Рішення від 14.01.2025 по справі 922/459/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.01.2025м. ХарківСправа № 922/459/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гула Д.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова (61072, м. Харків, вул. Тобольська, 55-а) до 1. Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції,7) 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, 16) 3. Приватного підприємства "Стройприват" (61018, м. Харків, вул. 23 Серпня, 77, кв. 86), 4. Фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним, витребування майна.за участю представників:

прокурор - Мельничук О.А.;

відповідач 1 - Буряковська О.Ю.;

відповідач 2 - Буряковська О.Ю.;

відповідач 3, 4 - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, Приватного підприємства "Стройприват" та Фізичної особи ОСОБА_1 , в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати п. 19 додатку 1 до рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 26.10.2016 № 412/16;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 09.12.2016 № 5414-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Приватним підприємством "Стройприват";

- припинити право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 826675863101, зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 15.03.2018 № 478 рішенням про державну реєстрацію № 40133457 від 15.03.2018;

- витребувати у ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської об`єднаної територіальної громади об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 826675863101 - нежитлові приміщення підвалу № 82-1, 82-2, загальною площею 16,9 кв.м., розташовані в житловому будинку за адресою АДРЕСА_2 . Також, прокурор просить суд покласти на відповідачів судові витрати.

Судові витрати зі сплати судового збору прокурор просить покласти на відповідачів.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11.05.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 по справі №922/459/22 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2024 касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задоволено частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі №922/459/22 скасовано в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про витребування в ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 826675863101 нежитлових приміщень підвалу №№ 82-1, 82-2 загальною площею 16,9 м2, розташованих у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Справу №922/459/22 передано на новий розгляд у частині зазначеної позовної вимоги до Господарського суду Харківської області. У частині відмови в задоволенні решти позовних вимог рішення Господарського суду Харківської області від 11.05.2023 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 у справі №922/459/22 залишено без змін з мотивів, наведених у цій постанові.

Передаючи справу №922/459/22 на новий розгляд в частині позовної вимоги про витребування в ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 826675863101 нежитлових приміщень підвалу №№ 82-1, 82-2 загальною площею 16,9 м2, розташованих у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 Верховний Суд у наведеній постанові, зокрема, зазначив, що зважаючи на відсутність у матеріалах справи доказів заявлення ОСОБА_1 про застосування позовної давності щодо звернутої до неї вимоги про витребування спірного нерухомого майна з її володіння, суд касаційної інстанції вважає, що на порушення положень статей 86, 236, 269, 282 ГПК України місцевий та апеляційний господарські суди дійшли помилкового висновку про відмову в задоволенні позову повністю виключно з мотивів спливу позовної давності за позовними вимогами про визнання незаконним і часткове скасування рішення №412/16 та визнання недійсним договору №5414-В-С, звернутими до Міськради та Управління, якими власне і було заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності.

Крім того, зазначено, що задоволення позовних вимог про припинення права власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно та його витребування з володіння відповідача-4 могло залежати передусім від задоволення такої (основної) вимоги, як визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.03.2018 №478, на підставі якого право власності на спірне нерухоме майно перейшло від ПП "Стройприват" до ОСОБА_1 , однак така (основна) вимога в межах цієї справи не заявлялася та судами не розглядалася.

Наведене переконливо свідчить про те, що передчасний висновок судів про відмову в задоволенні віндикаційної позовної вимоги до відповідача-4 ґрунтується виключно на помилковому висновку щодо спливу позовної давності за вимогами про визнання незаконним і часткове скасування рішення №412/16 та визнання недійсним договору №5414-В-С, що, в свою чергу, не відповідає вимогам частин 4, 5 статті 236 ГПК України.

Водночас у частині відмови в задоволенні решти позовних вимог (про визнання незаконним та скасування пункту 19 додатку 1 до рішення №412/16, визнання недійсним договору №5414-В-С і припинення права власності ОСОБА_1 на спірні нежитлові приміщення) оскаржувані рішення та постанову слід залишити без змін, однак саме з мотивів, наведених у цій постанові, а саме в зв`язку з неефективністю обраного прокурором способу захисту прав місцевої територіальної громади, тобто не з підстав спливу позовної давності щодо зазначених вимог, як про це помилково зазначили суди попередніх інстанцій.

Під час нового розгляду справи в частині позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна від відповідача-4 місцевому господарському суду слід врахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та залежно від встановленого ухвалити обґрунтоване і законне судове рішення.

Автоматизованим розподілом судової справи між суддями, для нового розгляду справи №922/459/22 визначено суддю Сальнікову Г.І., про що заступником керівника апарату суду складено та підписано Протокол з автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2024 р.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.10.2024 прийнято справу №922/459/22 до свого провадження за правилами загального позовного провадження. Призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 05.11.2024 о 12:00. Разом з тим, запропоновано учасникам справи у строк протягом десяти днів з дати отримання даної ухвали подати до суду письмові пояснення по справі з урахуванням постанови Верховного Суду від 10.09.2024 у справі №922/459/22.

15.10.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду від 10.09.2024 (вх. №25909), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

21.10.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 1 зареєстровано письмові пояснення (вх. №26474), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

22.10.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 1 зареєстровано клопотання (вх. №26567), в якому просить суд прийняти та розглянути клопотання, долучити його до матеріалів справи. Визнати такими, що одержані з порушенням закону (недопустимими) та не приймати подані позивачем (керівником Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова) у справі докази, а саме копії документів з приватизаційної справи стосовно приватизації (викупу) підвальної частини №XX, загальною площею 14,1 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ахсарова, 25 (додаток №1 до позовної заяви - "матеріали щодо приватизації комунального майна на 59 арк"), яке досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

31.10.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 4 зареєстровано пояснення (заперечення) по справі №922/459/22 (вх. №27390, 27394), в яких вважає позовну вимогу про витребування об`єкта нерухомого майна необґрунтованою, безпідставною, просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та в задоволенні позову відмовити, яка досліджена та долучена судом до матеріалів справи.

04.11.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано заперечення на пояснення ОСОБА_1 (вх. №27652), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

04.11.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 1 зареєстровано клопотання (вх. №27694), в якому з огляду на уточнення та доповнення просить суд прийняти та розглянути клопотання, долучити його до матеріалів справи. Визнати такими, що одержані з порушенням закону (недопустимими) та не приймати подані позивачем (керівником Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова) у справі докази, а саме копії документів з приватизаційної справи стосовно приватизації (викупу) нежитлових приміщень підвалу №82-1, 82-2, загальною площею 16,9 кв.м., розташованих в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 (додаток №1 до позовної заяви - "матеріали щодо приватизації комунального майна на 59 арк", яке досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 05.11.2024 у зв`язку з необхідністю додаткового часу для дослідження матеріалів справи та надання можливості усім учасникам процесу скористатись своїми процесуальними правами та обов`язками, відкладено підготовче засідання на 26.11.2024 об 11:20 на підставі статті 183, 232, 233 ГПК України.

11.11.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано заяву про виправлення описки (вх. №28330), в якій зазначає, що при складанні тексту позову про витребування у ОСОБА_1 об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 826675863101 за адресою: АДРЕСА_2 " прокурором допущено механічну граматичну помилку із скороченого слова "провул" на "вул", а тому просить врахувати зазначене під час розгляду справи, яку досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

13.11.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від відповідача 4 зареєстровано пояснення щодо заперечень прокурора на пояснення ОСОБА_1 (вх. №28547, №28548), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

15.11.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від прокурора зареєстровано заперечення на клопотання відповідача про визнання доказів недопустимими, одержаних з порушенням закону (вх. №28795), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.11.2024 враховуючи, що у справі виконані усі завдання підготовчого засідання, визначені частиною 1 статті 177 ГПК України, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.12.2024 о 12:00 на підставі статті 183, 232, 233 ГПК України.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 відкладено судове засідання на 14.01.2025 о 12:00 на підставі статті 201, 216, 232, 233 ГПК України.

Прокурор у судове засідання з`явився, позовну заяву в частині позовної вимоги про витребування майна підтримав та просив суд задовольнити.

Представник відповідача 1, 2 у судове засідання з`явився, проти задоволення позовної вимоги про витребування майна заперечив, просив суд відмовити у позові.

Представник відповідача 3, 4 у судове засідання не з`явився. Втім, про дату, час та місце судового засідання повідомлений судом належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам", який набрав чинності 21.07.2023.

Відповідно до частини 5 статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 7 статті 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

З 05.10.2021 офіційно почали функціонувати три підсистеми (модулі) ЄСІТС: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку.

Положеннями п. 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, визначено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Отже, чинним процесуальним законодавством передбачено спосіб належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання - в електронній формі через "Електронний кабінет".

Правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21, від 02.11.2022 у справі №910/14088/21, від 29.11.2022 у справі №916/1716/20, від 27.03.2023 у справі №910/16794/19.

Із матеріалів справи убачається, що відповідачі 3, 4 повідомлені належним чином про розгляд справи, про що свідчать довідки до доставку електронного листа до зареєстрованого "Електронного кабінет".

Пунктом 2 частини 6 статті 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвали Господарського суду Харківської області по справі №922/459/22 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

З огляду на вище вказане, матеріали справи свідчать про те, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом з дотриманням вимог чинного законодавства було вжито процесуальні заходи з метою повідомлення учасників справи про розгляд даної справи та проведення судових засідань.

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки судом створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, надано учасникам справи достатньо часу для реалізації ними своїх процесуальних прав, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи.

Згідно частини 1 статті 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті з урахуванням вказівок Верховного Суду під час нового розгляду справи, а також заслухавши думку присутніх у судовому засіданні учасників справи, суд встановив наступне.

Щодо обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Пунктом 3 статті 131-1 Конституції передбачено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, що визначені законом.

Згідно з статтею 131-1 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури визначено законом.

Вимогами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звернутися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження випадках та в порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999 висловлено правову позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріального або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відтак, звернення до суду з позовом та пред`явлення позовних вимог до відповідача є правом особи, яким вона розпоряджається на власний розсуд.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.

Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Разом з тим, що б інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

На підставі вище наведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Щодо суті спору, суд виходить з наступного.

17.06.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (надалі - орендодавець) та Приватним підприємством "Стройприват" (надалі - орендар) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №6243, який додатковою угодою №1 від 18.08.2016 було викладено в новій редакції (надалі договір).

Відповідно до умов пункту 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення підвалу № 82-1, 82-2, загальною площею 16,9 кв.м. у житловому будинку літ. "А-5" (технічний паспорт КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" інвентаризаційна справа №55970 від 20.03.2015), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м.Харків, пров. Двадцять Третього Серпня, 7 та відображається на обліку між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради. Договір укладено на підставі наказу №102 від 13.06.2016 "Про затвердження результатів вивчення попиту потенційних орендарів на об`єкти оренди".

Відповідно до пункту 1.2. договору, майно передається в оренду з метою використання: надання побутових потреб населенню.

Згідно пункту 3.1 договору, вартість об`єкту визначається на підставі висновку про вартість "майна" і складає 36300,00 грн., без ПДВ станом на 04.05.2016.

Пунктами 5.2, 5.3, 5.6, 10.1 договору №6243 (в редакції додаткової угоди від 18.08.2016 №1) передбачено, що орендар має право: здійснювати капітальний ремонт, при наявності письмової згоди орендодавця; за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, проводити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості; у разі належного виконання умов договору оренди та у разі продажу орендованих нежитлових приміщень має переважне право перед іншими особами на його викуп.

18.08.2016 нежитлові приміщення підвалу №82-1, 82-2, загальною площею 16,9 кв.м. у житловому будинку літ. "А-5" були передані орендарю на підставі акту приймання - передачі до орендного користування нежитлових приміщень.

15.08.2016 Приватне підприємство "Стройприват" звернулось до Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради із заявою про надання згоди на приватизацію нежитлового приміщення площею 16,9 кв.м. за адресою: пров. Двадцять Третього Серпня, 7.

Рішенням 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Харкова шляхом викупу. Згідно з пунктом 19 додатку 1 до рішення №412/16 передбачено здійснити відчуження спірних нежитлових приміщень об`єкта комунальної власності територіальної громади м. Харкова - нежитлові приміщення підвалу в житловому будинку за адресою: м. Харків, пров. 23 Серпня, 7, літ. "А-5", площею 16,9 кв.м., шляхом їх викупу.

27.10.2016 Приватне підприємство "Стройприват" направило до Управлінням комунального майна Харківської міськради заяву про здійснення експертної оцінки спірних нежитлових приміщень, яке звернулося до ФОП Остащенку К. Ю. як суб`єкта оціночної діяльності з листом №17964 від 31.10.2016 з пропозицією провести оцінку об`єкта оренди.

Згідно звіту ФОП Остащенко К.Ю. про незалежну оцінку нерухомого майна від 18.11.2016, вартість спірних нежитлових приміщень підвалу в житловому будинку за адресою: м. Харків, пров. 23 Серпня, 7, літ. "А-5", площею 16,9 кв.м., станом на 31.10.2016 складає 38800,00 грн., без ПДВ.

Відповідно до Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012-2016 роки, затвердженої рішенням 12 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 23.12.2011 р. №565/11 та рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 р. №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" 09.12.2016 між територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради в особі Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (надалі - продавець) та Приватним підприємством "Стройприват" (надалі - покупець) було укладено договір №5414-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень.

Відповідно до умов вказаного договору продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язався прийняти нежитлові приміщення підвалу №82-1, 82-2 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 16,9 кв.м. Договір посвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі під номером 2769.

Згідно з актом приймання-передачі від 06.02.2017 продавець передав, а покупець прийняв продані 09.12.2016 нежитлові приміщення підвалу №82-1, 82-2 в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , площею 16,9 кв.м., згідно з оціночною вартістю 38800,00грн. (без ПДВ).

Право власності на спірні нежитлові приміщення зареєстровано за Приватним підприємством "Стройприват" згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.02.2022 за номером №297647282. З вказаної довідки також вбачається, що в подальшому, на підставі договору купівлі - продажу від 15.03.2018 №478 право власності на спірне майно перейшло від Приватного підприємства "Стройприват" до Сумовської Світлани Юріївни.

Наведені вище обставини не заперечуються учасниками справи.

Вирішуючи даний господарський спір з урахуванням вказівок Верховного Суду під час нового розгляду справи, а також з огляду на обставини цієї справи, характер спірних правовідносин, враховуючи передбачений процесуальним законом обов`язок доказування сторонами своїх вимог та заперечень, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такий правовий висновок, зокрема, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19, пункт 33) та від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 49).

Крім того, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі №915/127/18 (провадження № 12-184гс18, пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (провадження № 14-386цс18, пункт 74), від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (провадження №12-91гс20, пункт 8.1).

У пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №922/614/19 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

Оспорювання ж рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, також не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване (подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 (пункти 38, 39), від 01.10.2019 та 15.10.2019 у справах №911/2034/16 (пункт 46) та №911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19.11.2019 у справі №911/3680/17).

Отже, оскільки у даному разі прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння Харківської міської територіальної громади, то єдиною належною (ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади спірний об`єкт нерухомого майна.

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Так, відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі №522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі №48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі №50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі №922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 55).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (статті 387, 388, 1212 ЦК України).

Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Тобто, у цивільному законодавстві під віндикаційним позовом слід розуміти вимогу про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

Отже, саме задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №633/408/18).

Разом з тим, саме застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з`ясування судами також ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від 26.06.2019 у справі №669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).

Можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №925/1351/19).

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №922/3537/17, від 01.04.2020 у справі №610/1030/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19.

Суд також враховує висновки Верховного Суду у постанові від 05.06.2024 по справі №922/461/22 за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, фізичної особи-підприємця Нікітіної (Цюменко) Анни Сергіївни, Михайлової Наталії В`ячеславівни про визнання незаконним та скасування пункт 56 додатку до рішення 7 сесії Міськради 7 скликання "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 06.07.2016 №283/16; визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22.06.2018 №5589-В-С, укладений між Управлінням та ФОП Нікітіною (Цюменко) А. С.; скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бєсєди О. Д. від 31.07.2020 №53395183 про внесення змін до розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 464094163101; припинення права власності Михайлової Н. В. на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 464094163101, зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 31.07.2020 №126 згідно з рішенням про державну реєстрацію від 31.07.2020 №53395183; витребування у ОСОБА_2 на користь Харківської міської територіальної громади об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 464094163101 нежитлові приміщення цокольного поверху №№ 0-23, 0-23-а у житловому будинку літ. "А-9", загальною площею 42,7 кв.м, що розташовані за адресою: проспект Свободи Людвіга, 57, м. Харків.

Верховний Суд у наведеній вище постанові виснував, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, а тому у задоволенні вимоги про витребування спірного нерухомого майна слід відмовити з підстав її необґрунтованості, що виключає необхідність застосування позовної давності.

Отже, судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності набувача, що суттєво для застосування як положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном.

В обґрунтування позовних вимог в частині припинення права власності та витребування нерухомого майна прокурор зазначає, що у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України. У такому випадку, на переконання прокурора, діюче законодавство не пов`язує можливості витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів права відчужувати це майно.

Враховуючи зазначене, на думку прокурора, у даному випадку правильним способом захисту порушеного права є визнання недійним договору купівлі - продажу з одночасним припиненням права власності та витребування нерухомого майна у кінцевого набувача.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах.

Право власності на спірні нежитлові приміщення зареєстровано за Приватним підприємством "Стройприват" згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.02.2022 за номером №297647282. З вказаної довідки також вбачається, що в подальшому, на підставі договору купівлі - продажу від 15.03.2018 №478 право власності на спірне майно перейшло від Приватного підприємства "Стройприват" до ОСОБА_1 , що не заперечується учасниками справи.

Згідно із статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, договір купівлі-продажу є оплатним, одним із основних обов`язків продавця є оплата ціни товару. При цьому суд враховує, що частина 5 статті 12 ЦК України встановлює загальну презумпцію добросовісності, а саме якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Суд вважає за необхідне звернутися до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №147/66/17, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Верховний Суд у постанові від 16.02.2022 у справі №914/1954/20 звернув увагу, що суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Натомість суд констатує, що прокурором не наведено жодних обставин, які б свідчили про недобросовісність відповідача 4 та не зазначено вагомих підстав для витребування майна від добросовісного набувача, яка має бути застосована у даному конкретному випадку з дотриманням принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Крім того, доводи прокурора про те, що невірне обрання способу приватизації спірних приміщень були допущені не лише Харківською міською радою, Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, а й Приватним підприємством "Стройприват" не свідчать та жодним чином не підтверджують недобросовісність ОСОБА_1 , як кінцевого набувача спірного майна за договором купівлі-продажу.

Разом з тим, прокурором в обґрунтування вказаної позовної вимоги не надано та матеріали справи не містять жодних доказів, які підтверджують недобросовісність відповідача 4 у придбанні спірного нерухомого майна за відплатним договором купівлі-продажу та вказують на наявність підстав для втручання у майнові права відповідача 4 як добросовісного набувача.

У разі відсутності на момент набуття права власності судових рішень, які б визнавали незаконним відчуження майна, та за умови, що юридична особа діяла в межах чинного законодавства, не маючи підстав для сумнівів у правомірності своїх дій, такі дії мають вважатися добросовісними (пункт 5.24 постанови Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 923/1137/21).

Враховуючи викладене, зважаючи, що на момент набуття права власності не було судових рішень, що визнавали незаконність первісного відчуження спірних нежитлових приміщень, а тому відповідач 4 на момент набуття майна у власність не був обізнаний про будь-які претензії або правові обмеження щодо спірного майна, що свідчить про добросовісність набуття майна за договором купівлі-продажу, а тому суд не вбачає ознак недобросовісності у діях кінцевого набувача спірного нерухомого майна - ОСОБА_1 .

Наведене також не спростовано прокурором під час розгляду справи.

Суд зазначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: (1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; (2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; (3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах.

Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Отже, повинне існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" №29979/04, "Кривенький проти України" від 16.02.2017.

З урахуванням наведених положень законодавства та усталеної практики Верховного Суду, Європейського суду з прав людини, суд дійшов обґрунтованого висновку, що у задоволенні позовної вимоги про витребування спірного нерухомого майна слід відмовити з підстав її необґрунтованості та недоведеності прокурором, що виключає необхідність вирішення судом клопотання відповідача 4 про застосування позовної давності.

Разом з тим, доводи відповідачів 1, 2 про відсутність дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017221080000002 з огляду на приписи статті 73-77 ГПК України, статті 222 КПК України приймаються судом до уваги.

Водночас фактичні обставини справи з огляду на передання справи на новий розгляд в частині позовної вимоги про витребування спірних нежитлових приміщень з урахуванням наведеної усталеної практики Верховного Суду, Європейського суду з прав людини, а також об`єктивно оцінених судом аргументів та пояснень учасників справи, встановлено за іншими належними та достовірними засобами доказування, які у своїй сукупності є достатніми для висновку суду про необґрунтованість та недоведеність позовної вимоги про витребування нежитлових приміщень.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно частини 1 статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно частини 1, 2 статті 77 ГПК України допустимість доказів означає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (правова позиція Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про витребування нежитлових приміщень слід відмовити.

З приводу інших аргументів, доводів та міркувань сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункту 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, з огляду на встановлені фактичні обставини справи під час нового розгляду справи, суд дав відповідь на істотні та вагомі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин у матеріально-правовому та у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову, покладає судові витрати на прокурора.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові про витребування в ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 826675863101 нежитлових приміщень підвалу №№ 82-1, 82-2 загальною площею 16,9 м2, розташованих у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 - відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "24" січня 2025 р.

СуддяГ.І. Сальнікова