Постанова

від 22.01.2025 по справі 161/10970/20

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/10970/20 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В. Провадження № 22-ц/802/162/25 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Ганжа М. І.,

з участю заявника ОСОБА_1 ,

представника суб`єкта оскарження Білової В. А.,

представника стягувача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії і рішення державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гапонюк Аліни Павлівни, за апеляційними скаргами стягувача ОСОБА_2 , поданою від її імені представником ОСОБА_3 , Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2024 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, яку мотивує тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2020 року у справі № 161/10970/20 стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частки усіх видів його доходів (заробітку) щомісячно, починаючи з 09 липня 2020 року і до досягнення ОСОБА_4 двадцяти трьох років, або до закінчення ним навчання у ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», в залежності від того, яка подія настане раніше.

На виконання рішення суду було видано 29.01.2021 Луцьким міськрайонним судом Волинської області виконавчий лист № 128.

Це рішення суду було виконано у повному обсязі, оскільки 30.06.2023 син закінчив навчання, що є подією, яка настала раніше досягнення ним віку 23 років. У зв`язку з отриманням диплома бакалавра, син був відрахований з числа студентів університету наказом від 20.06.2023, хоча стягнення аліментів продовжувалося ще з липня 2023 року по травень 2024 року.

Однак, 16.07.2024 він отримав постанову державного виконавця ВДВС у м. Луцьк ЗМУМЮ Гапонюк А. П. від 04 липня 2024 року № НОМЕР_1 про відкриття виконавчого провадження на виконання виконавчого листа № 128, виданого 29.01.2021 Луцьким міськрайонним судом Волинської області у справі № 161/10970/20.

Вважає вказану постанову неправомірною, оскільки фактичне виконання рішення суду від 26.11.2020 відбулося в момент закінчення ОСОБА_4 навчання по спеціальності 081 «Право» освітнього ступеня «бакалавр» у ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», тобто 30.06.2023.

Крім того, йому стало відомо, що син офіційно працевлаштований та отримує власний дохід, що вказує на його фінансову незалежність і здатність забезпечити власні потреби, а тому він не потребує утримання батька.

Ураховуючи наведене, заявник просив визнати неправомірними дії щодо прийняття постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гапонюк А. П. про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 04.07.2024 та скасувати цю постанову державного виконавця.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2024 року скаргу задоволено.

Визнано протиправними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гапонюк А. П. при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 04.07.2024.

Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Гапонюк А. П. про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 04.07.2024.

В апеляційних скаргах представник ОСОБА_3 від імені стягувача ОСОБА_2 та Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (кожен зокрема), посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять скасувати цю ухвалу та прийняти нове судове рішення - про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 ..

Апеляційні скарги обґрунтовані тим, що ОСОБА_4 дійсно навчається за спеціальністю 081 Право у ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», ступінь/рівень освіти - магістр, строк навчання в учбовому закладі з 01.09.2023 по 28.02.2025. Наказ про зарахування на навчання № 1722-с від 31.08.2023. 30.06.2023 ОСОБА_4 завершив навчання у цьому навчальному закладі за освітньо-кваліфікаційним рівнем «бакалавр», після чого розпочав підготовку та складання відповідних іспитів для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр».

Період, протягом якого суд вирішив визначити обов`язок щодо сплати боржником аліментних платежів, визначений не конкретними календарними датами, а певними подіями, від настання яких і залежить обрахунок і тривалість цього періоду. Адже у разі, якщо б повнолітня дитина не продовжила б навчання на освітньому рівні магістратури, тоді за змістом виконуваного рішення суду настали б обставини, з якими суд пов?язував припинення обов?язків з нарахування та сплати боржником аліментних платежів - закінчення дитиною навчання. Водночас, продовження навчання дитиною свідчить, що такий період не закінчився, а тому у боржника продовжив існувати обов?язок зі сплати аліментних платежів до закінчення дитиною навчання, але не більше ніж до досягнення дитиною 23-річного віку. При цьому переривання такого періоду законодавством не передбачено.

У відзив на апеляційну скаргу Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заявник ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представник стягувача ОСОБА_3 та представник суб`єкта оскарження ОСОБА_5 обидві апеляційні скарги підтримали із наведених у них підстав і просять їх задовольнити.

