Рішення

від 16.01.2025 по справі 916/4165/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4165/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (код ЄДРПОУ 300198001, 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з теплопостачання" (код ЄДРПОУ 33072627, 65039, м. Одеса, просп. Гагаріна, буд. 12-А)

про стягнення 199858,41 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Ольга Пахомова

від відповідача: Ірина Коваль

Позивач Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з теплопостачання" про стягнення 199858,41 грн.

Ухвалою суду від 25.09.2024 позовну заяву Акціонерного товариства "Укртрансгаз" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання та вирішено інші процесуальні питання.

Ухвалою суду від 24.10.2024 відкладено підготовче засідання на 07.11.2024.

07.11.2024 до суду від відповідача надійшла заява про застосування строку позовної давності.

У судовому засіданні 07.11.2024 господарський суд оголосив перерву до 21.11.2024.

21.11.2024 позивачем подано до суду заперечення на заяву відповідча про застосування строку позовної давності.

Ухвалою від 21.11.2024 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, закрито підготовче провадження у справі №916/4165/24 та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 05.12.2024.

Ухвалою від 05.12.2024 відкладено розгляд справи на 19.12.2024.

В судовому засіданні 19.12.2024 оголошено перерву до 16.01.2025.

В судове засідання з`явились представники сторін.

Представник позивача підтримала позовні вимоги та просить їх задовольнити.

Представник відповідача просить застосувати до вимог строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 16.01.2025, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, у період до 01 січня 2020 року Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (позивач) здійснювало господарську діяльність із транспортування природного газу магістральними трубопроводами відповідно до Ліцензії, виданої згідно з постановою НКРЕКП № 211 від 28.02.2013, зі строком дії до 01.01.2020, та виконувало функції Оператора газотранспортної системи (Оператор ГТС), який відповідно до ст. 20 Закону України "Про ринок природного газу" на виключних засадах відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток, включаючи нове будівництво та реконструкцію, газотранспортної системи з метою задоволення очікуваного попиту суб`єктів ринку природного газу на послуги транспортування природного газу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з теплопостачання" (відповідач) є споживачем природного газу в розумінні п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" та водночас є підприємством, що виробляє, транспортує і постачає теплову енергію, надає послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, на якого поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі - Закон № 1730), у відносинах із врегулювання заборгованості за спожитий природний газ.

Як зазначає позивач, відповідач, без поданих постачальником газу номінацій, у лютому 2017 року здійснив відбір природного газу в обсязі 34,596 тис. куб. м для надання послуг теплопостачання іншим суб`єктам (крім бюджетних та населення), на які у нього відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону № 1730, в редакції, яка набрала чинності 29.08.2021, підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які протягом періоду з 1 грудня 2015 року по 31 грудня 2019 року здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без поданих номінацій, зобов`язані протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами компенсувати особі, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, вартість відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами реалізації природного газу категоріям споживачів, визначеними положенням про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затверджених постановами Кабінету Міністрів України на виконання статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", чинних протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів.

Внаслідок здійснення відповідачем у лютому 2017 року відбору природного газу з газотранспортної системи в обсязі 34,596 тис. куб. м для надання послуг теплопостачання іншим суб`єктам (крім бюджетних та населення), без поданих постачальником газу номінацій, на які у відповідача відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, та на підставі частини 2 статті 8 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", у відповідача 29.08.2021 (дата набрання чинності ст. 8 Закону України № 1730) виникли зобов`язання перед позивачем протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами компенсувати (сплатити) 350844,96 грн. вартості відібраних обсягів природного газу.

З метою врегулювання заборгованості відповідача перед позивачем, згідно положень ч.2 ст.8 Закону України №1730, на офіційному сайті АТ "Укртрансгаз" за посиланням https://utg.ua/utg/psg/do-vidoma.html було оприлюднено проект договору про організацію взаєморозрахунків.

Крім того, на адресу відповідача було направлено лист від 26.10.2021 №1001ВИХ-21-7263 про необхідність здійснити компенсацію вартості відібраного без номінацій у лютому 2017 року природного газу в обсязі 34,596 тис. куб. м, власником яких є позивач.

Разом з тим, відповідач не вжив визначених ч. 2 ст.8 Закону України № 1730 заходів із врегулювання зазначеної заборгованості та не здійснив починаючи з 1 жовтня 2021 року оплати рівними частинами вартості відібраних ним обсягів природного газу без номінацій у період з 01.02.2017 по 28.02.2017 та безпідставно не виконав покладені на нього законодавством зобов`язання, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правові засади функціонування ринку природного газу України визначено Законом України "Про ринок природного газу", положення якого застосовуються до правовідносин усіх суб`єктів ринку природного газу, якими є, зокрема, оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, постачальник та споживач.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про ринок природного газу", правову основу ринку природного газу, зокрема, становлять Конституція України, цей Закон, закони України "Про трубопровідний транспорт", "Про природні монополії", "Про нафту і газ", міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.

На відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та послуги з його розподілу і транспортування поширюється дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" № 1730, виконання якого є обов`язковим для суб`єктів ринку природного газу у випадках та в порядку, визначених цим Законом.

Згідно із ст. 11 Закону України "Про ринок природного газу", з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.

Відповідно до підпункту 4 пункту 3 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №758 від 01.10.2015 (далі - Положення №758), на НАК "Нафтогаз України" покладено обов`язок постачати природний газ виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії за цінами, на умовах та у порядку, що визначені пунктами 15-17 цього Положення.

Пунктом 15 Положення № 758 обумовлено, що виробник теплової енергії до 1 квітня 2017 має право придбати природний газ у НАК "Нафтогаз України" для виробництва теплової енергії та/або надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, релігійним організаціям та установам, що фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів, за умови, що такий виробник, на якого станом на 30 вересня 2015 поширювалася дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", виконав обов`язок щодо відкриття рахунків із спеціальним режимом використання.

Відповідно до п. 16 Положення № 758, НАК "Нафтогаз України" у період з 1 травня 2016 по 31 березня 2017 (включно) постачає природний газ виробникам теплової енергії за регульованою ціною (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) з метою надання послуг з опалення та постачання гарячої води установам, що фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів, та населенню в розмірі 4942,00 гривні за 1000 куб. метрів, а для виробництва теплової енергії для релігійних організацій - в розмірі 2471,00 гривня за 1000 куб. метрів.

Згідно із пунктом 17 Положення № 758, постачання природного газу НАК "Нафтогаз України" виробникам теплової енергії здійснюється на підставі договору, що враховує положення примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та з дотриманням принципу недискримінації.

Отже, обов`язок, передбачений підпунктом 4 пункту 3 Положення № 758, покладався на НАК "Нафтогаз України" на період до 1 квітня 2017 виключно для виробництва теплової енергії та/або надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, релігійним організаціям та установам, що фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів, за визначених умов, проте такого обов`язку цим Положенням для виробництва теплової енергії, яка споживається іншими споживачами (крім бюджетних установ/організацій), не визначено.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачені договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами.

За визначенням положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу газотранспортної системи, номінація - заявка замовника послуг транспортування, надана оператору газотранспортної системи стосовно обсягів природного газу, які будуть подані замовником послуг транспортування протягом доби до газотранспортної системи в точках входу та відібрані з газотранспортної системи в точках виходу, у тому числі у розрізі контрагентів (споживачів) замовника та їх точок комерційного обліку (за необхідності).

Відповідно до пунктів 1-2 глави 1 розділу XI Кодексу ГТС, для отримання послуг із транспортування (фізичного транспортування природного газу газотранспортною системою) замовник послуг транспортування подає оператору газотранспортної системи номінації та/або місячну номінацію по точках входу та точках виходу в установленому цим розділом порядку.

Номінація повинна визначати обсяг природного газу по кожній точці входу та виходу (що може бути як фізичною, так і віртуальною), які замовляються замовником послуг транспортування. При цьому, якщо замовником послуг транспортування є постачальник, подана номінація повинна містити планові (замовлені) обсяги постачання природного газу у розрізі його споживачів та їх точок комерційного обліку (за необхідності) з визначенням їх ЕІС-кодів.

Згідно із абзацом 1 пункту 2 глави 2 розділу XI Кодексу ГТС, замовник послуг транспортування має право подати по точці (точках) входу та точці (точках) виходу місячну номінацію на період не більше одного місяця в розрізі кожної доби. Місячна номінація на наступний газовий місяць приймається оператором газотранспортної системи в період з 15 по 20 число місяця (включно), що йде перед газовим місяцем транспортування. Якщо замовник послуг транспортування надає більше ніж одну місячну номінацію по одній і тій самій точці входу/виходу в строк до 20 числа місяця, що йде перед газовим місяцем транспортування, оператор газотранспортної системи розгляне місячну номінацію, яка була одержана останньою.

Як слідує з матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з теплопостачання" (споживач) було укладено договори, за якими постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ для використання відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах договорів.

Так, 25.08.2016 було укладено договір №3705/1617-ТЕ-23. 23.01.2017 та 31.03.2017 сторонами було укладено додаткові угоди №№1 та 2 до означеного договору.

На підставі вказаного договору відповідачу було поставлено 41,720 тис. куб. м газу, що підтверджено підписаним між сторонами Актом приймання-передачі газу від 28.02.2017.

14.09.2016 було укладено договір № 3706/1617-БО-23, до якого 22.09.2016, 28.10.2016, 28.10.2016, 22.11.2016, 30.12.2016, 23.01.2017, 31.03.2017 укладено додаткові угоди №№1-7.

За цим договором відповідачу було поставлено газ в обсязі 25,439 тис. куб. м, що підтверджено підписаним Актом приймання-передачі газу від 28.02.2017.

Також, 31.10.2016 укладено договір № 3948/1617-РО-23 (в редакції додаткових угод від 22.11.2016, 23.01.2017, 24.01.2017, 24.02.2017) для постачання природного газу виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ/організацій).

Відповідно до пунктів 1.2, 5.2, 5.3 договору № 3948/1617-РО-23 від 31.10.2016 та Додаткової угоди № 4, ціна газу для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ/організацій) за 1000 куб. м газу з 01.02.2017 року становить 8451,00 грн. та 1690,20 грн. ПДВ.

Разом з тим, на виконання означеного договору відсутній підписаний Акт приймання-передачі газу за лютий 2017 року, що свідчить про споживання та факт відбору відповідачем природного газу із газотранспортної системи у лютому 2017 року для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами без підписаного постачальником газу акту приймання-передачі.

При цьому, як стверджує позивач, з метою виробництва відповідачем теплової енергії для надання послуг теплопостачання у період лютого 2017 року іншим суб`єктам (крім бюджетних) для споживача природного газу - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з теплопостачання" номінації Оператору газотранспортної системи жодним постачальником природного газу не подавалися.

За приписами ч.1 ст.20 Закону України "Про ринок природного газу", Оператор газотранспортної системи на виключних засадах відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання в належному стані та розвиток, включаючи нове будівництво та реконструкцію, газотранспортної системи з метою задоволення очікуваного попиту суб`єктів ринку природного газу на послуги транспортування природного газу, враховуючи поступовий розвиток ринку природного газу.

Відповідно до ст. 22 Закону України "Про ринок природного газу", а також приписами Кодексу ГТС на позивача, як на суб`єкта, що здійснював функції Оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року, також покладено обов`язок здійснення фізичного балансування, чим є заходи, що вживаються Оператором газотранспортної системи для забезпечення цілісності газотранспортної системи, а саме, необхідного співвідношення обсягів природного газу, що фізично надійшли через точки входу, і обсягів природного газу, фізично відібраного з точок виходу (п. 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС).

АТ "Укртрансгаз" зазначає, що на виконання такого обов`язку позивач у спірний період з метою забезпечення стабільного рівня функціонування газотранспортної системи здійснив безперебійне транспортування природного газу магістральними трубопроводами, зокрема балансування газотранспортної системи в обсягах, необхідних для задоволення очікуваного попиту усіх суб`єктів ринку природного газу, у тому числі відповідача.

Водночас відповідач, без поданих постачальником газу номінацій, здійснив відбір природного газу в лютому 2017 року в обсязі 34,596 тис. куб. м, на які у нього відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів.

Обставини фактичного відбору природного газу без номінацій у період лютого 2017 та відсутність підписаних актів приймання-передачі природного газу з постачальником щодо обсягів 34,596 тис. куб. м підтверджуються:

- Звітом (алокацією) АТ "Одесагаз" про поділ фактичного обсягу (об`єму) природного газу, відібраного з точки виходу АТ "Одесагаз", між замовниками послуг транспортування в розрізі їх контрагентів (споживачів) та Реєстром обсягів природного газу АТ "Одесагаз" за лютий 2017 рік (підтверджується загальний обсяг відбору природного газу, що становить 101,755 тис. куб. метрів). Означені Звіт та Реєстр АТ "Одесагаз" були надані позивачу на виконання обов`язку оператора суміжної системи - оператора ГРМ у відповідності до вимог глави 2, глави 3 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи, а також відповідно до вимог глави 3 розділу IX та глави 3 розділу XІV Кодексу газорозподільних систем.

