Постанова

від 23.01.2025 по справі 460/2911/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/2911/24 пров. № А/857/21098/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі № 460/2911/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Недашківською К.М. в м. Рівне в порядку письмового провадження, справа за апеляційною скаргою сформована у змішаній (паперовій та електронній) формі), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 04.02.2024 № 488 про результати службового розслідування за фактом втрати старшим лейтенантом ОСОБА_1 озброєння та майна служби ракетно-артилерійського озброєння

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року позов задоволено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що службове розслідування встановило вину позивача у втраті озброєння, за що його було притягнуто до відповідальності спірним наказом.

Позивач надав апеляційному суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із грудня 2020 року знаходиться на службі у Збройних Силах України на посаді офіцера штабу мотопіхотного батальйону Збройних Сил України у званні «старший лейтенант».

У наказі від 04.02.2024 № 488 «Про результати службового розслідування за фактом втрати старшим лейтенантом ОСОБА_1 озброєння та майна служби ракетно-артилерійського озброєння» зазначено:

«відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28 грудня 2023 року № 6379 «Про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону» було виявлено нестачу озброєння, а саме: 5,45 мм автомат АКС-74У № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 - 2 одиниці; яке було отримане старшим лейтенантом ОСОБА_2 . Так, старший лейтенант ОСОБА_1 , в порушення вимог статей 17, 65 Конституції України, статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, статей 11, 12, 14. 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, в умовах воєнного стану, 28 лютого 2022 року, невстановленим порядком видав зброю служби ракетно-артилерійського озброєння особовому складу мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 в пункті постійної дислокації, що призвело до втрати зброї служби ракетно-артилерійського озброєння.

Зброя служби ракетно-артилерійського озброєння:

НОМЕР_4 - 1 одиниця, була видана солдату ОСОБА_3 , стрільцю-санітару 3 мотопіхотного відділення 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роги мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , який в наслідок штурмових дій отримав поранення несумісні з життям, документи, які б підтверджували законні підстави отримання (накладні про отримання, акти передачі) зброї служби ракетно-артилерійського озброєння відсутні,

- 5,45 мм автомат АКС-74 НОМЕР_5 - 1 одиниця, була видана солдату ОСОБА_4 , навіднику 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , який в наслідок штурмових дій отримав поранення несумісні з життям, документи, які б підтверджували законні підстави отримання (накладні про отримання, акти передачі) зброї служби ракетно-артилерійського озброєння відсутні.

Таким чином, в діяннях старшого лейтенанта ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 413 Кримінального кодексу України, а саме - втрата ввіреної для службового користування зброї внаслідок порушення правил її зберігання, вчинене в умовах воєнного стану.

Додатково слід зазначити, що діяння старшого лейтенанта ОСОБА_5 призвели до заподіяння збитків державі, а саме, відповідно до відомості щодо визначення залишкової вартості військового майна по службі ракетно-артилерійського озброєння, залишкова вартість на 5,45 мм автомат АКС-74У (266972. 184251) - 2 одиниці, становить: 9583,78 гривень (дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят три гривні сімдесят вісім копійок)».

Згідно пункту 1 Наказу вирішено за завдану пряму дійсну шкоду державі, що виразилися у недбалому ставленні до покладених завдань, належним чином організованої видачі та обліку ввіреного йому майна та зброї, і як наслідок втрати цієї зброї, старшого лейтенанта ОСОБА_1 притягнути до повної матеріальної відповідальності згідно ст. 5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-ІХ у розмірі 9583,78 (дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят три гривні сімдесят вісім копійок) 95837,80 (дев`яносто п`ять тисяч вісімсот тридцять сім гривень вісімдесят копійок) в 10-ти кратному розмірі.»

Позивач з наказом не погоджується, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Оцінюючи спірні правовідносини, апеляційний суд виходить з такого.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII). Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі Статут внутрішньої служби).

Відповідно до Вступної частини Статуту внутрішньої служби цей Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах. Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини). Обов`язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями. Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

За положенням статей 5, 6, 8 Загальних положень Статуту внутрішньої служби Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.

За статтею 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту внутрішньої служби).

Відповідно до статтею 26 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Статтею 27 Статуту внутрішньої служби передбачено, що військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Відповідно до преамбули Закону України від 3 жовтня 2019 року № 160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон № 160-ІХ) цей Закон визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків.

Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Частиною першою статті 3 Закону № 160-ІХ передбачено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Частина друга статті 8 Закону № 160-ІХ передбачає, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника).

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 160-ІХ порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань.

Частини шоста та сьома статті 8 Закону № 160-ІХ визначають, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Стаття 14 Закону № 160-ІХ передбачає, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню.

У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Дія Дисциплінарного статуту поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну гвардію України та інші військові формування, створені відповідно до законів України, Державну спеціальну службу транспорту, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Статтею 1, 2 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Відповідно до статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Статтею 5 Дисциплінарного статуту передбачено, що стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.

Відповідно до статті 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Командир зобов`язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного із непокорою, опором чи погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.

Застосування зброї допускається лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відповідно до статті 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

За положенням статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Відповідно до статті 83 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

За статтею 84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Відповідно статтею 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Згідно із статтею 87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (далі - Порядок № 608).

Пунктом 7 розділу І Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Частина 3 розділу ІІ Порядку № 608 передбачає, що службове розслідування проводиться для встановлення, зокрема, причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Розділом VIII Порядку № 608 визначено особливості проведення службового розслідування за фактами завданої державі матеріальної шкоди.

Так, у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати:

наявність шкоди;

протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна);

умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.

До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Таким чином, військовослужбовець може бути притягнутий до матеріальної відповідальності за результатами службового розслідування, проведеного з дотриманням вимог Закону № 160-ІХ та Порядку № 608.

Загальний порядок проведення службового розслідування визначено розділом ІІІ Порядку № 608.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.

Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців (пункт 13 Розділу III Порядку № 608).

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону № 160-ІХ за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Відповідно до пункту 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Пунктом 3 розділу ІV Порядку № 608 передбачено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування (пункт 5 розділу V Порядку № 608).

Пунктом 6 розділу V Порядку № 608 встановлено, що після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додається всі матеріали службового розслідування.

Згідно з пунктом 3 розділу VIII Порядку № 608 до матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини.

Позивач зазначає, що 14 лютого 2024 року він був ознайомлений з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.02.2024 року № 488 «Про результати службового розслідування за фактом втрати старшим лейтенантом ОСОБА_1 озброєння та майна служби ракетно- артилерійського озброєння».

15 лютого 2024 року представником позивача адвокатом направлено адвокатський запит щодо надання копій наказу про результати службового розслідування за фактом нестачі майна 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону від 28.12.2023 № 6379, матеріалів службового розслідування, рапорту майора ОСОБА_6 від 03.01.2024.

Докази того, що витребувані документи були надані позивачу, у справі відсутні.

Доказів, які б свідчили про те, що позивача було в передбаченому порядку і строки повідомлено про призначене службове розслідування відповідачем суду також не надано.

Суд першої інстанції покликається на те, що не дивлячись на неодноразове витребовування належним чином засвідченої копії наказу про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону від 28 грудня 2023 року № 6379, матеріалів службового розслідування за фактом втрати старшим лейтенантом ОСОБА_1 озброєння та майна служби ракетно-артилерійського озброєння, рапорту майора ОСОБА_6 , командира військової частини НОМЕР_1 від 03.01.2024 року, дані докази суду надані не були

Разом з тим, ці докази долучені відповідачем до апеляційної скарги.

Проте відповідач не зазначив жодних підстав, які можна було б визнати поважними причинами, внаслідок яких відповідач був позбавлений можливості надати відповідні докази при розгляді справи у суді першої інстанції.

Згідно частин першої четвертої статті 308 КАС України Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 77 КАС України, суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відтак, апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості зважати на надані відповідачем в порушення процесуального законодавства докази.

Разом з тим, надаючи їм відповідну правову оцінку щодо допустимості, слід зауважити, що ними не підтверджено як ознайомлення позивача з матеріалами службового розслідування, так і своєчасного (внаслідок відсутності дати) ознайомлення позивача із наказом про результати службового розслідування.

Апелянт покликається на матеріали службового розслідування, якими з його точки зору, підтверджена вина позивача у заподіянні матеріальної шкоди внаслідок втрати озброєння, виданого його підлеглим.

Разом з тим, позивач, ознайомившись із доданими до апеляційної скарги документами, у відзиві на апеляційну скаргу заперечує надання пояснень в ході службового розслідування.

