ф
УХВАЛА
(про повернення позовної заяви)
24 січня 2025 року
м. Київ
адміністративне провадження № П/990/26/25
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Васильєвої І.А., Гімона М.М., Дашутіна І.В., Хохуляка В.В., Юрченко В.П. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна в особі відповідача 1 - Верховної Ради України, відповідача 2 - Президента України Зеленського Володимира Олександровича, відповідача 3 - Міністерства юстиції України про визнання факту, визнання протиправною бездіяльності та дій органів державної влади, порушення конституційних прав та свобод, що призвело до порушення гарантій на безоплатну правову допомогу, та спричинили невиконання статті 50 та частини 1 статті 55, а також статті 36 Закону України «Про пенсійне страхування», статей 46 та 48 Конституції України та завдали значної моральної шкоди заявнику у розмірі 180 000 та порушення його гарантій на отримання матеріальної та медичної допомоги, зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
20 січня 2025 року до Верховного Суду, як суду першої інстанції, надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі відповідача 1 - Верховної Ради України, відповідача 2 - Президента України Зеленського Володимира Олександровича, відповідача 3 - Міністерства юстиції України, третя особа - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, в якому просить суд:
1) визнати той факт, що: Закони України «Про безоплатну правову допомогу» та «Про прокуратуру» не відповідають вимогам Конституції України;
2) визнати той факт, що відповідачі маючи право звернутися до Конституційного Суду України, бездіяли та не вчинили жодних дій для усунення проблем у законодавстві;
3) визнати той факт, що відповідачі маючи право звернутися до Верховного Суду, бездіяли та не вчиняли жодних дій для усунення цих проблем у законодавстві, а відтак відповідачі винні у тому, що Закони не відповідають Конституції України;
4) визнати протиправною бездіяльність відповідачів, що призвела до порушення права позивача на правову допомогу;
5) зобов`язати відповідачів вчинити дії для відновлення права позивача на безоплатну правову допомогу, у тому числі шляхом надання ефективної юридичної допомоги в рамках системи безоплатної правової допомоги, а також шляхом усунення недоліків в чинному законодавстві, що дозволяють не надавати таку допомогу;
6) зобов`язати відповідачів вчинити дії для відновлення права позивача на представництво прокуратурою, у тому числі шляхом ініціювання необхідних змін до Закону України «Про Прокуратуру»;
7) зазначити, що право позивача на відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно до ст. 56 Конституції України буде заявлене окремим позовом в рамках Цивільного процесуального законодавства України.
8) зобов`язати Президента України Зеленського Володимира Олександровича, як гаранта дотримання Конституції України (стаття 102), забезпечити захист позивача, включаючи надання позивачу ефективної правової допомоги;
9) зобов`язати Міністерство юстиції України вжити заходів щодо надання позивачу представника у суді для захисту його прав;
10) зобов`язати Верховну Раду України усунути порушення законодавства, що призвели до порушення його прав та привести Закони у відповідність до статті 59 Конституції України, зокрема, розглянути питання про ліквідацію центрів з надання безоплатної правової допомоги, і відновити захист вразливих верств населення через представництво прокуратурою, як це було раніше.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про порушення державою Україна в особі органів державної влади його конституційних прав в частині порушення права позивача на правову допомогу. В контексті наведеного вказує на необхідність визнання ряду Законів такими, що не відповідають Конституції України, що є наслідком зобов`язання держаних органів влади усунути порушення законодавства шляхом приведення ряду Законів у відповідність до Конституції України, а також зобов`язання забезпечити захист позивача, включаючи надання позивачу ефективної правової допомоги та надання позивачу представника у суді для захисту його прав.
Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
За змістом ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 5 ст. 172 КАС України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Суд зазначає, що зі змісту позовної заяви видно, що позов заявлено позивачем до різних відповідачів, а саме: до відповідача 1 - Верховної Ради України, відповідача 2 - Президента України, відповідача 3 - Міністерства юстиції України.
В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 22 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо така особа не має місця проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача.
Отже, законодавцем установлено вичерпний перелік суб`єктів владних повноважень, які можуть бути відповідачами у справах, що підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, серед яких є, зокрема, Президент України, Верховна Рада України та відсутній такий суб`єкт, як Міністерство юстиції України.
За загальним правилом, судами, які вирішують адміністративні справи у першій інстанції, є місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди). І лише у встановлених процесуальним законом випадках певні категорії спорів підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції.
Як убачається зі змісту позовної заяви, у цьому зверненні до адміністративного суду позивач об`єднав кілька вимог до різних суб`єктів відповідальності. Одні з цих вимог стосуються Верховної Ради України та Президента України, а відтак за правилами виключної підсудності належать до компетенції Касаційного адміністративного суду як суду першої інстанції, тоді як інші вимоги, які звернуті до Міністерства юстиції України не підсудні Верховному Суду, як суду першої інстанції.
Об`єднані у даній позовній заяві вимоги мають виключну підсудність різним судам, у зв`язку з чим мають розглядатися різними судами, що буде відповідати завданню адміністративного судочинства та порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.
У взаємозв`язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). У даному випадку, порушено правила ч. 5 ст. 172 КАС України.
Таким чином, враховуючи, що позивач об`єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам, і немає законних підстав для їхнього роз`єднання в окремі провадження таким чином, щоб після роз`єднання Верховний Суд як суд першої інстанції міг розглядати у самостійному провадженні позовні вимоги до Міністерства юстиції України, які цьому суду за правилами виключної підсудності не підсудні, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення цієї позовної заяви позивачу на підставі п. 6 ч. 4 ст. 169 КАС України.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 16.05.2019 у справі № 9901/8/19, від 27.06.2019 у справі № 9901/189/19, від 08.08.2019 у справі № 9901/17/19, від 19.09.2019 у справі № 9901/62/19, від 02.10.2019 у справі № 9901/382/19 та від 11.07.2024 у справі № 990/198/24.
Крім іншого, колегія суддів також звертає увагу на те, що позивач у своїх вимогах просить Верховний Суд визнати Закони України «Про безоплатну правову допомогу» та «Про прокуратуру» такими, що не відповідають вимогам Конституції України, вимоги відносно чого є виключною компетенцією Конституційного Суду України, оскільки відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України, а відтак такі вимоги не належать розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Натомість, Суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися з окремими позовами щодо кожного відповідача до судів, підсудність розгляду яких відповідала б правилам розгляду справ, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 22, 25, 169, 171, 172 КАС України, суд,-
У Х В А Л И В:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Держави Україна в особі відповідача 1 - Верховної Ради України, відповідача 2 - Президента України Зеленського Володимира Олександровича, відповідача 3 - Міністерства юстиції України про визнання факту, визнання протиправною бездіяльності та дій органів державної влади, порушення конституційних прав та свобод, що призвело до порушення гарантій на безоплатну правову допомогу, та спричинили невиконання статті 50 та частини 1 статті 55, а також статті 36 Закону України «Про пенсійне страхування», статей 46 та 48 Конституції України та завдали значної моральної шкоди заявнику у розмірі 180 000 та порушення його гарантій на отримання матеріальної та медичної допомоги, зобов`язання вчинити певні дії, - повернути особі, яка її подала.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
Судді І.А. Васильєва
М.М. Гімон
І.В. Дашутін
В.В. Хохуляк
В.П. Юрченко
Суд | Касаційний адміністративний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 24.01.2025 |
Оприлюднено | 28.01.2025 |
Номер документу | 124675966 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,органів,які обирають(призначають),звільняють,оцінюють членів Вищої ради правосуддя |
Адміністративне
Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Васильєва І.А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні