Рішення

від 27.01.2025 по справі 904/5291/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2025м. ДніпроСправа № 904/5291/24За позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Мюллер оил ГМБХ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотус Авто", м. Дніпро

про стягнення 537 785,36грн

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Без виклику (повідомлення) учасників

С У Т Ь С П О Р У:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мюллер оил ГМБХ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотус Авто" заборгованість у розмірі 537 785,36грн, з яких:

- основний борг у розмірі 428 620,00грн;

- пеня у розмірі 83 299,84грн;

- інфляційні втрати у розмірі 25 865,52грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №МО 295 від 06 липня 2023 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Також позивач просить стягнути з відповідач судовий збір у розмірі 8 966,78грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60 000,00грн.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2024 справу №904/5291/24 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Ухвалою суду від 09.12.2024 позовну заяву залишено без руху позивачу надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.12.2024 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників.

Відповідач правом на подання відзиву на позов з викладенням письмових пояснень у межах визначеного законом і судом строків не скористався, клопотань про необхідність витребування доказів чи прийняття від нього додаткових доказів не заявляв, як не заявив і про бажання надати власні пояснення по суті спору.

Про розгляд справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Люблянська, буд. 12, м. Дніпро, 49022 (а.с. 23).

Направлена судом на адресу відповідача ухвала про відкриття провадження повернута підприємством зв`язку з відміткою: "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 44-47).

Відповідно до п. 5 частини шостої ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд звертає увагу, що адреса, зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є офіційним місцезнаходженням відповідача. Отже, якщо відповідач за власним волевиявленням не скористався правом отримати кореспонденцію, а тому відповідач вважається таким, що повідомлений про розгляд справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.03.2021 у справі №910/1487/20 та врахована судом, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19 та від 01.03.2023 у справі № 910/18543/21).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

День невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду (зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 07.06.2022 у справі № 910/4430/21).

Отже, відповідач вважається таким, що повідомлений про відкриття провадження у справі належним чином.

Згідно з частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Окрім того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення підписано без його проголошення.

Розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

06 липня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мюллер оил ГМБХ" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мотус Авто" (покупець, відповідач) укладено договір № МО 295 (а.с. 3 на звороті -5).

За умовами пункту 1.1 договору продавець зобов`язується у визначений строк передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму на умовах цього договору.

Підтвердженням факту узгодження покупцем найменування, кількості, комплектності, асортименту та ціни товару є передплата ним за товар по отриманому рахунку від постачальника, або підписання його представником видаткової накладної при отриманні товару (п. 1.3 договору).

Сторони дійшли до згоди, що під дію цього договору підпадають всі поставки будь-яких партій товару, що здійснюються в період дії цього договору, навіть при відсутності в товаросупровідних документах посилання на цей договір (п. 1.4 договору).

Відповідно до пунктів 2.1 2.4 договору ціна товару визначається виходячи з умов передачі товару (поставки) ЕХW - склад продавця м. Черкаси, вул. Сурікова, 9/7 відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс-2020", якщо інше не встановлено в додатках до цього договору. Поставка кожної партії товару здійснюється за цінами вказаними в видаткових накладних та рахунках - фактурах на оплату. Вартість тари, пакування та маркування товару внесена у його ціну. Ціна договору визначається загальною вартістю фактично переданого за цим договором товарі.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленого в рахунку-фактурі, не пізніше, ніж за 1 (один) робочий день до дати передачі товару, але в будь-якому випадку не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з дня виставлення продавцем рахунку на оплату, якщо інше встановлено додатками до цього договору. У випадку не оплати покупцем рахунку на оплату протягом зазначеного строку, продавець має право відмовитися від поставки партії товару визначеного, в рахунку-фактурі до цього договору, при цьому продавець звільняється від будь-якої відповідальності пов`язаної з не поставкою такого товару (п. 3.1 договору).

Оплата товару здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, вказаний в п. 14 цього договору. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок продавця (п. 3.2, 3.3 договору).

За пунктом 6.1.4 договору покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною та в порядку, встановленому цим договором.

Право власності на товар, а також усі ризики випадкового пошкодження або загибелі товару переходять до покупця з моменту його передачі на умовах цього договору (п. 7.4 договору).

У випадках невиконання або неналежного виконання зобов`язань за цим договором винна сторона несе відповідальність відповідно до законодавства України (п. 9.1 договору).

За пунктом 9.2 договору у випадку порушення термінів оплати товару, зазначених у п. 3.1 цього договору, покупець на вимогу повинен сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період, за який сплачується пеня), від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, 3% річних та інфляційні.

Штрафні санкції нараховуються за весь період існування заборгованості, строк, визначений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, до цього договору не застосовується (п. 9.5 договору).

Цей договір набуває чинності після його підписання та скріплення печатками сторін з дати, зазначеної в преамбулі на першій сторінці цього договору. Строк дії цього договору встановлений до 31.07.2023 (п. 11.1, 11.2 договору).

Дія цього договору автоматично продовжується на 1 (один) календарний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про інше. Зазначене повідомлення повинно бути направлено зацікавленою стороною не менш, ніж за 30 календарних днів до дати закінчення дії договору. Кількість пролонгацій не обмежується (п. 11.3 договору).

Кожна із сторін має право відмовитись від договору, письмово попередивши про це іншу сторону. В цьому разі договір вважається, розірваним через 30 календарних днів від дати отримання іншою стороною такого повідомлення (п. 11.4 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

За приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним у судовому порядку.

Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір № МО 295 від 06.07.2023 був чинним протягом спірного періоду.

На виконання умов договору № МО 295 від 06.07.2023 ТОВ "Мюллер оил ГМБХ" поставило відповідачу товар на загальну суму 508 620,00грн, що підтверджується видатковими накладними:

№ 2400197 від 22.02.2024 на суму 190 732,50грн (а.с. 6 на звороті);

№ 2400231 від 29.02.2024 на суму 317 887,50грн (а.с. 6).

Видаткові накладні містять посилання на договір № МО 295 від 06.07.2023, електронні підписи сторін.

Як зазначив позивач, рахунки на оплату товару було виставлено відповідно до дати видаткових накладних.

В обумовлений договором строк відповідач оплату поставленого товару не провів.

У червні 2024 року позивач направив на адресу відповідача вимогу за вих.№ 04/06/24 від 04 червня 2024 року про сплату заборгованості за отриманий товар у семиденний строк у розмірі 508 620,00грн (а.с. 7).

Після отримання вимоги відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 80 000,00грн: 21.06.2024 20 000,00грн; 24.07.2024 60 000,00грн, що відображено в акті звіряння взаємних розрахунків (а.с. 11).

Залишок несплаченої суми становить 428 620,00грн (508 620,00грн 80 000,00грн).

Позивач посилається на те, що ним належним чином виконано зобов`язання, поставлено узгоджений товар, натомість відповідач взяті на себе зобов`язання з повної оплати не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про стягнення основного боргу у розмірі 428 620,00грн, пені у розмірі 83 299,84грн, втрат від інфляції у розмірі 25 865,52грн, що і стало причиною виникнення спору.

Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору поставки, строк його дії, умови поставки, факт поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини першої ст. 193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цім Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною першою ст. 692 ЦК України унормовано, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Пунктом 3.1 договору визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленого в рахунку-фактурі, не пізніше, ніж за 1 (один) робочий день до дати передачі товару, але в будь-якому випадку не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з дня виставлення продавцем рахунку на оплату, якщо інше встановлено додатками до цього договору.

З огляду на положення спірного договору строк оплати товару, поставленого позивачем відповідачу, поставка якого підтверджується зазначеними вище видатковими накладними, є таким, що настав 29.02.2024 та 07.03.2024.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 428 620,00грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

За наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 428 620,00грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтями 216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не своєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Як зазначено в частині першій ст. 230 та частині шостій ст. 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини другої ст. 343 ГК України та ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

В пункті 9.2 визначено, що у випадку порушення термінів оплати товару, зазначених у п. 3.1 цього договору, покупець на вимогу повинен сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період, за який сплачується пеня), від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, 3% річних та інфляційні.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В пункті 9.5 договору сторони визначили, що штрафні санкції нараховуються за весь період існування заборгованості, строк, визначений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, до цього договору не застосовується.

Позивач нарахував та просить стягнути пеню у розмірі 83 299,84грн за загальний період з 06.02.2024 до 23.10.2024 (а.с. 12).

Перевіркою правильності нарахування пені за кожною видатковою накладною окремо судом встановлено, що позивачем невірно визначено період прострочки виконання зобов`язання.

Так, на суму боргу 190 732,50грн підлягає нарахуванню та стягненню пеня за період прострочки з 01.03.2024 до 20.06.2024 (112дн) у розмірі 16 379,02грн;

на суму боргу 170 732,50грн (190 732,50грн - 20 000,00грн, які сплачено 21.06.2024) підлягає нарахуванню та стягненню пеня за період прострочки з 21.06.2024 до 23.07.2024 (33дн) у розмірі 4 002,42грн;

на суму боргу 110 732,50грн (170 732,50грн - 60 000,00грн, які сплачено 24.07.2024) підлягає нарахуванню та стягненню пеня за період прострочки з 24.07.2024 до 23.10.2024 (92дн) у розмірі 7 236,94грн;

на суму боргу 317 887,50грн підлягає нарахуванню та стягненню пеня за період прострочки з 08.03.2024 до 23.10.2024 (230дн) у розмірі 53 702,14грн.

Вимога про стягнення з відповідача пені задовольняється судом частково у розмірі 81 320,52грн, в решті заявлених вимог про стягнення пені (1 979,32грн) слід відмовити.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зробила наступні висновки.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Суд звертає увагу, що розмір заявлених нарахувань (пені, інфляційних втрат у загальному розмірі 109 165,36грн) складає 25,46% суми основного боргу.

Враховуючи приписи статті 551 Цивільного кодексу України, господарський суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 30% від розміру, яка підлягає до стягнення.

Відтак, розмір пені, що підлягає до стягнення становить 56 924,36грн (81 320,52грн - 30%).

Враховуючи дотримання балансу інтересів сторін, суд зазначає про неможливість зменшення розміру пені більше, ніж на 30%. Порушення строків оплати мало місце і відповідач не навів обґрунтування наявності обставин, які б суттєво перешкоджали здійснити своєчасну оплату у визначений договором строк. Умови договору, в тому числі порядок та строк оплати, були відповідачу відомі, і відповідач міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути цих нарахувань, або суттєво зменшити їх. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати за період лютий вересень 2024 року у розмірі 25 865,52грн (а.с. 12).

Здійснюючи перевірку розрахунків інфляційних втрат, суд враховує формулу, наведену в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100грн = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Окрім того, індекс споживчих цін має заокруглюватися до десяткового числа після коми (саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України, про що зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 червня 2020 року у справі № 905/21/19).

Сума інфляційних втрат складає:

на суму боргу 190 732,50грн * 103,5% (індекс інфляції за березень червень 2024 року) = 197 408,14грн 190 732,50грн = 6 675,64грн;

на суму боргу 170 732,50грн * 100,0% (індекс інфляції за липень 2024 року) = 170 732,50грн 170 732,50грн = 0грн;

на суму боргу 110 732,50грн * 102,1% (індекс інфляції за серпень - вересень 2024 року) = 113 057,88грн 110 732,50грн = 2 325,38грн;

на суму боргу 317 887,50грн * 105,7% (індекс інфляції за березень - вересень 2024 року) = 336 007,09грн 317 887,50грн = 18 119,59грн

Відтак, за розрахунком суду втрати від інфляції становлять 27 120,61грн. Позивач просить стягнути втрати від інфляції у розмірі 25 865,52грн, що є його правом.

При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, стягненню з відповідача підлягає основний борг у розмірі 428 620,00грн, пеня у розмірі 56 924,36грн (з урахуванням зменшення на 30%), втрати від інфляції у розмірі 25 865,52грн, а всього 511 409,88грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд враховує таке.

Відповідно до частини четвертої ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед яких витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура (ст. 1312 Конституції України).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ст. 126 ГПК України).

Практична реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, у частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

- попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

- визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

- розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

01червня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мюллер оил ГМБХ" (клієнт, позивач) та Адвокатом Чуприною Оленою Валеріївною (виконавець, адвокат) укладено договір №01/06 про надання юридичних послуг (правничої допомоги) (а.с. 13).

За умовами пункту 1.1 договору виконавець бере на себе зобов`язання надавати юридичні послуги по стягненню дебіторської заборгованості по договору № МО 295 від 06.07.23 укладеним між замовником та ТОВ "Мотус Авто" код ЄДРПОУ 40492288 (вивчення матеріалів справи, надання консультацій, складення вимог, претензій. супровідних листів, договорів про розстрочення погашення заборгованості, тощо) та представляти його інтереси в судах усіх інстанцій.

Виконавець надає необхідну юридичну допомогу, відповідно до вимог законодавства України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість, яких надана Верховною Радою України (п. 2.1.1 договору).

Виконавець зобов`язується надавати правову допомогу шляхом: усного та письмового консультування; складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій та заперечень на позовні заяви; надання послуг щодо захисту інтересів замовника в органах судової влади; виконувати інші дії за погодженням з замовником (п. 2.1.2 договору).

Сторони підтверджують, що обчислення винагороди (гонорару) виконавцю здійснено за домовленістю сторін та обґрунтовані за розміром, що відповідає вимогам зазначеним в Правилах адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року, ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також статям 627, 632, 901, 903 Цивільного кодексу України (п. 3.1 договору).

Про виконані роботи та повний розрахунок сторони складають відповідний акт приймання-передачі робіт (та/або звіт), який підписується уповноваженими представниками сторін. Вартість наданих послуг визначається в акті приймання-передачі, підписанням даного акту сторони засвідчують факт надання послуг виконавцем та прийняття їх замовником (п. 3.2 договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до: закриття провадження; закінчення останнього судового провадження з перегляду судових рішень; використання всіх національних засобів правового захисту (п. 5.1 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печаткою без зауважень та заперечень до нього.

23 жовтня 2024 року між Адвокатом Чуприною Оленою Валеріївною та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мюллер оил ГМБХ" (клієнт) складено та підписано Акт №1 приймання - передачі наданих послуг до договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) №01/06 від 10.06.2024 (а.с. 14).

Виконавцем надані, а замовником прийняті наступні послуги: висновки інформаційного характеру відносно стану дебіторської заборгованості по умовам договору №МО 295 укладеним між замовником та ТОВ "Мотус авто"; юридичний супровід (аналітика, розроблення судових стратегій захисту прав підприємства); складення вимоги про оплату від 04 червня 2024 року (відправлення у відповідності до процесуального законодавства); складення проекту договору про погашення заборгованості у відповідності до узгоджених намірів сторін; підтвердженням виконання наданих послуг є звіти в електронних носіях; складення позовної заяви від 23.10.2024; формування додатків до позовної заяви; супровід надсилання стороні позовної заяви з додатками; розрахунок штрафних санкцій за період заборгованості; супровід листування зі стороною.

Враховуючи обсяг наданих послуг (роботи), загальну суму заборгованості, враховуючи складність справи та співмірність витраченого адвокатом часу за надані послуги, узгоджена сторонами винагорода виконавця склала: 60 000,00грн.