Заявник ОСОБА_1 апеляційні скарги заперечив і просить залишити їх без задоволення.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційні скарги необхідно задовольнити, а ухвалу суду скасувати з таких підстав.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки навчання ОСОБА_4 у ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» після 30 червня 2023 року, включно із проходженням ОСОБА_4 вступної кампанії на рівень освіти «магістр» у ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», не було предметом розгляду в межах цивільної справи № 161/10790/20 та не охоплюється зобов`язаннями боржника ОСОБА_1 за рішенням суду від 26 листопада 2020 року та виданим на його примусове виконання виконавчим листом, тому в державного виконавця Відділу ДВС у м. Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гапонюк А. П. були відсутні підстави для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 04 липня 2024 року з примусового виконання виконавчого листа у справі № 161/10790/20, виданого 29 січня 2021 року.

Проте, до таких висновків суд дійшов помилково, з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на повнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 09.07.2020 і до досягнення ОСОБА_4 двадцяти трьох років або до закінчення його навчання у ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», в залежності від того, яка подія настане раніше (а.с.7-11).

Підставою для ухвалення цього рішення суду зазначено, що ОСОБА_4 навчається у ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», денна форма навчання, спеціальність право.

Відповідно до довідки № 223509 від 29.08.2024, сформованої в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, ОСОБА_4 з 01.09.2023 згідно наказу № 1722-с від 31.08.2023 зарахований до Відокремленого структурного підрозділу закладу вищої освіти «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» Луцький інститут розвитку людини; ступінь/рівень освіти - магістр; форма здобуття освіти - денна; спеціальність 081 Право; дата завершення здобуття освіти - 28.02.2025 (а.с.62).

Батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати (стаття 198 Сімейного кодексу України).

Відповідно до статті 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Період навчання - це будь-яка частина освітньої програми з вищої освіти, оцінена і документально підтверджена, яка, не становлячи повного курсу навчання за програмою, є істотним здобутком знань чи навичок (Порядок визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах ступенів вищої освіти, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 05 травня 2015 року № 504 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 травня 2015 року за № 614/27059).

За пунктом 19 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» освітня програма - це єдиний комплекс освітніх компонентів (предметів вивчення, дисциплін, індивідуальних завдань, контрольних заходів тощо), спланованих і організованих для досягнення визначених результатів навчання.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про вищу освіту» освітня (освітньо-професійна, освітньо-наукова чи освітньо-творча) програма є єдиним комплексом освітніх компонентів (навчальних дисциплін, індивідуальних завдань, практик, контрольних заходів тощо), спрямованих на досягнення передбачених такою програмою результатів навчання, що дає право на отримання визначеної освітньої або освітньої та професійної (професійних) кваліфікації (кваліфікацій). Освітня програма може визначати єдину в її межах спеціалізацію або не передбачати спеціалізації.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (частина третя статті 3 Закону України «Про освіту»).

Рівнями освіти є: дошкільна освіта, початкова освіта, базова середня освіта, профільна середня освіта, перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти, фахова передвища освіта, початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти, перший (бакалаврський) рівень вищої освіти, другий (магістерський) рівень вищої освіти, третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти (частина друга статті 10 Закону України «Про освіту»).

Після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту (частина перша статті 40 Закону України «Про освіту»).

Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень (частина перша статті 5 Закону України «Про вищу освіту»).

Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва (частина друга статті 5 Закону України «Про вищу освіту»).

Стягнення із батьків аліментів на утримання повнолітніх дочки, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, є одним із механізмів забезпечення реалізації особою права на освіту, який узгоджується із соціальною спрямованістю держави та моральними засадами суспільства.

Обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення ними повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18 років, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Колегія суддів зазначає, що завершення повнолітньою дочкою/сином, до досягнення ними 23 років, навчання на певному освітньому рівні та:

1) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу на наступний рівень освіти; або 2) безпосередній після цього перехід (вступ) до навчального закладу для здобуття освіти на наступному рівні чи за іншою спеціальністю, незалежно від того, чи відбувається це в тому самому або у різних начальних закладах освіти, не свідчить про припинення навчання та, відповідно, саме по собі не є підставою для припинення права на утримання (аліменти).

При цьому, як вступ (перехід) на наступний освітній рівень навчання, так і вступ (перехід) до іншого навчального закладу після завершення навчання та здобуття певного рівня освіти, пов`язані із певними часовими періодами, протягом яких не відбувається безпосередньо освітній процес, однак триває освітня діяльність, зокрема вступна кампанія (подача документів, здача іспитів, проходження співбесід, видання наказу про зарахування до навчального закладу тощо).

Такі процедури, що тривають певні періоди часу, є об`єктивними, нормативно врегульованими та їх тривалість не залежить від волі особи, яка здобуває освіту.

Виключення цих періодів із часу, протягом якого повнолітні дочка, син мають право на утримання, не узгоджується із вимогами статті 53 Конституції України, статей 1, 3, 10 Закону України «Про освіту», частини другої статті 199 СК України та є несправедливим.

Аналіз положень частини другої статті 199 СК України свідчить, що законодавець не передбачив такої можливості, як зупинення нарахування аліментів, переривання сплати аліментів у певні періоди, зокрема коли повнолітня дитина безпосередньо не бере участі в освітньому процесі, або звільнення платника аліментів від сплати аліментів на утримання повнолітньої дитини у зв`язку з продовженням нею навчання в період канікул, переходу на навчання на інший освітній рівень або до іншого навчального закладу, зокрема вступу до магістратури. Правило частини другої статті 199 СК України виключно охоплює випадки припинення права повнолітньої дитини на утримання у разі припинення навчання, тобто закінчення або відрахування з навчання. Законодавець не передбачив винятку з правила частини першої статті 199 СК України, зокрема застереження про те, що канікулярний період, період вступу до вищого навчального закладу для здобуття вищого рівня освіти не входять до складу періоду нарахування та сплати аліментів одним із батьків на користь повнолітньої дитини.

Також потрібно враховувати, що стаття 199 СК України не враховує зміни в системі освіти в Україні, які відбулися після прийняття цього Кодексу. Станом на момент виникнення спірних правовідносин в Україні діє новий Закон України «Про вищу освіту», прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2014 року за № 1556-VII у редакції Закону України від 17 червня 2020 року № 720-IX.

СК України, який встановив обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання, був прийнятий 10 січня 2002 року і набрав чинності 01 січня 2004 року.

На момент прийняття СК України був чинним Закон Української РСР від 23 травня 1991 року «Про освіту», системне та логічне тлумачення правових норм якого дає підстави для висновку, що законодавець станом на 10 січня 2002 року розглядав навчання на магістерському рівні як продовження освіти за спеціальністю з метою здобуття повної вищої освіти на основі бакалаврського рівня (який на той час не вважався повною вищою освітою і надавався тільки закладам І-ІІІ рівня акредитації).

За умови, якщо особа після здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра реалізувала своє право на продовження освіти, передбачене пунктом 4 частини першої статті 51 Закону Української РСР «Про освіту», для продовження навчання на магістерському рівні, не перериваючи його іншими видами постійної зайнятості, то таке навчання вважалося безперервним процесом здобуття вищої освіти (наскрізним).

Водночас, після набрання чинності 01 січня 2004 року СК України, освітнє законодавство зазнало суттєвих змін, зокрема після офіційного приєднання України 19 травня 2005 року до Болонського процесу, що мало на меті створення єдиного європейського простору вищої освіти. Результатом цієї реформи стало те, що вища освіта в Україні складається із двох незалежних етапів: навчання в бакалавраті, а згодом, за бажанням студента, - навчання в магістратурі за умови успішного складання іспитів. Такого розділення на момент ухвалення СК України не існувало.

Тож зміни в освітньому законодавстві не були узгоджені з сімейним законодавством, яке не враховує можливість існування паузи/перерви між закінченням бакалаврату і вступом до магістратури.

Частина четверта статті 13 ЦК України проголошує, що при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Аліментні зобов`язання за своєю природою та генезисом є саме морально-етичною категорією, яка втілена у нормі позитивного права. Фактично йдеться про повністю не охоплені правом, проте визнані суспільством базові принципи моралі.

Між закінченням шкільного навчання та початком навчання професійного чи початком отримання вищої освіти завжди існує певний проміжок часу, що зумовлено способом організації системи освіти, а також об`єктивними чинниками: особа повинна мати час для того, щоб визначитися із напрямом свого подальшого навчання (якщо вона взагалі бажає його продовжувати і не визначилася з таким напрямом раніше), а також має виконати певні формальності - зібрати і подати необхідні документи, скласти вступні іспити тощо.

Так само і в разі переходу на наступний освітній рівень особа не може вважатися такою, яка припинила навчання, адже наявність часового проміжку між закінченням підготовки за попереднім рівнем та початок навчання на наступному освітньому рівні не залежить від волі та бажання учня (студента). Тому розумний (визначений характером організації навчального процесу) період фактичної перерви у навчанні не може в таких випадках вказувати на його припинення у розумінні частини другої статті 199 СК України.

Такий правовий висновок зроблено Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2023 року у справі № 752/20152/16.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Оскільки рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2020 року набрало законної сили, воно підлягає обов`язковому виконанню заявником.

При цьому зміст рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2020 року свідчить, що суд чітко визначив період, за який підлягають стягненню аліменти - щомісячно, починаючи з 09.07.2020 і до досягнення ОСОБА_4 двадцяти трьох років або до закінчення його навчання у ВНЗ «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», в залежності від того, яка подія настане раніше.

Суд чітко зазначив, що у разі продовження повнолітньою дитиною навчання, обов`язок платника зі сплати аліментів продовжується до досягнення ОСОБА_4 23 років. Суд у зазначеному рішенні не зробив застереження, що такий період закінчується з моменту вступу ОСОБА_4 на новий освітній рівень, а отже, він продовжується до 23 років.

Період стягнення аліментних платежів є безперервним. Момент його закінчення залежить від настання тих чи інших обставин, визначених у рішенні суду, якими зумовлено припинення підстав для їх сплати; зокрема, чи продовжить навчання повнолітня дитина, у разі, якщо вона не продовжить навчання, - такий період закінчиться, а у разі продовження навчання - не більше ніж до досягнення 23 років.

Тож державний виконавець, виконуючи таке рішення суду, у межах своїх повноважень має з`ясовувати питання настання обставин, з якими суд пов`язував припинення нарахування стягувачу аліментних платежів. У разі встановлення таких обставин державний виконавець вправі ухвалювати відповідне процедурне рішення, зокрема, про закінчення виконавчого провадження у разі фактичного повного виконання судового рішення боржником, про відкриття виконавчого провадження - у разі подання виконавчого документа протягом періоду, на який присуджені платежі, а у разі існування заборгованості - вчиняти дії із її стягнення на користь стягувача у межах періоду, визначеного судом у резолютивній частині судового рішення, яке виконується.

Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах зокрема про стягнення аліментів може бути пред`явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі (частина третя статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).

За правилами частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з положеннями пункту 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Заявник ОСОБА_1 не довів, що існували підстави для закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення суду 30.06.2023, або що після цієї дати були відсутні підстави до сплати ним аліментних платежів відповідно до змісту резолютивної частини виконуваного ним судового рішення, адже не було підстав для застосування до спірних правовідносин частини другої статті 199 СК України у зв`язку з продовженням повнолітнім сином навчання у магістратурі.

Наведене підтверджує, що період, протягом якого суд вирішив стягувати з боржника аліментні платежі, не закінчився та продовжився у зв`язку з настанням обставин, з якими суд пов`язував підстави для нарахування до стягнення на повнолітню дитину утримання до закінчення нею навчання (але не більше ніж до досягнення 23 річного віку).

Винесення державним виконавцем 04.07.2024 постанови про відкриття виконавчого провадження є правомірним та обґрунтованим, відповідає змісту виконуваного державним виконавцем судового рішення, зокрема визначеного судом періоду нарахування та стягнення із боржника аліментів на користь стягувача на повнолітнього сина, який продовжує навчання, але не більше ніж до досягнення ним 23 років.

ОСОБА_4 продовжив навчання, а отже, має право на утримання батьком до закінчення навчання, але не більше, ніж до досягнення 23-річного віку.

Ураховуючи наведені обставини, у задоволенні скарги необхідно відмовити.

Посилання заявника на те, що повнолітній син працевлаштований, а тому не потребує його допомоги щодо утримання - відхиляються апеляційним судом, оскільки не впливають на правильність винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

Зазначена обставина може бути з`ясована лише у випадку звернення заявника із відповідними вимогами щодо припинення стягнення аліментів або ж зменшення їх розміру.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції про задоволення скарги зроблені без належного з`ясування дійсних обставин справи, дослідження та оцінки наданих сторонами доказів, з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, то згідно зі статтею 376 ЦПК України це є підставою для скасування ухвали суду з ухваленням нового судового рішення.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги стягувача ОСОБА_2 , подану від її імені представником ОСОБА_3 та Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції задовольнити.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії і постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Гапонюк Аліни Павлівни про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 04.07.2024.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - суддя

Судді