Постанова

від 21.01.2025 по справі 211/6890/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 січня 2025 року м. Дніпросправа № 211/6890/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

за участю секретаря судового засідання Личкатої Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 12 листопада 2024 року (суддя Ткаченко С.В.) в адміністративній справі за позовом Відділу № 9 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області до громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 про продовження строку затримання та перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні,-

ВСТАНОВИВ:

01.11.2024 представник Відділу № 9 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області звернувся до Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу з адміністративним позовом до громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , в якому просив: продовжити строк затримання та перебування у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, терміном на шість місяців.

Рішенням Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 12 листопада 2024 року позов задоволено. а саме суд: продовжив строк затримання та перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном на шість місяців - з 09.11.2024 по 09.05.2025. Судові витрати віднесено за рахунок держави.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що відповідно до п. 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в Законі.

Скаржник посилаючись на висновки Верховного Суду викладені в постанові від 28.01.2021 в справі № 743/1046/20 зазначає, що перелік умов для прийняття адміністративним судом рішення про продовження затримання особи в межах максимально можливого строку (18 місяців), є вичерпним та визначений частиною 13 ст.289 КАС України, а саме: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або - країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Зазначено що, особа відповідача ідентифікована позивачем, оскільки у відповідача є оригінал закордонного паспорту, термін дії якого не сплив, і є документом що дає можливість відповідачу залишити територію України.

Єдиною підставою для подовження строку, як вважає скаржник була неефективність дій позивача щодо забезпечення примусового видворення Відповідача, як то пошук зовнішнього фінансування видворення.

Від позивача надійшов відзив на скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування зазначено, зокрема, що відповідно до абзацу першого частини 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773 VI), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Згідно з положеннями абзаців першого та другого частини 1 статті 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства заходів затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

Відповідно до частини 5 статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

До органів та підрозділів ДМС України з питання отримання документів на право легально проживання в Україні не звертався.

Скаржник наголошує, що громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ( ОСОБА_3 ), а саме:

- тривалий час перебуває на території України, без законних підстав (граничний період тимчасово перебування Відповідача на території України, визначений відповідно до законодавства України (не більш як 90 днів протягом 180 днів) закінчився), що є грубим порушенням законодавства України про правовий статус іноземців;

- дії відповідача порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (ухилення від виїзду з України після втрати підстав для перебування в Україні передбачених статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»);

- у відповідача відсутній документ, що дає право на виїзд з України;

- у відповідача відсутні законні джерела надходження коштів на покриття витрат пов`язаних з перебуванням останнього на території України;

- у відповідача відсутні законні підстави для працевлаштування в Україні, а отже, у Відповідача відсутні законні джерела отримання фінансового доходу, що унеможливлює придбання транспортних квитків чи інших проїзних документів;

- а також те, що наявність вищезазначених обставин дає підстави вважати, що відповідач перешкоджатиме проведенню, процедури та те, що існує ризик його втечі.

Встановлені у справі обставини, що мають значення для справи, та які підтверджуються відповідними доказами, свідчать про відсутність співпраці з боку відповідача під час процедури його ідентифікації та документування, що, у свою чергу, має наслідком неодержання документів, з країни громадянської належності іноземця, необхідних для його ідентифікації, та залишення ним території України (які б давали право на виїзд з України).

Наявність зазначених вище обставин, в свою чергу, є підставою для продовження строку затримання іноземця у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою ідентифікації та забезпечення видворення.

Суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09.05.2024 адміністративний позов Відділу № 9 у місті Кривому Розі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області у справі №211/2988/24 задоволено, ухвалено затримати та помістити до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на шість місяців, з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.

Вказане рішення про примусове видворення за межі території України є чинним та підлягає до виконання.

Станом на 12.11.2024 ОСОБА_1 не має жодного документу, який би підтвердив його особу, дій на їх відновлення або отримання статусу біженця чи особи, яка потребує тимчасового захисту, він не подавав.

