Ухвала

від 23.01.2025 по справі 759/1700/25

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 2-о/759/192/25

ун. № 759/1700/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва П`ятничук І.В., розглянувши питання про відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Орган опіки і піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини батьком,

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 17.01.2025 року звернувся до Святошинського районного суду мю Києва із заявою про встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини батьком.

Заява подана в порядку окремого провадження.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого по справі суддю П`ятничук І.В.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Окреме провадження - це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право. Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

Як вбачається з матеріалів заяви ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту самостійного виховання та догляду за неповнолітньою дитиною. В обґрунтування заяви посилається на те, що метою встановлення факту є необхідність отримання можливості одноосібного звернення батьком до державних, медичних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини, без участі матері, ОСОБА_2 .

Крім того, встановлення факту є необхідних для захисту прав та інтересів дитини, для оформлення соціальної допомоги, тимчасового виїзду з дитиною за кордон, вирішення інших питань, пов`язаних із вихованням дитини.

Жодних обставин існування перешкод у вирішенні ним питання щодо виховання, лікування чи навчання дитини без встановлення цього факту - заявником суду не зазначено і доказів такого до заяви не додано.

Суд вважає, що встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього.

Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, захист порушених прав у зв`язку з невиконанням, не прийнятті участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.

Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов`язків завжди є важливими й актуальними.

Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини.

Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов`язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.

Тому за неналежне виконання обов`язку щодо виховання дітей, передбачена відповідальність.

Згідно ч.2 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» - на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Зазначені заявником обставини дають суду підстави вважати, що вимога заявника фактично пов`язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тощо.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що в разі оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги існує порядок отримання соціальної допомоги, який визначено відповідними нормативно-правовими актами залежно від виду соціальної допомоги.

Державна соціальна допомога призначається у встановленому законом порядку та відноситься до компетенції відповідних органів державної влади як суб`єктів владних повноважень, які реалізують державну політику у сфері соціального захисту населення.

Кабінет Міністрів України постановою від 27 грудня 2001 року №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми» затвердив відповідний Порядок, який визначає умови призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми.

З огляду на зміст заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, заявник прагне встановити у суді факт для отримання у майбутньому соціальних пільг та гарантій. Проте, жодних доказів того, що будь-яка із заінтересованих осіб порушує, не визнає чи оспорює права заявника, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, до вказаної заяви заявником суду не надано.

Отже, вимога про встановлення факту того, що заявник самостійно виховує дитину, не може розглядатися у судовому порядку безвідносно до дій заінтересованої особи щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України.

Як вбачається з ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 слід відмовити у відкритті провадження по справі в порядку окремого провадження.

Керуючись ст. ст. 315,260,261,353 ЦПК України, суддя,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Орган опіки і піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про встановлення факту самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини батьком.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя: І.В. П`ятничук