Рішення

від 14.03.2024 по справі 361/5439/21

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/5439/21

провадження № 2/361/221/24

14.03.2024

РІШЕННЯ

Іменем України

14 березня 2024 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого-судді Дутчака І.М.,за участю секретаря Лебідя В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит про зняття арешту з майна та виключення запису про обтяження,

в с т а н о в и в :

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив суд скасувати арешт, накладений на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221285200:04:007:0038, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, Літочківська сільська рада, та зобов`язати Броварський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (далі Відділ ДВС) виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про обтяження цієї земельної ділянки.

В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_2 , після чого відкрилася спадщина на все належне йому на день смерті майно, зокрема, на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221285200:04:007:0038, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, Літочківська сільська рада. Оформити свої спадкові права на це майно позивач не зміг, оскільки з`ясувалося, що 23 лютого 2012 року головним державним виконавцем Відділу ДВС Сдобняковим Д.В. у виконавчому провадженні №31408372, де його батько був боржником, винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. У квітні 2021 року він звернувся до Відділу ДВС із заявою про зняття арешту з нерухомого майна, однак 20 травня 2021 року отримав відмову. Позивач вважає, що підстави для подальшого арешту нерухомого майна відсутні, оскільки 04 грудня 2014 року виконавче провадження №31408372 закрито, у зв`язку зі смертю боржника на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі Закон №606-XIV), наявність арешту на спадкове майно порушує його право власності.

Позивач ОСОБА_1 у суді позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеному вище, просив суд задовольнити позов.

Відповідач Відділ ДВС у судове засідання не з`явився, його представник державний виконавець Цахло О.А. подала до суду клопотання у якому просила суд здійснювати розгляд справи за відсутності представника Відділу ДВС та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю, посилаючись на те, що у Відділі ДВС перебувало на виконанні виконавче провадження №31408372 з примусового виконання виконавчого листа №2-866, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області 02 грудня 2011 року про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит заборгованості в розмірі 136207 грн. 10 коп. У ході виконавчого провадження державним виконавцем застосовано заходи примусового виконання та внесено до Державного реєстру речових прав запис про обтяження майна боржника ОСОБА_2

04 грудня 2014 року у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_2 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону №606-XIV, виконавче провадження №31408372 завершене. Вказувала на те, що законодавством не передбачено у такому випадку право виконавця знімати арешт з майна, при цьому вважає, що відсутні перешкоди для добровільного виконання рішення суду боржником (правонаступником), що є його обов`язком, після чого арешт з майна може бути знятий відповідно до вимог законодавства.

Відповідач ПАТБанк Фінанси та Кредит у судове засідання не з`явилося, його представник Шилець А.Р. подав до суду заяву про закриття провадження у справі, у якій, посилаючись на те, що позивач ОСОБА_1 є правонаступником боржника у виконавчому провадженні, тому він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України. Просив суд на підставі ст. 255 ЦПК України закрити провадження у справі. Розгляд справи здійснювати за відсутності представника ПАТБанк Фінанси та Кредит.

З`ясувавши позицію сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що у Відділі ДВС на виконанні перебувало виконавче провадження №31408372 з виконання виконавчого листа №2-866, виданого Броварським міськрайонним судом Київської області 02 грудня 2011 року про солідарне стягнення із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ПАТБанк Фінанси та кредит суми заборгованість в розмірі 136207 грн. 10 коп.

23 лютого 2012 року у ході цього виконавчого провадження №31408372 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою на належне боржнику ОСОБА_2 майно накладено арешт.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про його смерть серії НОМЕР_1 від 02 грудня 2013 року.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на все належне йому майно, зокрема, на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221285200:04:007:0038, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, Літочківська сільська рада, яка належала спадкодавцю на підставі державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯМ №448267.

04 грудня 2014 року у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_2 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року №606-XIV виконавче провадження №31408372 завершене.

Позивач ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що він є сином померлого ОСОБА_2 , який був боржником у виконавчому провадженні №31408372, та з метою оформлення своїх спадкових прав після смерті батька звернувся до нотаріуса. Однак оформити свої спадкові права на зазначену земельну ділянку, що належала його померлому батькові, він не зміг, оскільки постановою державного виконавця на неї було накладено арешт, який на його думку, порушує його (позивача) право власності.

Відповідач Відділ ДВС, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, вказував на те, що підстави для зняття арешту із земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221285200:04:007:0038, що знаходиться за адресою: Київська область, Броварський район, Літочківська сільська рада, відсутні.

Відповідач ПАТБанк Фінанси та Кредит, заперечуючи проти позовних вимог, вказувало на те, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою про зняття арешту з нерухомого майна, що у даному випадку суперечить законодавству, оскільки у такому випадку передбачений інший спосіб захисту, зокрема, розділом VII ЦПК України.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ЦК України, Законом України Про виконавче провадження від 21 квітня 1999 року №606-XIV (у редакції, на час відкриття та завершення виконавчого провадження №31408372, який втратив чинність 05 січня 2017 року на підставі положень Закону України Про виконавче провадження від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі Закон №1404-VIII)).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у Законі України Про виконавче провадження органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону №1404-VIII). Аналогічний зміст визначення виконавчого провадження викладений у ст. 1 Закону №606-XIV.

