Ухвала

від 27.01.2025 по справі 130/179/25

ЖМЕРИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

2/130/620/2025

130/179/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2025 р. м. Жмеринка

Суддя Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області Заярний А.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про визнання, що договір від січня не може бути договором від березня того самого року,

УСТАНОВИВ:

21.01.2025 позивач звернувся до суду з цим позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на постанову Вінницького апеляційного суду від 12.06.2024 по справі №130/257/24. Протягом чотирьох років відповідач у свої відзивах зазначає, що примірник договору від січня 2019 року про постачання електричної енергії є копією укладеного між сторонами договору постачання електричної енергії від березня 2019 року.

Просить суд: Визнати, що договір від січня не може бути примірником договору від березня того самого року, тому що січень йде на два місяці раніше березня.

Як доказ надав копію відзивів та відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ».

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі із відомостей з Єдиного реєстру судових рішень суддя встановив таке.

І. У справі № 130/2553/19 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Вінницяобленерго» (в особі структурної одиниці «Шаргородські електричні мережі»), ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про визнання бездіяльності щодо невиконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» та щодо нарахування суми заборгованості за електропостачання, про визнання певних обставин, про стягнення суми недовідпущеної електроенергії, про зобов`язання вчинити дії, про стягнення моральної шкоди - суд повністю відмовив у задоволенні позовних вимог, прийшовши до висновку про недоведеність позовних вимог в частині визнання протиправною та незаконною бездіяльності відповідачів при невиконанні ними Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови НКРЕКП №312 від 14 березня 2018 року; про визнання відсутності укладеного нового договору між сторонами, відсутності споживання електроенергії споживачем, відсутності сплати рахунків за спожиту електроенергію; про визнання, що згідно з частиною шостою постанови НКРЕКП відношення між сторонами регулюються як до підписання нового договору так і після підписання нового договору старим договором на користування електроенергією від 20 березня 2001 року за №20360553; про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо перерахування споживачу заборгованості електроенергії з жовтня 2019 року; про стягнення з відповідачів суми недовідпущеної електроенергії споживачу згідно квитанцій відповідачів про заборгованість з жовтня 2019 року; про зобов`язання відповідачів встановити електрообладнання споживачу згідно акта від 01 грудня 2010 року (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93809800).

Апеляційний суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, вказав, що раніше ухваленими судовими рішеннями встановлено, що з 1 січня 2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» укладено договір № 20360553 про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для побутових споживачів) шляхом приєднання відповідача до умов публічного договору приєднання, а факт споживання електричної енергії та оплата виставлених рахунків свідчить про приєднання відповідача до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95458626).

ІІ. У справі № 130/893/20 за позовом ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію судом зроблений висновок, що фактичне споживання ОСОБА_1 відповідних обсягів електричної енергії з 1 січня 2019 року та наявність відкритого на його ім`я особового рахунку (пункт 3.2.13 Правил) свідчить про його приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, що був розміщений на офіційному веб-сайті ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ», як з постачальником за регульованим тарифом, шляхом вчинення споживачем дій, що засвідчують його бажання укласти договір, а саме фактом споживання, оплати електричної енергії, відкриття особового рахунку (п.3.2.13 Правил) (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/93512534).

Апеляційний суд, залишаючи вказане рішення в силі, зробив висновок, що чинна редакція Закону України «Про ринок електричної енергії» не встановлює обов`язок ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» надсилати ОСОБА_1 заявуприєднання, а підписання споживачем такої заявиприєднання не є виключною умовою для приєднання до умов Договору постачання універсальних послуг. Здійснивши факт споживання електричної енергії та оплату виставлених рахунків, ОСОБА_1 у належній формі приєднався до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/95331399).

ІІІ. У справі № 130/1858/21 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Вінницяобленерго» в особі структурної одиниці «Жмеринські електричні мережі», ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про порушення прав споживача ОСОБА_1 , зокрема, просив визнати, що згідно з частиною восьмою Акта «Вінницяобленерго» від 23 серпня 2019 року № 296 договір вважається укладеним в разі неповернення споживачем надісланої йому заяви-приєднання відповідачами. У задоволенні позову відмовлено (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100319389).

Апеляційний суд, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, вказав, що доводи позивача про ненадання йому пропозиції з укладення договору на постачання електричної енергії не заслуговують на увагу; фактичні обставини відносин між сторонами у справі свідчать про наявність між ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» та ОСОБА_1 договірних стосунків (Посиалння: ІНФОРМАЦІЯ_1

ІV. У справі № 130/2166/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про порушення прав споживача суд зробив висновок про відсутність порушень зі сторони товариства пункту 3.3 Договору, укладеного між ним та ОСОБА_1 (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100656013).

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції в силі, підтвердив, що позовні вимоги про визнання, що комерційна пропозиція відповідно до вимог пункту 13.9 Договору, вимог ЦК України повинна надсилатися стороні Договору, а не публікуватися на веб-сайті відповідача та порушення відповідачем вимог пункту 3.3 частини 3, пункту 13.9 частини 13 договору, статті 644 ЦК України до задоволення не підлягають (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101897842).

V. У справі № 130/2539/21 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про порушення прав споживача, ОСОБА_1 скаржився на порушення товариством пунктів 13.2 та 13.9 Договору, а також пункту 7.11 ПРРЕЕ, відключивши його від електропостачання. Судом було встановлено, що між сторонами укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, а також наявність у споживача ОСОБА_1 заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію, в зв`язку з чим йому було припинено постачання електроенергії, що не оспорюється сторонами. Порушень прав споживача ОСОБА_1 з боку ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» судом встановлено не було, у позові відмовлено (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/100529667).

Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції в силі з тих підстав, що дійсно з урахування встановлених у справі обставин, зокрема наявності у споживача ОСОБА_1 заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію, визначену судовим рішенням, яке набрало законної сили, відсутності доказів здійснення погашення вказаної заборгованості, апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог у зв`язку з відсутністю в діях відповідача порушення абз. 4 п. 7.11. ПРРЕЕ, оскільки на час відключення позивача від електроживлення, спору щодо порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів не було (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101897838).

VІ. У справі № 130/3245/23 за позовом ОСОБА_1 ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про стягнення моральної шкоди, позивач скаржився, що в залежності від предмета і підстав позову відповідач в судові справи за його позовами надає різні договори, за обман суду просив стягнути 100000 моральної шкоди. Рішення суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Рішення мотивоване тим, що між сторонами укладено договір від 01.01.2019 про постачання електроенергії. Позивачем не доведено протиправність дій чи бездіяльності відповідача ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ», а також причинного зв`язку між його винними діями та завданням позивачу моральної шкоди, яку він оцінив в розмірі 100000 грн (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117578262).

Вінницький апеляційний суд постановою від 17.04.2024 залишив рішення суду першої інстанції в силі з тих підстав, що між сторонами укладено договір про постачання електричної енергії від 01.01.2019. Позивач не довів обставин, на які він посилається як на підставі своїх вимог та не надав належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували факт завдання йому моральної шкоди діями відповідача, а відтак і розмір, що є підставою для відмови у задоволенні позову (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118415945).

VІІ. У справі №130/3412/23 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про відшкодування моральної шкоди, позивач просив на підставі ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за порушення відповідачем глави 53 ЦК України на підставі рішення по справам 130/893/20, заявки на відключення його від постачання електроенергії стягнути з відповідача на користь позивача 500000 грн моральної шкоди. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 14.05.2024 у задоволенні позову відмовлено. Судом встановлено, відповідно до судового наказу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24.06.2021 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Енера Вінниця» заборгованість за спожиту електроенергію в розмірі 17048,88 грн. Відповідно до заявка-приєднання до умов договору ОСОБА_1 надав свою згоду на приєднання до договору. Відповідно до заявки №4486 від 20.03.2021 припинено подачу електроенергії споживачу ОСОБА_1 за особовим рахунком НОМЕР_1 у зв`язку із наявністю заборгованості. Суд веснував, оскільки позивачем не доведено порушення його прав відповідачем, та відповідно не встановлено наявність протиправних дій чи бездіяльності відповідача, тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, яка є похідною (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119285219).

Вінницький апеляційний суд постановою від 03.09.2024 залишив рішення суду першої інстанції в силі з тих підстав, оскільки позивачем не доведено порушення його прав відповідачем, та відповідно не встановлено наявність протиправних дій чи бездіяльності відповідача, тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, яка є похідною (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121394227).

VІІІ. У справі №130/1613/24 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Енера Вінниця» позивач просив визнати порушення ТОВ «Енера-Вінниця» п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України не приховувати докази та подавати достовірні докази в справу 130/2553/19; - визнати, що згідно рішення 130/2553/19 він почав споживати та оплачувати рахунки відповідача з березня 2019 року, тому що на 01.01.2019 будинку з підведеною до нього електроенергією ще не існувало; - визнати, що він не в змозі був доказати факти наявності письмового договору від 02.01.2019, тому що на його письмові звернення до нього від 2019, 2020, 2021 року в порушення умов укладеного договору від 02.01.2019, а саме розділів 7.2;13.3, 13.4 ТОВ «Енера Вінниця» не надавало йому інформацію; - визнати, що у нього відсутня заборгованість за договором від 02.01.2019 та наявність заборгованості за неіснуючим договором від 01.01.2019; - на підставі ст.13.5; 13,6 укладеного договору вважати розірваним договір від 02.01.2019 з дати його укладення.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23.10.2024 в частині позовних вимог справу закрито, а в часті позовних вимог у задоволенні позову відмовлено (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122765197).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 09.01.2025 вирішено рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23.10.2024 в частині закриття провадження в частині позовних вимог змінити, доповнивши мотивувальну частину рішення викладеним у цій постанові. Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23.10.2024 в частині відмови в задоволенні позову змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

Постановляючи своє рішення Вінницький апеляційний суд встановив таке, що рішеннями у справі № 130/2553/19 та у справі № 130/893/20 встановлено, що ОСОБА_1 за об`єктом споживача, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок № НОМЕР_1 , попри те, що ОСОБА_1 до даного часу не уклав договорів про надання послуг з розподілу, він фактично приєднався до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, що був розміщений на офіційному веб-сайті ТОВ «Енера Вінниця», з 01.01.2019. Відтак ця обставина не підлягає доказуванню в силу частини 5 статті 82 ЦПК України.

Будь-якого іншого об`єкта споживання електричної енергії позивач не має. Тому твердження позивача про укладення договору про постачання електричної енергії 02.01.2019, а не 01.01.2019, - є надуманими.

Ставлячи питання про розірвання договору, позивач ОСОБА_1 послався на пункти на підставі ст.13.5, 13.6. Договору.

Примірник Договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, до якого 01.01.2019 фактично приєднався ОСОБА_1 , міститься на (а.с. 16-29).

В пункті 13.5 зазначено, що «за умови відсутності заборгованості та виконання своїх зобов`язань перед Постачальником Споживач має право розірвати цей Договір з урахуванням вимог положень цього Договору без сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації Постачальнику».

Отже, для розірвання Договору на підставі п. 13.5 слід встановити чи відсутня заборгованість споживача перед постачальником послуг. Як встановлено в судовому засіданні апеляційного суду, рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08.12.2020 у справі № 130/893/20, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 03.03.2021, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Енера Вінниця» заборгованість за спожиту електричну енергію в розмірі 29 648 грн 64 к. (а.с.30-32) і на сьогодні це рішення не виконане, тобто існує заборгованість позивача перед відповідачем, тому договір постачання електричної енергії не може бути розірваним (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124314259).

ІХ. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24.04.2024 по справі № 130/257/24 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ», в якому він позовними вимогами зазначив: з`ясувати на судовому засіданні що саме та які умови зазначені у договорі, сторінки якого він надав до позову; відшкодувати шкоду за невиконання відповідачем умов укладеного договору від 02.01.2019, відключення його від постачання електричної енергії, стягнути на користь позивача ОСОБА_1 з відповідача 100 000 грн моральної шкоди (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118746198).

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12.06.2024 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Мотивуючи свою постанову, апеляційний суд вказав, що як вбачається із позовної заяви, вона містить дві позовні вимоги: перша позивач просить з`ясувати на судовому засіданні що саме та які умови зазначені у договорі, сторінки якого він надав до позову; друга за невиконання відповідачем умов укладеного договору від 02 січня 2019 року відключення його від постачання електричної енергії, стягнути на його користь з відповідача 100 000,00 грн моральної шкоди, з тих підстав, що відповідач відключив його будинок від постачання електричної енергії (а. с. 1). При цьому позивач в обґрунтування своїх вимог у позовній заяві зазначив і надав єдиний доказ повідомлення від 07 вересня 2021 року про те, що з 09:00 год 21 вересня 2021 року розпочнуться заходи з припинення розподілу електроенергії до його будинку (а. с. 2).

Обраний позивачем у першій вимозі спосіб захисту є неналежним способом захисту його особистого немайнового права в розумінні статті 16 ЦК України і такий спосіб захисту порушеного права не передбачений законом, тому висновок суду першої інстанції про відмову за таких підстав у задоволенні в цій частині позову відповідає вимогам закону та є правильним.

Щодо другої позовної вимоги, то у позовній заяві позивач не зазначив обставин чи розпочалися, тривали та закінчилися і яким чином, такі заходи, тобто, чи мав місце факт припинення подачі електричної енергії до будинку позивача та якими доказами такий факт підтверджується і такі докази до справи позивачем не додані та у його позовній заяві не зазначені.

Крім цього з урахуванням вимог закону підставою для відповідальності за завдану моральну шкоду фізичній особі є існування протиправних рішень, дій чи бездіяльності особи відповідача у справі.

Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві не зазначив обставин та доказів, які б свідчили про протиправність рішень, дій чи бездіяльності відповідача у справі і таких доказів до справи не надав.

Оскільки позивачем не зазначено і не надано жодних належних, допустимих, достовірних і яких було би достатньо, доказів неправомірності рішень, дій чи бездіяльності відповідача, які б спричинили йому моральну шкоду і саме у такому ним заявленому розмірі, заявлений позов до задоволення не підлягає і до такого правильного висновку прийшов суд першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог (Посилання: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119675891).

Суддя, дослідивши поданий позов приходить до однозначного висновку, що і питання наявності чи відсутності договірних відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ», питання виконання умов договору між сторонами (порушення цих умов з обох сторін), і питання умов надання послуг відповідачем позивачеві на підставі договору про постачання електричної енергії, і питання стягнення з відповідача моральної шкоди за невиконання умов договору постачання електричної енергії, розірвання цього договору були предметом судового розгляду в справах №130/2553/19, № 130/893/20, № 130/1858/21, № 130/2166/21, № 130/2539/21, № 130/3245/23, № 130/3412/23, №130/1613/24 №130/257/24 і саме в цих справах сторони були вправі надавати докази на підтвердження своїх вимог чи заперечень.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі №333/6816/17 звернула увагу на те, що приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. У відкритті провадження за ними слід відмовляти на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, а у разі, якщо провадження було відкрите, закривати його на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України) (пункт 30, 31, 41, 42).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суддя з урахуванням правової позиції Великої палати Верховного Суду дійшов висновку, що поданий у цій справі ОСОБА_1 позов спрямований на створення штучних підстав для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, відтак у відкритті провадження за цим позовом слід відмовити, оскільки спірні правовідносини не є цивільними. Такі відносини виникли з приводу переоцінки доказів, які були предметом розгляду в інших справах, розглянутій в порядку цивільного судочинства №130/2553/19, № 130/893/20, № 130/1858/21, № 130/2166/21, № 130/2539/21, № 130/3245/23, № 130/3412/23, №130/1613/24, №130/257/24. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити існування чи відсутність існування договірних відносин з приводу споживання електроенергії та умови такого споживання, встановлення факту невиконання (не належного виконання) умов договору постачання електричної енергії, протиправність дій чи бездіяльності відповідача ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ», а також завдання позивачу моральної шкоди, тощо ОСОБА_1 мав у згаданих вище цивільних справах на відповідній стадії процесу, а не заявляючи окремий позов після того, як рішення у зазначених справах набрало законної сили після їх перегляду у апеляційному порядку.

Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати фактичні обставини справи поза межами процесу, де ці питання були розглянуті, є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що ці питання мав вирішити суду у цивільному провадженні по справах №130/2553/19, № 130/893/20, № 130/1858/21, №130/2166/21, №130/2539/21, №130/3245/23, №130/3412/23, №130/1613/24, №130/257/24, які були розглянуті як у суді першої інстанції так і в апеляційному порядку, та рішення суду в яких набрали законної сили.

При цьому суд звертає увагу позивача на таке, право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata - остаточні рішення національних судів не мають ставитися під сумнів.

Європейський суд з прав людини вказує, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186, ст. 260 ЦПК України, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» про визнання, що договір від січня не може бути договором від березня того самого року, оскільки його заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду набирає законної сили в прядку, визначеному ст. 261 ЦПК України.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом 15 днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Суддя Андрій ЗАЯРНИЙ

Ухвала підписана 27.01.2025