Рішення

від 24.01.2025 по справі 910/158/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.01.2025Справа № 910/158/24За позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", м. Київ

в особі філії "Овруцьке спеціалізоване лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", Житомирська область, Коростенський район, с. Дубовий Гай

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-2002", м. Київ

про стягнення 1 221 008,52 грн, -

суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явились;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

03.01.2024 року до Господарського суду міста Києва звернулось Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Овруцьке спеціалізоване лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (позивач) з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся-2002" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 858 603,78 грн, суми пені в розмірі 216 415,20 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 107 528,80 грн та суми 3% річних в розмірі 38 460,74 грн, у зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору поставки №08-15/610 від 01.11.2021 року в частині оплати вартості поставленого позивачем товару.

Відповідно до протоколу автоматизовано розподілу судової справи між суддями Господарського суду міста Києва від 03.01.2024 року матеріали справи №910/158/24 передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справ за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.03.2024.

В підготовчому засіданні 05.03.2024 судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 23.04.2024.

16.04.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач вважає підтвердженою сумою боргу 636 000,02 грн. При цьому, у відзиві вказано, що через війну підприємство відповідача зазнало кризи та це вплинуло на фінансову спроможність товариства, у зв`язку з чим відповідач просить розстрочити погашення заборгованості до 31.12.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2024 судом повідомлено сторін про те, що підготовче засідання, яке призначене на 23.04.2024 не відбулося у зв`язку з надходженням сигналу "Повітряна тривога" у м. Києві. Наступне засідання призначено на 25.06.2024.

21.06.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про розстрочення погашення заборгованості до 31.12.2024 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 судом повідомлено сторін про те, що підготовче засідання, яке призначене на 25.06.2024 не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Морозова С,М, у відпустці. Наступне засідання призначено на 20.08.2024.

В підготовчому засіданні 20.08.2024 судом оголошено перерву до 15.10.2024.

07.10.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про проведення засідання без участі його представника.

10.10.2024 до суду від позивача надійшли пояснення з викладом розрахунків позовних вимог.

15.10.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про проведення засідання без участі його представника та ухвалення рішення в підготовчому засіданні, у зв`язку з наявністю заяв відповідача про визнання позову.

Ухвалою від 15.10.2024 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 14.01.2025 року.

У зв`язку з неявкою в судове засідання 14.01.2025 року представників учасників справи, розгляд справи було завершено в порядку письмового провадження, а тому, згідно ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення у даній справі є дата складення його повного тексту.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2021 року між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - виконавець) укладено Договір поставки №08-15/610 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві тарну дощечку, прокладочна рейка, підкладки визначену у п. 1.2. цього Договору (надалі - продукція), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно до п. 5.2. Договору розрахунки за цим Договором між постачальником і покупцем здійснюються у строк 30 календарних днів з моменту передачі продукції у власність покупця.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. цього Договору та закінчується 31.12.2022 року. Якщо будь-яка із сторін за тридцять днів до закінчення строку дії Договору не повідомить іншу сторону про відмову від продовження строку дії, строк дії цього Договору вважається продовжений на новий період такої ж саме тривалості, доки будь-яка із сторін не повідомить іншу про відмову від продовження строку дії Договору. (п.п. 9.1. - 9.3. Договору).

Додатковими угодами №2 від 04.01.2022 року та №3 від 02.05.2022 року сторони погоджували ціну продукції.

На виконання умов вказаного Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 819 363,02 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

- №750 від 23.05.2022 на суму 36 966,79 грн;

- №799 від 26.05.2022 на суму 44 822,15 грн;

- №818 від 21.05.2022 на суму 40 394,72 грн;

- №819 від 31.05.2022 на суму 1 700 495,28 грн.

Видаткові накладні підписані з боку позивача та відповідача, скріплені печатками сторін, а їх належним чином засвідчені копії долучені до матеріалів справи.

Як зазначено позивачем, відповідач оплату отриманого товару провів лише на суму в розмірі 960 759,24 грн (платіжні доручення №№ 940 від 15.11.2022 року на суму 200 000,00 грн, 942 від 16.11.2022 року на суму 200 000,00 грн, 941 від 16.11.2022 року на суму 200 000,00 грн, 943 від 17.11.2022 року на суму 200 000,00 грн та 934 від 18.11.2022 року на суму 160 759,24 грн містяться в матеріалах справи).

У зв`язку з не проведенням повної оплати вартості товару, позивач направив відповідачу претензію №06-01/41 від 27.02.2023 року, щодо сплати наявної заборгованості в розмірі 858 603,78 грн.

Відповіді на вказану претензію позивач від відповідача не отримав.

Враховуючи те, що відповідач за отриманий товар за Договором в повному розмірі не розрахувався, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 858 603,78 грн, суму пені в розмірі 216 415,20 грн, суму 3% річних в розмірі 38 460,74 та суму інфляційних втрат в розмірі 107 528,80 грн.

Заперечуючи частково проти позовних вимог, відповідач вважає підтвердженою сумою боргу 636 000,02 грн. При цьому, у відзиві вказано, що через війну підприємство відповідача зазнало кризи та це вплинуло на фінансову спроможність товариства, у зв`язку з чим відповідач просить розстрочити погашення заборгованості до 31.12.2024 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Нормами ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визначається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Приписами ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, в силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати переданого йому товару, він є таким, що порушив взяті на себе зобов`язання.

Враховуючи, що відповідач свої грошові зобов`язання за укладеним Договором своєчасно та в повному обсязі не виконав, заявлена до стягнення сума відповідачем не сплачена, доказів протилежного матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про те, що позивач правомірно звернувся до суду з заявленими вимогами про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 858 603,78 грн, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, як такі, що є обґрунтованими, доведеними, та відповідачем належним чином не спростованими.

При цьому, суд зазначає, що відповідачем долучено до матеріалів справи аналогічну поданій позивачем видаткову накладну №819 від 31.05.2022 року, але у поданій позивачем видатковій накладній вартість товарів становить 1 700 495,28 грн, а у поданій відповідачем видатковій накладній вартість товарів становить 1 477 891,50 грн.

Так, судом встановлено, що у поданій відповідачем видатковій накладній №819 від 31.05.2022 року на суму 1 477 891,50 грн суми вартості пиломатеріалів не відповідають вартості цих пиломатеріалів, визначених сторонами Додатковою угодою №3 до Договору від 02.05.2022 року, а тому, відповідно, ці суми не підтверджені наданими до справи доказами.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 216 415,20 грн.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Правовий аналіз вказаного, що також викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань може бути застосовано як штраф так і пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов`язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.

Відповідно до п. 7.6. Договору за затримку проведення розрахунків за поставлену продукцію понад термін встановлений п. 5.2. даного Договору покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені та визнано його обґрунтованим, у зв`язку з чим до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 216 415,20 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 38 460,74 грн суми 3% річних та 107 528,80 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 38 460,74 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 107 528,80 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основна сума боргу в розмірі 858 603,78 грн, сума пені в розмірі 216 415,20 грн, сума 3% річних в розмірі 38 460,74 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 107 528,80 грн.

Судовий збір позивача у розмірі 18 315,13 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Також, відповідачем подано клопотання про відстрочення погашення заборгованості до 31.12.2024 року.

В обґрунтування цього клопотання відповідач зазначив про складний період воєнного стану та обставини фінансово-економічного становища товариства.

Відповідно до частини 1 статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Частиною 1 статті 331 ГПК України встановлено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

За частинами 3, 4 статті 331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Тобто, підставою для відстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

При цьому, суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) принципів на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2005 року в справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача про відстрочення погашення заборгованості в даній справі. Окрім того, визначений відповідачем строк погашення (31.12.2024 року) вже настав станом на день винесення рішення судом в межах даної справи.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полісся-2002» (код ЄДРПОУ 32041844, місцезнаходження: 04073, м. Київ, вул. Рилєєва, буд. 12А) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 44768034, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 9а) суму заборгованості в розмірі 858 603,78 (вісімсот п`ятдесят вісім тисяч шістсот три гривни 78 копійок), суму пені в розмірі 216 415,20 грн (двісті шістнадцять тисяч чотириста п`ятнадцять гривень 20 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 107 528,80 грн (сто сім тисяч п`ятсот двадцять вісім гривень 80 копійок), суму 3% річних в розмірі 38 460,74 грн (тридцять вісім тисяч чотириста шістдесят гривень 74 копійки), суму судового збору в розмірі 18 315,13 грн (вісімнадцять тисяч триста п`ятнадцять гривень 13 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