Рішення

від 24.01.2025 по справі 460/9920/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 січня 2025 року м. Рівне№460/9920/24

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Рівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської міської ради, в якому просять суд:

визнати протиправною бездіяльність Рівненської міської ради, що полягає у неприйнятті рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку;

зобов`язати Рівненську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначають, що є співвласниками 1/2 частин житлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці площею 1,1000 га кадастровий номер 5610100000:01:010:0318. З метою безоплатної приватизації земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, позивачі замовили технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та проведено реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номера. Надалі, 18.01.2024, для затвердження даної технічної документації позивачі звернулись до Рівненської міської ради з відповідним клопотанням, однак, отримали листи Рівненської міської ради від 18.03.2024, 24.06.2024 зі змісту яких слідує, що питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачам неодноразово вносилось на розгляд депутатів Рівненської міської ради, проте, за результатами голосування проект рішення про затвердження такого проекту не набирав необхідної кількості голосів, а тому рішення з цього питання не прийнято. Позивачі вважають бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує їхні права та законні інтереси, оскільки Земельний кодекс України не містить такої підстави для неприйняття рішення, яку зазначив відповідач у своїх листах, з огляду на що просять суд задовольнити позов у повному обсязі.

17.09.2024 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає,що Рівненською міською радою були вчинені усі дії щодо розгляду клопотань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме: підготовка проєкту рішення Управлінням земельних відносин, оприлюднення його на офіційному сайті Рівненської міської ради, реєстрація та проведення юридичної експертизи на відповідність проєкту рішення вимогам чинного законодавства та Регламенту, розгляд профільною постійною комісією з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування, візування проєкту рішення керівниками виконавчих органів, включення його в проєкт порядку денного питань, які міська рада розглядала 20 червня 2024 року та проведення процедури голосування, а тому, відповідач вважає, що відсутня протиправна бездіяльність Рівненської міської ради щодо розгляду питання про затвердження технічної документації із землеустрою. При цьому, проєкти рішень не були підтримані більшістю голосів депутатів від загального складу ради, рішення не ухвалено та відповідно до пункту 28.1 Регламенту Рівненської міської ради вважається відхиленим. На переконання відповідача, Рівненська міська рада вчинила всі необхідні дії в межах своїх повноважень, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою суду від 05.09.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі відповідно до статті 262 КАС України в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.

Розглянувши матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками по 1/2 частин житлового будинку загальною площею 91,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 358782117 від 18.12.2023).

14.12.2023 Приватним підприємство «Терра-Ресурс» виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 .

На підставі вказаної технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у Державному земельному кадастрі зареєстровано сформовану земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:010:0318, площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель: Землі житлової та громадської забудови, що підтверджується витягом з ДЗК про земельну ділянку НВ-2300116092023 від 20.12.2023.

18.01.2024, позивачі звернулися до Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у власність вказаної земельної ділянки.

18.03.2024, листом № 01-11/43/2 Управління повідомило позивачів про те, що згідно з Регламентом Рівненської міської ради, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 18.11.2021 № 1619 «Про затвердження Регламенту Рівненської міської ради восьмого скликання», рішення на сесіях міської ради приймається більшістю голосів. На сесії Рівненської міської ради 14.03.2024 проект рішення міської ради «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)», не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення. Згідно з пунктом 28.1.1 Регламенту Рівненської міської ради, проєкт рішення, який не набрав необхідної кількості голосів на підтримку, вважається відхиленим.

02.04.2024, позивачі повторно звернулися до Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради із заявою про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у власність вказаної земельної ділянки.

24.06.2024, листом № 01-11/134-24/746-24 Управління повідомило позивачів про те, що згідно з Регламентом Рівненської міської ради, затвердженого рішенням Рівненської міської ради від 18.11.2021 № 1619 «Про затвердження Регламенту Рівненської міської ради восьмого скликання», рішення на сесіях міської ради приймається більшістю голосів. На сесії Рівненської міської ради 20.06.2024 проект рішення міської ради «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)», не набрав достатньої кількості голосів депутатів для ухвалення. Згідно з пунктом 28.1.1 Регламенту Рівненської міської ради, проєкт рішення, який не набрав необхідної кількості голосів на підтримку, вважається відхиленим.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі- ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Пунктом «б», частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить серед іншого передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

За змістом частин 1 - 4 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок набуття громадянами права власності на земельну ділянку у разі передачі її із земель державної або комунальної власності у приватну власність у межах норм безоплатної приватизації визначений приписами статей 118, 121, 122 ЗК України. Зазначеними статтями Кодексу встановлено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 118 ЗК України, громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

До заяви додається розроблена відповідно до Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення.

У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

Так, відповідно до пункту «г» частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно статті 1 Закону України «Про землеустрій», технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Згідно частини 1 статті 25 вказаного Закону, документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.

Пунктом «і» частини 2 статті 25 Закону України «Про землеустрій» передбачені види технічної документації, серед яких визначено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій», встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу).

Згідно з частиною першою статті 46 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Частиною першою статті 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до частини другої цієї статті рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Судом встанолено, що 14.12.2023 Приватним підприємство «Терра-Ресурс» виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у АДРЕСА_1 .

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження невідповідності технічної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів чи містобудівній документації.

З листів Управління земельних відносин виконавчого комітету Рівненської міської ради, які надані від 18.03.2024 № 01-11/43/2 та від 24.06.2024 № 01-11/134-24/746-24, судом встановлено, що за результатами розгляду заяви позивачів про затвердження поданої ними Технічної документації та передачі земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1 , рішення не прийнято у зв`язку із ненабранням необхідної кількості голосів депутатів міської ради.

