Рішення

від 27.01.2025 по справі 910/1537/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.01.2025Справа № 910/1537/24Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/1537/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнісев Груп»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Батекс ЮА»

про стягнення 256000,00 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнісев Груп» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Батекс ЮА» (далі - відповідач) про стягнення 256000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 04/12-2023 від 04.12.2023 року не у повному обсязі розрахувався за поставлений товар, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення заборгованість у розмірі 256000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1537/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесені зміни до ряду статей Господарського процесуального кодексу України.

Так, частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» Товариство з обмеженою відповідальністю «Батекс ЮА» не має зареєстрований «Електронний кабінет» в підсистемі «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.02.2024 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01601, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 2, оф. 156.

Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.12.2021 року в справі № 911/3113/20.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав судову кореспонденцію за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частини 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі № 910/1537/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.12.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнісев Груп» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Батекс ЮА» (далі - покупець, відповідач) був укладений договір поставки № 04/12-2023 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у договорі, прийняти та оплатити товар.

Пунктом 1.2 договору визначено, що найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, ціна за одиницю, загальна вартість товару, що підлягає поставці за даним договором, вказуються в специфікації, яка є додатком та невід`ємною частиною цього договору, а також у видаткових накладних до даного договору.

У специфікації № 1 від 04.12.2023 року до договору сторони визначили характеристики та номенклатуру товару, що поставляється за договором - товар горох, кількість товару - 40000,00 кг., загальна вартість товару разом із ПДВ - 320000 (триста двадцять тисяч) грн. 00 коп.

Поставка товару за даним договором здійснюється постачальником окремими партіями. Окремою партією товару за даним договором вважається кількість товару, що зазначена у відповідних видаткових накладних (пункт 1.3 договору).

Умовами пункту 1.4 договору визначено, що загальна кількість товару за даним договором визначається сумарною кількістю партій товарних поставок, які зазначені в накладних (видаткових, товарно-транспортних), оформлених сторонами та фактично прийнятих покупцем від постачальника в період дії даного договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору, перехід права власності на товар та всіх ризиків, пов`язаних з цим товаром відбувається в момент передачі товару, що підтверджується видатковою накладною постачальника підписаною покупцем. Датою передачі є дата оформлення видаткової накладної. Приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість та якість товару, а також відсутність ознак зовнішнього пошкодження або псування товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання товару заявити про це постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості.

Поставка товару здійснюється покупцем шляхом самовивозу товару власними засобами або за допомогою залучених третіх осіб зі складу постачальника, що розташований за адресою: Хмільник, Вінницька область, вул. Привокзальна 75А (пункт 2.2 договору).

За умовами пункту 2.3 договору, поставка товару має бути здійснена протягом 5 (п`яти) днів з дня підписання сторонами даного договору. Конкретна дата відвантаження товару узгоджується сторонами прийнятним для них способом.

Відповідно до пункту 2.4 договору передача товару здійснюється за накладною, що підтверджується підписами уповноважених осіб на накладній.

Приймання-передача товару оформлюється видатковою накладною, яка підписується уповноваженими представниками сторін (пункт 2.7 договору).

У пункті 2.8 договору сторони визначили, що датою поставки товару є дата прийняття товару покупцем, що підтверджується підписом уповноваженого представника покупця в накладній.

Згідно положень пункту 2.9 договору, право власності і ризик випадкової загибелі або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця, з моменту передачі товару покупцю, згідно умов поставки.

Ціни на товар вказуються у видаткових накладних (при цьому будь-яка видаткова накладна, оформлена в період дії цього договору, навіть без посилання на даний договір, вважається виданою на виконання умов даного договору) (пункт 3.1 договору).

Відповідно до пункту 3.2 договору сума цього договору складається із суми вартості партій товарів, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору та вказаних у видаткових накладних. Покупець зобов`язаний зробити оплату за товар у безготівковій формі у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, 20% на момент відвантаження, а решта 80% на протязі 10 (десяти) календарних днів з дня прийняття поставленої партії товару покупцем. Відстрочка оплати вартості товару, надана покупцеві відповідно до умов даного договору, не є комерційним кредитом. Днем оплати товару є день зарахування грошових коштів на банківський поточний рахунок постачальника.

