Рішення

від 27.01.2025 по справі 910/11528/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2025Справа № 910/11528/24

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (Україна, 04070, м. Київ, Боричів узвіз, буд. 8; ідентифікаційний код: 26199714)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Какос" (Україна, 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 11; ідентифікаційний код: 39616401)

про стягнення 16 724,41 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Какос" (далі - відповідач) про стягнення 16724,41 грн, з яких 7997,76 грн заборгованості, 1356,27 грн пені, 1199,68 грн штрафу, 4895,22 грн інфляційних втрат та 1275,48 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 1972/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва від 07.09.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана сторонам до їхніх електронних кабінетів 25.09.2024. Відповідно до повідомлення про доставлення процесуальних документів до електронного кабінету особи, 26.09.2024 судом отримано інформацію про доставку ухвали про відкриття провадження у справі в електронний кабінет відповідача.

Пунктом 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

За приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 24.09.2024 про відкриття провадження у справі № 910/11528/24 була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 26.09.2024.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.05.2015 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (далі - підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Какос" (далі - розповсюджувач) було укладено Договір №1972/13 на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва (далі - Договір).

У відповідності до п. 1.1 Договору, на підставі відповідного наказу робочого органу про встановлення пріоритету на місце (-я) для розміщення рекламного (-них) засобу (-ів), дозволу (-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого (-их) на підставі розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів) (далі - РЗ), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування в м. Києві, затвердженого розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.09.2010 №767, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок), а розповсюджувач зобов`язується користуватися наданим йому правом тимчасового користування у відповідності до умов цього Договору, Порядку, інших норм чинного законодавства України, що встановлюють вимоги до розміщення РЗ, своєчасно та згідно з умовами цього Договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов`язки за цим Договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Відповідно до п. 3.1 Договору адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення РЗ, на які за розповсюджувачем встановлено пріоритет. Адресна програма на пріоритет має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які встановлено пріоритет, відомості про розповсюджувача, дату та строк дії пріоритету, відомості про базовий тариф.

Згідно з п. 3.2 Договору адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ. Адресна програма на право тимчасового користування має відображати перелік місць для розміщення РЗ, на які розповсюджувачу надано дозволи на розміщення РЗ, вид РЗ, дату початку та закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, а також відомості про базовий тариф, що відповідає виду РЗ та визначається згідно відповідного розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Підставою для формування та внесення змін до адресних програм та цього Договору і відповідні рішення робочого органу Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), прийняті у випадках та в порядку, встановлених чинним законодавством (п. 3.5 Договору).

Пунктом 3.6 Договору передбачено, що адресні програми є невід`ємною частиною цього Договору. У разі внесення змін до відповідної адресної програми, підприємство оформлює адресну програму у новій редакції або зміни до відповідної адресної програми. Розповсюджувач зобов`язаний підписати відповідну адресну програму, зміни до неї, що оформлюються підприємством на підставі встановлених пріоритетів, наданих розповсюджувачу дозволів, внесення змін до дозволів або скасування відповідних пріоритетів та дозволів, протягом трьох робочих днів з моменту встановлення відповідних пріоритетів, надання чи скасування дозволів на розміщення зовнішньої реклами чи внесення відповідних змін.

У пункті 5.1 Договору вказано, що розповсюджувач має право:

5.1.1 користуватися місцем для розміщення РЗ;

5.1.2 розміщувати зовнішню рекламу на певний строк та у певному місці, у відповідності до наданого дозволу;

5.1.3 на надання рівноцінного місця для розміщення РЗ, у разі зміни містобудівної ситуації, проведення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування РЗ, які зумовлюють необхідність зміни місця розташування РЗ розповсюджувача.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що розповсюджувач зобов`язаний:

5.2.3 не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету;

5.2.4 своєчасно та у повному обсязі вносити на поточний рахунок підприємства плату за право тимчасового користування.

