Постанова

від 23.01.2025 по справі 500/2889/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/2889/24 пров. № А/857/18737/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Чепенюк О.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - в/ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати із 30.01.2020 по день фактичної виплати 10.04.2024 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати із 30.01.2020 по день фактичної виплати 10.04.2024

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що протягом проходження військової служби ОСОБА_1 в повному обсязі проводилася виплата грошового забезпечення та індексації. Грошове забезпечення виплачувалося виходячи з розміру посадового окладу військовослужбовця, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №704). У період, який охоплюють спірні правовідносини, розміри посадових окладів військовослужбовців не змінювалися. Відтак, підстав проводити нарахування грошового забезпечення з іншої розрахункової величини не було, а відтак і компенсації в тому числі.

Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що наказом голови Державної прикордонної служби України № 232-ОС від 21.02.2023 припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» через сімейні обставини підполковника ОСОБА_1 .

Згідно наказу Державної прикордонної служби України №284-ОС від 02.03.2023 позивачку виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Головного центру медіакомунікацій Державної прикордонної служби України.

Під час проходження військової служби та звільнення ОСОБА_1 перебувала на всіх видах забезпечення в ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ).

При цьому грошове забезпечення ОСОБА_1 (посадовий оклад, оклад за військовим званням та інші складові грошового забезпечення, постійні та одноразові виплати) за період проходження військової служби нараховувалося та виплачувалося виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.08.2023 по справі №500/2479/23, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023, визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні з 30.01.2020, з 01.01.2021, з 01.01.2022 та з 01.01.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з 30.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022 та на 01.01.2023 відповідно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

10.04.2024 відповідачем на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 30.08.2023, яке набрало законної сили, у справі №500/2479/23 виплачено заборгованість грошового забезпечення у сумі 282 728,86 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №791 від 09.04.2024.

13.04.2024 до відповідача скеровано адвокатський запит, у якому заявник просив надати інформацію про виконання судового рішення у справі №500/2479/23; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячного грошового забезпечення нарахованого та виплаченого на виконання судового рішення за період з 30.01.2020 по день фактичної виплати із наданням відповідних розрахунків нарахувань та утримань.

Листом №09/3098-24-Вих. від 24.04.2024 відповідач повідомив адвоката про виконання судового рішення у справі №500/2479/23 шляхом перерахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, про що надав довідку-розрахунок. Стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми щомісячного грошового забезпечення, то відповідач жодної відповіді не надав, фактично відмовивши у такій.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, позивачка звернулася до суду з даним позовом

Задовольняючи адміністративний позов у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки несвоєчасне нарахування належних сум місячного грошового забезпечення з 30.01.2020 відбулось з вини відповідача (що було встановлено судом у справі №500/2479/23), то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульованіЗаконом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-111 від 19.10.2000 (далі Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок - № 159).

Статтею 1 Закону №2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьомуЗаконіслід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону №2050-III).

Відповідно до ст.3, 4 Закону №2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно п.1-п.4 Порядку №159 видно, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд виклав правові висновки щодо застосування норм Закону №2050-ІІІ, зокрема у постанові від 15.10.2020 по справі №240/11882/19, правовідносини у якій в частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Верховний Суд виходив із аналізу норм відповідно до ст.2 якого, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).

Правова природа спірних правовідносин, у розумінні норм ст. 1- Закону №2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постановах від 29.03.2023 по справі № 120/9475/21-а, від 15.10.2020 по справі №240/11882/19, від 13.01.2020 по справі №803/203/17.

Крім того, як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 по справі №825/2023/16, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів зазначає, що позивачка має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати частини грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 02.03.2023, виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного рок, оскільки вона виплачується у разі порушення строків виплати доходу, а не виконання рішення суду. Вказані кошти нараховані в результаті перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 та відновлення прав позивача, порушених при виплаті грошового забезпечення у меншому розмірі, вказана сума є доходом в розумінніст.2 Закону №2050-ІІІ.

Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі військовою частиною) добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до п.2 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченоїЗаконом №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі № 465/322/17.

Так, відповідачем на виконання рішення по справі №500/2479/23 було здійснено виплату позивачці грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 02.03.2023, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та виплатив 10.04.2024 кошти у розмірі 282728,86 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що враховуючи наявність факту несвоєчасної виплати позивачці суми грошового забезпечення, остання має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року по справі №500/2889/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук