Постанова

від 16.01.2025 по справі 160/15455/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/15455/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року (головуючий суддя Царікова О.В.)

в адміністративній справі №160/15455/24 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася 14.06.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- зобов`язати Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити середню заробітну плату ОСОБА_1 за шість місяців.

Також просила стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка проходила службу в Національній поліції України. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 по справі №160/21287/23 відповідачем 13.04.2024 виплачено позивачці грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2022 році, з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум в розмірі 22 724,32 грн. Проте відповідачем не виплачено позивачці середній заробіток за час затримки. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 року у задоволенні позову позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту внутрішньої Національної поліції України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 12.12.2022 по 12.06.2023.

Зобов`язано Департамент внутрішньої Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 12.12.2022 по 12.06.2023 в сумі 22 724,32 грн.

Стягнуто з Департаменту внутрішньої Національної поліції України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 гривень 20 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що відповідачем вчинено триваюче правопорушення, щодо не здійснення остаточного та повного розрахунку із позивачем в частині невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, а тому у позивача наявне право на застосування положень статті 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку. Зазначив, що період затримки в даному випадку складає з 12.12.2022 (дата звільнення) по 12.06.2023 (6 місяців ст.117 КЗпП України) становить 182 дні. З урахуванням періоду затримки розрахунку 182 дні, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 2814,48 грн., розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає: 2814,48 грн. * 182 дні = 512 235,36 грн. Зауважив, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача має бути зменшений, також враховуючи розмір недоплаченої суми. Враховуючи очевидну неспівмірність середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 512 235,36 грн належним до виплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2022 році з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум у розмірі 22 724,32 грн. суд дійшов висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у розмірі 22 724,32 грн. Дійшов висновку про необхідність зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40116086) нарахувати та виплатити середню заробітну плату ОСОБА_1 за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців у розмірі 22 724,32 грн.

Також дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню частково в сумі 2000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачкою подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, зменшивши суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, більш ніж у 22 рази.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позивачкою подано відповідь на відзив, в якому просить апеляційну скаргу задовольнити.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходила службу в Національній поліції України.

02.12.2022 наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції №414 о/с відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , інспектора з режиму секретності Дніпропетровського управління звільнено зі служби в поліції з 12.12.2022 року.

15.11.2023 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/21287/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої Національної поліції України задоволено частково.

Визнано протиправними дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби без урахуванням індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнано протиправними дії Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за фактично відпрацьований час у 2022 році без урахуванням індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану щорічну чергову оплачувану відпустку за фактично відпрацьований час у 2022 році з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 357,87 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

05.03.2024 постановою Третього апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги ОСОБА_1 , Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України залишено без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 року в адміністративній справі №160/21287/23 залишено без змін, доповнивши абзац сьомий резолютивної частини рішення після цифр та слів «судового збору у розмірі 357,87 грн. такими словами: «а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн. 00 коп.».

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 по справі №160/21287/23 набрало законної сили 05.03.2024.

12.04.2024 Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України виплачено ОСОБА_1 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.11.2023 по справі №160/21287/23 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2022 році, з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум в сумі 22 724,32 грн.

Позивачка вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII, Кодексу Законів про працю України.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Частиною 4 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII визначено правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Частиною 1 та 2 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Надаючи оцінку зазначеним правовідносинам, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що у Рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що під час розгляду та вирішення конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі №200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 24.06.2021 у справі №480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст.116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби в поліції.

Предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу належних сум при звільненні.

Відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України (в редакції чинній на момент звільнення позивача з військової служби та виключення із списків особового складу військової частини) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Слід взяти до уваги, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Вказана редакція статті 117 Кодексу Законів про працю України набрала законної сили з 19.07.2022.

Водночас, Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, яка діяла до внесених змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Таким чином, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.

З аналізу зазначених норм трудового законодавства вбачається, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум.

У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19.

У пункті 2.2. Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент звільнення з позивачкою не було проведено остаточного розрахунку, а саме роботодавець не нарахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2022 році з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум.

Також матеріалами справи підтверджується, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2024 по справі №160/21287/23 остаточно проведено з позивачкою розрахунок при звільненні, а саме: грошову компенсацію за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2022 році з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум в сумі 22 724,32 грн.

За загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством.

Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні (припинення контракту про проходження військової служби) військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 року в справі №810/451/17 та від 26.02.2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України, як зауважила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13.05.2020 року в справі №810/451/17, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові від 13.05.2020 року в справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Підсумовуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі №810/451/17 зауважила, що за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 233, 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року в справі №4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, наведені вище, можна дійти висновку, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать.

Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України.

Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Відтак, відповідачем вчинено триваюче правопорушення, щодо не здійснення остаточного та повного розрахунку із позивачкою в частині невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення, а тому у позивача наявне право на застосування положень статті 117 КЗпП України в частині отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.

При цьому, період затримки в даному випадку складає з 12.12.2022 (дата звільнення) по 12.06.2023 (шість місяців ст.117 КЗпП України) становить 182 дні.

Обчислення середнього заробітку слід проводити відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середнього заробітної плати» (Порядок №100).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про розміри грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 12.12.2022 вбачається, що грошове забезпечення позивача за останні 2 місяці, що передують місяцю виключенню зі списків особового складу позивачу нараховано 80 623,57 грн. за жовтень 2022 року та 91 059,77 грн. за листопад 2022 року.

Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 171683,34 грн./61 днів (2 місяці) = 2814,48 грн.

З урахуванням періоду затримки розрахунку 182 дні, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 2814,48 грн., розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні складає: 2814,48 грн. * 182 дні = 512 235,36 грн.

Між тим, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц.

Розмір сум компенсації за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2022 році з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум, які не бути виплачені позивачу при звільненні, становить в сумі 22 724,32 грн. середній заробіток за несвоєчасний розрахунок становить 512 235,36 грн., що в свою чергу, перевищує суму своєчасно невиплачені суми при звільненні більше, ніж в 22 рази.

З урахуванням викладеного, та з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача має бути зменшений, також враховуючи розмір недоплаченої суми.

За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Суд першої інстанції акцентував увагу, що компенсація за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2022 році з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.04.2024 по справі №160/21287/23, становить 22 724,32 грн.

При цьому, сума середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 512 235,36 грн., що є неспівмірним.

Враховуючи очевидну неспівмірність середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні у розмірі 512 235,36 грн. належним до виплати позивачу компенсації за невикористані дні щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2022 році з урахуванням індексації грошового забезпечення та з урахуванням раніше виплачених сум у розмірі 22 724,32 грн. суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає перерахуванню та виплаті позивачу у розмірі 22 724,32 грн.

Поряд з цим, при вирішенні справи суд першої інстанції обґрунтовано враховав позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58):

принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення…Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», рішення ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року)

Очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди умотивовувати свої рішення. Але дану вимогу не слід розуміти як таку, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивачки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зобов`язання Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України нарахувати та виплатити середню заробітну плату ОСОБА_1 за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців у розмірі 22 724,32 грн.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотань про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу представником відповідача не заявлено.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів ОСОБА_1 у справі здійснював адвокат Радонський Максим Геннадійович, що підтверджується ордером на надання правничої допомоги.

Проте, на підтвердження витрат на правову допомогу до суду не надано достатніх доказів.

Так, до заяви щодо витрат на професійну правничу допомогу позивачем додано Договір №06/08-2023 від 14.08.2023, відповідно п. 7.1 якого за надання правової допомоги клієнту, клієнт сплачує адвокату винагороду, розмір якої визначається згідно Додатку №1 до цього договору, який є невід`ємною частиною договору, підписаного сторонами та акту виконаних робіт.

Також до заяви долучено ордер адвоката, свідоцтво адвоката про право на зайняття адвокатською діяльністю та Акт прийому-передачі виконаних робіт №1 від 13.08.2024.

Відповідно до Акту прийому-передачі виконаних робіт №1 від 13.08.2024 загальна вартість послуг складає 10 000 грн., з яких консультації та роз`яснення з правових питань - 2500грн., складання заяв, відповідей, інформаційних запитів, скарг та інших документів правового характеру - 2500 грн, підготовка позовної заяви та відповіді на відзив - 5000 грн.

Оцінюючи зміст даної позовної заяви, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількості витраченого часу, розміру гонорару, співмірності послуг категорії складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та значенню справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні, є справою незначної складності, а тому витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню частково в сумі 2000грн., з чим колегія суддів апеляційної інстанції погоджується.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст. 241-245, 250, 311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття 16.01.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом 30-ти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий - суддяЮ. В. Дурасова

суддяЛ.А. Божко

суддяО.М. Лукманова