Гонорар успіху, по факту винесення позитивного рішення господарського суду згідно позовної заяви по стягненню суми заборгованості з штрафними санкціями складає додатково 30 000,00грн.

Доказів оплати позивачем послуг, наданих йому адвокатом у межах вказаного договору, на момент розгляду справи не надано.

Втім, за змістом пункту 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначений висновок відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Доказом повноважень адвоката на представництво інтересів позивача у справі є: договір №01/06 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 01.06.2024; ордер серії СА №1105958 від 23.10.2024 (а.с. 13, 30). Статус адвоката Чуприни Олени Валеріївни підтверджується Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК №001082 від 15.02.2019 (а.с. 15).

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 60 000,00грн.

За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).

Адвокатський гонорар може існувати у двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (постанова Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

У разі відсутності у тексті договору умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, які надаються адвокатом, суди, залежно від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (постанова Касаційного господарського суду від 09.12.2021 у справі №922/3812/19).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст.123 ГПК України).

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною першою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див. також, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За частиною п`ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач заперечення проти заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу не надав.

У постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, що склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Отже, суд вправі покласти на сторону лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Господарський суд, розподіляючи витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Мюллер оил ГМБХ", дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Процесуальні документи, наявні у справі, підтверджують надання правової допомоги позивачу у цій справі адвокатом Чуприною О.В.

Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; відсутність складних розрахунків в позовній заяві; ціною позову (основний борг виник за двома накладними), та значенням справи для сторони, враховуючи незначну кількість виготовлених під час розгляду справи представником позивача документів та їх зміст (до позовної заяви додано всього 7 додатків), розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, наявність усталеної судової практики щодо розгляду спорів про стягнення заборгованості за договором поставки та те, що ця справа не є складною для адвокатів, які за своїм правовим статусом мають достатню правову кваліфікацію, господарський суд вважає, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яка є обґрунтованою у цій справі складає 6 000,00грн. Зазначена сума і підлягає розподілу.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).

Оскільки за результатом розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 5 977,92грн (535 806,04грн * 6 000,00грн/ 537 785,36грн).

Щодо розподілу витрат по сплаті судового збору.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3028,00грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову становить 537 785,36грн, отже, сума судового збору за подання даного позову складала 8 066,78грн (537 785,36грн * 1,5%).

Разом з тим, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 8 966,78грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1112688 від 21.11.2024. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою (а.с. 20, 24).

За приписами частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Цією статтею унормовано підстави повернення судового збору, зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 900,00грн (8 966,78грн 8 066,78грн), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.

Суд не вирішує питання повернення надмірно сплаченої суми судового збору під час прийняття рішення у справі, оскільки клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету не надходило.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що позовні вимоги задоволено судом частково, судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 8 037,09грн (535 806,04грн * 8 066,78грн/ 537 785,36грн).

При цьому суд враховує, що судовий збір у разі зменшення розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Мюллер оил ГМБХ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотус Авто" про стягнення 537 785,36грн - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотус Авто" (ідентифікаційний код 40492288; вул. Люблянська, буд. 12, м. Дніпро, 49022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мюллер оил ГМБХ" (ідентифікаційний код 40029019; вул. Поправки Юрія, буд. 4/39, м. Київ, 02094) основний борг у розмірі 428 620,00грн (чотириста двадцять вісім тисяч шістсот двадцять гривень 00коп.), пеню у розмірі 56 924,36грн (п`ятдесят шість тисяч дев`ятсот двадцять чотири гривні 36коп.), втрати від інфляції у розмірі 25 865,52грн (двадцять п`ять тисяч вісімсот шістдесят п`ять гривень 52коп.), витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 977,92грн (п`ять тисяч дев`ятсот сімдесят сім гривень 92коп.) та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 8 037,09грн (вісім тисяч тридцять сім гривень 09коп.), видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення підписано 27.01.2025

Суддя Н.М. Євстигнеєва