Рішення

від 27.01.2025 по справі 910/13704/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2025Справа № 910/13704/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дель Мар»

до Фізичної особи - підприємця Галушка Анатолія Анатолійовича

про стягнення 58 000,00 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Дель Мар» (далі - позивач, ТОВ «Компанія Дель Мар») звернулося до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовом до Фізичної особи - підприємця Галушка Анатолія Анатолійовича (далі - відповідач, ФОП Галушка А.А.) про стягнення 58 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами у спрощеній формі договору поставки в частині поставки позивачу товару належної якості, у зв`язку з чим позивач просить повернути сплачені за такий товар грошові кошти.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/13704/24 та справу передано на розгляд судді Смирнової Ю.М.

Ухвалою суду від 12.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом 20 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Також вказаною ухвалою попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (частина друга ст. 178 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною п`ятою ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята ст. 242 ГПК України).

Нормами частини четвертої ст. 89 ЦК України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 12.11.2024 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверт з ухвалою суду від 12.11.2024, який направлявся на адресу ФОП Галушка А.А.: АДРЕСА_1 , був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку Укрпошта з відміткою: «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання» свідчить, що рішення (ухвала) не вручена з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

В той же час, суд враховує, що до повноваження суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 814/1469/17, від 23.06.2020 у справі № 640/740/19 та від 03.08.2022 у справі № 352/54/19.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22 зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (близький за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).

Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 12.11.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

14.12.2024 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла заява, в якій останній просив стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в сумі 10 000,00 грн, з долученням відповідних документів.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

12.07.2024 за усною домоленістю ТОВ «Компанія Дель Мар» було сплачено на рахунок ФОП Галушко А.А. (рахунок одержувача НОМЕР_1 , код одержувача НОМЕР_2 ) грошові кошти у розмірі 58 000,00 грн без ПДВ з призначенням платежу: оплата зг. з рах. 12072024-138 від 12.07.2024, що підтверджується копією платіжної інструкції № 2876 від 12.07.2024.

20.07.2024 ФОП Галушко А.А. було поставлено, а ТОВ «Компанія Дель Мар» отримано товар: зарядну станцію EcoFlow DELTA Max 2000 (2016 Вт*год) в кількості 1 шт. на суму 58 000,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною 200072024-138 від 20.07.2024, копія якої наявна в матеріали справи.

Однак, як зазначає позивач, після отримання вказаного товару ТОВ «Компанія Дель Мар» не мало змоги його використовувати за призначенням внаслідок несправності придбаного пристрою, у зв`язку з чим 30.07.2024 ТОВ «Компанія Дель Мар» було повернуто, а ФОП Галушко А.А. отримано товар: зарядна станція EcoFlow DELTA Max 2000 (2016 Вт*год) в кількості 1 шт. на суму 58 000,00 грн із позначкою «прийнято з зв`язку з несправністю», що підтверджується накладною про поверненням постачальнику № 1 від 30.07.2024, копія якого також є в матеріалах справи.

03.10.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 03-10/2024-1 від 03.10.2024, в якій, зважаючи на непропорційні (надмірні) витрати часу на усунення недоліків (більш ніж два місяці), які, на його думку, не можна усунути та/або усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, повідомив про відмову від договору відповідно до частини 2 ст. 678 ЦК України та вимагав від ФОП Галушко А.А. повернення сплаченої за товар грошових коштів у сумі 58 000,00 грн у семиденний строк від дня пред`явлення даної вимоги.

В якості доказів надсилання вказаної вимоги були надані копії опису вкладення у цінний лист 6101200015390 від 03.10.2024, накладної Укрпошта № 6101200015390 від 03.10.2024 та фіскального чеку від 03.10.2024.

Вимога позивача, як свідчать матеріали справи, залишена відповідачем без відповіді та реагування, сплачені позивачем грошові кошти за товар неналежної якості відповідач не повернув, доказів поставки товару у робочому стані в матеріалах справи відсутні, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Пунктом 1 частини другої ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Позивач посилається на виникнення господарських відносин з відповідачем на підставі договору поставки, укладеного між сторонами у спрощений спосіб шляхом оплати позивачем товару на підставі усної домовленості сторін (рахунку) та поставку вказаного товару відповідачем.

Частиною другою ст. 184 ГК України передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Положеннями ст. 181 ГК України передбачено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (п. 1 частини першої ст. 208 ЦК України).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (частина перша ст. 639 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина друга ст. 640 ЦК України).

