Постанова

від 23.01.2025 по справі 380/23546/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/23546/23 пров. № А/857/19276/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Грень Н.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Спецшина Україна до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Спецшина Україна (далі - ТзОВ Спецшина Україна, Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Львівської митниці, в якому просило скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2023/400019/2 від 27.03.2023 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209140/2023/000214 від 27.03.2023.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити Товариству у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що митницею було встановлено невідповідності у поданих позивачем документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Документи, подані позивачем на вимогу митного органу, не усувають виявлені невідповідності, а інших документів не надано.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 25.05.2020 між Double Coin Tyre Group (Shanghai) Imp Exp Co., Ltd (Продавець) та ТзОВ Спецшина Україна (Покупець) укладено Контракт № DC-SU/2020-0525 на поставку шин (далі Контракт).

Відповідно до пункту 2 Контракту, валюта Контракту долари США. Загальна сума Контракту складається із всіх сум, вказаних в інвойсах на поставку товарів, які є невід`ємною частиною цього Контракту. Інвойс вважається невід`ємною частиною цього Контракту. Цей Контракт допускає часткові поставки. Кількість, ціна і перелік Товарів по кожній частковій поставці будуть відображені в інвойсах, які вважаються невід`ємною частиною Контракту.

Згідно даного контракту та інвойсу №202300035В від 06.01.2023 поставка Товару здійснювалась на умовах FOB. Структурою Інкотермс 2010, групою F передбачено, що на експортера -Покупця переходять ризики в момент перетину вантажем лінії причалу. Вантажно-розвантажувальні роботи в порту завантаження оплачує Продавець. Але морський фрахт і вивантаження товару в порту прибуття оплачує вже Покупець.

Обов`язки з митного оформлення та портових процедур належатьдо компетенції Продавця або агента, що діє за дорученням та за рахунок Продавця.

Відповідно до умов Контракту, кількість, ціна та перелік товарів, які повинні бути поставлені Позивачу, відображаються в інвойсах, які є невід`ємною частиною вказаного контракту.

Постачальник надав Товариству інвойс №202300035В від 06.01.2023 на поставку 778 шт. шин вантажних марки Double Coin з яких 362 шт. шин типорозміру 295/60R22.5-18 RLB450 за ціною 117,16 дол. США за одиницю товару, 416 шт. шин типорозміру 385/55R19,5-18 RR905 за ціною 138,75 дол. США за одиницю товару, всього на загальну суму 100 131,92 дол. США.

Товариство сплатило на рахунок Постачальника суму інвойсу №202300035В від 06.01.2023, що складений до контракту з Double Coin Tyre Group (Shanghai) Imp Exp Co., Ltd № DC-SU/2020-0525 від 25.05.2020, у розмірі 100 131,92 дол. США, як попередню оплату за партію товару (підтверджується Swift від 12.01.2023 на суму 100 131,92 дол. США.).

Поставка по інвойсу №202300035В від 06.01.2023 здійснена окремими партіями, різними контейнерами, які підлягали розмитненню.

З метою митного оформлення придбаного товару декларант позивача 16.03.2023 подав до Львівської митниці електронну митну декларацію №23UA209140006388U1, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначеними у графі 31 митної декларації (шини гумові нові, для вантажних автомобілів з індексом навантаження більше як 121) у кількості 228 штук.

Одночасно декларант позивача до митного контролю разом з митною декларацією № №23UA209140006388U1, як підставу для застосування основного методу, надав такі документи (зазначені в картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209140/2023/000214): сертифікат якості б/н від 06.01.2023; пакувальний лист б/н від 08.03.2023; рахунок-фактура (Commercial invoice) №202300035В від 06.01.2023; автотранспортна накладна (Road consignment note) №0313/3-1 від 13.03.2023; супровідний документ ТІ (Dispatch note model ТІ) 23LTVR500000014582 від 13.03.2023; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) 23С3100А8410/00053 від 08.03.2023; декларація про походження товару (Declaration of origin) 202300035В від 06.01.2023; видаткова накладна №171 від 02.01.2023, №31 від 05.01.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару swift б/н від 11.01.2023; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №1006 від 13.03.2023; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №GRE 004771 від 13.03.2023; документ, що підтверджує вартість перевезення товару 1303-2 від 13.03.2023; прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 06.01.2023; висновок про вартісні характеристики товару №23/1/116 від 15.03.2023; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 03.03.2021; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №2 від 19.05.2022; контракт (зовнішньоекономічний договір) № DC-SU/2020-0525 від 25.05.2020; договір про надання послуг митного брокера UA209160/2022/26-01 від 08.08.2022; договір (контракт) про перевезення №204018-117 від 04.01.2018; договір (контракт) про перевезення №280322/1 від 28.03.2022; інші некласифіковані документи (специфікація до інвойсу) №3 від 13.03.2023; митна декларація країни відправлення №223120230000325922 від 22.01.2023.

За результатами розгляду митної декларації №23UA209140006388U1 від 16.03.2023 та доданих документів Львівська митниця винесла рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/400019/2 від 27.03.2023, в якому вартість імпортованих позивачем товарів визначено за шостим (резервним) методом, а також склала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209140/2023/000214 від 27.03.2023.

Вважаючи оспорювані рішення митного органу протиправними, Товариство звернулося до адміністративного суду з вимогою про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що під час митного оформлення імпортованих товарів позивач надав митному органу наявні у нього документи, що визначені частиною другою статті 53 МК України. При цьому, митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Суд дійшов висновку, що позивач до митного оформлення надав усі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованих товарів, які містили необхідні числові показники митної вартості, та давали відповідачу підстави для прийняття рішення щодо визнання заявленої митної вартості таких товарів.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 49 МКУ визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (ч.1, 2 ст.51 МКУ).

Відповідно до ч.1 ст.53 МКУ, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно ч.2 ст.53 МКУ, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною третьою статті 53 МКУ передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно ч.3 ст.54 МКУ, за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.54 МКУ, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові 11.02.2021 по справі №826/8228/16.

Відповідно до ч.1 ст.55 МКУ, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МКУ. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

За змістом розділу ІІІ (Митна вартість товарів та методи її визначення) МКУ, в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості.

Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановлені належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановлені достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.

Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

Отже, встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 09.07.2020 по справі №804/5445/17, від 31.03.2020 по справі №809/1858/16.

Судом встановлено, що під час митного оформлення товарів митному органу Товариством подано такі документи: сертифікат якості б/н від 06.01.2023; пакувальний лист б/н від 08.03.2023; рахунок-фактура (Commercial invoice) №202300035В від 06.01.2023; автотранспортна накладна (Road consignment note) №0313/3-1 від 13.03.2023; супровідний документ ТІ (Dispatch note model ТІ) 23LTVR500000014582 від 13.03.2023; сертифікат про походження товару (Certificate of origin) 23С3100А8410/00053 від 08.03.2023; декларація про походження товару (Declaration of origin) 202300035В від 06.01.2023; видаткова накладна №171 від 02.01.2023, №31 від 05.01.2023; банківський платіжний документ, що стосується товару swift б/н від 11.01.2023; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №1006 від 13.03.2023; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг №GRE 004771 від 13.03.2023; документ, що підтверджує вартість перевезення товару 1303-2 від 13.03.2023; прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 06.01.2023; висновок про вартісні характеристики товару №23/1/116 від 15.03.2023; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 03.03.2021; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №2 від 19.05.2022; контракт (зовнішньоекономічний договір) № DC-SU/2020-0525 від 25.05.2020; договір про надання послуг митного брокера UA209160/2022/26-01 від 08.08.2022; договір (контракт) про перевезення №204018-117 від 04.01.2018; договір (контракт) про перевезення №280322/1 від 28.03.2022; інші некласифіковані документи (специфікація до інвойсу) №3 від 13.03.2023; митна декларація країни відправлення №223120230000325922 від 22.01.2023.

Таким чином, позивач під час митного оформлення імпортованих товарів надав митному органу наявні у нього документи, що визначені частиною другою статті 53 МК України.

Згідно ст.57 МКУ, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МКУ за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Разом з тим, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку з вказаним саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07.05.2020 по справі № 1.380.2019.001625.

Колегія суддів зазначає, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 МК України).

Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 по справі №804/6243/14, від 07.05.2020 по справі №1.380.2019.00162, від 02.03.2021 по справі №380/842/20.

Верховний суд зазначив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

Частинами 4-5 статті 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Колегія суддів зазначає, що в оспорюваних рішеннях відсутнє обґрунтування того, яких саме документів не достатньо щоб перевірити правильність визначення митної вартості товару та які документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої позивачем інформації.

Колегія суддів вважає слушними доводи скаржника з приводу того, що оспорювані рішення прийняті у завершення процедури визначення митної вартості товару і саме в них митний орган вказує, що йому не надано доказів про строк дії контракту №2021 від 01.12.2021.

Проте, у запитах митного органу про надання додаткових документів, митний орган не вказує на цей недолік (неточність).

На думку колегії суддів, подані декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню.

Як встановлено судом, митний орган посилається на те, що у ЦМР гр.4 місце завантаження вказано Вільнюс, тоді як відповідно до наданих до митного оформлення рахунків на транспортування покупець оплачує перевезення за маршрутом Шанхай Клайпеда та Вільнюс Рава-Руська. Від Клайпеди до Вільнюса відстань складає 300 км. Відомості щодо витрат на цій ділянці маршруту відсутні, суд зазначає таке.

З цього приводу суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідно до листа експедитора ЗАТ Орміна2 від 13.03.2023, експедитор повідомив про помилку в маршрутах транспортування зазначивши, що в рахунку №GRE004771 від 13.03.2023 допущена помилка, невірно вказане місце завантаження Вільнюс Литва (Vilnius, Lietuva), а слід вважати вірним місцем завантаження Клайпеда, Литва (Klaipeda, Lietuva).

Таким чином, експедитор підтвердив листом від 13.03.2023 допущену помилку в маршруті. Вартість послуг доставки не змінювалась.

Відповідно до змісту листа від 13.03.2023, з урахуванням уточнень здійснених експедитором у відповідності до даного листа, вартість транспортних послуг з доставки вантажу від порту в м. Клайпеда, Литва (Klaipeda, Lietuva) до митного посту м. Бордер, Польща (Border, Poland) перетин кордону України Гребені, Україна (Hrebene Ukraine) - складає 1400,00 євро. Вказана сума транспортних витрат в гривневому еквіваленті була включена до митної вартості товару позивачем.

Щодо посилання відповідача на те, що транспортування товару здійснювалось, також, морським транспортом, проте коносамент до митного оформлення не надавався, то як вірно встановлено судом першої інстанції, для підтвердження розміру транспортних витрат на доставку морським транспортом, які впливають на розмір митної вартості товарів, позивач надав митному органу довідку про транспортні витрати №1303-2 від 13.03.2023 та рахунок на оплату року №1006 від 13.03.2023, надані експедитором ТзОВ Хіллдом Логістікс. У вказаних документах зазначено маршрут транспортування вантажу, а також вартість транспортних витрат за маршрутом, що становить 64635,20 грн за доставку одного контейнера.

З наведеного видно, що позивач надав митному органу документи, які містять інформацію про розмір транспортних витрат, що впливають на розмір митної вартості товарів. Відсутність у пакеті документів, що подавалися до митного оформлення, коносаменту на транспортування морським транспортом не може бути підставою для коригування митної вартості товарів, оскільки коносамент не містить інформації про вартість транспортних витрат.

Щодо посилання відповідача на п. 2 договору із ЗАТ Орміна, згідно якого перевезення вантажів здійснюється на підставі заявок, які містять істотні умови перевезення, форма заявки наведена у додатку до договору, посилання на заявку міститься у рахунку на перевезення, заявка до митного оформлення не надана, то суд першої інстанції вірно зазначив, що усі істотні умови перевезення наводяться не тільки в заявці на перевезення. Аналогічні умови, а також, ще і вартість транспортних послуг, які вказані в рахунку-фактурі про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця № GRE 004771 від 13.03.2023.

В рахунку-фактурі ЗАТ Орміна про надання транспортно-експедиційних послуг №GRE 004771 від 13.03.2023, який надавався з пакетом документів при розмитненні, зазначений маршрут транспортування, номер замовлення, номер транспортного засобу, яким перевозився товар, номер договору за яким надаються послуги та вартість таких послуг. У відповідності до рахунку-фактури №GRE 004771 від 13.03.2023 ЗАТ Орміна вартість транспортних послуг складає 1400 євро, вказана сума була додана позивачем до митної вартості товару.

Стосовно зазначення митного органу про те, що до митного оформлення надано специфікацію до інвойсу від 13.03.2023, пакувальний лист від 08.03.2023 (документи складені після відвантаження товару, дата інвойсу 06.01.2023 року), суд вірно зазначив, що поставку товару по інвойсу №202300035В від 06.01.2023 була здійснено окремими партіями, різними контейнерами, та відповідно з морського порту до пункту розмитнення доставлялась наземним транспортом різними автомобілями, які підлягали розмитненню. Оскільки загальний обсяг шин у кількості 778 шт по об`єму не міг бути розміщеним в одному транспортному засобі, то по факту під кожне завантаження автотранспортного засобу складалась Специфікація та пакувальний лист на відповідну кількість шин, яка фактично може бути розміщена в даному транспортному засобі. Таким чином, саме за таких обставин специфікація, до інвойсу №202300035В від 06.01.2023, датована 13.03.2023, датою відвантаження товару з морського порту.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані декларантом для митного оформлення документи, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Надання позивачем додаткових документів за сформованим відповідачем переліком повинно забезпечувати можливість визначення останнім митної вартості товарів.

Однак з переліку витребуваних митним органом документів неможливо встановити, недоліки яких з наданих декларантом документів не дозволили погодитися із заявленою ним митною вартістю та яким чином ці недоліки можливо усунути.

Колегія суддів зазначає, що вимога митного органу про надання додаткових документів, перелік яких визначено у частині третій статті 53 МК України та про надання яких вказано у повідомленні декларанту, може мати місце лише тоді, коли подані згідно з частиною другою цієї статті документи містять такі розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про всі числові значення складових митної вартості товарів.

Однак, за обставин цієї справи відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

Відповідач не навів жодних доказів того, що надані декларантом документи не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливості здійснити митне оформлене імпортованого товару за ціною договору, а його сумніви ґрунтуються виключно на припущеннях.

Колегія зазначає, що надані позивачем для підтвердження заявленої митної вартостіразом із митними деклараціями та додатково на вимогу митного органу документи є достатніми та вони підтверджують складові митної вартості, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об`єктивні дані, що піддаються обчисленню.

На переконання колегії суддів, відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірних товарів, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення та додатково наданими документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару та інших витрат покупця, ознаки підробки.

У даній справі відповідач не довів наявність умов, які зумовлюють необхідність подання декларантом додаткових документів. Митна декларація країни відправлення може лише підтверджувати походження товару (вантажем) митного оформлення в країні відправлення, однак ніяк не може підтверджувати чи спростовувати числове значення заявленої митної вартості товару.

З огляду на документальне підтвердження вартості придбання оцінюваного товару колегія суддів критично оцінює дії відповідача стосовно витребування додаткових документів, оскільки відповідачем не вказано та не обґрунтовано, які числові значення такі документи мали підтвердити чи спростувати.

Відповідач не встановив розбіжностей, які дійсно мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами поставки, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем).

На переконання колегії суддів, надані до митного оформлення товару документи дозволяли визначити складові митної вартості імпортованого товару та їх числові значення.

Колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 12.03.2019 по справі №826/2313/16 та 13.06.2019 по справі №820/6315/15, відповідно до якої, вимоги частини третьої та четвертої статті 53 та частини другої статті 58 МК України зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Колегія суддів звертає увагу на те, що наявність однієї лише вказівки митного органу на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньою для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. Між тим, подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, відповідають вимогам чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а тому підтверджують заявлені декларантом відомості про митну вартість товарів.

Таким чином, враховуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що під час митного оформлення декларантом надано всі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар, містили об`єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, та які підтверджували заявлену декларантом митну вартість товару за ціною договору, згідно з вимогами МК України.

При цьому, відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих декларантом документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб`єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єктів приватного права (див.постанова Верховного Суду від 18.01.2023 по справі №500/26/22).

Вищевикладені обставини свідчать про не підтвердження під час розгляду справи правомірності рішення, у зв`язку з чим останнє підлягає визнанню протиправними та скасуванню.

Також, колегією суддів не встановлено у документах, які подані декларантом до митного оформлення ознак підробки документів чи відсутності у документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Отже, позивач надав митному органу належні та допустимі докази на підтвердження ціни імпортованого товару і зазначені документи не містили розбіжностей щодо вартості та вказували, що їх дані піддаються обчисленню. У свою чергу відповідач не довів обставини, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом розрахунку митної вартості товару за ціною договору.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваних рішень та наявності підстав для їх скасування.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 червня 2024 року по справі №380/23546/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук