Рішення

від 27.01.2025 по справі 922/3996/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" січня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3996/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський комбінат гофрокартону" (61172, м. Харків, вул. Роганська, буд. 159) до Приватного підприємства "Харків-Пак" (61001, м. Харків, вул. Юр`ївська, буд. 17) про стягнення 80150,26 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський комбінат гофрокартону" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Приватного підприємства "Харків-Пак" про стягнення 80150,26 грн., з яких: основний борг у розмірі 54157,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 21562,39 грн., 3% річних у розмірі 4430,87 грн. та судові витрати.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за договором поставки №СБ-23 від 20.04.2018, №СБ-210 від 11.02.2021 в частині здійснення повної та своєчасної сплати вартості поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.11.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк у п`ять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

22.11.2024 в системі діловодства Господарського суду Харківської області від позивача зареєстровано клопотання про долучення до матеріалів справи (вх. №29440), разом із доданими до нього документами, яке досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.11.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Беручи до уваги те, що поданий позов за своїми ознаками є малозначним в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи, розгляд справу постановлено здійснювати в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.

Разом з тим, звернуто увагу, що відповідно до положень частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України відповідач зобов`язаний зареєструвати свій електронний кабінет в системі "Електронний суд".

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України від учасників справи на адресу суду не надходило.

Суд зазначає, що 18.10.2023 введено в дію зміни, що внесені в Господарський процесуальний кодекс України Законом України №3200-IX від 29.06.2023 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документам", який набрав чинності 21.07.2023.

Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України усі юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в ЄСІТС або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Враховуючи зазначене, сторони зобов`язані мати зареєстрований Електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Відповідно до пункту 17 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою.

Отже, процесуальним законодавством передбачено два способи належного повідомлення сторони про розгляд справи - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через "Електронний кабінет".

Правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №910/6322/21, від 29.06.2022 у справі №906/184/21.

Беручи до уваги, що станом на дату відкриття провадження у даній справі відповідачем не зареєстровано "Електронний кабінет" в Єдиній судовій інформаційно - телекомунікаційній системі відповідно до положень частини 6 статті 6 та частини 7 статті 42 ГПК України, а тому з метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи, копію ухвали Господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 27.11.2024 було надіслано засобами поштового зв`язку на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яку було повернуто на адресу суду без вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Разом з тим, суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок знайшов своє змістовне відображення у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №908/3468/13, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17 тощо.

Окрім того, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду Харківської області від 27.11.2024 по справі №922/3996/24 була оприлюднена в електронному вигляді в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Отже, матеріали справи свідчать, що учасники справи повідомлені належним чином про розгляд даної справи. Водночас судом було створено всім учасникам справи належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відтак, враховуючи положення статті 248 ГПК України щодо строку розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та вирішення господарського спору по суті.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позовну заяву, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Положеннями частини 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

20.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський комбінат гофрокартону" (далі - позивач, постачальник) та Приватним підприємством "Харків-Пак" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №СБ-23 та 11.02.2021 договір поставки №СБ-210 (далі - договір).

Пунктом 1.1. договору передбачено, що на підставі даного договору і в порядку, передбаченому ним, продавець зобов`язується продати (передати у власність) покупцю, а покупець зобов`язується купити (прийняти у власність) і оплатити на умовах, передбачених даним договором картонно-паперову продукцію (товар).

Згідно пункту 1.2. договору передбачено, що конкретне найменування та асортимент товару, що продається на умовах даного договору визначається у видаткових товарних накладних або у специфікаціях до даного договору.

Умовами пункту 1.3. договору погоджено, що купівля-продаж товару здійснюється окремими партіями. Окрема партія товару оформлюється однією накладною. Найменування, асортимент, ціна та загальна кількість товару в партії товару визначається в накладній та Специфікації до даного договору.

Згідно пункту 2.1. договору передбачено, що товар поставляється партіями в обсягах згідно з видатковими накладними. Під "партією товару" сторони розуміють кількість товару, на яку оформлена одна видаткова накладна.

Пунктом 1.5. договору погоджено, що датою поставки товару вважається дата, вказана на видатковій накладній або на товарно-транспортній накладній.

Згідно пункту 4.4. договору розрахунки за товар здійснюються покупцем на умовах відстрочки платежу в термін 7 к.д. на рахунок постачальника шляхом безготівкового перерахування грошових коштів з дати поставки та надання всіх супровідних документів.

Відповідно до видаткової накладної №15 від 13.01.2022 позивач передав, а відповідач прийняв товар - гофролист 800*1200 (Т21-ГКН, С) у кількості 2800 шт. на суму 37800,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до видаткової накладної №59 від 27.01.2022 позивач передав, а відповідач прийняв товар - гофролист 800*1200 (Т21-ГКН, С) у кількості 2800 шт. на суму 37800,00 грн. з ПДВ.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про належне виконання своїх зобов`язань та поставку відповідачу товар згідно вище вказаних видаткових накладних, який відповідачем прийнято без будь-яких зауважень та підписано видаткові накладні. Разом з тим, позивач зазначає про порушення відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого товару у повному обсязі.

