Рішення

від 23.01.2025 по справі 620/15260/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 року Чернігів Справа № 620/15260/24

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ткаченко О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 щодо не звільнення ОСОБА_1 з військової служби;

зобов`язати військові частини НОМЕР_1 та НОМЕР_2 звільнити ОСОБА_1 з військової служби за контрактом.

Позовні вимоги мотивовані тим, що як військовослужбовець, який проходить військову службу в особливий період має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Представник військової частини НОМЕР_2 подав відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позову, зазначає, що під час розгляду рапорту, відповідачем виявлено, що до рапорту позивачем не додано один з документів, так як ОСОБА_2 являється сином позивача від попереднього шлюбу з ОСОБА_3 : копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину. Тому, командування військової частини НОМЕР_2 за результатом розгляду повернуло рапорт позивача у зв`язку з відсутністю повного переліку документів, які дають право на звільнення останньому з військової служби за сімейними обставинами.

Представник позивача подав відповідь на відзив, заперечив проти доводів відповідача, вказав, що у даному випадку необхідно застосовувати норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що мають вищу юридичну силу ніж норми інструкції Міністерства оборони України. Нормами Закону, зокрема, передбачені такі умови для звільнення з військової служби: наявність на утриманні трьох та більше дітей віком до 18 років, відсутність заборгованості із сплати аліментів. Закон не містить застережень, що троє і більше дітей віком до 18 років повинні проживати з військовослужбовцем. Зауважив, що обов`язок утримання батьком дитини пов`язаний з фактом народження дитини, а не з фактом спільного проживання. Документи, які передбачені у додатку 19 до Інструкції МОУ №170, на відсутність яких посилається представник військової частини НОМЕР_2 як на підставу для відмови у звільненні з військової служби, не можуть ні підтвердити, ні спростувати факт утримання дітей позивачем.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив таке.

ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом на посаді начальника станції радіолокаційного відділення військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується посвідченням офіцера НОМЕР_3 , видане тво командиром військової частини НОМЕР_2 29.12.2018 (а.с. 10-15).

Військова частина НОМЕР_1 перебуває у підпорядкуванні військової частини НОМЕР_2 .

11.10.2024 ОСОБА_1 подав рапорт по команді до військової частини НОМЕР_1 щодо його звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Зазначений рапорт по команді було передано командиру військової частини НОМЕР_1 17.10.2024.

Станом на день подання позову відповідачем не прийнято жодного рішення по суті рапорту (відмова у задоволенні або задоволення рапорту).

Вважаючи таку бездіяльність відповідачів щодо нерозгляду рапорту та незвільнення з військової служби за наявності підстав протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з частинами 1, 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону №2232-XII).

Пунктом 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

На час розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Як встановлено судом ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , яка підпорядкована військовій частині НОМЕР_2 .

У той же час, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ за сімейними обставинами у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану, зокрема на підставі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом звільняються за сімейними обставинами (якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу) з підстав:

- наявності перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей;

- вказаним дітям не виповнилось 18 років.

При цьому вирішальне значення має саме факт перебування дітей на утриманні.

З огляду на матеріали справи позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей :

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 (в графі «Батьки» зазначено батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_5 ) (а.с. 19);

- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 (в графі «Батьки» зазначено батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_6 ) (а.с. 18);

- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 (в графі «Батьки» зазначено батько ОСОБА_1 , мати ОСОБА_5 ) (а.с. 17).

ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_5 (прізвище після реєстрації шлюбу - ОСОБА_5 ), що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 11.10.2019 серії НОМЕР_7 (а.с. 16).

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 30.01.2014 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с. 28).

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24.12.2013 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на неповнолітню дитину - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 05.12.2013 і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 26-27).

Відповідно до довідки Ніжинського відділу державної виконавчої служби у Ніжинському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12.07.2024 №163271 на примусовому виконанні у відділі перебуває виконавчий лист №740/5420/13ц, виданий 21.11.2018 Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заборгованість по аліментах на 30.06.2024 відсутня (а.с. 25).

В Єдиному реєстрі боржників інформація станом на 14.11.2024 стосовно ОСОБА_1 відсутня (а.с. 29).

