Постанова

від 20.01.2025 по справі 902/314/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року Справа №902/314/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Переходько К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 13.11.2024 (суддя Міліціанов Р.В., повний текст рішення складено 28.10.2024, додаткового рішення - 25.11.2024)

за позовом Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради

до Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина"

про скасування рішень про державну реєстрацію майнових прав, державної реєстрації права власності

за участю:

прокурора - Криктун О.Л.,

представника позивача - не з`явився,

представника відповідача - Дудчик О.М., Безпалько В.Д.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 17.10.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції вказав, що проведення державної реєстрації права власності 26.05.2017 року на підставі технічного паспорта та рішення Стрижавської селищної ради №54 від 27.04.2017 року не підтверджує правомірність набуття права власності ПП "Агрофірма Батьківщина" із визначених законом підстав. З огляду на що суд дійшов висновку, що відповідачем належними та допустимими не доведено обставин виникнення права власності, його реєстрації до 31.12.2012 року або наявності первісних чи похідних підстав виникнення права власності на момент проведення державної реєстрації права власності на спірну гідротехнічну споруду.

Разом з тим, господарський суд врахував, що прокурор звернувся з вимогою про скасування державної реєстрації права власності на гідротехнічні споруди, що призведе до припинення права приватної власності, саме внаслідок, відсутності у відповідача права на таке майно. Відповідний позов прокурором сформовано як негаторний, спрямований на усунення перешкод у визнанні спірного майна безхазяйним, шляхом визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію речового права (майнових прав).

Оцінюючи ефективність обраних прокурором способів судового захисту з огляду на визначені підстави звернення з відповідним позовом до суду, суд із посиланням на судову практику Верховного Суду зазначив, що належному способу захисту прав могла б відповідати позовна вимога про припинення володіння відповідача гідротехнічними спорудами, а не позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором з посиланням на відсутність належного власника зареєстрованого майна, обрано невірний спосіб захисту прав органу місцевого самоврядування, який суперечить правовим висновкам ВП ВС.

Враховуючи, що обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, суд відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора.

Окрім того, суд вказав, що прокурором не враховано необхідність дотримання балансу інтересів сторін, з урахуванням відкритого та безперервного володіння відповідачем спірним майном щонайменше з дати технічної інвентаризації гідроспоруди у 2010 році, тобто більше 14 років. Таким чином, із урахуванням встановлених у справі обставин суд позбавлений можливості забезпечити баланс публічних та приватних інтересів у межах визначеного прокурором предмету та підстав позову.

Водночас, господарський суд також зазначив, що застосування ст.376 ЦК України передбачає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

Додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 13.11.2024 стягнуто з Вінницької обласної прокуратури на користь Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина" 14 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3028,00 грн залишено за Вінницькою обласною прокуратурою. Судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16000,00 грн залишено за відповідачем.

Враховуючи обсяг відзиву та перелік долучених доказів, суд вказав, що відповідачем підтверджено розмір правничої допомоги лише частково, а саме у сумі 5 000,00 грн (подання відзиву) та у сумі 9000,00 грн (участь у 6-ти судових засіданнях по 1 500,00 грн).

При цьому, вартість правничої допомоги у іншій частині є завищеною та неспівмірною із складністю справи, обсягом наданих відповідачем доказів, а також тими фактами, що частину доказів з метою об`єктивного вирішення спору витребувано судом на підставі ст. 74 ГПК України.

Оцінивши подані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат, виходячи з обставин даної справи, суд керуючись засадами пропорційності, обґрунтованості, розумності, ст.26, 129 ГПК України, дійшов висновку про зменшення вартості правничої допомоги та встановлення її на рівні 14 000,00 грн, які підлягають віднесенню на прокурора.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, Вінницька обласна прокуратура звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення від 17.10.2024 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі. Скасувати додаткове рішення від 13.11.2024 про розподіл судових витрат, як похідне. Судові витрати просить стягнути з відповідача.

Апелянт, зокрема, вказує, що спірна гідроспоруда в силу ст.181-187 ЦК України нерозривно пов`язані з водними об`єктами, є приналежною річчю таких водойм, тобто головної речі та, з огляду на специфіку водних ресурсів, у даному випадку виконують, у тому числі, функції запобігання шкідливій дії вод (тобто захисні функції), не можуть бути відокремлені від останнього та не можуть бути окремим об`єктом права власності. Перебування гідротехнічних споруд у приватній власності суперечить вимогам чинного законодавства.

Також звертає увагу, що за загальним принципом цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, власнику будинку, будівлі, споруди має належати і речове право на земельну ділянку під таким будинком, будівлею, спорудою. Однак, за приписами Земельного та Водного кодексів України земельна ділянка, на якій розміщена спірна гідроспоруда, не може перебувати в приватній власності, що фактично також виключає правомірність приватизації гідротехнічних споруд та можливість, за таких умов, перебування їх у приватній власності.

Таким чином, набуття ПП "Агрофірма Батьківщина" у приватну власність гідротехнічної споруди створило передумови для протиправного використання (завуальованого набуття у власність) землі під такими спорудами, чим грубо порушено чинні норми законодавства та інтереси держави в особі Стрижавської територіальної громади. Більш того, наявність приватної гідротехнічної споруди, яка завдяки своїм властивостям формує штучний ставок, позбавляє можливості орган місцевого самоврядування укласти договір оренди водного об`єкту шляхом проведення аукціону з іншими суб`єктами господарювання, крім відповідача у даній справі.

Окрім того, прокурор зауважує, що право приватної власності за ПП "Агрофірма Батьківщина" зареєстровано державним реєстратором з відкриттям розділу, що свідчить про реєстрацію права власності на спірні гідротехнічні споруди вперше. Вказане порушує положення ст.335 ЦК України, Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, згідно яких визначено монопольне право органу місцевого самоврядування, як єдиного суб`єкта, який уповноважений на вчинення дій щодо звернення із заявою про взяття на облік нерухомого майна.

Щодо способу захисту порушеного права, апелянт вказує, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права, але самостійного значення для підстав виникнення права власності вона не має. Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за обов`язкової наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення цього права.

Отже, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю (у даному випадку на гідротехнічну споруду, що розташована на земельній ділянці водного фонду) за юридичною особою, є перешкодою у реалізації державою в особі територіальної громади Стрижавської селищної ради речових прав на зазначений водний об`єкт.

Враховуючи те, що відповідно до перехідних положень Земельного кодексу України та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначена земельна ділянка водного фонду на даний час перебуває у розпорядженні Стрижавської ОТГ, а відтак гідротехнічна споруда має слідувати за земельною ділянкою комунальної форми власності, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Стрижавської селищної ради. Визначений законом правовий статус гідротехнічної споруди як невід`ємної частини штучної водойми (ставка) виключає можливість її набуття у приватну власність.

Відтак, вважає, що обраний прокурором спосіб захисту порушених інтересів держави (негаторний позов) відповідає вимогам чинного законодавства України та повністю узгоджується з позиціями Верховного Суду у розгляді справ такої ж категорії.

Прокурор також вказує, що застосування саме такого юридичного механізму поновлення порушеного права не призведе до непропорційного втручання у права ПП "Агрофірма Батьківщина", оскільки у цьому випадку питання захисту навколишнього природного середовища, охорони довкілля, створення належних умов для реалізації екологічних прав громадян і забезпечення населенню доступу до водних об`єктів, враховуючи їх загальносуспільне значення, превалюють над індивідуальними правами окремих суб`єктів господарювання.

Відповідач своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористався.

Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судове засідання, призначене на 20.01.2025 року, позивач не забезпечив явку повноважного представника, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги (т.2, а.с.47, 49).