Отже, виконання судового рішення є заключним етапом цивільного процесу щодо захисту порушеного права чи законного інтересу особи, що звернулась до суду за захистом.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Відповідно до ч. 3 ст. ст. 49 Закону №606-XIV про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

При цьому, у п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону №606-XIV було передбачено, що виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню у разі смерті боржника, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво.

У даному випадку відносини щодо стягнення заборгованості у виконавчому провадженні допускають правонаступництво.

У ході виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі ст. 442 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року (ст. 378 ЦПК України у редакції, чинній до 14 грудня 2017 року включно, на момент завершення виконавчого провадження №31408372).

У ч. ч. 1, 2 ст. 442 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 34 Закону №1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою ст. 15 цього Закону.

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником (ч. 1 ст. 378 ЦПК України у редакції, що була чинною на час завершення виконавчого провадження №31408372).

За змістом абз. 2 ч. 2 ст. 39 Закону №606-XIV виконавче провадження зупиняється у випадках, передбачених, зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону №606-XIV (смерть, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво).

Виходячи із системного тлумачення зазначених вище норм, слід дійти висновку, що законодавством передбачено заміну сторони виконавчого провадження (у разі смерті боржника) правонаступником, які є спадкоємцями боржника.

Враховуючи наведене, оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво, державний виконавець повинен був зупинити виконавче провадження №31408372 та вирішити питання про залучення правонаступників боржника.

Разом з тим, 04 грудня 2014 року державним виконавцем винесено постанову про завершення виконавчого провадження №31408372.

Виходячи з вимог законодавства щодо надсилання копії постанови про завершення виконавчого провадження у триденний строк сторонам, зокрема, стягувачу у даному випадку ПАТБанк Фінанси та Кредит та можливості її оскарження в десятиденний строк, та враховуючи, що Банк здійснює власну діяльність як професійний учасник ринку, який спеціалізується на наданні певного роду послуг, що висуває зрозумілі вимоги до рівня професійності, кваліфікації та юридичної обізнаності його співробітників, у тому числі як і сторони стягувача у виконавчому провадженні, та його безпосередній обов`язок цікавитися ходом виконавчого провадження, суд вважає, що ПАТБанк Фінанси та Кредит повинен був бути обізнаний про хід виконавчого провадження №31408372 та ініціювати питання щодо процесуального правонаступництва у даному виконавчому провадженні №31408372.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні відомості, що у виконавчому провадженні №31408372 відповідно до вимог законодавства здійснено заміну боржника ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його правонаступника (спадкоємця) позивача у цій справі ОСОБА_1 , відомості про те, що стягувач ПАТБанк Фінанси та кредит звертався до суду щодо оскарження постанови від 04 грудня 2014 року про завершення виконавчого провадження №31408372, чи оскарження будь-яких дій державного виконавця у вказаному виконавчому провадженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Згідно із ч. 3 ст. 1281 ЦК України якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

У ч. 4 ст. 1281 ЦК України встановлено, що кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

За змістом ч. 1 ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Відповідно доч.2ст.1282ЦК Українивимоги кредитораспадкоємці зобов`язанізадовольнити шляхомодноразового платежу,якщо домовленістюміж спадкоємцямита кредиторомінше невстановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17, від 03 листопада 2020 року у справі №916/617/17 та від 11 жовтня 2023 року у справі №523/2357/20 роз`яснила щодо застосування норм ст. ст. 1281, 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду, зокрема, що після смерті боржника у виконавчому провадженні, його зобов`язання включаються до складу спадщини та відповідно строки пред`явлення вимог стягувача до спадкоємців такого боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються ст. ст. 1281 і 1282 ЦК України, та на стадії примусового виконання рішення суду, звернення кредитора безпосередньо до суду із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження, слід розглядати як пред`явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку ст. 1281 ЦК України. Кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника, зокрема, і заяву про процесуальне правонаступництво чи про заміну сторони виконавчого провадження лише у межах строків, встановлених ст. 1281 ЦК України.

Правовідносини, що виникли між кредитором і боржником, який помер, після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем і спадкоємцями боржника та вирішуються в порядку ст. ст. 1281, 1282 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2023 року у справі №569/2672/21 зробив правовий висновок, що сплив строків, визначених ст. 1281 ЦК України має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов`язань Звідси сплив строків, визначених ч. 4 ст. 1281 ЦК України, має своїм наслідком і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права.

Суд встановив, що з моменту смерті боржника ОСОБА_2 01 грудня 2013 року пройшло майже 8 років, з моменту завершення виконавчого провадження 04 грудня 2014 року пройшло майже 7 років.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач ПАТБанк Фінанси та Кредит, будучи стягувачем у виконавчому провадженні №31408372, доказів на підтвердження того, що ним оскаржувалася постанова державного виконавця від 04 грудня 2014 року про завершення виконавчого провадження №31408372, що ним пред`явлені вимоги до спадкоємців боржника ОСОБА_2 щодо сплати заборгованості за судовим рішенням у будь-який спосіб у межах строку, передбаченого ст. 1281 ЦК України, протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги або якщо він не знав і не міг знати про відкриття спадщини, ним пред`явлено свої вимоги до позивача ОСОБА_1 , який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , протягом одного року від настання строку вимоги, у тому числі й подання до суду заяви про заміну сторони виконавчого провадження №31408372, що є елементами практичної реалізації відповідного права стягувача, та їх виконання, яке суд вважає законодавством покладено саме на стягувача, який зацікавлений в такому праві, суду не надано, у матеріалах справи такі відомості відсутні.

