Рішення

від 24.01.2025 по справі 904/5459/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2025м. ДніпроСправа № 904/5459/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Сіпка Сергія Олексійовича (смт. Введенка, Чугуївський район, Харківська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за заявками на надання експедиційно-транспортних послуг у загальному розмірі 211 372 грн. 29 коп.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Сіпко Сергій Олексійович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" (далі - відповідач) заборгованість за заявками на надання експедиційно-транспортних послуг у загальному розмірі 211 372 грн. 29 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 135 000 грн. 00 коп. - основний борг;

- 64 136 грн. 74 коп. - інфляційні втрати;

- 12 235 грн. 55 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Заявками на надання експедиційно-транспортних послуг, а саме: № ВТ000000875 від 22.11.2021, №ВТ000000898 від 26.11.2021, № ВТ000000927 від 08.12.2021, в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем послуги міжнародного автомобільного перевезення, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 135 000 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з грудня 2021 року по листопад 2024 року у сумі 64 136 грн. 74 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 01.12.2021 по 15.12.2024 у сумі 12 235 грн. 55 коп.

Також позивач просить суд судові витрати у справі покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 23.12.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі (вх. суду № 3275/25 від 23.01.2024), в яких він посилається на положення пункту 3 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу, відповідно до яких подає дані пояснення щодо підстав стягнення заборгованості, а саме: щодо укладеного між сторонами договору та зазначає, що в обґрунтування заявлених позовних вимог ним було надано до суду: заявку на надання транспортно-експедиційних послуг №ВТ000000875 від 22.11.2021; заявку на надання транспортно-експедиційних послуг №ВТ000000898 від 26.11.2021; заявку на надання транспортно-експедиційних послуг №ВТ000000927 від 08.12.2021. Вказані заявки були складені на підставі договору транспортного експедирування № ВТ241120-28 від 24.11.2020, про що зазначено у реквізитах таких заявок. Протягом 2020 - 2021 років умови договору виконувались сторонами: ТОВ "Велсі Транс" були складені заявки, надані вантажі для перевезення, а позивачем, як перевізником, були належним чином надані послуги, про що свідчить відсутність будь-яких претензій з боку ТОВ "Велсі Транс". Проте, примірник договору позивача (його паперовий варіант), підписаний з боку ТОВ "Велсі Транс", позивачу надіслано не було. Електронний варіант укладеного договору був втрачений у зв`язку зі спливом значного проміжку часу. У зв`язку з наведеними обставинами (фактичною відсутністю примірнику договору у позивача) договір транспортного експедирування №ВТ241120-28 від 24.11.2020 до матеріалів справи додано не було.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Так, у частині 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Судом було з`ясовано, що відповідач має зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

Враховуючи вказане, ухвала суду від 23.12.2024 була направлена учасникам справи засобами електронного зв`язку, а саме:

- позивачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи;

- відповідачу в його Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Враховуючи вказане, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 23.12.2024 вважається врученою відповідачу 24.12.2024, що підтверджується Довідкою про доставку електронного листа в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи (а.с.38).

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Так, згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, ухвалу господарського суду від 23.12.2024 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122865648) надіслано судом 23.12.2024, зареєстровано в реєстрі 23.12.2024 та забезпечено надання загального доступу - 11.12.2024, тобто завчасно; отже у позивача та відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, а також поданими у ній заявами по суті справи, а також реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела - у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Так, ухвалою суду від 23.12.2024, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену судом вище дату отримання ухвали суду відповідачем (24.12.2024), граничним строком для подання відзиву на позовну заяву було 08.01.2025.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково надані два тижні господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у м. Дніпро (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Отже, станом на 24.01.2024 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись за рахунок порушення права позивача на розумність строків розгляду справи судом (на своєчасне вирішення спору судом), що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2024, не скористався правом на подачу до суду відзиву на позовну заяву, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 23.01.2025, а строк розгляду даної справи закінчується 21.02.2025, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору транспортного експедирування, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Як убачається з матеріалів справи, Фізичною особою - підприємцем Сіпком Сергієм Олексійовичем (далі - перевізник, виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" (далі - експедитор, замовник, відповідач) 22.11.2021, 26.11.2021 та 08.12.2021 були підписані Заявки на надання експедиційно-транспортних послуг, в яких вони узгодили умови надання послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, а саме:

1) Заявку на надання експедиційно-транспортних послуг № ВТ000000875 від 22.11.2021 (СМР) (а.с. 14), в якій сторони визначили таке:

- назва вантажу - запчастини; вага брутто - до 22 т;

- дата завантаження - 24.11.2021;

- адреса завантаження - м. Краматорськ, ЕМСС;

- митниця відправлення - м. Краматорськ;

- прикордонний перехід - гоптовка;

- митниця призначення - 185028, м. Петрозаводськ, вул. Енгельса, буд. 25, Карельська митниця, митний пост "Прионіжський";

- адреса вивантаження - філіал АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" в м. Петрозаводськ, Росія, 185031;

- вартість послуги - 45 000 грн. 00 коп.;

- форма оплати - б/г, без ПДВ;

- до отримання оригіналів документів (договір, заявка, рахунок, акт виконаних робіт, ТТН/CMR) без копій печаток, з фрахту утримується сума у розмірі 500 грн. 00 коп. До отримання належним чином зареєстрованої в ЕРПН податкової накладної, з фрахту утримується сума у розмірі ПДВ;

2) Заявку на надання експедиційно-транспортних послуг № ВТ000000898 від 26.11.2021 (СМР) (а.с. 15), в якій сторони визначили таке:

- назва вантажу - запчастини; вага брутто - до 22 т;

- дата завантаження - 29.11.2021;

- адреса завантаження - м. Краматорськ, ЕМСС;

- митниця відправлення - м. Краматорськ;

- прикордонний перехід - гоптовка;

- митниця призначення - 185028, м. Петрозаводськ, вул. Енгельса, буд. 25, Карельська митниця, митний пост "Прионіжський";

- адреса вивантаження - філіал АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" в м.Петрозаводськ, Росія, 185031;

- вартість послуги - 45 000 грн. 00 коп.;

- форма оплати - б/г, без ПДВ;

- до отримання оригіналів документів (договір, заявка, рахунок, акт виконаних робіт, ТТН/CMR) без копій печаток, з фрахту утримується сума у розмірі 500 грн. 00 коп. До отримання належним чином зареєстрованої в ЕРПН податкової накладної, з фрахту утримується сума у розмірі ПДВ;

3) Заявку на надання експедиційно-транспортних послуг № ВТ000000927 від 08.12.2021 (СМР) (а.с. 16), в якій сторони визначили таке:

- вага вантажу брутто - до 22 т;

- дата завантаження - 09.12.2021;

- адреса завантаження - м. Краматорськ, ЕМСС;

- митниця відправлення - м. Краматорськ;

- прикордонний перехід - гоптовка;

- митниця призначення - 185028, м. Петрозаводськ, вул. Енгельса, буд. 25, Карельська митниця, митний пост "Прионіжський";

- адреса вивантаження - філіал АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" в м.Петрозаводськ, Росія, 185031;

- вартість послуги - 45 000 грн. 00 коп.;

- форма оплати - б/г, без ПДВ;

- до отримання оригіналів документів (договір, заявка, рахунок, акт виконаних робіт, ТТН/CMR) без копій печаток, з фрахту утримується сума у розмірі 500 грн. 00 коп. До отримання належним чином зареєстрованої в ЕРПН податкової накладної, з фрахту утримується сума у розмірі ПДВ.

Судом враховані надані позивачем пояснення з приводу посилання у вказаних Заявках на реквізити договору транспортного експедирування, який, як зазначає позивач, так і не був укладений між сторонами (позивач посилається на те, що відповідач не повернув підписаний зі свого боку примірник договору), а електронна версія у позивача відсутня. Враховуючи, що відповідачем вказані обставини не були заперечені чи спростовані, суд надає оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності.

Таким чином, не укладення (не підписання відповідачем) договору транспортного експедирування не змінює факт виникнення між сторонами господарських правовідносин з організації перевезення, які виникли між сторонами з приводу конкретного Заявок, наявних у матеріалах справи.

Так, судом встановлено, що вказані Заявки на надання експедиційно-транспортних послуг містять усі істотні умови щодо договору такого виду, та внаслідок їх підписання сторонами був укладений правочин, який за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання статті 316 Господарського кодексу України, Глави 65 Цивільного кодексу України "Транспортне експедирування", Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів.

Відповідно до положень частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з нормами статті 316 Господарського кодексу України та частини 1 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Окрім цього суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням пасажирів і вантажів визнається перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 53 Закону України "Про автомобільний транспорт" організацію міжнародних перевезень пасажирів і вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень.

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Суд зазначає, у статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" зазначено, що Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.

Враховуючи норми статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 3 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

У відповідності до частини 1 статті 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Як убачається з матеріалів справи, на виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем у листопаді-грудні 2021 були надані відповідачу послуги, обумовлені умовами Заявок на надання експедиційно-транспортних послуг № ВТ000000875 від 22.11.2021, № ВТ000000898 від 26.11.2021, № ВТ000000927 від 08.12.2021, а саме:

- під час завантаження вантажу було складено міжнародну транспортну накладну СМR №476713, якою підтверджується, що вантаж було завантажено 24.11.2021 та отримано АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" - 01.12.2021 (а.с.17);

- під час завантаження вантажу було також складено міжнародну транспортну накладну СМR № 476689, якою підтверджується, що вантаж було завантажено 29.11.2021 та отримано АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" - 07.12.2021 (а.с.18);

- під час завантаження вантажу було складено міжнародну транспортну накладну СМR №476687, якою підтверджується, що вантаж було завантажено 10.12.2021 та отримано АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" - 17.12.2021 (а.с.19).

Судом також встановлено, що загальна вартість наданих позивачем послуг становила 135 000 грн. 00 коп.

З цього приводу судом встановлено таке.

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Так, відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів" транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування. Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (CIM), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою ATA (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до митних органів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (CIM), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка ATA (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Стаття 4 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 вказаної Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняття вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

При цьому матеріали справи не містять жодних заперечень чи претензій відповідача щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання своїх зобов`язань за ним; послуги з організації перевезення вантажів на загальну суму 135 000 грн. 00 коп. є такими, що прийняті відповідачем у повному обсязі.

У той же час, звертаючись із позовом до суду, позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за Заявками на надання експедиційно-транспортних послуг, а саме: № ВТ000000875 від 22.11.2021, №ВТ000000898 від 26.11.2021, № ВТ000000927 від 08.12.2021, в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем послуги міжнародного автомобільного перевезення, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 135 000 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з грудня 2021 року по листопад 2024 року у сумі 64 136 грн. 74 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 01.12.2021 по 15.12.2024 у сумі 12 235 грн. 55 коп. Вказане і є причиною виникнення спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цієї послуги.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиційну діяльність" визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Так, у Заявках на надання експедиційно-транспортних послуг № ВТ000000875 від 22.11.2021, № ВТ000000898 від 26.11.2021, № ВТ000000927 від 08.12.2021 сторони узгодили такі умови оплати - б/г, без ПДВ.

У той же час, статтею 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до статті 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Проаналізувавши зміст Заявок на надання експедиційно-транспортних послуг №ВТ000000875 від 22.11.2021, № ВТ000000898 від 26.11.2021, № ВТ000000927 від 08.12.2021, суд приходить до висновку, що сторонами встановлено не було ні строк ні термін оплати наданих на виконання Заявок послуг.

Слід також відзначити, що спеціальні норми, що регулюють правовідносини за договором транспортного експедирування, також не визначають строк оплати наданих послуг.

Посилання позивача на норми статті 538 Цивільного кодексу України судом відхиляється, як таке, що ґрунтується на помилковому трактування вказаної норми права.

Таким чином, у даному випадку підлягають застосуванню положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначає позивач у позовній заяві, всі документи, що стосуються спірних перевезень були неодноразово надіслані відповідачу через ТОВ "Нова Пошта"; у подальшому позивач також надіслав відповідачу претензію № 1 від 03.09.2024, проте відповіді на жодне звернення відповідачем надано не було. На підтвердження вказаних обставин позивач долучив до позовної заяви копії Експрес-накладних ТОВ "Нова Пошта", в яких відправником вказано Фізичну особу ОСОБА_1 , а отримувачем - приватну особу ОСОБА_2 (а.с.20).

Господарський суд розцінює критично вказані докази, а також доводи позивача щодо надіслання відповідачу вказаних документів, оскільки вони не підтверджуються жодним належним доказом, оскільки:

- одержувачем за всіма Експрес-накладними ТОВ "Нова пошта" (а.с.20) є приватна особа ОСОБА_2 , а не відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс";

- зі змісту Експрес-накладних ТОВ "Нова пошта" (а.с.20) неможливо встановити, які документи були направлені за вказаним відправленням, оскільки в описі вантажу зазначено - "документи" та "подарунки" (а.с.20).

Крім того, в процесі розгляду справи відповідач також не підтвердив факт отримання документів щодо спірних перевезень від позивача.

Інших доказів направлення відповідачу долученої до позовної заяви претензії позивач суду не надав.

У той же час, позивачем була долучена до матеріалів справи Квитанція № 2264665 про доставку в Електронний кабінет в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи відповідача позовної заяви зі всіма додатками, серед яких була наявна претензія № 1 від 03.09.2024, в якій позивач вимагав від відповідача сплатити заборгованість в сумі 135 000 грн. 00 коп. (а.с.11).

В аспекті зазначеного господарський суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, пункт 33, 08.12.2016).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/10965/17, 03.12.2018 у справі № 904/5995/16 та ухвалі Верховного Суду від 06.03.2020 у справі № 911/1974/18.

Крім того, слід відзначити, що відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Виходячи з принципів розумності та справедливості, не допускаючи проявів надмірного формалізму, оцінивши всі вказані обставини в їх сукупності, враховуючи принцип вірогідності доказів, а також факт звернення позивача із позовом до суду щодо стягнення заборгованості за надані ще у 2021 році послуги на загальну суму 135 000 грн. 00 коп., а також факт завчасного направлення позивачем позовної заяви з додатками, з яких вбачається наявність вимоги позивача до відповідача щодо погашення спірної заборгованості, чим було надано можливість відповідачу добровільно її виконати, суд приходить до висновку, що строк оплати наданих позивачем транспортно-експедиторських послуг на загальну суму 135 000 грн. 00 коп. є таким, що настав 23.12.2024 (документи вважаються доставленими відповідачу 16.12.2024 + 7 днів відповідно до вимог статті 530 Цивільного кодексу України).

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження оплати наданих позивачем у листопаді - грудні 2021 року транспортно-експедиторських послуг на загальну суму 135 000 грн. 00 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 135 000 грн. 00 коп. є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 135 000 грн. 00 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання зобов`язання, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з грудня 2021 року по листопад 2024 року у сумі 64 136 грн. 74 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 01.12.2021 по 15.12.2024 у сумі 12 235 грн. 55 коп.

З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом вище, позивач помилково вважає, що обов`язок оплати наданих послуг виник у відповідача 30.11.2021, оскільки вище судом встановлено, що обов`язок з оплати наданих позивачем транспортно-експедиторських послуг на загальну суму 135 000 грн. 00 коп. виник 23.12.2024 (претензія № 1 від 03.09.2024 вважається врученою відповідачу 16.12.2024 + 7 днів відповідно до вимог статті 530 Цивільного кодексу України).

Судом також встановлено, що посилання позивача на наявність прострочення оплати відповідачем наданих послуг у період з 01.12.2021 по 15.12.2024 не підтверджується матеріалами справи, як наслідок, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факт існування прострочення в період з 01.12.2021 по 15.12.2024, в який позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних.

Враховуючи вказане, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення 64 136 грн. 74 коп. інфляційних втрат та 12 235 грн. 55 коп. 3% річних, у зв`язку з чим відмовляє в їх задоволенні.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті позивачем, становить 2 536 грн. 47 коп.

При цьому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Суд відзначає, що, у зв`язку з внесенням позивачем судового збору у більшому розмірі, частина судового збору (634 грн. 11 коп.) підлягає поверненню позивачу з державного бюджету в порядку, передбаченому пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" (після надходження відповідного клопотання за ухвалою суду).

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 1 620 грн. 00 коп. частина витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Сіпка Сергія Олексійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" про стягнення заборгованості за заявками на надання експедиційно-транспортних послуг у загальному розмірі 211 372 грн. 29 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" (вулиця Шевченка, будинок 37, м. Дніпро, 49044; ідентифікаційний код 42649065) на користь Фізичної особи - підприємця Сіпка Сергія Олексійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - 135 000 грн. 00 коп. основного боргу та 1 620 грн. 00 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 24.01.2025.

Суддя Ю.В. Фещенко