За умовами пункту 3.5 договору, датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, що підтверджується випискою з рахунку. У разі готівкової форми розрахунків, днем оплати за товар вважається день отримання грошових коштів постачальником, що підтверджується прибутковим касовим ордером.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань по даному договору (пункт 9.1 договору).

Відповідно до пункту 9.2 договору зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, які оформлюються додатковою угодою до цього договору.

Сторонами не оспорюється правомірність зазначеного договору, а тому в силу встановленої ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, його положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору в обумовлений в договорі строк ним було відвантажено відповідачу визначений в специфікації № 1 до договору товар належної якості на суму 320000,00 грн та складено видаткову накладну № ЮН-0000035 від 07 грудня 2023 року про поставку товару: горох в кількості 40 т. загальною вартістю 320000,00 грн., в т.ч. ПДВ 53333,33 грн. відповідачу.

Навантаження товару здійснювалося за участі позивача, відповідача та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ілана НВП», на складі якого зберігався товар, за адресою зернового складу, про що було складено акт надання послуг №206 від 08.12.2023 року та рахунок на оплату № 87 від 08.12.2023 року на суму 13613,44 грн.

Згідно договору складського зберігання № 3 від 17 липня 2023 року (далі - договір зберігання) Товариство з обмеженою відповідальністю «Ілана НВП» надає позивачу платні послуги складського зберігання товару, а також супутніх послуг. Товаром за цим договором є зернові та олійні культури (пункт 1.2 договору зберігання).

Відповідно до пункту 1.8 договору зберігання визначено місцезнаходження зернового складу: Вінницька обл., м. Хмільник, вул. Привокзальна, 75-А.

Пунктом 1.9 договору зберігання визначений граничний термін зберігання товару за цим договором - до 31 травня 2024 року і до якого поклажодавець (позивач) зобов`язується забрати все зерно.

За актом надання послуг № 206 від 08 грудня 2023 року ТОВ «Ілана НВП» були надані позивачу послуги навантаження на автомобіль (горох, 3 класу) на загальну суму 13613,44 грн, який підписаний уповноваженими представника (директорами особисто) та скріплений печатками.

Так, згідно товарно-транспортної накладної № 1 від 07 грудня 2023 року за замовленням відповідача позивачем на складі ТОВ «Ілана НВП» за адресою: м. Хмільник, вул. Привокзальна, 75А, був завантажений автомобіль відповідача марки Renault, держ. номер НОМЕР_1 , з причепом держ. номер НОМЕР_2 , горохом жовтим в кількості 22,020 т. (маса нетто). Вказана ТТН № 1 підписана з боку вантажовідправника (позивача), та містить проставлений штамп ТОВ «Ілана НВП» з підписом вагаря про те, що вказаний вище автомобіль був навантажений горохом жовтим в кількості 22,020 т. (маса нетто).

Відповідно до товарно-транспортної накладної № 2 від 07 грудня 2023 року за замовленням відповідача позивачем на складі ТОВ «Ілана НВП» за адресою: м. Хмільник, вул. Привокзальна, 75А, був завантажений автомобіль відповідача марки DAF, держ. номер НОМЕР_3 , з причепом держ. номер НОМЕР_4 , горохом. Вказана ТТН № 2 підписана з боку вантажовідправника (позивача), в той же час з боку вантажоодержувача (відповідача) підпис, що підтверджує прийняття товару, відсутній. Разом з цим на ТТН № 2 проставлений штамп ТОВ «Ілана НВП» з підписом вагаря про те, що вказаний вище автомобіль був навантажений горохом жовтим в кількості 18,020 т. (маса нетто).

При цьому, позивачем була складена та підписана податкова накладна від 07.12.2023 року № 16 щодо поставки позивачем відповідачу гороху у кількість товару 40 т., загальною вартістю 320000 грн., в т. ч. ПДВ - 53333,34 грн, яка згідно квитанції №1 зареєстрована Державною податковою служби України 05.01.2024 року за реєстраційним номером 9363061461.

Відповідач, у свою чергу, у відповідності до пункту 3.2 договору в день відвантаження товару на підставі рахунку-фактури № ЮН-0000043 від 07 грудня 2023 року, виставленого позивачем, сплатив за товар 64000,00 грн, про що свідчить платіжна інструкція № 589 від 07 грудня 2023 року з призначенням платежу: оплата по рахунку № ЮН-0000043 від 07 грудня, у т.ч. ПДВ 20% = 10666,67 грн, втім всупереч умовам договору відповідач ухилився від підписання видаткової накладної та товарно-транспортних накладних.

04.01.2024 року позивач направив відповідачу лист-вимогу № 3/1 від 03.01.2024 року, в якому просив повернути позивачу його екземпляри ТТН накладних, видаткової накладної та акт звірки взаємних розрахунків станом на 03.01.2024 року. Відповідно до опису 2200004711595 позивач направив на адресу відповідача наступні документи: лист-вимогу вих. № 3/1 від 03.01.2024 року; акт звірки; рахунок № ЮН-0000043 від 7.12.2023; видаткову накладну № ЮН-0000035 від 07 грудня 2023; договір поставки № 04/12-2023 від 04.12.2023; специфікацію № 1 від 04.12.2023; акт звірки; видаткову накладну № ЮН-0000035 від 07 грудня 2023.

Також, 04.01.2024 року позивач направив відповідачу лист за вих. № 5 від 03.01.2024 з вимогою оплати коштів за договором протягом семи календарних днів з дати її отримання в сумі 256000,00 грн, втім відповідач оплату не здійснив.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі від 22.02.2024 року в справі № 915/1723/21, від 28.09.2023 року в справі № 910/19206/21, від 28.09.2022 року в справі № 910/1539/21 (910/9303/21) та від 18.05.2021 року в справі №916/2255/18.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 року в справі № 916/2620/20, від 04.12.2019 року в справі № 917/2101/17, від 18.11.2019 року в справі № 902/761/18 та від 23.10.2019 року в справі № 917/1307/18.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») наголошено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2023 року в справі № 910/14817/22, від 05.12.2023 року в справі № 920/659/22, від 01.12.2020 року в справі № 904/1103/20 та від 25.06.2020 року в справі № 924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

У зазначеному аспекті за результатом оцінки наданих доказів, цілком вірогідним є факт належного та повного виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за договором поставки № 04/12-2023 від 04.12.2023 року та, відповідно, прийняття відповідачем узгодженого товару, про що свідчить і часткова оплата здійснена в день відвантаження на підставі виставленого позивачем рахунку та відсутність з боку відповідача будь-яких заперечень щодо неналежного виконання позивачем умов договору.

При цьому, неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема, не підписання покупцем видаткової накладної, товарно-транспортних накладних без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 року в справі № 914/2355/23 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2024 року в справі № 921/515/20, від 28.11.2023 року в справі № 906/1081/22.

Із наявної в матеріалах справи податкової накладної від 07.12.2023 року № 16 та квитанції № 1, поданих позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з відповідачем за спірною видатковою накладною, вбачається, що позивачем було складено та зареєстровано вказану податкову накладну та віднесено суму ПДВ 53 333,34 грн. до своїх податкових зобов`язань. Зміст податкової накладної в повній мірі співвідноситься з даними наведеними у видатковій накладній № ЮН-0000035 від 07 грудня 2023 року на підставі якої, як стверджує позивач, було здійснено поставку відповідачу узгодженого товару.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201, пунктом 187.1 статті 187 ПК України (в редакції чинній на момент здійснення поставки товарів та надання послуг з транспортування) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання товару на користь другої сторони, може бути доказом з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Аналогічний правовий висновок відображений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 року по справі № 910/23097/17.

Відтак, відображення позивачем операцій з постачання товарів у податковій накладній свідчить як про прийняття відповідачем поставленого товару, так і схвалення таких дій за договором, в тому числі шляхом здійснення часткової оплати.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вищевказаної статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що покупець зобов`язаний зробити оплату за товар у безготівковій формі у національній валюті України - гривні, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, 20% на момент відвантаження, а решта 80% на протязі 10 (десяти) календарних днів з дня прийняття поставленої партії товару покупцем.

