Постанова

від 22.01.2025 по справі 160/21313/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2025 року

м. Київ

справа №160/21313/24

адміністративне провадження № К/990/41936/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Дашутіна І.В., Яковенка М.М.,

за участі:

секретаря судових засідань: Юзини О.В.,

представника позивача: Мартиненко О.В.,

представників відповідача: Поліщука О.О., Єршова В.Л.

розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2024 року (суддя: Маковська О.В.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2024 року (судді: Ясенова Т.І., Суховарова А.В., Головко О.В.)

у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алло"

до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування наказів,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЛО" (далі також - Позивач, ТОВ "Алло") звернулось до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі також - Відповідач), ДПС України (далі також - Відповідач-2), в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ ДПС України від 16 лютого 2024 року №146 "Про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ "АЛЛО";

- визнати протиправним та скасувати наказ Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 29 лютого 2024 року №57-п "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АЛЛО" (код ЄДРПОУ 30012848)".

9 серпня 2024 року до суду надійшла заява ТОВ "АЛЛО" про забезпечення позову, в якій Позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії наказу Відповідача від 29 лютого 2024 року №57-п "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АЛЛО" (код ЄДРПОУ 30012848)" до набрання законної сили рішенням у цій справі;

- заборони Відповідачу вчиняти будь-які дії на виконання наказу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 29 лютого 2024 року №57-п "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АЛЛО" (код ЄДРПОУ 30012848)" до набрання законної сили рішенням у цій справі;

Необхідність вжиття ініційованих заходів забезпечення позову Позивач обґрунтовував тим, що:

- оскаржуваним наказом Відповідача призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АЛЛО", при цьому, якщо на підставі такого наказу буде проведена означена перевірка, то захист прав ТОВ "АЛЛО" в частині визнання такого наказу протиправним та його скасування стане неможливим, оскільки мета проведення перевірки буде досягнута.

- проведення перевірки у період оскарження у судовому порядку рішення про її призначення та до вирішення питання про законність цього рішення є нівелюванням зазначеного права платника податку;

- задоволення заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного наказу до ухвалення рішення у справі відповідає предмету позову, є співмірним з позовними вимогами та не унеможливлює здійснення Відповідачем покладених на нього функцій та повноважень.

Також Позивач посилався на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного наказу Відповідача, оскільки на його підставі необхідним є проведення повторної перевірки питань, що були предметом дослідження під час перевірки, проведеної у Позивача за наказом №422 за період діяльності з 1 січня 2015 року по 30 вересня 2021 року

1.2. Короткий зміст оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій

Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 9 серпня 2024 року заяву ТОВ "АЛЛО" про забезпечення позову задовольнив:

зупинив дію наказу від 29 лютого 2024 року №57-п "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АЛЛО" (код ЄДРПОУ 30012848)" до набрання законної сили рішенням суду у справі № 160/21313/24;

заборонив Відповідачу вчиняти будь-які дії на виконання наказу від 29 лютого 2024 року № 57-п "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АЛЛО" (код ЄДРПОУ 30012848)" до набрання законної сили рішенням суду у справі №160/21313/24.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виснував, що:

реалізація податковим органом своїх функцій податкового контролю шляхом проведення документальної позапланової виїзної перевірки може призвести до порушення прав та інтересів позивача, а саме: до донарахування податкових зобов`язань. Для відновлення порушених прав Позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат (зокрема, незаконне проведення перевірки та нарахування податкових зобов`язань призведе до необхідності ініціювання судових процесів щодо оскарження актів, прийнятих за результатами перевірки, що, в свою чергу, потягне за собою матеріальні витрати у вигляді сплати судового збору, оплати правової допомоги тощо).

наведене свідчить про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам Позивача до ухвалення рішення у справі, а для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат без вжиття заходів забезпечення позову, оскільки існує ймовірність проведення перевірки на підставі оскаржуваного наказу, у разі подальшого визнання його протиправним та скасування судом, та прийняття за результатами такої перевірки рішень про визначення грошових зобов`язань, які можуть мати наслідки у вигляді тривалого судового оскарження та понесення судових витрат.

Також суд першої інстанції вказав, що наведені заявником доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову в частині щодо посилання на наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного наказу, на думку суду, не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення позову, а забезпечення позову з цих підстав за змістом буде ухваленням рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позов.

Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 3 жовтня 2024 року апеляційну скаргу Відповідача залишив без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2024 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції й указав, що проведення перевірки у період оскарження у судовому порядку рішення про її призначення та до вирішення питання про законність цього рішення є нівелюванням зазначеного права платника податку.

З урахуванням цього вказав, що задоволення клопотання Позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного наказу до набрання законної сили рішенням суду у справі відповідає предмету позову, є співмірним з позовними вимогами та не унеможливлює здійснення відповідачем покладених на нього положеннями Податкового кодексу України (далі також - ПК України) функцій та повноважень.

2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі Відповідач стверджує про ухвалення оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, які просить скасувати ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у цій справі.

Не вважаючи необхідним за обставин цієї справи застосування ініційованих Позивачем заходів забезпечення позову, як і достатньо обґрунтованим висновок щодо заподіяння шкоди правам та інтересам Позивача внаслідок дії оскаржуваного у справі наказу, Відповідач наполягає насамперед на тому, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25 лютого 2021 року у справі №380/5012/20, від 08 жовтня 2020 року у справі №280/2284/20, від 3 грудня 2020 у справі № 140/8457/20, від 18 лютого 2021 року у справі №420/7063/20 та від 04 березня 2021 у справі №380/5299/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 120/9931/22 та від 16 листопада 2023 року у справі № 600/5531/23. У цих постановах застосувавши норми статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), Верховний Суд дійшов висновку, що вжиття заходів забезпечення позову щодо зупинення рішення про відповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості та внесення до журналу ризикових платників фактично вирішує спір по суті, що суперечить меті застосування норми статті 150 КАС України.

Відповідач наполягає, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, взяв до уваги доводи про очевидні ознаки протиправності оскаржуваного наказу. Це привело до передчасного висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки фактичні обставини справи ще не були досліджені в повному обсязі в ході судового розгляду по суті.

Скаржник наголошує, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову фактично є вирішенням справи по суті, що суперечить принципам адміністративного судочинства, передбаченим статтею 150 КАС України.

Зауважує, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у справі № 800/521/17, позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. Натомість в даному випадку, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування наказу на проведення перевірки фактично є задоволеними шляхом зупинення дії даного наказу, який не може бути реалізованим.

Невиконання вимог ПК України щодо проведення перевірки, як стверджує з посиланням на норми ПК України Відповідач у касаційній скарзі, може призвести до нівелювання ефективності податкового контролю, що є непропорційним заходом у цій ситуації, однак суд першої інстанції цим обставинам оцінку взагалі не надав.

Крім того, згідно з доводами Відповідача суд першої інстанції не врахував, що забезпечення позову не є співмірним з метою захисту прав заявника, оскільки фактичне виконання наказу не спричиняє незворотних наслідків, а лише забезпечує реалізацію функцій податкового органу, які закріплені ПК України.

2.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)

Позивач вважає оскаржувані судові рішення обґрунтованими і законними, просить залишити їх в силі, а касаційну скаргу - без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач стверджує, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності контролюючого органу, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об`єктивна оцінка оскарженим рішенням, діям чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Звертає увагу, що забезпеченням позову у справі фактично виконано суть його дії, тобто збережено існуюче становище Позивача до завершення розгляду справи по суті.

Зауважує представник Позивача й на тому, що проведення Відповідачем документальної позапланової перевірки (повторної перевірки) за один і той же період, вимагаючи одні й і ті ж самі документи, є порушенням конституційних прав Позивача, у зв`язку із чим Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, а тому у випадку не вжиття заходів забезпечення позову контролюючий орган мав би всі можливості провести повторну, незаконну перевірку, що призвело б до невідворотності дій, оскільки перевірка на момент вирішення спору у справі № 160/21313/24 може бути завершена.