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст.202 ГПК України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення сторін у справі про день, час та місце розгляду справи, зважаючи на строк розгляду апеляційної скарги, визначений ч.1 ст.273 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 29.06.2004 року згідно акта встановлення меж земельної ділянки ставка №2 та передачу на зберігання межових знаків на виконання рішення 8 сесії 4 скликання Стрижавської селищної ради Вінницького району від 04.02.2003 року та "Про погодження надання в оренду земель водного фонду ставка №2 Приватному сільськогосподарському підприємству Агрофірма Батьківщина" та дозволу на виготовлення технічної документації з інвентаризації земель" проведено встановлення та закріплення на місцевості меж земельної ділянки ставка №2 розміщеного біля "Цегельного заводу", за межами населеного пункту, загальною площею 3,3172 га, в тому числі по угіддях: під водою - 2,5755 га, під гідротехнічними спорудами - 0,2649 га, під частиною прибережної захисної смуги - 0,5506 га, що надається в оренду Приватному сільськогосподарському підприємству "Агрофірма Батьківщина" для товарного риборозведення.

28.05.2006 року між Вінницькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та Приватним підприємством "Агрофірма Батьківщина" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду, для товарного риборозведення на території Стрижавської селищної ради Вінницького району, за межами населеного пункту.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,3172 га, в тому числі: під водою - 2,5755 га, під гідротехнічними спорудами - 0,2649 га, під частиною прибережної захисної смуги - 0,5506 га, за рахунок земельного фонду Стрижавської селищної ради, за межами населеного пункту (п. 2 договору).

Земельна ділянки має обмеження та сервітути містобудівного характеру. В охоронній та прибережній зоні встановлені обмеження господарської діяльності, а саме: будівництво будь-яких споруд; виконання вантажних і меліоративний робіт; посадка та вирубка дерев; влаштування дротяних огорож; влаштування звалищ сміття та відходів; складування кормів, добрив, соломи, торфу та інших матеріалів; складування будівельних матеріалів (п.3 договору).

Право користування земельною ділянкою орендар набуває з моменту державної реєстрації договору (п. 4 договору).

21.11.2006 року на підставі акта передачі та прийому земельної ділянки в натурі, передано в оренду Приватному сільськогосподарському підприємству "Агрофірма Батьківщина" земельну ділянку загальною площею 0,3172 га для товарного риборозведення, з них 0,3172 га - за рахунок земель водного фонду Стрижавської селищної ради Вінницького району, за межами населеного пункту.

23.07.2015 року згідно розпорядження Вінницької районної державної адміністрації №432 "Про поновлення договору оренди на землі" поновлено з Приватним підприємством "Агрофірма Батьківщина" договір оренди землі від 28.05.2006 року шляхом укладання договору оренди водного об`єкта, з річною орендною платою у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з Приватним підприємством "Агрофірма Батьківщина" терміном на 3 роки для рибогосподарських потреб, після виготовлення та погодження паспорта водного об`єкта.

31.05.2016 року між Вінницькою районною державною адміністрацією (орендодавець) та Приватним підприємством "Агрофірма Батьківщина" (орендар) укладено договір оренди водного об`єкта № 520655900-1, згідно з п.1, 8 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб строком на 20 років.

Ставок площею 2,5755 га, розташований за межами смт Стрижавка, Вінницького району, Вінницької області, на річці Периорка - права притока р.Південний Буг (басейн р.Південний Буг).

Відповідно до п.2 договору об`єктом оренди за вищевказаним договором є: вода (водний простір) водного об`єкта 22,2 тис.м.кв, 2,5755 га; земельна ділянка під водним об`єктом 2,5755 га, пасовища 0,1911 га; гідротехнічними спорудами - 0,2649 га; сіножатими - 0,2857 га, кадастровий номер земельної ділянки - 0520655900:04:001:0003.

У межах об`єкта оренди розміщена гідротехнічна споруда . До складу гідровузла водного об`єкта входять: гребля - глуха земляна, низьконапірна; матеріал суглиністі грунти; шириною по гребеню 7,0...11,0 м, довжиною 175,0 м, максимальною висотою 4,0 м. Водоскидна споруда - трубчастий шлюз-регулятор; матеріал-залізобетон, дерев`яні затвори, метал; вид регулювання - затвори щитові, а також інші об`єкти інфраструктури: греблям використовується як внутрішньогосподарська дорога без твердого покриття (п. 3 Договору).