Отже, проект рішення, який не отримав необхідної кількості голосів на свою підтримку, вважається відхиленим. Зазначений висновок суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 вересня 2018 року у справі № 343/244/16-а, в якій суд вказав, що рішення міськрадою було не прийнято у зв`язку із ненабранням відповідної кількості голосів.

Тобто, в даному випадку, за наслідками розгляду заяви позивачів відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб`єкта земельних правовідносин, у формі рішення. Відсутність рішення міської ради про затвердження або відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність свідчить про її протиправну бездіяльність.

Суд зазначає, що положення Земельного кодексу України не передбачають випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатом розгляду клопотання про затвердження технічної документації може не прийняти позитивного або негативного для заявника рішення. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 30.07.2020 у справі № 621/1349/17.

При цьому, щодо наявного у листах відповідача від 18.03.2024 № 01-11/43/2 та від 24.06.2024 № 01-11/134-24/746-24 покликання на підпункт 1 пункту 28.1 розділу 28 Регламенту Рівненської міської ради, згідно з яким розгляд проектів рішень на пленарних засіданнях Рівнеради може включати в себе відхилення проекту рішення (рішення не набрало необхідної кількості голосів), суд зауважує, що вказані положення регламенту не звільняють орган місцевого самоврядування як суб`єкта розпорядження землями від обов`язку навести відповідне мотивування прийнятого рішення у відповідності до положень чинного законодавства.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 квітня 2019 року по справі № 826/6796/18 (провадження № К/9901/69164/18), що враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи те, що Рівненською міською радою не прийнято жодного рішення за результатами розгляду технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки, Рівненська міська рада допустила протиправну бездіяльність, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки, суд зазначає таке.

Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі № 640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

В спірній ситуації відповідач, за наслідками розгляду клопотань позивачів, не прийняв жодного рішення з наведенням відповідних мотивів, відтак у даному випадку належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивачів є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на вул. Степовій, 25/2 у м. Рівному громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовну заяву належить задовольнити частково.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до частини четвертої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір у даній справі виник внаслідок бездіяльності відповідача щодо прийняття рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки, суд вважає за можливе на підставі частини восьмої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України покласти на відповідача судові витрати позивачів повністю. З огляду на наведене, за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської міської ради слід стягнути на користь позивачів витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Визначаючись щодо наявності правових підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

За правилами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката визначено частиною п`ятою статті 134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

Відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, при оцінці розміру витрат суд застосовує ряд критеріїв (дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність) та факти на підтвердження таких критеріїв (складність справи, значення справи для сторін, фінансовий стан сторін, ринкові ціни адвокатських послуг тощо).

При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Позивач просить суд стягнути з відповідачів на його користь витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в сумі 12000,00 гривень.

Так, на підтвердження фактично витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду копії наступних документів:

ордер на надання правничої допомоги №№ 13005649, 1305647 від 26.06.2024;

договір про надання правової допомоги від 18.07.2024;

акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 18.07.2024.

Згідно п. 1.1. Договору про надання правової допомоги від 18.07.2024, його предметом є надання правової допомоги замовникам у спорі з Рівненською міською радою щодо захисту прав позивачів на одержання безоплатно у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, в обсязі та на умовах передбачених цим договором, а замовники зобов`язані оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами.

Вартість правової допомоги згідно п.3.1 Договору узгоджена сторонами з розрахунку вартості однієї години роботи адвоката у розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до акту приймання-передачі від 27.08.2024, складеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та адвокатським бюром «Наталії Костків», виконавець надав замовникам правову допомогу, зокрема:

вивчення матеріалів справи - витрачений час 01 година;

аналіз судової практики в подібних справа - витрачений час 01 година;

підготовка та подання позову - витрачений час 02 годмнм.

Загальна кількість витраченого адвокатом часу, пов`язаного з наданням правової допомоги клієнтам за цим актом становить 04 години вартістю 12000,00 грн.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, співмірність обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставіКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Оцінюючи подані документи, якими позивач обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи категорію складності справи, значення справи для сторін, суд приходить до висновку, що сума зазначена в акті про надану правничу допомогу є завищеною, оскільки враховуючи обсяг доказового матеріалу, усталеність судової практики у цій категорії справ, суд вважає, що витрати на підготовку позову у грошовому еквіваленті 6000 грн, не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.

При цьому, такі послуги як вивчення матеріалів справи та аналіз судової практики в подібних справах фактично є складовою послуги із підготовки та складання позовної заяви, а тому окремо не підлягають врахуванню до витрат на правничу допомогу.

Зважаючи на характер спірних правовідносин, приймаючи до уваги обставини цієї справи та процесуальний хід її розгляду, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для стягнення на користь позивачів за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суми витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн, що відповідає принципам об`єктивності, справедливості та співмірності.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Рівненської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Рівненської міської ради, що полягає у неприйнятті рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на вул. Степовій, 25/2 у м. Рівному громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Зобов`язати Рівненську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку і прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської міської ради судовий збір в сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської міської ради судовий збір в сумі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської міської ради витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката в сумі 5000,00 (п`ять тисяч) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 24 січня 2025 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Рівненська міська рада (вул. Соборна, буд. 12А,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 34847334)

Суддя Ольга ПОЛІЩУК