16.05.2024 Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області направило лист до Посольства Республіки Вірменія в Україні, про здійснення ідентифікації особи та підтвердження чи спростування факту належності до громадянства Республіки Вірменії ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ) ( ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , з подальшою видачою свідоцтва на повернення на батьківщину для перетину кордону з метою реалізації примусового видворення з території України та повернення до країни походження.

07.06.2024 від Посольства Республіки Вірменія, надійшла відповідь, що для надання свідоцтва на повернення на батьківщину ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно надати заповнену та підписану ним оригінал заяви - анкети, а також інформацію про представника (ФІО та номер посвідчення), який має отримувати вищезазначене свідоцтво.

Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на адресу Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, неодноразово направляло листи, з проханням посприяти у заповненні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідної заяви анкети.

Від Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, надходили відповіді, про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від заповнення вказаного документу.

10.09.2024 Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області направило повідомлення на адресу Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з проханням опитати поміщених іноземних громадян, у тому числі громадянина Республіки Вірменія ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наслідками чого 12.09.2024 було складено акт опитування іноземця або особи без громадянства, яка перебуває в ПТПІ, де ОСОБА_5 , на запитання чи є родичі, знайомі в Україні повідомив, що є цивільна дружина. В Україну прибув в лютому 2019 року з метою пошуку роботи. Бажання повернутися на батьківщину не має. На питання, чи готовий співпрацювати з ГУ ДМС у Дніпропетровській області з метою забезпечення виконання рішення про примусове видворення з України, ОСОБА_5 , повідомив, що відмовляється співпрацювати з ГУ ДМС, бажає звернутися до посольства для отримання документів щоб покинути територію України. На питання, чи є фінансова забезпеченість для того щоб була можливість звернутися до посольства та і подальшому виїхати за територію України, ОСОБА_5 , відповів, що не може офіційно підтвердити, що в нього є кошти, але питання з отримання коштів може вирішити. Скільки коштів, де саме він планує їх взяти і коли ОСОБА_5 , не відповів. ОСОБА_5 , було запропоновано заповнити заяву анкету для отримання СНВ в Посольстві Вірменія на що останнім надано відповідь «Я відмовляюсь заповнювати заяву анкету, оскільки хочу поїхати сам до Посольства».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час неможливо забезпечити примусове видворення відповідача у зв`язку з тим, що до теперішнього часу інформації щодо підтвердження його особи чи його громадянства з боку республіки Вірменія не отримано, що робить неможливим проходження процедури ідентифікації особи як іноземця чи реадмісію особи у зазначений строк, або прийняття рішення за заявою про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, що об`єктивно впливає на строки його затримання.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні та порядок їх в`їзду та виїзду з України визначені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773-VI).

Пунктом 6 - 14 частини 1 статті 1 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку;

Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, або якщо строк їх тимчасового проживання на території України продовжено в установленому порядку, якщо інше не встановлено законом;

Країна громадянської належності - країна чи країни, громадянином (підданим) якої (яких) особа є;

Країна попереднього постійного проживання - країна, в якій іноземець або особа без громадянства постійно проживали до прибуття в Україну;

Країна походження іноземця або особи без громадянства - країна чи країни громадянської належності або країна попереднього постійного проживання;

Нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (частина п`ята статті 26 Закону № 3773-VI).

За частиною 29 Закону, з метою прийняття рішення про затримання іноземців та осіб без громадянства, приймання яких на територію України здійснено відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або забезпечення їх видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, його територіальних органів і підрозділів за потреби можуть здійснювати супроводження таких іноземців та осіб без громадянства до суду. Супроводження іноземців та осіб без громадянства здійснюють службові особи органу, який подав позов до суду. Супроводження іноземців та осіб без громадянства також може здійснюватися з метою контролю за виконанням рішення про їх реадмісію.

Частиною 1, 4, 5 статті 30 Закону № 3773-VI передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.

У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Рішення про примусове видворення іноземця або особи без громадянства виконується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, крім рішень, прийнятих органами охорони державного кордону, що виконуються такими органами. Контроль за правильністю і своєчасністю виконання рішення про примусове видворення здійснює орган, який прийняв таке рішення. З метою контролю за виконанням іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове видворення службові особи органу охорони державного кордону або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, здійснюють супровід такого іноземця або особи без громадянства/

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, службова особа якого супроводжувала іноземця та особу без громадянства, яку примусово видворено за рішенням органу Служби безпеки України, інформує такий орган про виконання рішення про примусове видворення.