Згідно п. 4 договору об`єкт оренди не передається разом із гідроспорудою.

Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та матеріалів реєстраційної справи № 1258413305206 рішенням державного реєстратора з відкриттям розділу (індексний номер 35379388) від 26.05.2017 внесено до державного реєстру відомості про реєстрацію права приватної власності за ПП "Агрофірма Батьківщина" нерухоме майно, а саме на гідротехнічну споруду, що складається з греблі №1 та водопропускної споруди № 2, загальною площею 2649 м.кв., що розташована на земельній ділянці, за адресою Вінницька область, смт Стрижавка, урочище "Лугове", 1.

Підставами для прийняття вказаного рішення та реєстрації права власності слугували матеріали інвентаризаційної справи (відомість обліку гідротехнічних споруд смт. Стрижавка) №3308 від 09.11.2010 року, рішення органу місцевого самоврядування - Стрижавської сільської ради, №54 від 27.04.2017 року (рішення про присвоєння адреси гідроспоруді).

Прокурор, вважаючи, що проведена державна реєстрація прав на вказану гідроспоруду за ПП "Агрофірма Батьківщина" є незаконною та здійсненою з метою, що суперечить інтересам територіальної громади смт.Стрижавка, звернувся з даним позовом до суду.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, судова колегія, із врахуванням листа Вінницької окружної прокуратури від 20.10.2023 до Стрижавської селищної ради, надісланого у зв`язку із виявленими порушеннями з метою вжиття належних заходів реагування, а також листа-повідомлення від 11.03.2024 до вказаного органу про намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави, вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог ст.53 ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.

Крім того, враховуючи обізнаність Стрижавської селищної ради про необхідність захисту інтересів держави, наявність відповідних повноважень для їх захисту шляхом самостійного звернення з відповідним позовом до суду, а також приймаючи до уваги лист селищної ради від 17.11.2023 про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому, а також твердження Стрижавської селищної ради, що вона не може бути особою, права якої порушено, оскільки відсутня інформація перебування спірної гідроспоруди на балансі селищної ради, колегія суддів вважає, що відповідний орган фактично усунувся від реалізації повноважень по захисту порушень інтересів держави, що свідчить про його бездіяльність.

Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.58 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

За положенням ст. 4 Водного кодексу України (далі ВК України), до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Із аналізу вказаних норм права, вбачається, що землі, зайняті гідротехнічними спорудами, належать до земель водного фонду.

Апеляційним судом встановлено, що спірною гідротехнічною спорудою утворено штучну водойму (ставок), яка розташована на р.Периорка, що є правою притокою басейну р.Підвенний Буг, а тому не належить до замкнених природних водойм. За таких умов та у відповідності до вимог п.1 ч.2 ст.5 ВК України, вказана річка відноситься до водних об`єктів місцевого значення.

Статтею 59 ЗК України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Разом з тим, згідно з п. "ґ" ч.4 ст.83, п. "д" ч.4 ст.84 ЗК України, передача земель водного фонду у приватну власність заборонена, крім випадків, визначених цим Кодексом. Такі випадки передбачені ч.2 ст.59 ЗК України, а саме громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів)

Відповідно до ст.186 ЦК України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов`язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст.186, 190, 316 ЦК України право власності особи виникає на окрему, самостійну річ. Отже, розглядаючи відповідні спори, суди мають враховувати, що приналежність головної речі не може бути окремим об`єктом права власності, а лише слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/8903/16).

Відповідно до ч.4 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

У постанові від 24.01.2024 у справі №401/2975/20 Верховний Суд дійшов висновку, що приналежність до головної речі самостійно не реєструється, як окремий об`єкт нерухомого майна. У такому випадку державному реєстратору необхідно відмовити у державній реєстрації права власності на об`єкт, який є приналежністю головної речі.

Відповідно до додатку А до ДБН В.2.4-3:2010 "Гідротехнічні, енергетичні та меліоративні системи і споруди, підземні гірничі виробки. Гідротехнічні споруди. Основні положення", гідротехнічні споруди - це споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про аквакультуру" гідротехнічні споруди для цілей аквакультури - об`єкти нерухомого майна державної або комунальної власності або власник яких невідомий чи його неможливо встановити на підставі даних, документів та/або інформації з відповідних державних реєстрів (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод та розташовані на водних об`єктах, наданих у користування на умовах оренди для цілей аквакультури.

Гідротехнічні споруди рибогосподарської технологічної водойми - об`єкти нерухомого майна державної власності (земляні греблі та дамби, водозабірні споруди, повеневі водоскиди, донні водовипуски, водопостачальні, скидні та рибозбірно-осушувальні канали, рибовловлювачі, камери облову, причали, водоскиди, бистротоки, перепади, перегороджувальні рибозахисні та інші споруди), що є інженерними спорудами, які призначені для управління водними ресурсами (підготовка, постачання, збереження, транспортування води та водовідведення), а також для запобігання шкідливій дії вод.

Пунктом 1.9.18 Методики обстеження та паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів та хвостів, затв. наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури №252 від 19.12.1995, встановлено, що гідротехнічні споруди - це споруди для використання водних ресурсів, а також для боротьби з шкідливим впливом вод: греблі й дамби різного призначення та їхні конструктивні елементи; водоскиди, водовипуски, споруди водовідведення: тунелі, канали, труби, лотки; регуляційні споруди, накопичувачі промислових відходів, ставки, відкриті водозабори, гідромеханічне та механічне обладнання, призначене для нормального функціонування споруд.

Аналіз вказаних положень законодавства дає підстави для висновку, що незалежно від цільового призначення гідротехнічна споруда - це інженерна споруда, що виконує допоміжну функцію у здійсненні певних водогосподарських заходів як щодо використання водних ресурсів, так і для захисту від шкідливої дії води. Гідроспоруда забезпечує функціонування водного об`єкта та не може існувати окремо від нього. Використання гідротехнічної споруди без втрати її правового статусу з іншою метою аніж обслуговування водного об`єкта є неможливим, тобто вона є приналежністю до водного об`єкта та слідує за головною річчю із врахуванням ст.186 ЦК України.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 17.08.2023 у справі № 911/30/22 (п.42), від 24.09.2024 у справі №902/1123/23 (п.5.3.).

Водночас, апеляційний суд враховує, що водний об`єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самостійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об`єктом прав та обов`язків, а право розпоряджатись водним об`єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об`єкт (постанова Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 903/906/16).

Враховуючи викладене, а також правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності водного об`єкту, власником гідротехнічної споруди може виступати лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об`єкт з гідротехнічною спорудою (постанова Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №125/1227/22).

З огляду на викладене, враховуючи ч.4 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно якої не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, колегія суддів дійшла висновку, що право власності на гідротехнічну споруду не може бути зареєстроване ні за ким, оскільки гідротехнічна споруда як окремий об`єкт права власності насправді не існує.

Водночас, апеляційний суд зауважує, що оскільки гідротехнічні споруди нерозривно пов`язані з водним об`єктом, не можуть бути відокремлені від нього без втрати цільового призначення, а земельна ділянка водного фонду, на якій розміщені спірні об`єкти та водний об`єкт, не може перебувати у приватній власності у відповідності до п. "ґ" ч.4 ст.83, п. "д" ч.4 ст.84 ЗК України, а тому гідроспоруди відповідно також не можуть перебувати у приватній власності фізичних осіб.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що спірні гідроспоруди були зареєстровані за ПП "Агрофірма Батьківщина" на праві приватної власності як окремий об`єкт цивільних прав.

У цьому контексті апеляційний суд зазначає, що у відповідності до ст.2 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення як підстави виникнення права власності не має.

Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент виникнення права власності і є завершальною стадією юридичного складу набуття права власності за наявності юридичних фактів, що вимагаються законом для виникнення права власності.

Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі №911/1455/19.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, реєстрація права власності на гідротехнічну споруду до 31.12.2012 року органами бюро технічної інвентаризації не проводилась.

Разом з тим, державна реєстрація права власності на спірну гідроспоруду за ПП "Агрофірма Батьківщина" проведена на підставі матеріалів інвентаризаційної справи (відомість обліку гідротехнічних споруд смт. Стрижавка) №3308 від 09.11.2010 року (т.1, а.с.32-39) та рішення Стрижавської селищної ради №54 від 27.04.2017 року "Про присвоєння назви місцевості" (т.1, а.с.47).

Згідно зі ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає підстави, на яких проводиться державна реєстрація права власності та інших речових прав.

Із врахуванням викладеного та аналізу ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", апеляційний суд зауважує, що матеріали інвентаризаційної справи та рішення Стрижавської селищної ради, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав ПП "Агрофірма Батьківщина", не є тими юридичними фактами, які породжують виникнення права приватної власності на спірне майно, та не змінюють його правового статусу з огляду на встановлення у справі приналежності цього майна до головної речі (водного об`єкта, який знаходиться на земельній ділянці комунальної власності).

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що здійснення державної реєстрації права приватної власності на спірне майно не ґрунтується на первинних документах, які підтверджують набуття права власності на окрему річ, та прямо суперечить нормам законодавства, які виключають набуття права власності на приналежність в інший спосіб, ніж одночасно з набуттям права власності на головну річ. Більше того, ч.4 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" містить пряму заборону здійснення державної реєстрації речових прав окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі.

Щодо обраного прокурором способу захисту порушеного права, апеляційний суд вважає за необхідне вказати наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб визначений частиною другою цієї статті.

За змістом ч.1 ст.317, ч.1 ст.319, ч.1 ст.321 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Указані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).

Судами встановлено, що власником земельної ділянки водного фонду, на якій розташована спірна гідротехнічна споруда, є Стрижавська селищна рада, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с.88-89).

Реєстрація за відповідачем права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно порушує інтереси держави в особі Стрижавської селищної ради як дійсного власника земельної ділянки щодо належного розпорядження цим майном, а також штучною водоймою (ставком), що розташована на цій земельній ділянці.

Статті 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначають можливість скасування судом рішень державного реєстратора та державної реєстрації прав.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" п.2 ч.6 ст.37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.09.2020 у справі №914/1201/19.

Колегія суддів також враховує правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 17.08.2023 у справі №911/30/22, згідно якої гідроспоруда є приналежністю водного об`єкта (ставка), право власності, на яких належить сільській раді, а тому, враховуючи правовий режим земель, на яких вони розміщені, правильним способом захисту порушених інтересів держави є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на нього, з огляду на наступні норми законодавства. При цьому, Верховний Суд також зазначив про необхідність врахування особливості використання гідротехнічних споруд з огляду на правовий режим земель, на яких вони розміщені.

Факт існування реєстрації права власності на майно за особою на підставі документів, які не підтверджують існування у неї відповідного речового права, суперечить самій суті державної реєстрації прав, позаяк правопорядок не може визнавати і підтверджувати право власності, якого не існує.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у справах №469/1203/15-ц (постанова від 22.05.2018) та № 504/2864/13-ц (постанова від 28.11.2018) зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду в непередбачений земельним та водним законодавством спосіб треба розцінювати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

За обставинами даного спору саме здійснення державної реєстрації прав ПП "Агрофірма Батьківщина" на гідроспоруди, що є приналежністю до головної речі та відповідно не може бути окремим об`єктом права власності, а має слідувати за головною річчю згідно ст.186 ЦК України, порушує право власності Стрижавської селищної ради як власника головної речі (земельної ділянки, на якій знаходиться водний об`єкт), оскільки перешкоджає позивачу у реалізації правомочностей власника в частині розпорядження цим майном (подібна правова позиція, викладена в постанові Касаційного господарського суду від 11.08.2021 року у справі №914/1049/18).

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що право власності позивача підлягає захисту шляхом задоволення спрямованої до відповідача негаторної позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на спірне майно, що є достатнім для захисту порушеного права позивача та його відновлення у відповідності до ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому прокурором вірно визначено спосіб захисту порушеного права, що не було враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення.

Враховуючи відсутність факту переходу права власності на гідроспоруди до відповідача (правочину або інших правовстановлюючих документів), а також приймаючи до уваги висновки апеляційного суду щодо правового статусу гідроспоруди як приналежності до головної речі, що в сукупності свідчить про неможливість виникнення права власності у відповідача на спірний об`єкт, колегія суддів вважає, що правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 19.04.2023 у справі №904/7803/2, від 01.11.2023 у справі №910/7987/22, від 17.07.2024 у справі №918/791/23, на які посилався суд першої інстанції, не є релевантними у спірних правовідносинах, а тому вимога про припинення права володіння відповідача відповідним правом не є належним способом захисту у даному спорі.

Крім того, висновок господарського суду щодо розпаювання майна КСП "Батьківщина", включення до такого майна гідротехнічної споруди або її передачі у комунальну власність, не є істотним для даних правовідносин та не приймається апеляційним судом до уваги з підстав правового статусу гідроспоруди як приналежності до головної речі.

Щодо втручання у право відповідача на мирне володіння майном, суд враховує наступне.

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "Еаst/West Аllisance Limited" проти України" ("Еаst/West Аllisance Limited" v. Ukrаinе, заява № 19336/04), § 166-168).

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014, напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що можливість усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження майном має нормативну основу в національному законодавстві, а саме ст.391 ЦК України, ч.2 ст.152 ЗК України, положення яких передбачають, що власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Також, втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Відповідний критерій вимагає об`єктивної необхідності у формі загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад. Отже, незаконне набуття майнових прав суб`єктом на гідроспоруду, що не є окремим об`єктом права власності, а є приналежністю до головної речі, посягає на визначений державою публічний порядок та інтерес держави, територіальної громади, а тому аналізуючи спірні правовідносини суд вважає виправданим втручання держави в особі власника в майнове право відповідача, у зв`язку із наявністю публічного, суспільного інтересу.

Колегія суддів не надає оцінку доводам відповідача щодо здійснення ним будь-яких поліпшень спірного майна та їх вартості, оскільки вони не знаходяться в площині спірних правовідносин та можуть бути предметом спору в інших судових провадженнях.

Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.2024 з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень державного реєстратора №35379388 від 26.05.2017 року за Приватним підприємством "Агрофірма Батьківщина" на гідротехнічну споруду.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення від 13.11.2024, апеляційний суд враховує наступне.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №904/8884/21.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки даною постановою скасовано рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.2024 у справі №902/314/24, то ухвалене додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 13.11.2024 втратило свою силу як похідне від основного.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги прокурора, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.2024 та на додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 13.11.2024 у справі №902/314/24 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 17.10.2024 та додаткове рішення Господарського суду Вінницької області від 13.11.2024 у справі №902/314/24 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов задоволити.

4. Визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень державного реєстратора №35379388 від 26.05.2017 року за Приватним підприємством "Агрофірма Батьківщина" (23211, Вінницька обл., Вінницький р-н, смт.Стрижавка, вул.Приміська, 14, код ЄДРПОУ 03734027) на гідротехнічну споруду, що складається з греблі та водовипуску, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 0520655900:04:001:0003 загальною площею 3,3172 га та знаходиться за адресою: Вінницька обл.. Вінницький р-н, територія Стрижавської ОТГ, смт.Стрижавка (за межами населеного пункту), урочище "Лугове" (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1258413305206).

5. Стягнути з Приватного підприємства "Агрофірма Батьківщина" (23211, Вінницька обл., Вінницький р-н, смт.Стрижавка, вул.Приміська, 14, код ЄДРПОУ 03734027) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, м.Вінниця, вул.Монастирська, 33, ІВАN UА568201720343110002000003988 в банку - Державна Казначейська служба України, м.Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 3028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень) та апеляційної скарги в сумі 4542,00 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні).

6. Господарському суду Вінницької області видати судовий наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "24" січня 2025 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.