За приписами частини першої ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини першої ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (частина друга ст. 642 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 16.05.2018 по справі № 910/1163/17 роз`яснив, що схвалення може відбутися як і в формі мовчазної згоди, так і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину.

Як зазначалось, ТОВ «Компанія Дель Мар» було сплачено на рахунок ФОП Галушко А.А. (рахунок одержувача НОМЕР_1 , код одержувача НОМЕР_2 ) грошові кошти у розмірі 58 000,00 грн без ПДВ з призначенням платежу: оплата зг. з рах. 12072024-138 від 12.07.2024, що підтверджується копією платіжної інструкції № 2876 від 12.07.2024.

В матеріали справи наданий рахунок № 12072024-138 від 12.07.2024 на суму 58 000,00 грн на оплату товару: зарядна станція EcoFlow DELTA Max 2000 (2016 Вт*год) в кількості 1 шт. (рахунок ФОП Галушко А.А.: НОМЕР_1 , код НОМЕР_2 ), однак вказаний рахунок не має підпису ФОП Галушко А.А.

Проте, ФОП Галушко А.А. було виконано продаж (поставлено), а ТОВ «Компанія Дель Мар» отримано товар: зарядна станція EcoFlow DELTA Max 2000 (2016 Вт*год) в кількості 1 шт. на суму 58 000,00 грн, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною 200072024-138 від 20.07.2024, копія якої надана в матеріали справи.

Надана видаткова накладна 200072024-138 від 20.07.2024 відповідає вимогам щодо оформлення первинних документів, викладених у п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Зазначене підтверджує схвалення сторонами своїми діями укладення договору купівлі-продажу (поставки) товару.

Відповідно до частини першої ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина шоста ст. 265 ГК України).

Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою ст. 673 ЦК України передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети (частина друга ст. 673 ЦК України).

За приписами частини першої ст. 675 ЦК України, товар, який продавець передає або зобов`язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.

Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк) (частина друга ст. 675 ЦК України).

Таким чином, гарантійний строк експлуатації (гарантії щодо якості товар) є додатковими зобов`язаннями/гарантіями продавця/виробника щодо якості товару під час його експлуатації споживачем/покупцем. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 911/1249/22.

Положеннями п. 2 частини першої ст. 678 ЦК України передбачено, що покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред`явлені до продавця або виготовлювача товару (частина третя ст. 678 ЦК України).

Частиною першою ст. 679 ЦК України передбачено, що продавець відповідає за недоліки товару, якщо покупець доведе, що вони виникли до передання товару покупцеві або з причин, які існували до цього моменту. Якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили (частина друга ст. 679 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі № 906/1228/22 звертав увагу, що відповідно до сталої та послідовної позиції Верховного Суду (щодо застосування положень частини другої статті 679 ЦК України) у випадку встановлення недоліків товару, на який надана гарантія щодо якості (встановлено гарантійний строк експлуатації), існує презумпція вини постачальника (виробника). У такому випадку для звільнення себе від відповідальності саме постачальник (виробник) повинен довести, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 910/18335/20, від 13.12.2019 у справі № 904/5002/18, від 30.09.2020 у справі № 927/787/19.

Згідно гарантійного талону на пристрій EcoFlow DELTA Max 2000 (артикул ДАЕВZ5KF1188726), дата покупки - 20.07.2024, термін дії гарантії 20.07.2025, гарантія є дійсною до зазначеної дати за умови нормального використання/експлуатації продукту згідно інструкцією та за наявності даного гарантійного талону; записи про технічне обслуговування « 30.07.2024 проблеми з заряд?».

Відтак, саме відповідач має довести, що несправність зарядної станції виникла внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу (товару), проте жодних доказів порушення позивачем правил користування чи зберігання зарядної станції матеріали справи не містять.

30.07.2024 ТОВ «Компанія Дель Мар» було повернуто, а ФОП Галушко А.А. отримано товар: зарядка станція EcoFlow DELTA Max 2000 (2016 Вт*год) в кількості 1 шт. на суму 58 000,00 грн із позначкою «прийнято з зв`язку з несправністю», що підтверджується накладною на повернення постачальнику № 1 від 30.07.2024, копія якого надана в матеріали справи.

Частиною другою ст. 678 ЦК України передбачено, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з`явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Тлумачення п. 1 частини другої ст. 678 ЦК України свідчить, що у разі істотного порушення вимог щодо якості товару покупець має право вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми лише за умови, якщо він відмовився від договору. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі 164/882/15-Ц та від 17.12.2020 у справі № 904/1598/18.

Як зазначалось, позивач звернувся до відповідача з вимогою № 03-10/2024-1 від 03.10.2024 про відмову від договору відповідно до частини другої ст. 678 ЦК України та повернення сплаченої за товар грошової суми в розмірі 58 000,00 грн у семиденний строк від дня пред`явлення даної вимоги, оскільки виявлені недоліки (несправність пристрою) не можна усунути та/або усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу.

Згідно з частиною першою ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина друга ст. 530 ЦК України).

Згідно інформації з офіціального сайту «Укрпошта» https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html щодо відстеження трекінгу № 6101200015390, поштове відправлення прибуло до відділення відповідача 07.10.2024 та підприємством зв`язку 21.10.2024 зазначено про неможливість вручення поштового відправлення № 6101200015390 відповідачу та повернення останнього позивачу через: закінчення встановленого терміну зберігання.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач з 30 липня 2024 року (дата поверненням постачальнику зарядної станції) фактично не міг користуватися поставленим обладнанням у зв`язку з його несправністю та необхідністю проведення відповідачем гарантійного ремонту (недоліків, усунення яких пов`язане з непропорційними витратами або затратами часу), обґрунтованим є висновок про істотність порушення вимог щодо якості обладнання

Відповідно, існують підстави для звернення до постачальника з вимогою про повернення сплачених грошових коштів за такий товар.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази заміни відповідачем несправного обладнання чи повернення позивачу відповідної суми грошових коштів, сплачених за неякісний товар, в силу приписів ст.ст. 530, 693 ЦК України, з урахуванням положень пп. 1.7. п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», відповідач зобов`язаний був повернути позивачу сплачені ним кошти до 28.10.2024 включно (21.10.2024 день пред`явлення вимоги + 7 днів).

Проте, вказана вимога про відмову від договору відповідно до частини другої ст. 678 ЦК України та повернення сплаченої за неякісний товар грошової суми в розмірі 58 000,00 грн залишена відповідачем без відповіді та належного виконання. Доказів повернення позивачу суми сплаченої ним у розмірі 58 000,00 грн матеріали справи не містять. Доводи позивача та надані на їх підтвердження докази відповідачем не спростовані.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 58 000,00 грн, сплачених за поставку товару, який повернутий відповідачу та прийнятий останнім у зв`язку з несправністю, є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідачем не спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката в сумі 10 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 частини третьої ст. 123 ГПК України).

Частиною першою ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частина друга ст. 161 ГПК України).

У позовній заяві було зазначено, що на день подачі даної позовної заяви сума сплаченого судового збору, яку сплатив позивач, дорівнює 3 028,00 грн. Також позивачем сплачено 5 000,00 грн за правничу допомогу. Таким чином на теперішній час позивач поніс судових витрат на загальну суму 8 028,00 грн. Позивач очікує понести додаткові судові витрати під час розгляду даної справи, пов`язані з оплатою витрат на професійну правничу допомогу, про що буде подано додаткові документи.

Згідно із частинами першою та другою ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма ст. 129 ГПК України).

Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядку.

Відповідно до п. 4 частини першої ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною першою ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина третя ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано, зокрема, Договір № 02-1/2024-1 про надання правової допомоги від 02.10.2024 (далі - Договір про надання правової допомоги), укладений між ТОВ «Компанія Дель Мар» (далі - клієнт) та адвокатським бюро «Олександра Шипіцина» (далі - бюро), відповідно до умов якого, бюро зобов`язується надати клієнту правову допомогу, пов`язану з будь-якими питаннями, які виникають у клієнта, у тому числі пов`язані з досудовим та/чи судовим вирішенням спірних взаємовідносин з третіми особами.

Згідно з п. 2.1. Договору про надання правової допомоги, розмір гонорару, що сплачується клієнтом на користь бюро є конфіденційною інформацією та узгоджується сторонами окремо у додатковій угоді до Договору.

Розділом 3 Договору про надання правової допомоги передбачені обов`язки та права сторін.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. Умови даного Договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов`язковим складанням письмового документу (п. 5.1. та п. 5.2. Договору про надання правової допомоги).

03.10.2024 між клієнтом та бюро було укладено Додаткову угоду № 1 (до договору № 02-1/2024-1 про надання правової допомоги від 02.10.2024) (далі - Додаткова угода № 1), згідно з умовами п. 1 якої, п. 1 Договору доповнено пп. 1.2. в наступній редакції: «Бюро надає клієнтові правову допомогу, пов`язану з підготуванням документів для подання позовної заяви до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами клієнта до фізичної особи-підприємця Галушко Анатолія Анатолійовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ) про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів. Також бюро надає клієнтові іншу правову допомогу під час розгляду справи в Господарському суді міста Києва, зокрема, участь у судових засіданнях, підготування та подання необхідних процесуальних документів, клопотань тощо та інші види правничої допомоги, пов`язані із розглядом справи в даному суді».

Умовами п. 2 Додаткової угоди № 1 передбачено доповнити п. 2 Договору пп. 2.2. наступного змісту: «Розмір гонорару, що сплачується клієнтом на користь Адвоката за правову допомогу, вказану в пункті 1.2. Договору дорівнює 10 000,00 грн».

Згідно з п. 3 Додаткової угоди № 1, сума гонорару, зазначена в пункті 2.2. Договору, є фіксованою та повинна бути сплаченою наступним чином. Аванс в розмірі 5 000,00 грн сплачується протягом трьох робочих днів з дати підписання даної Додаткової угоди. Остаточний розрахунок здійснюється між сторонами в сумі 5 000,00 грн не пізніше трьох робочих днів з дати отримання клієнтом від ФОП Галушко А.А. або інших осіб суми безпідставно отриманих ФОП Галушко А.А. від клієнта коштів, відповідно до платіжної інструкції № 2876 від 12.07.2024 у розмірі 58 000,00 грн.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя ст. 126 ГПК України).

Позивачем був наданий Акт № 1 приймання-передачі виконаних послуг (до договору № 02-1/2024-1 про надання правової допомоги від 02.10.2024) від 10.12.2024, згідно з яким, на виконання умов Договору бюро виконало доручення клієнта в наступних обсягах із затратою такої кількості часу: Аналіз нормативно-правових документів, які регулюють спірні взаємовідносини між клієнтом та ФОП Галушко А.А. (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ) щодо стягнення з останнього безпідставно отриманих грошових коштів - одна година; Аналіз судової практики судів України щодо спірних взаємовідносини між клієнтом та ФОП Галушко А.А. (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ) щодо стягнення з останнього безпідставно отриманих грошових коштів - одна година; Підготовка позовної заяви та доданих до неї документів з подальшим направленням їх на адресу ФОП Галушко А.А. та до Господарського суду міста Києва - три години. Клієнт не має претензій до бюро щодо строків, якості та кількості виконаних послуг, зазначених в пункті 1 даного Акту.

Сторони домовились, що вартість послуг, перелічених в пункті 1 даного Акту, та тих, що бюро виконає до ухвалення Господарським судом міста Києва судового рішення у справі № 910/13704/24 по суті позовних вимог клієнта до ФОП Галушко А.А. (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ; АДРЕСА_2 ) про стягнення з останнього безпідставно отриманих грошових коштів в суді першої інстанції, дорівнює 10 000,00 грн.

Також позивачем надані копії інформаційного повідомлення банку про зарахування коштів № 3002 від 03.10.2024 про оплату витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, ордеру на надання правничої допомоги серії АН № 1550659 від 06.11.2024, ордеру на надання правничої допомоги серії АН № 1525879 від 03.10.2024 та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2698 від 07.11.2007.

Частинами четвертою та п`ятою ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При вирішенні питання покладення на відповідача витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн судом враховано, що справа № 910/13704/24 є справою незначної складності, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; підстави виникнення стягнення спірної суми, а також зміст позовної заяві та долучених до неї документів; відсутність заперечень відповідача щодо заявлених позовних вимог.

При цьому, суд зазначає що за змістом п. 1 частини другої ст. 126, частини восьмої ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18 та додатковій постанові від 13.03.2024 у справі № 910/5724/23).

Перевіривши подані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оцінивши необхідність поданих представником позивача документів в обґрунтування позовних вимог, а також їх зміст, враховуючи специфіку та незначну складність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що співмірними із складністю справи є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно, зазначені витрати суд покладає на відповідача на підставі п. 1 частини четвертої ст. 129 ГПК України.

Також, згідно з п. 2 частини першої ст. 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням позову на відповідача покладаються і витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Галушка Анатолія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дель Мар» (02094, місто Київ, проспект Гагаріна, будинок 14, офіс 32; ідентифікаційний код 39489628) грошові кошти у розмірі 58 000 (п`ятдесят вісім тисяч) грн 00 коп., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М. Смирнова