- наданими АТ "НАК "Нафтогаз України" у відповіді №14/6-540-24 від 12.07.2024 на адвокатський запит позивача:

1) договором № 3706/1617-БО-23 від 14.09.2016 та підписаним Актом приймання-передачі газу від 28.02.2017 в обсязі 25,439 тис. куб. м;

2) договором № 3705/1617-ТЕ-23 від 25.08.2016 та підписаним Актом приймання-передачі газу від 28.02.2017 в обсязі 41,720 тис. куб. м;

3) договором № 3948/1617-РО-23 від 31.10.2016, на виконання якого відсутній підписаний Акт приймання-передачі газу за лютий 2017 року.

- Реєстром реалізації природного газу за прямими договорами Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" теплопостачальним підприємствам у лютому 2017 року (підтверджується постачання природного газу виключно в обсягах 25,439 тис. куб. м за договором № 3706/1617-БО-23 від 14.09.2016 (бюджетні установи/організації), 41,720 тис. куб. м за договором № 3705/1617-ТЕ-23 від 25.08.2016 (населення). Водночас, вказаним Реєстром реалізації НАК "Нафтогаз України" підтверджується відсутність постачання в частині 34,596 тис. куб. м природного газу для надання послуг з опалення та постачання гарячої води, що використаний іншими споживачами (крім бюджетних).

Таким чином, наведеними документами підтверджується загальний обсяг 101,755 тис. куб. м відбору природного газу відповідачем у лютому 2017 року, в тому числі здійснення закупівлі природного газу у постачальника газу - АТ "НАК "Нафтогаз України" в обсягах 67,159 тис. куб. м та відсутність у відповідача підписаних постачальником актів приймання-передачі газу на обсяг 34,596 тис. куб. м.

Так, з метою запровадження комплексу організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення, було прийнято Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" від 03.11.2016 №1730-VIII.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону № 1730, в редакції, яка набрала чинності 29.08.2021, підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які протягом періоду з 1 грудня 2015 року по 31 грудня 2019 року здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без поданих номінацій, зобов`язані протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами компенсувати особі, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, вартість відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами реалізації природного газу категоріям споживачів, визначеними положенням про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затверджених постановами Кабінету Міністрів України на виконання статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", чинних протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів.

19.08.2022 набрала чинності нова редакція частини 2 та доповнено частиною 3 статтю 8 Закону України №1730 (згідно Закону № 2479-IX від 29.07.2022), відповідно до яких: підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води), які протягом періоду з 1 грудня 2015 року по 31 грудня 2019 року здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без поданих постачальником газу номінацій та у яких відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, зобов`язані, незалежно від включення до реєстру, укладення договору реструктуризації та підписання акта звіряння взаєморозрахунків, протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами компенсувати (оплатити) особі, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, вартість, зокрема: відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами реалізації природного газу категоріям споживачів, визначеними положеннями про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України на виконання статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", чинними протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів.

Обсяги природного газу, зазначені в частині другій цієї статті, визначаються як різниця між обсягами фактично спожитого природного газу на підставі алокацій/звітів операторів газорозподільних систем та обсягами поставленого/придбаного природного газу на підставі договорів купівлі-продажу/постачання природного газу та актів приймання-передачі природного газу за відповідний період споживання (ч. 2, ч. 3 ст.8 Закону України №1730 згідно із Законом № 2479-IX від 29.07.2022).

Отже, спірні обсяги 34,596 тис. куб. м у лютому 2017 року визначено як різницю між обсягами фактично спожитого природного газу на підставі алокацій/звітів оператора газорозподільних систем та обсягами поставленого/придбаного природного газу на підставі договорів купівлі-продажу/постачання природного газу та актів приймання-передачі природного газу за відповідний період споживання, що відповідає приписам ч. 3 ст.8 Закону України №1730 (101,755 - 41,720 - 25,439 = 34,596 тис. куб. м).

Таким чином, обсяги 34,596 тис. куб. м природного газу, відповідно до ч. 2, ч. 3 ст.8 Закону №1730, є обсягами природного газу відповідача, що зазначені в частині другій цієї статті, які складаються із різниці між обсягами фактично спожитого ним природного газу на підставі алокацій/звітів операторів газорозподільних систем та обсягами поставленого/ придбаного природного газу на підставі договорів купівлі-продажу/постачання природного газу та актів приймання-передачі природного газу за період споживання у лютому 2017 року, що підлягають компенсації (оплаті) позивачу за вартістю та в строки, встановлені приписами ч. 2 ст. 8 Закону № 1730.

Внаслідок здійснення відповідачем в лютому 2017 року відбору природного газу з газотранспортної системи в обсязі 34,596 тис. куб. м, без поданих постачальником газу номінацій, та на які у відповідача відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, на підставі частини 2 статті 8 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", у відповідача 29.08.2021 виникли зобов`язання протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року щомісяця рівними частинами компенсувати (оплатити) позивачу 350844,96 грн. вартості відібраних обсягів природного газу (34,596 тис. куб. м. х 10141,20 грн. з ПДВ (ціна газу для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими споживачами (крім бюджетних установ/організацій).

Разом з тим, відповідач в порушення зобов`язань, що виникли у нього 29.08.2021 перед позивачем на підставі ч. 2 ст. 8 Закону №1730, не здійснив компенсацію (оплату) вартості відібраних ним обсягів природного газу із газотранспортної системи, протилежного суду не доведено.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону № 1730, відповідач протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, зобов`язаний щомісяця оплачувати позивачу 1/72 частину від суми 350844,96 грн. загальної вартості природного газу в обсязі 34,596 тис. куб. м, що становить по 4872,85 грн. щомісяця.

Оскільки за період починаючи з 01.10.2021 оплати вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу відповідач щомісячними рівними частинами не здійснив, на день подання позову до суду заборгованість відповідача перед позивачем становить 170549,75 грн, що складають 35 із 72 щомісячних рівних частин від 350844,96 грн. загальної вартості відібраного ним без номінацій природного газу в обсязі 34,596 тис. куб. метрів.

За наведеного, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставин наявності у відповідача заборгованості перед позивачем у спірний період у розмірі 170549,75 грн., враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в цій частині є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Окрім основної заборгованості позивач нарахував та заявив до стягнення 21980,89 грн. інфляційних втрат та 7327,77 грн. 3% річних.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами статей 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Нормами ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Так, у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних збитків суд зазначає, що останні здійснено арифметично правильно.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 21980,89 грн. інфляційних втрат та 7327,77 грн. 3% річних є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача суд зазначає наступне.

Так, обґрунтовуючи заяву ТОВ "Компанія з теплопостачання" зазначає, що позивач посилається на ст.8 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", яка набрала чинності 29.08.2021 року.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Відповідач зауважує, що позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, на думку відповідача, Закон, яким було доповнено статтею 8 Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення»", був прийнятий та набрав чинності після лютого 2017 року, отже, ст. 8 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" не може ніяким чином впливати на строки позовної давності.

У зв`язку з означеним відповідач просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог Акціонерного товариства "Укртрансгаз" та у зв`язку із пропуском строку позовної давності відмовити у повному обсязі у задоволенні позову.

Аналізуючи доводи відповідача в цій частині суд зауважує наступне.

Так, закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі "lex ad praeterian non valet" полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1- рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 5 ЦК України визначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства (висновок судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).

Суд враховує, що за вимогами частини першої статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У контексті спірних правовідносин суд зазначає, що внесення змін до законодавства шляхом його доповнення щодо особливостей врегулювання відносин підприємств, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води) на ринку природного газу, свідчить про те, що, по-перше, такі зміни поширюються на правовідносини, які виникли з 01.12.2015 по 31.12.2019, тобто підлягають обов`язковому застосуванню виключно до правовідносин, які виникли до набрання ними законної сили; по-друге, що до їх запровадження, ці відносини не були врегульовані таким чином.

Суд також враховує, що відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь- якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Отже, виходячи із загально-дозвільного принципу, який закріплений у частині першій статті 19 Конституції України, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 8 Закону №1730-VIII у редакції Закону №1639-ІХ та про наявність підстав для задоволення позову, що відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 914/1940/22, ухваленої за результатами розгляду справи у подібних правовідносинах зі спору щодо стягнення вартості відібраного з газотранспортної системи природного газу без поданих постачальником номінацій та 3% річних і інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з простроченням відповідачем своїх грошових зобов`язань, щодо застосування частини другої статті 8 Закону №1730-VIII у редакції Закону №1639-ІХ.

За наведеного суд констатує, що доводи відповідача є необґрунтованими, підстави для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності відсутні.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

З огляду на задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з теплопостачання" (код ЄДРПОУ 33072627, 65039, м. Одеса, просп. Гагаріна, буд. 12-А) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (код ЄДРПОУ 300198001, 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1) - 170549 (сто сімдесят тисяч п`ятсот сорок дев`ять) грн. 75 коп. заборгованості за 35 місяців з оплати вартості відібраних без номінацій у лютому 2017 обсягів природного газу, 7327 (сім тисяч триста двадцять сім) грн. 77 коп. 3% річних, 21980 (двадцять одну тисячу дев`ятсот вісімдесят) грн. 89 коп. інфляційних втрат, 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 27 січня 2025 р.