Постанова

від 23.01.2025 по справі 420/7129/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/7129/24

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року (суддя Аракелян М.М., м. Одеса, повний текст рішення складений 19.08.2024) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

04 березня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява, сформована в системі «Електронний суд» 03.03.2024 року, ОСОБА_1 до Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор», у якій позивач просив суд:

визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» щодо незастосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції, чинній з 29.01.2020 року, при обчисленні в період з 29.01.2020 року по 17.01.2022 року включно ОСОБА_1 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом №294-IX на 01.01.2020 р., Законом №1082-IX на 01.01.2021 р., Законом №1928-IX на 01.01.2022 р.;

зобов`язати Державну установу «Херсонський слідчий ізолятор» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення, премія), матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 29.01.2020 по 17.01.2022 включно з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017, та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року №925/5;

зобов`язати Державну установу «Херсонський слідчий ізолятор» здійснити позивачу новий розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 8, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, та згідно з Порядком виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 року №925/5, з урахуванням раніше виплаченої суми;

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

На думку апелянта позивач пропустив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, адже зі служби був звільнений 17 січня 2022 року, однак звернувся з позовною заявою лише 03.03.2024 з відповідними вимогами.

Також, посилаючись на факт втрати всієї первинної бухгалтерської документації установи, що суттєво впливає на неможливість виконання установою оскаржуваного рішення, апелянт вважає, що у спірних правовідносинах діяв правомірно, оскільки згідно примітки до тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів осіб рядового і начальницького складу, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Позивач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог поданої скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у спірний період ОСОБА_1 проходив військову службу у ДУ «Херсонський слідчий ізолятор».

14.01.2022 року наказом Міністерства юстиції України №67/к звільнено 17 січня 2022 року з Державної кримінально-виконавчої служби України полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 (Б-006731) звільнено з посади начальника державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» через хворобу відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

Відповідач визнає, що нарахування та виплата основних і додаткових видів грошового забезпечення, а також одноразових виплат позивачу проводилась, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Не погоджуючись із таким нарахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції вважав, що з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовця з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704, у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ. Розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, являється розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та на сам перед відхиляє доводи апелянта з приводу пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, з наступних міркувань.

Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті в редакції, чинною на час звільнення позивача з військової служби та на час звернення до суду з даним позовом установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відповідно до частин першої, другої статті 233 КЗпП України (в редакції Закону від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).

Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, оскільки на момент звільнення позивача з ДКВС України (17.01.2022) частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, колегія суддів вважає, що позивач не пропустив строку звернення до адміністративного суду.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги стосовно правомірності застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01.01.2018 для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

На підставі частини четвертої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон №2011-XII) грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Відповідно до пункту 2 Постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно пункту 4 Постанови №704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам" (далі Постанова КМУ №103), пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, в Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції:

"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Постанова №103 набрала чинності 24 лютого 2018 року.

Проте, зміст приміток до додатків 1 та 14 Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою п. 4 цієї ж постанови.

На підставі пункту 4 Постановою №704 в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови №103, яким, зокрема, були внесені зміни до в п. 4 Постанови №704.

Отже, зміни до п. 4 Постанови №704, внесені п. 6 Постанови №103, з 29 січня 2020 року не підлягають застосуванню.

Таким чином, відповідно до п. 4 Постанови №704 в редакції, яка діяла до внесення змін п. 6 Постанови №103, та вимог п. 1 Приміток до додатку 1 та Примітки до додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017 "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" (далі - Закон №2017).

Відповідно до статті 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

На підставі частини третьої статті 4 Закону України "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

При цьому відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України, порядок встановлення державних стандартів (п. 3).

Тобто, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів (окладів за військове (спеціальне) звання) із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили - закону.

Таким чином, до 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не входили в суперечність з Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, враховуючи, що з 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п. 4 Постанови КМУ №704 в частині, що не суперечить Законам України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", "Про Державний бюджет України на 2021 рік", "Про Державний бюджет України на 2022 рік" та Про Державний бюджет України на 2023 рік".

Тобто, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Верховний Суд в постанові від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21 дійшов до таких висновків:

"(…) З 01 січня 2020 року положення п. 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(..) встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ №704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням".

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постановах від 19 жовтня 2022 року у справі №400/6214/21, від 28 лютого 2023 року у справі №380/18850/21.

З огляду на вищевикладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем протиправно у періоді з 29.01.2020 не здійснено нарахування грошового забезпечення позивача, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року.

Резюмуючи все вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанцій було порушено норми матеріального права. Суд правильно та повно з`ясував усі обставини справи та надав їм юридичну оцінку, відповідно до норм матеріального та процесуального права.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної установи «Херсонський слідчий ізолятор» залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя-доповідачВ.О.Скрипченко

СуддяМ.П.Коваль

СуддяЮ.В.Осіпов