Надані апелянтом документи дійсно не підтверджують надання пояснень позивачем в ході службового розслідування в поясненні відсутній підпис позивача, а надання пояснення по телефону не може бути жодним чином підтверджене у випадку його заперечення особою, яка такі пояснення начебто давала.

Тому на думку колегії суддів є вірним висновок суду першої інстанції про те, що саме суб`єкт владних повноважень повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування.

А матеріали справи свідчать, що відповідачем було порушено процедуру проведення службового розслідування, оскільки у позивача не відбирались пояснення і йому не пропонувалось їх надати; не було повідомлено про проведення щодо нього службового розслідування, як і не зазначено причин, які перешкоджали це зробити.

З матеріалів справи не встановлено, що позивач був повідомлений про проведення службового розслідування відносно нього, а відтак він був позбавлений усіх прав передбачених пунктом 3 розділу ІV Порядку № 608, таких як: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Особи, які проводили службове розслідування, не дотрималися вимог пунктів 1, 2 розділу ІV Порядку № 608, якими, зокрема, передбачено, що особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані:

дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;

виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;

розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

Апеляційний суд погоджується також із висновком суду першої інстанції про те, що при проведенні службового розслідування відповідачем не вжито необхідних заходів щодо недопущення порушення прав та законних інтересів осіб, стосовно яких проводиться службове розслідування, чим порушено право ОСОБА_1 на участь у службовому розслідуванні, та фактично порушено його право на захист.

Все вище вказане свідчить про порушення самої процедури проведення службового розслідування.

У спірному Наказі від 04.02.2024 № 488 вказано, що «в порушення вимог ст. ст. 11, 12, 14, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, позивач неналежним чином виконував покладені на нього службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, неналежним чином організовував видачу та облік ввіреного йому майна та зброї…

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 28 грудня 2023 року № 6379 «Про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону» було виявлено нестачу озброєння, а саме: 5,45 мм автомат АКС-74У № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 - 2 одиниці; яке було отримане старшим лейтенантом ОСОБА_2 ».

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, зазначив, що відповідачем не надано суду наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 28 грудня 2023 року № 6379 «Про результати службового розслідування за фактом виявлення нестачі майна 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону», так як і не надано рапорт майора ОСОБА_6 , командира мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , вхідний № 179 від 03 січня 2024 року, на підставі якого призначено службове розслідування.

Наказ № 6379 від 28.12.2023 року не був наданий також і суду апеляційної інстанції.

Проте рапорт майора ОСОБА_6 долучений до апеляційної скарги.

Щодо порушення порядку надання доказів апеляційний суд висловив свою думку вище. Вона є застосовною і до наданого з порушення процесуального порядку зазначеного рапорту ОСОБА_6 .

Разом з тим, наявність чи відсутність цих доказів (наказу № 6379 та рапорту ОСОБА_6 ) не впливає на висновки апеляційного суду щодо порушення правової процедури при проведенні розслідування при притягнення позивача до матеріальної відповідальності.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не надав доказів того, що службовим розслідуванням було достеменно з`ясовано, що саме позивач допустив заподіяння шкоди державі, а також не встановлено належним чином обставини вчиненого правопорушення, його наслідки, ступінь вини військовослужбовця, причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення.

Так, навіть якщо зважити на долучені до апеляційної скарги документи, не можна вважати підтвердженою вину позивача у втраті озброєння.

Апеляційний суд зауважує, що ці докази (долучені до апеляційної скарги) лише підтверджують, що після початку повномасштабного вторгнення армії російської федерації на територію України та оголошення воєнного стану для виконання бойових завдань зі стримання збройної агресії позивач отриману ним зброю (автомати) видав підлеглим військовослужбовцям під особистий підпис.

Два автомати, видані військовослужбовцям ОСОБА_7 , який загинув внаслідок поранення, та ОСОБА_8 , який зник безвісти, якраз і є тим озброєнням, яке згідно службового розслідування втрачене через порушення порядку видачі позивачем.

За таких обставин колегія суддів не може вважати обґрунтованими висновки службового розслідування про те, що видача у зазначених надзвичайних умовах зброя під підпис по відомості, яка була не зареєстрована належним чином, та втрачена внаслідок неналежного виконання службових обов`язків позивачем.