Представник Позивача стверджує, що під час винесення оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не зобов`язані досліджувати виконання обов`язку Позивачем щодо сплати податків і зборів. Крім того, податковий орган наділений повноваженнями перевіряти дотримання платником податку податкового законодавства через інші механізми, ніж документальна перевірка. Отже, при винесенні оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій не було порушено конституційні норми України.

Також представник Позивача доводить, що касаційну скаргу підписав неуповноважений представник податкового органу.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

3.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а також арґументи у відзиві на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.

Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Верховний Суд звертає увагу щодо підходів до вирішення питання про вжиття судом заходів забезпечення позову.

Відповідно до Рекомендацій №R(89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Тобто заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справ з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі №705/4587/17 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.

У контексті зазначених у суді касаційної інстанції пояснень та встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до підпункту 19-1.1.1 пункту 119-1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків.

За змістом підпункту 78.1.12 пункту 78.1 статті 78 ПК України, який визначений Відповідачем як підстава для проведення перевірки Позивача, документальна позапланова перевірка здійснюється якщо контролюючим органом вищого рівня в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку документів обов`язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з`ясування під час перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Так, аналіз норм частини другої статті 150 КАС України вказує на те, що вжиття судом заходів забезпечення позову передбачається у таких випадках:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Як підтверджується змістом ухвалених у цій справі судових рішень, суд першої інстанції не погодився з доводами Позивача про те, що очевидними є ознаки протиправності рішення (наказу), тобто з наявністю передбаченої пунктом 2 частини другої статті 150 КАС України обставини для цілей забезпечення позову. Ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову в цій частині мотивів Позивач не оскаржував, а тому фактично погодився з таким правозастосуванням виходячи з обставин саме цієї справи. З урахуванням цього Суд не має правових підстав для надання оцінки під час касаційного провадження доводам щодо наявності чи відсутності очевидних ознак протиправності наказу про проведення перевірки.

Так, за змістом рішень судів першої та апеляційної інстанцій, роблячи висновок про існування передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України підстав для забезпечення позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, вказав, зокрема що: ;

- реалізація податковим органом своїх функцій податкового контролю шляхом проведення документальної позапланової виїзної перевірки може призвести до порушення прав та інтересів Позивача, а саме до донарахування податкових зобов`язань;

- для відновлення порушених прав Позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат (зокрема, незаконне проведення перевірки та нарахування податкових зобов`язань призведе до необхідності ініціювання судових процесів щодо оскарження актів, прийнятих за результатами перевірки, що, в свою чергу, потягне за собою матеріальні витрати у вигляді сплати судового збору, оплати правової допомоги тощо).

Роблячи такі висновки, суди установили, що:

- оскаржуваним наказом Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 29 лютого 2024 року №57-п "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АЛЛО" призначено проведення перевірки Позивача з 4 березня 2024 року тривалістю 15 робочих днів;

- наказом від 5 березня 2024 року №61-п "Про перенесення термінів проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АЛЛО" перенесено термін проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АЛЛО" з 06 березня 2024 року до дати відновлення та надання документів до перевірки, але на строк не більше 12 днів;

- наказом Відповідача від 3 липня 2024 року №146-п "Про перенесення термінів проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АЛЛО" перенесено термін проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "АЛЛО" з 04 липня 2024 року до дати отримання копій документів або забезпечення доступу до них;

- відповідно до журналу реєстрації перевірок №1 ТОВ "Алло" Відповідач розпочав проведення перевірки 5 серпня 2024 року, про що свідчить відповідний запис у журналі.

Отже, зміст установлених судами попередніх інстанцій обставин вказує, що Позивач допустив Відповідача про проведення перевірки, а про факт винесення наказу Позивач був проінформований і до початку перевірки 5 серпня 2024 року.

При цьому з моменту винесення наказу від 29 лютого 2024 року і до початку проведення перевірки 5 серпня 2024 року (відповідно до зазначеного судами попередніх інстанцій запису журналі реєстрації перевірок ТОВ «Алло») Позивач цей наказ не оскаржував, як і не звертався до суду з вимогою про вжиття заходів забезпечення позову.

Тобто, Позивач розпочав вживати дії щодо оскарження цього наказу й подав заяву про забезпечення позову лише у серпні 2024 року, після того, як допустив до проведення перевірки податковий орган.