За умовами пункту 6.2 Договору розмір плати за право тимчасового користування встановлюється Виконавчим органом Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та нараховується підприємством відповідно до вимог Порядку та умов цього Договору.

Згідно з п. 6.7 Договору розрахунковим періодом надання права тимчасового користування та нарахування плати за право тимчасового користування є календарний місяць.

Плата за право тимчасового користування нараховується підприємством щомісячно та перераховується розповсюджувачем зовнішньої реклами не пізніше п`ятого числа місяця, наступного за звітним, виключно на поточний рахунок підприємства, в розмірах, зазначених підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача зовнішньої реклами від здійснення плати за право тимчасового користування (п. 6.8 Договору).

Відповідно до п. 6.9 Договору, Акт приймання-передачі до договору, із наведеним в ньому розрахунком плати за право тимчасового користування, підтверджує факт надання права тимчасового користування у відповідному розрахунковому періоді.

Пунктом 6.10 Договору встановлено, що плата визначається за такою формулою: Рп = S* Бт*kз*kд, де Рп - розмір плати (у гривнях за місяць); S - площа рекламного засобу (в кв.м.); Бт - базовий тариф, що відповідає виду РЗ та визначається на підставі відповідного розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kз - зональний коефіцієнт, що враховує територіальну прив`язку РЗ, яка визначається відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); kд - додатковий коригуючий коефіцієнт, що враховує особливості розміщення РЗ, визначається згідно з відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), застосовується на підставі актів обстеження місць розміщення РЗ та застосовується строком на один місяць, після чого проводиться повторне обстеження.

Договір вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу. Припинення пріоритету або дозволу щодо окремого місця для розміщення РЗ, у разі наявності у розповсюджувача інших діючих пріоритетів та/або дозволів не тягне за собою припинення цього Договору в цілому (п. 8.1 Договору).

На підставі Розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2016 №790 "Про надання дозволів на розміщення зовнішньої реклами" відповідачу видано дозволи №50199-15 і №50200-15.

Сторонами було погоджено, зокрема, адресну програму на право тимчасового користування №3 від 29.09.2016, яка діяла у спірний період (плата за місяць - 1 666,20 грн без ПДВ, період дії пріоритету - 31.08.2016 - 30.08.2021).

Позивач зазначає, що у відповідача наявна заборгованість в розмірі 7 997,76 грн по оплаті нарахованої за Договором за період з 13.03.2019 по 14.06.2019 плати за користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направляв відповідачу претензії-вимоги № 196-2954/КР від 02.12.2020 та № 196-1891/КР від 22.06.2021.

Докази вручення відповідачу зазначених претензій-вимог, як і докази їх розгляду останнім у матеріалах справи відсутні.

З огляду на те, що відповідач не здійснив в повному обсязі оплату за право тимчасового користування місцями розміщення РЗ, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 7997,76 грн заборгованості, 1356,27 грн пені, 1199,68 грн штрафу, 4895,22 грн інфляційних втрат та 1275,48 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі № 914/4127/21.

За визначенням, наведеним у п. 9 ст. 1 Закону України "Про рекламу", зовнішня реклама - це реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про рекламу").

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067 затверджено Типові правила розміщення зовнішньої реклами, які регулюють відносини, що виникають у зв`язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами (далі - Правила).

Згідно з п. 2 Правил місце розташування рекламного засобу - це площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надається розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою); спеціальні конструкції - це тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об`ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами.

Зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на розміщення зовнішньої реклами здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності". Справляння плати за видачу зазначених дозволів виконавчими органами сільських, селищних, міських рад забороняється (п. 3 Правил).

Відповідно до п. 4 Правил на територіях, будинках і спорудах зовнішня реклама розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб) з урахуванням архітектурних, функціонально-планувальних, історико-культурних чинників, типології елементів місцевого середовища та з додержанням правил благоустрою територій населених пунктів.