Суд критично оцінює покликання представника відповідача військової частини НОМЕР_2 щодо ненадання позивачем одного з документів, так як ОСОБА_2 являється сином позивача від попереднього шлюбу з ОСОБА_3 : копія рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з одним з батьків, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти, та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дітей на утриманні військовослужбовця відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Законом 2231-ХІІ не визначено поняття «утримання дітей», проте такі правовідносини є предметом регулювання Сімейного кодексу України.

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання (частина 1 статті 2 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частин 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Статтею 6 Сімейного кодексу України передбачено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 188 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби.

Батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

Аналізуючи викладене, суд доходить висновку, що обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття, водночас такий обов`язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивача звільнено від обов`язку утримувати дітей. Крім того, позивачем надано докази, що підтверджують обставини перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років та відсутність заборгованості зі сплати аліментів станом на 30.06.2024.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність підстав для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-XII за сімейними обставинами, у зв`язку з перебуванням на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.

Суд зауважує, що покликання позивача як на підставу звільнення у рапорті від 11.10.2024 на підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» є помилковим, оскільки дана норма визначає підстави звільнення з військової служби під час дії воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Натомість позивач проходить військову службу за контрактом, про що він сам зазначає у рапорті про звільнення.

Згідно із частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зі змінами та доповненнями (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац 4 пункту 241 Положення №1153/2008).

На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Як вже встановлено судом позивач звернувся до відповідача - військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення у зв`язку з перебуванням на утриманні у військовослужбовця трьох дітей віком до 18 років. Також надав копію паспорта ОСОБА_1 № НОМЕР_8 , копію довідки платника податків ОСОБА_1 № НОМЕР_9 , копію свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_7 , копію паспорта ОСОБА_5 № НОМЕР_10 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 НОМЕР_5 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 НОМЕР_4 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_7 НОМЕР_6 , довідку про стягнення аліментів №163271.

Проте, остаточне рішення за його рапортом прийнято не було.

Суд зазначає, що за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази розгляду рапорту позивача про звільнення його з військової служби від 11.10.2024, що свідчить про бездіяльність відповідача.

Така бездіяльність є протиправною, оскільки право позивача на розгляд його рапорту по суті порушеного питання встановлене законодавством, а відповідач мав розглянути його рапорт та відповісти у письмовому вигляді.

Покликання представника відповідача військової частини НОМЕР_2 у відзиві, що командування військової частини НОМЕР_2 за результатом розгляду повернуло рапорт позивача у зв`язку з відсутністю повного переліку документів, які дають право на звільнення останньому з військової служби за сімейними обставинами, а саме: у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану), не підтверджено доказами, наявними у матеріалах справи.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача звільнити його зі служби за контрактом, то суд зазначає таке.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Під дискреційним повноваженням розуміють такі повноваження, які надають певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Суд наголошує, що визначати наявність чи відсутність у військовозобов`язаного права на звільнення з військової служби з підстав, визначених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» є повноваженням командування військової частини, а повноваження суду обмежуються наданням оцінки таким діям чи рішенням в межах здійснення судового контролю, у разі надходження позову з таким предметом спору.

Оскільки відповідач безпідставно не розглянув рапорт про звільнення з військової служби, суд, з урахуванням вищенаведеної правової позиції Верховного Суду, в контексті спірних правовідносин може лише зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача про звільнення зі служби з урахуванням висновків суду, вказаних у цьому рішенні, за результатом чого прийняти відповідне рішення.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зважаючи на викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити шляхом визнання протиправною бездіяльності військових частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 щодо неприйняття рішення за рапортом ОСОБА_1 від 11.10.2024 про звільнення з військової служби; зобов`язання військової частини НОМЕР_2 (в особі військової частини НОМЕР_1 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.10.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами (у зв`язку перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військових частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 щодо неприйняття рішення за рапортом ОСОБА_1 від 11.10.2024 про звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (в особі військової частини НОМЕР_1 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 від 11.10.2024 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами (у зв`язку перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років) та прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині рішення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 ).

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ).

Відповідач: військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_12 ).

Повний текст рішення суду складено 23 січня 2025 року.

Суддя Ольга ТКАЧЕНКО