Вказує, що відповідачем здійснено часткову сплату вартості отриманого товару за видатковою накладною №15 від 13.01.2022 на загальну суму 21443,00 грн., а саме згідно платіжних доручень: №1160 від 07.02.2022 на суму 10000,00 грн., з якої 2557,00 грн. було зараховано в рахунок повного погашення боргу, що виник до 13.01.2022, а 7443,00 грн. у рахунок погашення видаткової накладної №15 від 13.01.2022; №1174 від 21.02.2022 на суму 3000,00 грн.; №1306 від 10.11.2203 на суму 2000,00 грн.; №1316 від 11.12.2023 на суму 1000,00 грн.; №1322 від 29.12.2023 на суму 1000,00 грн.; №1252 від 26.05.2023 на суму 2000,00 грн.; №1259 від 08.06.2023 на суму 1000,00 грн.; №1277 від 31.07.2023 на суму 1000,00 грн.; №1284 від 04.09.2023 на суму 1000,00 грн.; №1293 від 02.10.2023 на суму 1000,00 грн.; №1332 від 09.02.2024 на суму 1000,00 грн.

Отже, позивач зазначає, що залишок несплаченої відповідачем заборгованості за видатковою накладною №15 від 13.01.2022 складає 16357,00 грн., про що посилається на банківську виписку від 07.11.2024. При цьому заборгованість відповідача з оплати вартості поставленого товару згідно видаткової накладної №59 від 27.01.2022 на суму 37800,00 грн. залишається не сплаченою. Відтак, позивач резюмує, що з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат заборгованість згідно видаткових накладних №15 від 13.01.2022 та №59 від 27.01.2022 станом на дату звернення з позовом до суду складає 54157,00 грн.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору позивач звернувся засобами поштового зв`язку на адресу відповідача з претензією №1 від 28.08.2024, в якій з викладенням правових та фактичних підстав звернення вимагав сплату наявної заборгованості за поставлений товар, яка залишилася без відповіді та задоволення.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі №909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору. Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Беручи до уваги встановлену статтею 204 ЦК України та неспростовану в межах цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності означеного договору, суд вважає його належною у розумінні статей 11, 509 ЦК України та статей 173, 174 ГК України підставою для виникнення обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення його умов.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно пункту 2.1. договору передбачено, що товар поставляється партіями в обсягах згідно з видатковими накладними. Під "партією товару" сторони розуміють кількість товару, на яку оформлена одна видаткова накладна.

Пунктом 1.5. договору погоджено, що датою поставки товару вважається дата, вказана на видатковій накладній або на товарно-транспортній накладній.

Відповідно до видаткової накладної №15 від 13.01.2022 позивач передав, а відповідач прийняв товар - гофролист 800*1200 (Т21-ГКН, С) у кількості 2800 шт. на суму 37800,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до видаткової накладної №59 від 27.01.2022 позивач передав, а відповідач прийняв товар - гофролист 800*1200 (Т21-ГКН, С) у кількості 2800 шт. на суму 37800,00 грн. з ПДВ.

Вище вказані видаткові накладні містять підписи постачальника та покупця, які скріплено відтисками печаток. При цьому матеріали справи не містять будь-яких заперечень або зауважень відповідача щодо якості, кількості, вартості отриманого від позивача товару відповідно до вказаних видаткових накладних.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено належне виконання позивачем взятих на себе зобов`язань з поставки відповідачу товару згідно видаткових накладних №15 від 13.01.2022 та №59 від 27.01.2022 на загальну суму 75600,00 грн.

В силу приписів статті 691, 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, двосторонній характер господарських відносин між сторонами зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар, і водночас набуває законного права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату у погоджений між сторонами строк.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною 1, 4 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Тобто, однією із основних умов виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання.

Верховний Суд у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц зазначив, що принцип належного виконання зобов`язання полягає в тому, що виконання має бути проведене, зокрема у належний строк (термін).

Згідно пункту 4.4. договору розрахунки за товар здійснюються покупцем на умовах відстрочки платежу в термін 7 к.д. на рахунок постачальника шляхом безготівкового перерахування грошових коштів з дати поставки та надання всіх супровідних документів.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем здійснено лише часткову сплату вартості отриманого товару за видатковою накладною №15 від 13.01.2022 на загальну суму 21443,00 грн., а саме згідно платіжних доручень: №1160 від 07.02.2022 на суму 10000,00 грн., з якої з урахуванням обставин справи та наданих позивачем обґрунтованих пояснень 2557,00 грн. було зараховано в рахунок повного погашення боргу, що виник до 13.01.2022, а 7443,00 грн. у рахунок погашення видаткової накладної №15 від 13.01.2022; №1174 від 21.02.2022 на суму 3000,00 грн.; №1306 від 10.11.2203 на суму 2000,00 грн.; №1316 від 11.12.2023 на суму 1000,00 грн.; №1322 від 29.12.2023 на суму 1000,00 грн.; №1252 від 26.05.2023 на суму 2000,00 грн.; №1259 від 08.06.2023 на суму 1000,00 грн.; №1277 від 31.07.2023 на суму 1000,00 грн.; №1284 від 04.09.2023 на суму 1000,00 грн.; №1293 від 02.10.2023 на суму 1000,00 грн.; №1332 від 09.02.2024 на суму 1000,00 грн. із відповідним призначенням платежу.

Таким чином, залишок несплаченої відповідачем заборгованості за видатковою накладною №15 від 13.01.2022 складає 16357,00 грн., про що також свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки по рахунку. При цьому матеріали справи свідчать, що заборгованість відповідача з оплати вартості поставленого товару згідно видаткової накладної №59 від 27.01.2022 на суму 37800,00 грн. залишається не сплаченою.

Крім того, суд звертається до висновків Верховного Суду у постанові від 10.09.2019 у справі №916/2403/18 та враховує, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи можуть належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 525 ЦК України та частини 7 статті 193 ГК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Нормами частини 1 статті 202 ГК України визначено, що господарське зобов`язання припиняється, окрім іншого виконанням, проведеним належним чином.

Зазначені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані належним чином у встановлені строки. У разі ж коли сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Натомість матеріали справи свідчать, що відповідачем порушено взяті на себе договірні зобов`язання та не здійснено на користь позивача повну оплату вартості отриманого товару, а тому з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат заборгованість згідно видаткових накладних №15 від 13.01.2022 та №59 від 27.01.2022 станом на дату звернення з позовом до суду складає 54157,00 грн.

Враховуючи вищевказані обставини, відсутність у матеріалах справи доказів, які б спростовували наявність заборгованості відповідача перед позивачем, а також доказів, які б свідчили про здійснення остаточного розрахунку за поставлений товар, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 54157,00 грн., є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи, жодним чином не спростованою відповідачем, а тому підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 4430,87 грн. та інфляційних втрат у розмірі 21562,39 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 626 ЦК України).

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).

Суд зазначає, що вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначені частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.

Згідно пункту 8.3. договору сторони дійшли згоди, що у разі порушення покупцем своїх обов`язків в частині своєчасності та/чи повноти оплати поставленого товару/піддонів, покупець у відповідності з ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції.

Слід враховувати, що відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №803/350/17 та у справі №815/4720/16, від 13.06.2018 у справі №815/1298/17, від 14.08.2018 у справі №803/1387/17).

Разом з тим, слід брати до уваги частину 5 статті 254 ЦК України, відповідно до якої, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено з допущенням помилки, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми нарахувань у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру таких нарахувань.

Перевіривши правомірність здійсненого позивачем детального розрахунку 3% річних у розмірі 4430,87 грн. та інфляційних втрат у розмірі 21562,39 грн. за кожною із видаткових накладних суд зазначає, що з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, здійснених відповідачем періодичних часткових оплат основної заборгованості у період часу, що відображений у платіжних інструкціях, а також з огляду на положення законодавства, обґрунтованими та правомірними до стягнення є 3% річних у розмірі 4329,60 грн. та інфляційні втрати у розмірі 21450,03 грн. В задоволенні іншої частини розрахованих та заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд вважає за необхідне відмовити у зв`язку із безпідставністю нарахування.

Водночас суд приймає до уваги, що матеріали справи не містять будь-якого листування претензійного характеру між сторонами щодо часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог, так само як і не містять контррозрахунку позовних вимог.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вказані вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Однак, всупереч вимог наведених статей 13, 74 ГПК України жодних доказів на спростування встановлених обставин справи та часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

З урахуванням наведеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру підлягає сплаті судовий збір - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн.

Отже, за звернення з позовною заявою до суду підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Водночас матеріали справи свідчать, що за звернення з позовною заявою до суду було сплачено судовий збір у розмірі 3149,54 грн. згідно платіжної інструкції №4517 від 06.06.2024, тобто в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а тому розподіл судових витрати зі сплати судового збору в порядку статті 129 ГПК України здійснюється судом з огляду на розмір судового збору, який підлягав сплаті у розмірі 3028,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Харків-Пак" (61001, м. Харків, вул. Юр`ївська, буд. 17, код ЄДРПОУ 30989257) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський комбінат гофрокартону" (61172, м. Харків, вул. Роганська, буд. 159, код ЄДРПОУ 40877157) основний борг у розмірі 54157,00 грн., 3% річних у розмірі 4329,60 грн., інфляційні втрати у розмірі 21450,03 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3019,92 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "27" січня 2025 р.

СуддяГ.І. Сальнікова