За змістом пунктів 24, 32 Правил виданий у встановленому порядку дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами та виконання робіт, пов`язаних з розташуванням рекламного засобу. Плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою).

Порядок внесення плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, визначено в Порядку розміщення зовнішньої реклами в місті Києві, затвердженого Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 05.02.2019 № 207 (далі - Порядок).

Відповідно до підп. 2.11.1 п. 2.11 Порядку підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення РЗ (далі - плата) та внесення розповсюджувачем зовнішньої реклами відповідної плати є розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про надання (продовження) дозволу та укладений договір на право тимчасового користування місцем.

Згідно з підпунктами 2.11.2, 2.11.3 пункту 2.11 Порядку плата зараховується до бюджету міста Києва в порядку, встановленому Київською міською радою. Розмір плати та порядок її нарахування визначається виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією).

Разом із тим, передача в оренду майна, яке є комунальною власністю, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання такого майна, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна". Особливість таких відносин полягає у відповідній процедурі передачі такого майна в оренду, характерних ознаках об`єкта оренди, проведенні обов`язкової оцінки об`єкта оренди за відповідною методикою, відповідності договору оренди в частині істотних умов (у тому числі орендної плати, встановленої за відповідною методикою) типовому договору оренди певного майна, визначенні орендаря на конкурсних засадах та інше.

Аналіз наведених норм матеріального права та умов договору, укладеного сторонами у справі, яка розглядається, дає підстави для висновку, що відносини, які виникають з тимчасового користування місцем розташування рекламних засобів не мають ознак, притаманних відносинам у сфері оренди комунального майна, оскільки розміщення зовнішньої реклами проводиться за окремою процедурою, відмінною від процедури передачі в оренду комунального майна, на підставі дозволів, що надаються виконавчим комітетом відповідних рад у порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України; договір на тимчасове користування такими місцями укладається без проведення конкурсів, а сам об`єкт - місця розташування рекламних засобів - площа зовнішньої поверхні будівлі або споруди, елемента вуличного обладнання тощо - не входить до переліку об`єктів оренди, визначеного у статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 905/542/15 та від 26.04.2017 у справі № 905/544/15).

При цьому, відносини у сфері розміщення зовнішньої реклами регулюються спеціальними нормами Закону України "Про рекламу", постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" від 29.12.2013 № 2067, а питання щодо правових наслідків порушення зобов`язання та відповідальності за його порушення унормовано загальними положеннями цивільного законодавства та умовами самого договору і не потребує субсидіарного застосування норм про оренду майна в цій частині.

З урахуванням наведеного, суд, проаналізувавши зміст Договору, дійшов висновку про те, що спірні правовідносини регулюються спеціальним законодавством в сфері рекламної діяльності в Україні, а також загальними положеннями Цивільного кодексу України про зобов`язання (Глави 47 - 51 Цивільного кодексу України) та про договір (Глави 52 - 53 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що згідно з п. 1 Адресної програми № 3, що є невід`ємною частиною Договору, відповідачу надано право тимчасового користування місцем, що перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва, для розміщення рекламних засобів за адресою: Печерський район, вул. Шота Руставелі, 10.

У цьому ж пункті наведено номери дозволів - №50199-15 та №50200-15, дати початку (31.08.2016) та закінчення (30.08.2021) строку його дії, тип (вид) рекламних засобів - кронштейн на фасаді будинку (будівлі), споруді та рекламна вивіска на будинку (будівлі), споруді, а також розмір плати за місяць - 1 666,20 грн без ПДВ (106,20 грн та 1 560,00 грн відповідно).

Відповідно до п. 2 Адресної програми №3 підприємство зобов`язується нараховувати плату за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів, а розповсюджувач зобов`язується оплатити виставлені підприємством рахунки у повному обсязі.

Пунктом 3 Адресної програми встановлено, що права та обов`язки, передбачені її умовами, застосовуються до сторін починаючи з дати видання розпорядження про надання дозволу.

Згідно з п. 32 Правил плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування, а місцем, що перебуває у державній або приватній власності, - на договірних засадах з його власником або уповноваженим ним органом (особою). При цьому площа місця розташування рекламного засобу визначається як сума площі горизонтальної проекції рекламного засобу на це місце та прилеглої ділянки завширшки 0,5 метра за периметром горизонтальної проекції цього засобу. Для неназемного та недахового рекламного засобу площа місця дорівнює площі вертикальної проекції цього засобу на уявну паралельну їй площину.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з підп. 5.2.3 п. 5.2 Договору розповсюджувач зобов`язаний не пізніше 25-го числа поточного місяця отримувати та сплачувати рахунки за право тимчасового користування місцем, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

При цьому, відповідно до п. 6.8 Договору факт неотримання рахунку не звільняє розповсюджувача від здійснення плати.

Умовами Адресної програми №3 визначено сумарний розмір плати за право тимчасового користування місцем - 1 666,20 грн без ПДВ.

Суд встановив, що для оплати тимчасового користування місцем позивачем були сформовані рахунки №189070 від 13.03.2019 на суму 1999,44 грн з ПДВ, №191442 від 15.04.2019 на суму 1999,44 грн з ПДВ, №193692 від 15.05.2019 на суму 1999,44 грн з ПДВ, №196058 від 14.06.2019 на суму 1999,44 грн з ПДВ.

Відтак, приймаючи до уваги умови Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доказів сплати боргу відповідачем не надано.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 7 997,76 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1356,27 грн пені, 1199,68 грн штрафу, 4895,22 грн інфляційних втрат та 1275,48 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми; у разі нерозміщення розповсюджувачем соціальної реклами - штраф у розмірі 500 гривень за кожний день затримки розміщення соціальної реклами.

Відповідно до п. 7.3 Договору підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше і (одного) місяця - штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків простроченої суми.

Строк позовної давності стягнення штрафних санкцій за цим договором складає три роки та нараховуються протягом всього строку позовної давності (п. 7.7 Договору).

Оскільки невиконання грошових зобов`язань відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені та штрафу, нарахованих на підставі п. 7.2 та п. 7.3 Договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою.

Наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Судом також встановлено, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання на понад 1 календарний місяць, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 15% від простроченої суми.

Отже обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача є штраф в розмірі 1199,68 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що позивачем не було враховано приписів статті 253 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тобто позивач нараховує 3% річних на останній день виконання зобов`язання (на дату, до якої відповідач мав оплатити плату за право і у разі такої оплати вважалось би, що відповідачем належним чином виконано свої зобов`язання).

Виходячи зі змісту зазначеної норми законодавства, початком для нарахування 3% річних за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних не є арифметично вірним. Між тим, розраховані позивачем розміри інфляційних втрат та 3% річних не перевищують розмірів, розрахованого судом.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість у розмірі 7997,76 грн, пеня в розмірі 1356,27 грн, штраф у розмірі 1199,68 грн, інфляційні втрати в розмірі 4895,22 грн та 3% річних у розмірі 1275,48 грн.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Какос" (Україна, 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 11; ідентифікаційний код: 39616401) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (Україна, 04070, м. Київ, Боричів узвіз, буд. 8; ідентифікаційний код: 26199714) заборгованість у розмірі 7997 (сім тисяч дев`ятсот дев`яносто сім) грн 76 коп., пеню в розмірі 1356 (одна тисяча триста п`ятдесят шість) грн 27 коп., штраф у розмірі 1199 (одна тисяча сто дев`яносто дев`ять) грн 68 коп., інфляційні втрати в розмірі 4895 (чотири тисячі вісімсот дев`яносто п`ять) грн 22 коп., 3% річних у розмірі 1275 (одна тисяча двісті сімдесят п`ять) грн 48 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 27.01.2025

Суддя О.В. Нечай