Суд першої інстанції, задовольняючи заяву Позивача, не з`ясував реальних причин, з яких Позивач не оскаржував відповідний наказ до моменту, коли безпосередньо розпочалась реалізація передбачених ПК України функцій податковим органом шляхом проведення перевірки.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22 Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Водночас оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій вищенаведених підходів до вирішення питання про забезпечення позову не демонструють.

У заяві Позивач фактично не деталізує, яким чином невжиття заходів забезпечення позову в цьому конкретному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду обмежившись лише покликанням, що можуть мати місце негативні наслідки, які відобразяться на роботі підприємства.

Отже, у цьому конкретному випадку, відсутні беззаперечні підстави вважати, що застосування заходів забезпечення позову є співмірним з предметом спору та предметом доказування у справі.

За своєю сутністю саме лише проведення перевірки не створює незворотних наслідків, не зупиняє господарську діяльність платника податків; у разі виявлення у ході такої перевірки порушень платник не позбавлений права захистити свої права у випадку їх порушення, зокрема, шляхом судового оскарження наслідків такої перевірки із зазначенням, в тому числі, обставин про процедурні порушення при призначенні перевірки.

Відповідач доречно звернув увагу в касаційній скарзі на те, що всі доводи Позивача зводяться до можливих у майбутньому порушень його прав, тобто фактично до припущень.

Так, Верховний Суд у постанові від 8 червня 2023 року у справі №160/1140/23 зазначив, що можливі у майбутньому порушення прав позивача, які ще не наступили взагалі і невідомо, чи настануть у подальшому, не є самостійною і достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Отже, колегія суддів вважає, що у справі, яка розглядається, заявником не доведено, а судами першої та апеляційної інстанцій належно не встановлено і не підтверджено у передбаченому процесуальним законом порядку, наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову за заявою ТОВ "Алло"

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій надано неправильну правову оцінку підставам застосування заходів забезпечення адміністративного позову, заявленим у заяві про забезпечення позову, на відповідність їх вимогам частини другої статті 150 КАС України.

З оскаржуваних судових рішень та доводів Позивача не вбачається наявності виняткового, виключного випадку, який би зумовлював існування передбачених процесуальним законом підстав для забезпечення позову й вимагав невідкладного та негайного вжиття таких заходів з тією метою, яка закладена законодавцем у інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві.

Так, за обставинами встановленими судами у цій справі, оскаржуваний наказ видано 29 лютого 2024 року, а про вжиття заходів забезпечення позову Позивач звернувся 9 серпня 2024 року.

Необхідності вжиття таких заходів у цьому конкретному випадку не доведено.

Щодо доводів Позивача про підписання касаційної скарги неуповноваженим представником податкового орану, то відповідь на це надала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року у справі №910/16580/23. За змістом наведеного у цій постанові якщо відповідні відомості щодо особи, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи на засадах самопредставництва, внесені до Єдиного державного реєстру, ці відомості є офіційним та достатнім підтвердженням того, що юридична особа діє в суді через певну особу на засадах самопредставництва (з урахуванням відповідних обмежень повноважень, якщо такі є).

3.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною першою статті 351 КАС України встановлено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Провівши касаційний розгляд справи у межах доводів і вимог касаційної скарги, які слугували підставою для відкриття касаційного провадження у справі, та повноважень, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи заяву Позивача про забезпечення позову, неправильно застосували норм матеріального та допустили порушення норм процесуального права, не взяли до уваги усі обставини, які мали значення для правильного вирішення питання щодо забезпечення позову, внаслідок чого ухвалили судові рішення, які не відповідають закону, а тому підлягають скасуванню.

З огляду на це колегія суддів вважає, що касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків необхідно задовольнити, ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2024 року - скасувати з ухваленням рішення, яким в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Алло" про забезпечення позову відмовити.

Керуючись статтями 344, 351, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 9 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2024 року скасувати.

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Алло" про забезпечення позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді І.В. Дашутін

М.М. Яковенко

Повний текст постанови складено 23 січня 2025 року.