Виходячи з наведеного вище, враховуючи, що з 04 грудня 2014 року (дата винесення постанови про завершення виконавчого провадження №31408372 у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_2 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону №606-XIV) до дня звернення позивача ОСОБА_1 до суду з цим позовом, пройшло майже сім років, що є доволі тривалим терміном, а законодавством встановленні певні строки як для оскарження дій державного виконавця, так і пред`явлення стягувачем вимог до спадкоємців боржника, порушення яких є наслідком позбавлення кредитора права вимоги за зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань, та які є присічними (преклюзивними), та враховуючи, невикористання стягувачем власних повноважень і нездійснення суб`єктивних прав, що не може бути поважною причиною пропуску відповідних строків та підставою для поновлення прав, втрачених (припинених) у результаті недобросовісного ведення власних справ такою особою (стягувачем), суд вважає, що позивач ОСОБА_1 не є боржником у виконавчому провадженні №31408372 у розумінні процесуального правонаступництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ізч.ч.1,2ст.15Закону №1404-VIIIсторонами виконавчогопровадження єстягувач іборжник. Стягувачемє фізичнаабо юридичнаособа чидержава,на користьчи вінтересах якихвидано виконавчийдокумент. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що правом звертатися до суду зі скаргою на дії органу державної виконавчої служби або приватного виконавця наділені лише сторони виконавчого провадження стягувач, боржник.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі №554/8004/16 роз`яснила, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №905/386/18 зробила висновок, що відповідачем у справах за позовами про звільнення майна з-під арешту є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних правовідносин щодо такого майна. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 2 постанови №5 від 03 червня 2016 року Про судову практику в справах про зняття арешту з майна роз`яснив, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Виходячи з наведеного вище, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження №31408372, єдиним способом захисту його прав у даному випадку є звернення до суду з позовом про зняття арешту зі спадкового майна, тому суд вважає, що доводи відповідача ПАТБанк Фінанси та кредит про те, що обраний позивачем спосіб захисту є неналежним та суперечить законодавству, оскільки у такому випадку передбачений інший спосіб захисту, зокрема розділом VII ЦПК України, що на думку відповідача є підставою для закриття провадження у цій справі, не ґрунтуються на вимога законодавства.

За змістом ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У ч. ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

У ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені вище приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (ст. 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні позову щодо зняття арешту, накладеного у межах виконавчого провадження №31408372, зокрема, на земельну ділянку, унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав ОСОБА_1 щодо зняття арешту зі спадкового майна, оскільки позивач не є боржником у виконавчому провадженні №31408372 за обставин завершення цього виконавчого провадження, спливу визначених ст. 1281 ЦК України строків, які є присічними (преклюзивними), що має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов`язань і позбавлення можливості кредитора вимагати у суді захисту відповідного права, що ставить позивача ОСОБА_1 у невизначене правове становище та він у даному випадку не може нести відповідальність за довготривале невчинення стягувачем відповідних дій у виконавчому провадження.

За змістом ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, враховуючи, що виконавче провадження №31408372 завершене, стягувач ПАТБанк Фінанси та кредит протягом тривалого строку не вчинив жодних дій відповідно до вимог законодавства щодо пред`явлення вимог до спадкоємця боржника у вказаному виконавчому провадженні, наявність довготривалого арешту майна, яке є спадковим, порушує право власності позивача ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність підстав для подальшого обтяження (арешту) земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221285200:04:007:0038, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, Літочківська сільська рада, накладений в межах виконавчого провадженні №31408372, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 у цій частині ґрунтується на вимогах закону та підлягає задоволенню, що відповідає засадам верховенства права, гарантованих Конституцією і законами України.

Щодо позовних вимог про виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна запису про обтяження земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221285200:04:007:0038, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, Літочківська сільська рада, суд дійшов наступних висновків.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня 2004 року №1952-IV, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №127 (далі Порядок).

Цей Порядок визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна (п. 1 Порядку).

Зазначеними нормами законодавства не передбачено можливості виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записів про обтяження майна, натомість ними встановлено можливість скасування накладених обтяжень на майно на підставі рішення суду.

Враховуючи наведене вище, суд вважає, що позов ОСОБА_1 у частині вимог про виключення записупро обтяженняз Єдиногореєстру заборонвідчуження нерухомогомайнана вимогах законодавства не ґрунтується, тому у цій частині позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 89, 259, 263 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити частково.

Скасувати арешт земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221285200:04:007:0038, що розташована за адресою: Київська область, Броварський район, Літочківська сільська рада, накладений в межах виконавчого провадженні №31408372.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Дутчак І. М.