Втім, як встановлено судом, відповідач своїх зобов`язань за договором в частині оплати отриманого товару у встановлений договором строк в повному обсязі не здійснив.

Тоді як, частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 256000 грн.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються в повному обсязі на відповідача.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

Так, за приписами частини 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надані копії договору про надання правничої допомоги від 30 січня 2024 року (далі - договір про надання правничої допомоги), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнісев Груп» (далі - клієнт), та адвокатом Калачик Наталією Михайлівною (далі - адвокат), додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги, опис виконаних робіт від 02.02.2024 року за договором про надання правничої допомоги, квитанції до прибуткового ордеру від 02.02.2024 року на суму 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень та ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АВ № 1115194 від 02.02.2024 року, виданого на ім`я адвоката Калачик Н.М.

За умовами пункту 1 договору про надання правничої допомоги, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання на представництво та захист його інтересів в порядку та на умовах, визначених цим договором, в усіх судових установах, органах державної влади, правоохоронних органах, інших підприємствах, установах, організаціях, незалежно від форм власності, з усіма правами, які надані законом позивачеві, відповідачеві, третій особі і потерпілому, у тому числі з правом повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову, укладення мирової угоди, оскарження рішення суду, одержання виконавчого листа та пред`явлення його до виконання, з питання супроводження судової справи щодо правовідносин з ТОВ «Батекс ЮА» по поставці гороху жовтого за договором поставки № 04/12-2023, а клієнт зобов`язується оплатити такі послуги.

Пунктом 4.1 договору про надання правничої допомоги визначено, що за надання послуги з правової допомоги клієнт сплачує адвокату плату у формі гонорару. Розмір плати, її сума та порядок внесення визначаються в додатку № 1 до цього договору.

Розрахунки між сторонами проводяться в безготівковій формі на розрахунковий рахунок адвоката або в готівковій за прибутковим касовим ордером (пункт 4.2 договору про надання правничої допомоги).

Згідно додатку № 1 до договору про надання правничої допомоги сторони домовилися, що розмір плати (гонорару) за надання правової допомоги в суді першої інстанції складає 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень (пункт 1). Оплата здійснюється шляхом сплати повної суми протягом трьох робочих днів з дати укладання договору (пункт 2).

Відповідно до пункту 7.1 договору про надання правничої допомоги цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього договору та закінчується після надання виконавцем обумовлених цим договором послуг (пункт 7.2 договору про надання правничої допомоги).

Згідно опису від 02.02.2024 року адвокатом Калачик Н.М. на виконання договору про надання правничої допомоги були виконані наступні роботи: підготовка та подача позовної заяви до суду, супровід справи в суді першої інстанції.

Квитанцією до прибуткового ордеру від 02.02.2024 року підтверджується факт оплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнісев Груп» гонорару в розмірі 15000,00 грн.

Судом встановлено, що Калачик Наталія Михайлівна є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21 та постанові Верховного Суду від 30.01.2024 року у справі № 904/9441/21 наголошено на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 року зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 року в справі № 907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 року в справі № 910/429/21 та від 11.11.2022 року в справі № 909/50/22.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21, від 12.05.2020 року в справі № 904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 року в справі № 922/2666/21.

В той же час, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року в справі № 922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п. 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України).

При цьому, судом враховано, що даний спір відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням договорів регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а предмет доказування у справі охоплює незначну кількість обставин та фактів, які підлягають дослідженню.

За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, користуючись певною можливістю розсуду при розподілі витрат на правничу допомогу суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для обмеження такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат в даній справі та необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 10000,00 грн.

Керуючись статтями 13, 14, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнісев Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Батекс ЮА» про стягнення 256000,00 грн. задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Батекс ЮА» (01601, м. Київ, вул. Мечнікова, буд. 2, оф. 156; ідентифікаційний код 44910077) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнісев Груп» (22060, Вінницька обл., Хмільницький район, с. Великий Митник, вул. Садова, буд. 33; ідентифікаційний код 41175960) основний борг у розмірі 256000 (двісті п`ятдесят шість тисяч) грн 00 коп., судовий збір у розмірі 3840 (три тисячі вісімсот сорок) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2025.

СуддяТ.В. Васильченко