Ухвала

від 27.01.2025 по справі 915/17/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

УХВАЛА

27 січня 2025 року Справа № 915/17/25

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши заяву позивача про забезпечення позову у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Чорноморець» (57453, Миколаївська обл., Березанський р-н, с. Коблеве, просп. Курортний, буд. 39; ідентифікаційний код 43368481)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Горбатюк Тетяни Дмитрівни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

про: визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

10.01.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Чорноморець» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 10.01.2015 (вх. № 324/25) (з додатками), в якій просить суд:

1. Визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: Миколаївська обл., Березанський р., с. Коблеве, проспект Курортний, будинок 39 Б, видане Горбатюк Тетяні Дмитрівні Виконавчим комітетом Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області 21.12.2011 року.

2. Усунути перешкоди у здійсненні ТОВ «Пансіонат Чорноморець» права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4820982200:09:000:0201 шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна - Торгівельно-розважального комплексу, розташованого за адресою: Миколаївська обл., Березанський р., с. Коблеве, проспект Курортний, будинок 39 Б за рахунок Відповідача.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 06.12.2019; Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Виконавчим комітетом Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області 21.12.2011; матеріалів справи № 6663 щодо торговельного павільйону, розташованого в с. Коблеве, проспект Курортний 39-Б; результатів здійснення комплексних інженерно-геодезичних вишукувань; Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок приватному підприємцю Горбатюк Тетяні Дмитрівні в довгострокову оренду терміном на 49 років для комерційного використання під розміщення торгівельного павільйону з літнім майданчиком із земель Очаківського ДЛМГ в зоні відпочинку «Коблеве» в межах території Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області 2004 року; Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки приватному підприємцю Горбатюк Тетяні Дмитрівні для комерційного використання під розміщення існуючого торгівельного павільйону з літнім майданчиком (зона відпочинку «Коблеве», пр-т Курортний 39-Б) в межах території Коблевської сільської ради Березанського району Миколаївської області 2007 року; висновку експерта № 1 від 30.12.2024; вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Чорноморець» № 02/01-25 від 02.01.2025 з доказами її направлення відповідачу; застосування норм статей 316, 317, 376, 391 Цивільного кодексу України, статей 152, 212 Земельного кодексу України, статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»; та мотивовані, зокрема, тим, що відповідач самовільно звів на земельній ділянці позивача об`єкт самочинного будівництва - Торгівельно-розважальний комплекс (який складається з основної будівлі літ.: А, загальною площею 177,87 кв. м., літ. Б загальною площею - 18,8 кв. м.), зареєстрований за адресою: село Коблеве, проспект Курортний, 39 Б. При цьому, цей комплекс було збудовано відповідачем на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Ухвалою суду від 15.01.2025 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/17/25 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 13 лютого 2025 року о 12:00; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

24.01.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Чорноморець» надійшла заява б/н від 23.01.2025 (вх. № 1103/25) про забезпечення позову, в якій позивач просить суд накласти арешт на Торгівельно-розважальний комплекс, розташований за адресою: Миколаївська обл., Березанський р., с. Коблеве, проспект Курортний, будинок 39 Б.

За правилами ч. 1, 3-4 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

За результатами дослідження поданої заяви, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також не вбачає наявності виняткового випадку для призначення розгляду даної заяви у судовому засіданні з викликом сторін.

Розглянувши подану заяву відповідно до приписів § 1 глави 5 та глави 10 Розділу І ГПК України, суд дійшов висновків про її задоволення, виходячи з такого:

Відповідно до приписів ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, позаяк це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).

Відповідно до приписів ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Виходячи з прохальної частини позову, його предметом виступають вимоги позивача до відповідача про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності останнього на нерухоме майно, та про усунення позивачу перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна.

Отже, предметом позову є вимоги немайнового характеру.

Тому у цій справі має досліджуватися обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, а також питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Заявник в обґрунтування заяви про забезпечення позову зазначає, зокрема, таке:

Відповідно до Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.01.2025 року за Горбатюк Т.Д. зареєстровано право власності на Торгівельно-розважальний комплекс, розташований за адресою: Миколаївська обл., Березанський р., с. Коблеве, проспект Курортний, будинок 39 Б .

Наразі Горбатюк Т.Д. , як власник самочинно збудованого об`єкту нерухомості - Торговельно-розважального павільйону, може розпорядитись ним на власний розсуд, у зв`язку з чим існує очевидна небезпека відчуження цього об`єкта, що фактично призведе до неможливості реального поновлення інтересів Позивача, а також ускладнить або унеможливить виконання рішення суду. З положень статті 182 ЦК України, частини 4 статті 3, частини 1 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» вбачається, що у разі реєстрації речового права на майно з ним можуть вчинятись будь-які дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення права власності. При вчиненні нотаріально засвідчених правочинів, до яких віднесено договори купівлі-продажу, реєстрація переходу права власності відбувається невідкладно після завершення нотаріальної дії (статті 209, 367, 577, 657, 719, 732, 1031 ЦК України). Отже, сам факт реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись нерухомим майном, здійснити його відчуження, поділ, що у подальшому призведе до зміни об`єкту позову та може істотно ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду. Наявність у Відповідача правомочностей власника на об`єкт нерухомого майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним нерухомим майном на користь інших осіб. Невжиття вказаних заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити в разі задоволення позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких Позивач звернувся до суду, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення. З огляду на викладене, у даному випадку у Позивача наявні достатні підстави вважати, що у разі невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне нерухоме майно, виконання рішення, постановленого за вказаним позовом, буде унеможливлено, оскільки власник та володілець вказаного спірного нерухомого майна має реальні можливості здійснити його розпорядження. У такому випадку поновлення інтересів Позивача потребуватиме нового звернення до суду за захистом порушеного права, що суперечить положенням статті 136 ГПК України в частині необхідності забезпечення позову з метою досягнення ефективного захисту порушених інтересів позивача.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, рішення, яким суд забезпечує позов, як ефективний засіб юридичного захисту повинне бути реальним (тобто таким, яке забезпечує дієвий правовий захист від свавілля контрагента) та своєчасним.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що пункт 1 статті 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини», заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».

Згідно зі ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

У провадженні з розгляду заяви про забезпечення позову суд позбавлений можливості встановлювати законність і обґрунтованість дій відповідачів, позаяк такий предмет розгляду належить здійснювати в порядку позовного провадження. Сутність забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії покликана захистити заявника від неправомірних дій осіб, якщо крім усього такі дії носять непередбачувані, швидкі та невідворотні елементи. Таким чином, у цьому провадженні суд встановлює обґрунтованість заходів забезпечення з урахуванням розумності та адекватності вимог заявника, його доводів, відповідності наведених в приписах підстав із положеннями закону.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Разом із тим, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є доведення підстав та подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

За правилами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У відповідності з ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів сторонніх осіб.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення особою дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення особи від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При цьому, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст.137 ГПК України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена постанові від 23.10.2019 у справі №927/432/19).

Обранням належного, відповідно до предмета спору заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Суд наголошує, що заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою ним в ухвалі від 20.08.2018 у справі № 917/1390/17.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Питання задоволення заяви про застосування заходів забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку окремо, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок про те, що невжиття таких заходів матиме наслідки, визначені у ч. 2 ст. 136 ГПК України.

Звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову у даній справі, позивачем зазначено, зокрема, про те, що збудувавши у 2011 році та отримавши свідоцтво про власності на Торгівельно-розважальний комплекс площею 177,87 кв. м, ФОП Горбатюк Т.Д. усвідомлювала (не могла не усвідомлювати), що вона збудувала майже половину (42,55%) Торгівельно-розважального комплексу на земельній ділянці Пансіонату Чорноморець, без отримання на це згоди власника землі; достовірно знаючи, що в неї є право лише на зведення торгівельного павільйону площею 20 кв.м., уникаючи установленого законодавством порядку отримання дозволу на будівництво, прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту, ФОП Горбатюк Т.Д. незаконно збудувала нежитлову будівлю - Торгівельно-розважальний комплекс площею 177,87 кв. м, та набула право власності на нього.

Вказане, на переконання позивача, свідчить про вільну можливість у будь-який час вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єкта нерухомості, що може призвести до необхідності заміни відповідачів у справі, зміни виду судочинства та затягування вирішення спору по суті.

З урахування вищевикладеного суд зауважує, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).

Судом також взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.09.2020 по справі № 753/22860/17 про те, що невжиття власником об`єкту нерухомого майна активних дій, які могли би підтвердити його намір відчужити такий об`єкт не спростовують висновки про наявність у особи, яка є одноособовим власником можливості вільно розпорядитись об`єктом нерухомості, якщо не вжити заходів забезпечення позову.

При цьому сам факт наявності права власності на спірний об`єкт нерухомості - Торговельно-розважальний павільйон вже свідчить про реальну можливість власника вільно розпоряджатись належним йому нерухомим майном.

Суд також враховує посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у п.п. 5.17, 5.18, 5.19 постанови від 06.12.2023 у справі № 917/805/23 щодо відсутності обов`язку у позивача доводити належними та допустимими доказами наявність обставин, які свідчать, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Так, Верховний Суд зазначає, що можливість відповідача в будь-який момент відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Виходячи з наведеного, співмірними та справедливими в даному випадку суд вважає заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на спірне нерухоме, оскільки наявність у відповідача правомочностей власника такого майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним об`єктом на користь третіх осіб.

Наведене може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду, у зв`язку з чим суд вважає обґрунтованим припущення позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно може ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, по захист яких останній звернувся до суду.

При цьому суд вбачає наявний зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову (накладення арешту на нерухоме майно) та предметом позовних вимог (визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності відповідача на нерухоме майно, та про усунення позивачу перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна); співмірність вказаних заходів забезпечення позову і предмету позову.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що вищевказані заходи забезпечення позову відповідають статтям 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, а також вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.

Крім того, вжиття вказаних заходів забезпечення даного позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівності сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди заявнику.

Варто також зауважити, що обрані заходи забезпечення позову не призведуть до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки відповідне майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Суд наголошує, що заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті та спрямовані на збереження існуючого становища до розгляду спору по суті (збереження спірного об`єкта у відповідному правовому статусі) з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову. Враховуючи характер спору, обрані позивачем заходи забезпечення є співрозмірними до позовних вимог та фактичних обставин господарської діяльності сторін.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача про те, що застосування заходів зустрічного забезпечення, виходячи із наведених заявником обставин у даній справі, станом на даний час не є доцільним.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Отже, з огляду на вищевказані норми та наведені обставини у сукупності, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Чорноморець» б/н від 23.01.2025 (вх. № 1103/25) про забезпечення позову, виходячи з характеру обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення заяви.

Відповідно до ч. 8 ст. 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

За приписами ч. 1, 2, 4 ст. 144 ГПК України ухвала господарського суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Крім того, суд зауважує, що питання розподілу судових витрат вирішується за результатами розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 140, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Чорноморець» б/н від 23.01.2025 (вх. № 1103/25) про забезпечення позову у справі № 915/17/25 задовольнити.

2. Вжити заходи забезпечення позову у справі № 915/17/25, а саме: накласти арешт на Торгівельно-розважальний комплекс, розташований за адресою: Миколаївська обл., Березанський р., с. Коблеве, проспект Курортний, будинок 39 Б.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, тобто 27.01.2025.

4. Ухвала є виконавчим документом та може бути пред`явлена до виконання в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», протягом трьох років.

5. За даною ухвалою:

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Чорноморець» (57453, Миколаївська обл., Березанський р-н, с. Коблеве, просп. Курортний, буд. 39; ідентифікаційний код 43368481)

Боржник: Фізична особа-підприємець Горбатюк Тетяна Дмитрівна ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

Ухвала може бути оскаржена у порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

За змістом ч. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно ч. 4 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Суддя О.Г. Смородінова