктами «а» та «в» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин віднесено розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що відповідно до статті 123 ЗК України порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачає визначену правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії:

1) подання клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у користування;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

4) подання проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

Отже, передача земельних ділянок у користування передбачає виготовлення проекту землеустрою, а відтак, прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки у користування.

За результатами розгляду заяви зацікавленої особи, відповідач у місячний строк повинен або надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки, або мотивовану відмову у наданні такого дозволу.

У свою чергу, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може прийнята виключно з підстав, встановлених частиною третьою статті 123 ЗК України, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тож, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, визначений частиною третьою статті 123 ЗК України, є вичерпним.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №200/5001/21.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами.

З цього приводу суд зазначає, що з метою створення прозорої, зручної та зрозумілої системи користування надрами, зменшення надмірного державного впливу на галузь, підвищення конкуренції та легалізація відносин у сфері користування надрами Верховна Рада України прийняла Закон України від 01.12.2022 № 2805-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства у сфері користування надрами», яким, серед іншого, частиною другою розділу I внесла зміни до ЗК України, виклавши абзац другийчастини четвертої статті 66 в такій редакції:

«Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення».

Тобто чинним законодавством визначено, що земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів шляхом встановлення земельних сервітутів, що здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, порядок встановлення яких регламентовано положеннями статті 124-1 ЗК України, який визначає інші умови та механізми для реалізації особою, яка має спеціальний дозвіл, права на користування земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами, ніж та, за якою позивач звернувся до відповідача (надання дозволу на розробку проекту землеустрою).

Водночас, повертаючись до предмету спору у цій справі рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, необхідність мотивування якого презюмується положеннями статті 123 ЗК України, суд вважає за необхідне вказати на таке.

Так, відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокремаобґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАСУкраїни нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У цій справі Верховний Суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Отже,критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1)логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

У справі, яка розглядається судом встановлено, що оспорюване рішення відповідача як суб`єкта владних повноважень не містить жодного мотиву його прийняття окрім перелічених норм права, якими він керувався при його ухваленні.

Суд враховує, що згідно зі статей 3 та 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифіковано згідно із Законом № 1678-VII від 16.09.2014) зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та доброго (належного) врядування, прав людини та основоположних свобод відносяться до головних ціннісних орієнтирів для взаємовідносин між Сторонами.

Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з Європейським Союзом.

Крім того, у постанові від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16 сформульовано правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні; неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень; принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

З огляду на вищезазначене, прийняте Гончарівською селищною радою рішення від 21.05.2024, яким ДП «Чернігівторф» відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 275,3430 га з кадастровим номером 7425588500:09:000:3026 (01.02 для ведення фермерського господарства) зі зміною цільового призначення на (11.01 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користування надрами) за рахунок земель комунальної власності на території Смолинського старостинського округу Гончарівської селищної ради, без наведення належних мотивів та обґрунтувань, не може вважатися таким, що відповідає засадам належного урядування, визначеним, зокрема частиною другою статті 2 КАС України, а тому не може вважатися правомірним та підлягає скасуванню.

У свою чергу, щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача надати йому відповідний дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд враховує таке.

Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалюючи таке рішення, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A №18).

Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.

Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Також слід звернути увагу на приписи статті 245 КАС України, згідно з якими перелік способів захисту порушених прав викладений у цій статті не є вичерпним. Суд може застосувати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З урахуванням наведеного вище, а також враховуючи принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), щодо зобов`язальної частини позовних вимог, суд зазначає, що зважаючи на надануположеннями частини другої статті 9 КАС України судам адміністративної юрисдикції можливістьвийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд, обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивача на належний розгляд його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути цю заяву позивача з урахуванням висновків суду у цій справі.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність свого рішення, натомість з матеріалів справи вбачається порушення прав позивача.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає, що порушені права позивача підлягають захисту шляхом часткового задоволення позову у визначений судом спосіб.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як видно з наявної у матеріалах справи платіжної інструкції від 17.12.2024 № 1463 позивачем під час звернення з цим позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 3028, 00 грн.

За наслідками розгляду справи судом задоволено всі заявлені позовні вимоги, хоча і в обраний судом спосіб, що носить кількісний показник.

Таким чином, суд вважає, що правильним буде визначення розміру компенсації позивачу судових витрат зі сплати судового збору виходячи з кількості, а не розміру задоволених / не задоволених позовних вимог, а саме, повернення позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судові витрати у розмірі 3028, 00 грн.

Керуючись статтями 2, 139, 143, 242-246, 260-262, Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Державного підприємства «Чернігівторф» до Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області від 21.05.2024, яким Державному підприємству «Чернігівторф» відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 275,3430 га з кадастровим номером 7425588500:09:000:3026 (01.02 для ведення фермерського господарства) зі зміною цільового призначення на (11.01 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами) за рахунок земель комунальної власності на території Смолинського старостинського округу Гончарівської селищної ради.

Зобов`язати Гончарівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області повторно розглянути заяву Державного підприємства «Чернігівторф» від 16.04.2024 № 115 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 275,3430 га з кадастровим номером 7425588500:09:000:3026 із зміною цільового призначення ділянки із земель сільськогосподарського призначення на землі, пов`язані з користуванням надрами, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Гончарівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Державного підприємства «Чернігівторф» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 3028, 00 грн, сплаченого згідно із платіжною інструкцією від 17.12.2024 № 1463.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач Державне підприємство «Чернігівторф» (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02968220; місцезнаходження юридичної особи: вул. Громадська, 35-А, м. Чернігів, 14037).

Відповідач Гончарівська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 03081565; місцезнаходження юридичної особи: вул. Танкістів, 11, смтГончарівське, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 15558).

Суддя Марія ДУБІНА