При цьому, Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 353/271/150 від 23 квітня 2012 року та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 травня 2012 року за № 806/21119, визначає порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання (п. 1 Інструкції).

За п. 6 Розділу ІІІ Інструкції, строк затримання іноземців, які незаконно перебувають в Україні, не може перевищувати шести місяців.

У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більше ніж до вісімнадцяти місяців.

Умовами, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи, є:

відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації;

неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися для виконання рішення про примусове видворення або для розгляду заяви про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Про необхідність продовження строку затримання іноземця, утримуваного в ПТПІ, заінтересований орган/підрозділ за три доби до закінчення строку затримання особи повідомляє адміністрацію ПТПІ та надсилає факсом чи електронними засобами зв`язку письмове повідомлення про подання до адміністративного суду позову про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення іноземця, який підлягає примусовому видворенню за межі України. У разі задоволення судом такого позову копію рішення суду передає заінтересований орган/підрозділ під час повернення особи до ПТПІ.

Органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ забезпечують участь іноземців, які затримані, у судових засіданнях під час розгляду позовних заяв, передбачених частиною першою статті 289 КАСУ. У разі розгляду справ про продовження строку затримання іноземця участь останнього у судовому засіданні може бути забезпечена також шляхом організації відеоконференції.

За положенням частини 1 статті 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу.

Отже, зі змісту наведених норм слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини:

1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення;

2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Аналогічний правовий підхід при вирішенні спорів цієї категорії викладений у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 359/5975/17, від 28 лютого 2019 року у справі № 754/2198/17, від 26 червня 2019 року у справі № 755/12159/18, від 09 серпня 2019 року у справі №359/5823/16-а, від 27 квітня 2023 року у справі №522/11882/22, від 24 травня 2023 року у справі №296/8455/22 від 06 грудня 2024 року у справі № 204/521/24

За частиною 11 статті 289 КАС України, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців.

Відповідно до частини 12 статті 289 КАС України, про продовження строку затримання не пізніш як за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

За частиною 13 статті 289 КАС України, умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Отже, спеціальною нормою, яка визначає підстави для продовження строку затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні є саме частина 11 ст. 289 КАС України, зміст якої розкривається частиною 13 вказаної статті.

Аналогічний правовий підхід при вирішенні спорів цієї категорії викладений у постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі №743/1046/20, від 28.02.2023 у справі №522/17369/21.

Так, Верховний Суд у постанові від 28 січня 2021 року у справі № 743/1046/20 дійшов висновку, що перелік умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи та які є підставою для продовження строку її затримання в ПТПІ, наведений у частині тринадцятій статті 289 КАС України і цей перелік є вичерпним. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2023 року справа № 158/1645/23.

Така практика покликана стимулювати позивачів до активних дій щодо видворення відповідача у встановлений законом 6-місячний строк за реальної можливості встановити його особу.

Отже, строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Таким чином, згідно із частиною 13 статті 289 КАС України, пунктом 6 розділу ІІІ Інструкції, умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця чи особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Порядок дій з ідентифікації та документування іноземців встановлено розділом VI Інструкції, пунктом 1 якого передбачено, що якщо іноземець не має документів, що посвідчують особу, орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо його ідентифікації та документування.

Після здійснення дій щодо ідентифікації та документування відповідний орган ДМС, орган охорони державного кордону України або орган СБУ вживають заходів щодо видворення іноземця до країни походження або третьої країни в порядку, визначеному розділом VIІІ інструкції.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено, що у випадку відсутності співпраці з боку іноземця чи особи без громадянства під час процедури його ідентифікації та (або) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи, строк затримання такої особи може бути продовжено шляхом подачі відповідного адміністративного позову, який подається кожні шість місяців.

З наведеного слідує, що інформація щодо іноземця чи особи без громадянства та документи, які необхідні для забезпечення його примусового видворення мають бути надані саме з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства.