Частина 2 ст. 3 Закону № 160-ІХ визначає, що умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

При встановленні протиправної поведінки особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків необхідно встановити, що винний зобов`язаний був вчинити ті дії, невиконання яких ставиться йому за вину. Військова службова особа може відповідати за недбале ставлення до військової служби лише у тому випадку, коли вона не тільки повинна була через свій службовий обов`язок виконати ті чи інші дії, але й могла, тобто мала реальну можливість виконати їх належним чином. Якщо військова службова особа перебувала у таких умовах, за яких не мала фактичної можливості належно виконати свої службові (посадові) обов`язки, то відповідальність за недбале ставлення до військової служби виключається. При цьому треба враховувати як об`єктивні, так і суб`єктивні фактори. Зокрема, зовнішні умови й обстановку, в якій доводилось виконувати обов`язки військовій службовій особі, дії вищестоящих командирів і начальників, а також дані, які характеризують особу винного, його кваліфікацію, професійну підготовку, тривалість перебування на посаді, яку обіймає, досвід та інші обставини.

Відтак слід погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів, що ним під час проведення службового розслідування перевірено усі необхідні умови, за наявності яких було можливе притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності.

Також обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про неправильне визначення виду (розміру) матеріальної відповідальності позивача.

Так, стаття 5 Закону №160-ІХ регламентує обмежену матеріальну відповідальність.

Відповідно до вказаної статті особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність. Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, визначається на день видання наказу про притягнення особи до обмеженої матеріальної відповідальності.

А стаття 6 Закону № 160-ІХ має назву «Повна та підвищена матеріальна відповідальність».

Особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Посадові (службові) особи, винні в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку.

Особа за шкоду, завдану розкраданням або втратою озброєння, зброї та боєприпасів до неї, несе підвищену матеріальну відповідальність у кратному співвідношенні до вартості такого майна, але не більше десятикратного розміру. Перелік озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості, визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до оскаржуваного наказу від 04.02.2024 № 488 «за завдану пряму дійсну шкоду державі, що виразилися у недбалому ставленні до покладених завдань, належним чином організованої видачі та обліку ввіреного йому майна та зброї, і як наслідок втрати цієї зброї, старшого лейтенанта ОСОБА_1 притягнути до повної матеріальної відповідальності згідно ст. 5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-ІХ у розмірі 9583,78 (дев`ять тисяч п`ятсот вісімдесят три гривні сімдесят вісім копійок) 95837,80 (дев`яносто п`ять тисяч вісімсот тридцять сім гривень вісімдесят копійок) в 10-ти кратному розмірі».

Відповідач, вказуючи в наказі про притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності, покликається на статтю 5 Закону №160-ІХ (обмежена матеріальна відповідальність), при цьому розмір відповідальності визначає як для підвищеної - десятикратний розмір.

Крім того, суд зазначає, що статтею 7 Закону № 160-ІХ визначено, що розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Обчислення розміру шкоди проводиться з урахуванням ступеня зносу військового та іншого майна за встановленими нормами.

Якщо строк експлуатації військового та іншого майна на дату його втрати закінчився або неможливо встановити час його втрати, відшкодування шкоди проводиться в розмірі 50 відсотків первинної вартості майна, якого не вистачає, але не нижче вартості металів, у тому числі дорогоцінних, та дорогоцінного каміння, які в ньому містяться, визначеної відповідно до законодавства про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей.

Відповідач не надав суду першої інстанції доказів на підтвердження вартості 5,45 мм автомата АНС-74У № 266972 та № 184251 2 одиниці.

Такі документи були надані суду апеляційної інстанції без обґрунтування причин ненадання доказів суду першої інстанції.

Цьому процесуальному порушенню надавалася оцінка вище і вона застосовується при оцінці доказів щодо вартості майна.

суб`єкт владних повноважень повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо.

При цьому, саме лише відтворення у наказі фабули певного правопорушення, не є достатнім для того, щоб вважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржуваний наказ прийнято без з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; з порушенням принципу добросовісності, розсудливості, без дотримання принципу рівності перед законом та пропорційності (дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах, тому рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування спірного наказу відповідача є обґрунтованим.

Отже всі наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.

Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 липня 2024 року у справі № 460/2911/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар