Рішення

від 22.01.2025 по справі 380/20733/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 рокусправа № 380/20733/24

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув у порядку спрощеного позовного справу за позовом ОСОБА_1 до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі позивач) з позовом до Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради (далі відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним Розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №669 від 11.09.2024 «Про демонтаж огорожі, самочинно встановленої між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 »;

- скасувати Розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №669 від 11.09.2024 «Про демонтаж огорожі, самочинно встановленої між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що не зважаючи на наявність у неї всіх необхідних документів на розміщення огорожі між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , відповідач прийняв рішення про демонтаж огорожі, як такої, що встановлена самовільно. Також зазначив, що відповідач з моменту будівництва огорожі в 1999 році, дати отримання позивачем 2008 році технічного паспорта жодних зауважень не висував. Спірне рішення відповідача прийняте лише у 2024 році, що свідчить про тривале визнання права, а вчинені відповідачем дії слід розцінювати як непослідовність та непередбачуваність дій суб`єкта владних повноважень та відповідно порушенням принципу правової визначеності.

Ухвалою суду від 11.10.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Ухвалою суду від 28.10.2024 заяву ОСОБА_2 про вступ у справу третьою особою із самостійними вимогами повернуто без розгляду.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві. Вказав, що позивач встановив огорожу на фундаменті довжиною 20,3 м без документів на право землекористування та без відповідного розпорядження голови районної адміністрації. Встановлення огорожі проведено без погодження проектної документації на земельній ділянці власником якої є Львівська міська рада. Відповідно до спірного рішення від 11.09.2024 №669 виявлено самочинно встановлену огорожу на земельній ділянці Львівської міської територіальної громади. Позивачу, як власнику будинку АДРЕСА_1 , рекомендовано в термін до 15.10.2024 демонтувати самочинно встановлено огорожу з шести цегляних стовпців та металевої сітки довжиною 20,3 м між будинками №5Б та №11. ЛКП «Сяйво» 16.09.2024 додатково повідомляло позивача про необхідність знесення самочинно встановленої огорожі. Позивач у встановлений строк вимоги розпорядження не виконав. Тому, 31.10.2024 ЛКП «Сяйво» складено відповідний акт.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (частина 2 статті 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, відповіді на відзив, а також долучених письмових доказів,-

в с т а н о в и в :

Львівське комунальне підприємство «Сяйво» (далі ЛКП «Сяйво») у зв`язку із зверненням громадянина ОСОБА_2 , що проживає за адресою АДРЕСА_3 , надіслано позивачу попередження №2-550 від 18.07.2024 /арк.спр.29/, в якому просило надати ОСОБА_1 дозвільні документи на частину зайнятої прибудинкової території та встановлення на ній огорожі в термін до 29.07.2024.

ОСОБА_1 22.07.2024 надіслала до юридичного відділу Залізничної районної адміністрації лист /арк.спр.28/, в якому вказала, що право володіння будинком та земельну ділянку підтверджується: договором купівлі-продажу посвідченим 2-гою Львівською державною нотаріальною контрою №10666 від 30.11.1991; актом державної технічної комісії про готовність об`єкта закінченого будівництва до експлуатації від 14.10.1999; наказом Департаменту землеустрою та планування забудови міста №1610/547-07 від 20.10.1999; розпорядженням Залізничної районної адміністрації №135 від 26.02.2002 (на підставі якого видано свідоцтво на право власності); технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду №11644 від 23.04.2002. Зазначила, що зокрема, в технічному паспорті міститься план земельної ділянки з її межами та огорожею з металевої сітки на фундаменті. Приватизація земельної ділянки незавершена через ряд об`єктивних та суб`єктивних причин. Зауважила, що звернення громадянина ОСОБА_2 позивач розцінює як наклеп та шантаж з метою вирішення власних житлових питань, а мотиви звернення є незрозумілими, оскільки лише в 2024 році у ОСОБА_2 виникли сумніви щодо огорожі, встановленої ще в 1999 році.

Відповідно до акту від 10.09.2024 /арк.спр.75/, складеного ЛКП «Сяйво», комісія в складі майстрів дільниці з виходом за адресою АДРЕСА_1 провела обстеження огорожі згаданого будинку. Під час обстеження встановлено, що власник будинку АДРЕСА_1 самочинно встановив огорожу на землях комунальної власності міста між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Огорожа влаштована з 6-ти цегляних стовпців та металевої сітки 20,3 м.

Залізнична районна адміністрація 11.09.2024 прийняла розпорядження №669 /арк.спр.30/, відповідно до якого рекомендовано ОСОБА_1 у термін до 15.10.2024 демонтувати огорожу, яка складається з шести цегляних стовпців та металевої сітки довжиною 20,3 м, самочинно встановлену між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на земельній ділянці Львівської міської територіальної громади. У разі невиконання ОСОБА_3 вимог розпорядження, ЛКП «Сяйво» зобов`язано до 31.10.2024 підготувати на дати юридичному відділу Залізничної районної адміністрації документи з метою звернення до суду про примусове виконання вимог розпорядження.

ЛКП «Сяйво» надало ОСОБА_1 попередження від 16.09.2024 №2-696, яким повідомило позивача про необхідність виконання вимог розпорядження від 11.09.2024 №669 та, в разі невиконання його вимог, про звернення до суду з позовом про примусове виконання розпорядження.

Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач звернулася за захистом своїх прав до суду.

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Згідно з частиною 1 статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Конституційний Суд України в рішенні від 18.06.2002 №12-рп/2002 у пункті 1 резолютивної частини зазначив, що положення частини 1 статті 140 Конституції України в аспекті порушених у конституційному поданні питань необхідно розуміти так, що ці положення дають визначення місцевого самоврядування як права територіальної громади вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15.10.1985, ратифікованої Законом України від 15.07.1997 №452/97-ВР, головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом. Однак це положення не перешкоджає наділенню органів місцевого самоврядування повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону. Органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР).

Згідно з положеннями статті 24 Закону №280/97-ВР правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону (частина 1).

Правовий статус місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, а також в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією України та цим Законом з особливостями, передбаченими законами про міста Київ і Севастополь (частина 2).

Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції (частина 3).

Відповідно до статті 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з приписами статті 30 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать такі власні (самоврядні) повноваження, зокрема, як організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян (підпункт 7 пункту а); видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених законом (підпункт 17 пункту а).

Положеннями статті 33 Закону №280/97-ВР передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження (пункт а) та делеговані повноваження (пункт б). Серед делегованих повноважень, зокрема, передбачені повноваження щодо організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою (підпункт 9).

Згідно з статтею 44 Закону №280/97-ВР районні, обласні ради делегують відповідним місцевим державним адміністраціям такі повноваження, зокрема, координацію на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів.

Районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об`єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами (частина 2 статті 40 Закону №280/97-ВР).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 83 Земельного кодексу України (далі ЗК України) землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

2. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закон України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 №2807-IV (далі Закон №2807-IV).

Статтею 5 Закону України №2807-IV встановлено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону №2807-IV передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері благоустрою населених пунктів віднесено забезпечення реалізації державної політики у цій сфері.

Частиною 1 статті 10 Закону №2807-IV встановлено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів, а також затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.

Відповідно до частини 2 статті 10 Закону №2807-IV до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.

Відповідно до статті 12 Закону №2807-IV суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, органи самоорганізації населення, громадяни.

Згідно з статтею 13 Закону №2807-IV до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики б) пам`ятки культурної та історичної спадщини в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування; 2) прибудинкові території; 3) території будівель та споруд інженерного захисту територій; 4) території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

До об`єктів благоустрою можуть належати також інші території в межах населеного пункту.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об`єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об`єктів.

Балансоутримувача, що здійснюватиме утримання і ремонт об`єкта благоустрою, який перебуває у приватній власності, визначає власник такого об`єкта благоустрою (частина 1 статті 15 Закону №2807-IV).

Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 20 Закону №2807-IV організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Благоустрій здійснюється в обов`язковому порядку на всій території населеного пункту (села, селища, міста).

Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Права та обов`язки громадян у сфері благоустрою населених пунктів передбачені положеннями статті 17 Закону №2807-IV. Серед прав громадян передбачено, зокрема, право користуватись об`єктами благоустрою населених пунктів; вносити на розгляд місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій пропозиції з питань благоустрою населених пунктів. Серед обов`язків громадян передбачено, зокрема, обов`язок утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З доказів у справі суд встановив, що відповідно до акту від 10.09.2024 /арк.спр.75/, складеного ЛКП «Сяйво», комісія в складі майстрів дільниці з виходом за адресою АДРЕСА_1 провели обстеження огорожі згаданого будинку. Під час обстеження встановлено, що власник будинку АДРЕСА_1 самочинно встановив огорожу на землях комунальної власності міста між будинками №5Б та №11. Огорожа влаштована з 6-ти цегляних стовпців та металевої сітки 20,3 м.

Залізнична районна адміністрація 11.09.2024 прийняла розпорядження №669 /арк.спр.30/, відповідно до якого рекомендовано ОСОБА_1 у термін до 15.10.2024 демонтувати огорожу, яка складається з шести цегляних стовпців та металевої сітки довжиною 20,3 м, самочинно встановлену між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на земельній ділянці Львівської міської територіальної громади.

Щодо покликань позивача про протиправність рішення відповідача, оскільки у неї наявні всі необхідні документи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 13 Закону №2807-IV до об`єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема, території загального користування (пункту 1 частини 1).

Положеннями статті 1 Закону №2807-IV визначено, що територія - сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об`єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об`єктів, об`єктів промисловості, комунально-складських та інших об`єктів у межах населеного пункту.

Згідно з статтею 14 Закону №2807-IV об`єкти благоустрою використовуються відповідно до їх функціонального призначення для забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини на засадах їх раціонального використання та охорони з урахуванням вимог правил благоустрою території населених пунктів, інших вимог, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 16 Закону №2807-IV на об`єктах благоустрою забороняється виконувати роботи без дозволу в разі, якщо обов`язковість його отримання передбачена законом (пункт 1 частини 1).

Положеннями статті 21 Закону №2807-IV передбачено елементи благоустрою, серед яких малі архітектурні форми (пункт 9 частини 1).

Мала архітектурна форма це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.

До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки (аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил (частина 2).

Відповідно до статті 22 Закону №2807-IV комплексним благоустроєм вважається проведення на визначеній території населеного пункту (мікрорайон, квартал, парк, бульвар, вулиця, провулок, узвіз тощо) комплексу робіт з улаштування (відновлення) покриття доріг і тротуарів, обладнання пристроями для безпеки руху, озеленення, забезпечення зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами, встановлення малих архітектурних форм, здійснення інших заходів, спрямованих на поліпшення інженерно-технічного і санітарного стану території, покращання її естетичного вигляду (частина 1).

Проектування, будівництво та реконструкція об`єктів комплексного благоустрою здійснюються на основі генерального плану населеного пункту, комплексних транспортних схем та схем організації дорожнього руху, детальних планів територій, планів червоних ліній з урахуванням природно-кліматичних умов і містобудівних особливостей населеного пункту, експлуатаційних, протипожежних, екологічних та санітарних норм і правил, умов безпеки руху транспорту та пішоходів, етапності будівництва, реконструкції і капітального ремонту (частина 2).

Львівська міська рада рішенням №412 від 07.05.2004 (далі Рішення №412) затвердила Положення про порядок влаштування огорож у м.Львові. Відповідно до згаданого рішення зобов`язано власників та орендарів окремих земельних ділянок (територій) при влаштуванні огороджень неухильно дотримуватись Положення про порядок влаштування огорож у м.Львові (пункт 2).

Приписами положення передбачено, зокрема, що дозвіл на влаштування огорожі надається рішенням виконкому одночасно з наданням дозволу на будівництво об`єкта (пункт 5.2).

Рішення №412 втратило чинність у зв`язку із прийняття рішення №834 09.09.2011 (далі Рішення №834), яким затверджено Положення про порядок влаштування огорож у м. Львові. Рішенням №834 зобов`язано власників та орендарів окремих земельних ділянок (територій) при влаштуванні огороджень дотримуватись Положення про порядок влаштування огорож у м. Львові.

Приписами положення передбачено, зокрема, що особа, яка має намір влаштувати огорожу, повинна отримати дозвіл (розпорядження голови районної адміністрації) на проведення таких робіт (пункт 5.1).

Для отримання дозволу (розпорядження голови районної адміністрації) на влаштування огорожі необхідно подати у відділ «Центр обслуговування мешканців» адміністративно-господарського управління (для фізичних осіб) або управління «Дозвільний офіс» (для юридичних осіб та фізичних осіб підприємців) заяву та документи, зазначені у розділі 4 цього рішення (пункт 5.2).

Водночас як Рішенням №412, так і рішенням №834 передбачено, що дія рішення не розповсюджується на забудовників, які здійснили влаштування огорожі до його прийняття без порушень діючих на той час нормативів.

Представник позивача в позовній заяві зазначив, що огорожа між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 встановлена у 1999 році. Також, огорожа між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 відображена, зокрема, в технічному паспорті на житловий будинок індивідуального житлового фонду, виготовлений та зареєстрований Львівським бюро технічної інвентаризації 23.04.2002 за №11644 /арк.спр.21-22/.

Отже, враховуючи викладені положення рішень суд погоджується із покликаннями представника позивача, що вимоги Рішень №412 та №834 не поширюють свою дію на позивача, оскільки спірна огорожа між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 встановлена 1999 році та відображена, зокрема, у технічному паспорті на житловий будинок індивідуального житлового фонду під час його виготовлення у 2002 році.

Проте слід звернути увагу, що ЛКП «Сяйво» надіслано позивачу попередження №2-550 від 18.07.2024 /арк.спр. 29/, в якому просило надати ОСОБА_1 дозвільні документи на частину зайнятої прибудинкової території та встановлення на ній огорожі в термін до 29.07.2024.

ОСОБА_1 22.07.2024 надіслала до юридичного відділу Залізничної районної адміністрації лист /арк.спр.28/, в якому вказала, що право володіння будинком та земельну ділянку підтверджується: договором купівлі-продажу, посвідченим 2-гою Львівською державною нотаріальною контрою №10666 від 30.11.1991; актом державної технічної комісії про готовність об`єкта закінченого будівництва до експлуатації від 14.10.1999; наказом Департаменту землеустрою та планування забудови міста №1610/547-07 від 20.10.1999; розпорядженням Залізничної районної адміністрації №135 від 26.02.2002 (на підставі якого видано свідоцтво на право власності); технічним паспортом на житловий будинок індивідуального житлового фонду №11644 від 23.04.2002. Зазначила, що зокрема, в технічному паспорті міститься план земельної ділянки з її межами та огорожею з металевої сітки на фундаменті. Приватизація земельної ділянки незавершена через ряд об`єктивних та суб`єктивних причин.

Відповідно до акту від 10.09.2024 /арк.спр.75/, складеного ЛКП «Сяйво», комісія в складі майстрів дільниці з виходом за адресою АДРЕСА_1 провели обстеження огорожі згаданого будинку. Під час обстеження встановлено, що власник будинку АДРЕСА_1 самочинно встановив огорожу на землях комунальної власності міста між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Огорожа влаштована з 6-ти цегляних стовпців та металевої сітки 20,3 м.

Залізнична районна адміністрація 11.09.2024 прийняла розпорядження №669 /арк.спр.30/, відповідно до якого рекомендовано ОСОБА_1 у термін до 15.10.2024 демонтувати огорожу, яка складається з шести цегляних стовпців та металевої сітки довжиною 20,3 м, самочинно встановлену між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 на земельній ділянці Львівської міської територіальної громади. У разі невиконання ОСОБА_3 вимог розпорядження, ЛКП «Сяйво» зобов`язане до 31.10.2024 підготувати на дати юридичному відділу Залізничної районної адміністрації документи з метою звернення до суду про примусове виконання вимог розпорядження.

Позивач зазначає, що набула права на житловий будинок та земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 2-гою Львівською державною нотаріальною контрою №10666 від 30.11.1991. Позивачем на підтвердження зазначеного надано до суду:

- технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду №11644 від 23.04.2002 /арк.спр.21-22/;

- свідоцтво на право власності на будинок від 26.02.2002 /арк.спр.19/;

- висновок Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки «Про розподіл будинку №5А про вул. Орельській у м. Львові на два самостійних» №514 від 25.10.2001 та план /арк.спр. 23-24/;

- висновок Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки «Про розподіл земельної ділянки між співвласниками на будинковолодіння АДРЕСА_4 » №513 від 25.10.2001 та план /арк.спр. 27/.

Також, позивачем проведено державну реєстрацію відповідних речових прав на будинок, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №14009742 від 05.12.2013 /арк.спр.20/.

Отже, станом на день проведення обстеження позивач у встановленому законом порядку оформила право власності лише на житловий будинок.

Суд зауважує, що згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На підтвердження права володіння земельною ділянкою позивач надав лише висновок Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки «Про розподіл земельної ділянки між співвласниками на будинковолодіння АДРЕСА_4 » №513 від 25.10.2001 та план /арк.спр. 27/.

Суд зазначає, що позивач державну реєстрацію відповідних речових прав на земельну ділянку відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не провів, що ним не заперечується.

При цьому, відповідно до положень статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю (частина 1)

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону (частина 2).

Згідно з положеннями статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності (пункт б статті 80 ЗК України).

Отже, з огляду на відсутність державної реєстрації позивачем відповідних речових прав на земельну ділянку, згідно з положеннями Земельного кодексу України така земельна ділянка належить на праві власності територіальній громаді, тобто, є комунальною власністю.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення відповідача щодо демонтажу самочинно встановленої огорожі на земельній ділянці Львівської міської територіальної громади прийнято в межах повноважень та у спосіб визначений законом і Конституцією України.

Щодо інших покликань представника позивача суд зазначає, що відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС України та частини 1 статті 17 Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З врахуванням підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не є необхідним надавати детальну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, законність і обґрунтованість дій та рішень відповідача. Отже, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС відшкодування судових витрат позивачу, якому у задоволенні позову відмовлено повністю, не передбачено.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Кравців Олег Романович