Матеріали справи свідчать, що ГУДМС вживало послідовних та активних дій задля забезпечення ідентифікації особи відповідача з метою його подальшого видворення за межі території України.

Так, громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - Республіка Вірменія, прибув до України за паспортом громадянина Республіки Вірменія, востаннє здійснив в`їзд в Україну 16.02.2019 по паспорту громадянина Республіки Вірменії НОМЕР_1 від 27.07.2018.

20.04.2024 громадянин Республіки Вірменія ОСОБА_1 затримано співробітниками ГУ ДМС у Дніпропетровській області, під час перевірок встановлено, що паспорт громадянина Республіки Вірменії втрачено.

21.05.2024 було надіслано запит на Посольства Республіки Вірменія в Україні, з копією недіючого паспортного документа на гр. ОСОБА_1

07.06.2024 від Посольства Республіки Вірменія, надійшла відповідь, що для надання свідоцтва на повернення на батьківщину ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно надати заповнену та підписану ним оригінал заяви - анкети, а також інформацію про представника (ФІО та номер посвідчення), який має отримувати вищезазначене свідоцтво.

Від Миколаївського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, надходили відповіді, про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від заповнення вказаного документу.

З відповіді відповідача вбачається, що відповідач не має бажання повернутися на батьківщину. На питання, чи готовий співпрацювати з ГУ ДМС у Дніпропетровській області з метою забезпечення виконання рішення про примусове видворення з України, ОСОБА_5 , повідомив, що відмовляється співпрацювати з ГУ ДМС, бажає звернутися до посольства для отримання документів щоб покинути територію України. На питання, чи є фінансова забезпеченість для того щоб була можливість звернутися до посольства та і подальшому виїхати за територію України, ОСОБА_5 , відповів, що не може офіційно підтвердити, що в нього є кошти, але питання з отримання коштів може вирішити. Скільки коштів, де саме він планує їх взяти і коли ОСОБА_5 , не відповів. ОСОБА_5 , було запропоновано заповнити заяву анкету для отримання СНВ в Посольстві Вірменія на що останнім надано відповідь «Я відмовляюсь заповнювати заяву анкету, оскільки хочу поїхати сам до Посольства».

Зазначене свідчить, що відповідач не може та не бажає самостійно виконати вимогу міграційного органу та покинути територію України.

Станом на 12.11.2024 ОСОБА_1 не має жодного документу, який би підтвердив його особу, дій на їх відновлення або отримання статусу біженця чи особи, яка потребує тимчасового захисту, він не подавав.

Отже, на час звернення позивача з позовом та прийняття рішення судом першої інстанції, з боку відповідача відсутня співпраця під час процедури його (її) ідентифікації, неможливо одержати інформацію чи документів з країни громадянської належності відповідача, необхідних для ідентифікації особи, через небажання відповідач співпрацювати.

Таким чином, саме відсутність співпраці з боку іноземця під час процедури його ідентифікації є обставиною за якої неможливо ідентифікувати іноземця, що є підставою для продовження строку затримання відповідно до ч. 11 ст. 289 КАС України.

Згідно статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Чахал проти Великобританії» будь-яке позбавлення волі відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод буде виправданим доти, доки триває процедура депортації. Якщо така процедура не провадиться з належною ретельністю, затримання перестає бути допустимим.

Європейський Суд з прав людини у справі «Амюр проти Франції» та у справі «Дугуз проти Греції» вказав, що у разі, якщо національне законодавство передбачає можливість позбавлення волі - особливо стосовно іноземного громадянина - шукача притулку - таке законодавство повинно бути максимально чітким і доступним для того, щоб уникнути ризику свавілля.

Відповідно до пункту 30 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при вирішенні справ про примусове видворення суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту

З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в Законі.

Отже, з огляду на викладені обставини, з метою завершення процедури подальшої примусового повернення/видворення відповідача до країни громадянської приналежності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку затримання у пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, з метою його подальшого видворення.

Таким чином, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Довгинцівського районного суду м.Кривого Рогу від 12 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров