Рішення

від 23.01.2025 по справі 927/949/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

23 січня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/949/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Кузьменко Т.О., за участю секретаря судового засідання Заєць І.М., розглянувши у порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Вєкєта (код ЄДРПОУ 38294827), вул. Генуезька, 24-Б, оф. 520, м. Одеса, 65062

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Алексагроенерджи (код ЄДРПОУ 39180622), вул. Перемоги, 64, с. Займище, Корюківський р-н, Чернігівська обл., 15209

про стягнення 3 343 255,68 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Тельпіс Я.І., адвокат

від відповідача: не з`явився

Суть спору. Позиції учасників справи, їх заяви і клопотання та процесуальні дії суду щодо розгляду справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вєкєта» звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алексагроенерджи» про стягнення 3 343 255,68 грн заборгованості, з яких:

- 2 268 971,58 грн - сума передплати за непоставлений товар;

- 77 827,52 грн - інфляційні витрати за несвоєчасне повернення передплати;

- 26 037,38 грн - 3% річних на суму не повернутої передплати;

- 34 586,66 грн - пені за порушення постачальником терміну поставки;

- 533 750,00 грн - штрафу за порушення терміну поставки;

- 400 965,10 грн - сума відступного;

- 1 117,44 грн - 3 % річних на суму простроченого грошового зобов`язання зі сплати відступного.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 3004/2024-П від 30.04.2024 та Додаткової угоди №1 від 28.05.2024.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 21.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.11.2024, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень.

Позивач та відповідач повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи в суді, про встановлені судом строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень, про що свідчать довідки про доставку електронного листа в електронний кабінет сторін від 21.10.2024.

У підготовчому засіданні 19.11.2024 представник відповідача заявила про намір подати відзив на позов, а також заявила клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні 19.11.2024 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 12.12.2024.

Відповідач своїм правом на подання відзиву у визначений судом строк не скористався, відзиву на позов не надав. Так само від відповідача не надходило клопотань (заяв) і щодо продовження встановленого судом процесуального строку для подання відзиву.

За загальними принципами здійснення судочинства, що також відображені у статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вирішення у підготовчому засіданні зазначених у частині 2 статті 182 ГПК України питань, що підлягали з`ясуванню судом, у підготовчому засіданні 12.12.2024 суд постановив протокольну ухвалу про продовження підготовчого провадження на 30 днів, про закриття підготовчого провадження та про призначення справи до судового розгляду по суті на 07.01.2025.

07.01.2025 представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якого просив суд зменшити позовні вимоги в частині суми передплати у зв`язку з тим, що відповідачем 07.01.2025 здійснено часткову оплату боргу в сумі 200000 грн.

Крім того, представник позивача просила суд поновити строк на подання заяви про зменшення позовних вимог.

У судовому засіданні 07.01.2025 суд вирішив питання щодо заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.

При вирішенні даного питання суд виходив з такого.

Відповідно до ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як зазначено вище, ухвалою від 21.10.2024 судом відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження. У підготовчому засіданні 12.12.2024 суд закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.01.2025.

Отже, 12.12.2024 підготовче засіданні у даній справі було закінчено і суд перейшов до наступної стадії судового провадження розгляду справи по суті.

У зв`язку з чим суд дійшов висновку, що право на подання позивачем заяви про зменшення позовних вимог закінчилось 12.12.2024.

При цьому, суд зазначає, що нормами ГПК України не передбачено можливості поновлення строку на подання заяви про зменшення позовних вимог.

Відтак, заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог та про поновлення строку не підлягають задоволенню.

Враховуючи принципи господарського судочинства, заява позивача прийнята судом як письмові пояснення, а докази часткової оплати відповідачем заборгованості долучені судом до матеріалів справи.

У судовому засіданні 07.01.2025 судом оголошено перерву до 23.01.2025.

У судовому засіданні 23.01.2025 року на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

30.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЄКЄТА» (далі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алексагроенерджи» (далі - Постачальник) укладено договір поставки № 3004/2024-П (далі Договір).

Відповідно до умов Договору:

п. 1.1. Постачальник зобов`язується передати, а Покупець прийняти та оплатити Товар згідно з умовами Договору.

п. 1.2. Товаром за даним Договором є кукурудза українського походження врожаю 2023 року (що надалі іменується «Товар»).

п. 1.3. Постачальник здійснює поставку Товару на умовах DAP (м. Рені, вул. 28 Червня, б. 311) згідно з «Інкотермс» 2020 року, за винятком застережень, прямо передбачених цим Договором.

п. 2.1. Кількість Товару становить 700,000 метричних тон +/-10% за вибором Покупця.

п. 2.2. Остаточна кількість поставленого Товару визначається у Місці призначення під час зважування при вивантаженні транспорту. При цьому визначена вага є остаточною та приймається Сторонами.

п. 3.1. Ціна Товару за одну метричну тону без ПДВ: 6688,60 грн. ПДВ за одну метричну тону: 936,40 грн. Ціна за одну метричну тону з ПДВ 7625,00 грн.

п. 3.2. Загальна вартість Договору складає загальну вартість поставленого Товару згідно з підписаними сторонами накладними.

п. 4.1. Постачальник повинен здійснити поставку Товару в Місце призначення у строк до 14 травня 2024 року.

п. 4.2. Поставка Товару здійснюється автомобільним транспортом. Поставка партіями допускається.

п. 4.4. Датою поставки партії Товару вважається дата його прийняття в Місці призначення, що підтверджується датою відмітки на товарно-транспортній накладній в Місці призначення.

п. 6.1. Покупець здійснює оплату 86% вартості Товару на розрахунковий рахунок Постачальника, після відвантаження Товару в Місці призначення, протягом 3 (трьох) банківських днів після отримання Покупцем:

- рахунку та видаткової накладної, із зазначенням кількості Товару, ціни без ПДВ, загальної суми без ПДВ, суми ПДВ, суми до сплати, а також копії товарно-транспортної накладної;

- сканованої копії підписаного Договору та документів згідно з п. 4.3. Договору.

п. 6.2. Остаточний платіж в розмірі різниці між повною вартістю поставленого в Місце призначення Товару та сумою, сплаченою відповідно до п. 6.1. цього Договору, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту реєстрації відповідної податкової накладної, складеної належним чином та зареєстрованої в єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) без порушення встановлених законодавством термінів та надання оригіналів документів згідно з п. 5.2. Договору.

п. 6.3. У випадку декількох постачань у рамках даного Договору Постачальник зобов`язується оформляти податкові накладні та вести облік ПДВ у розрізі Договору.

п. 8.3. У разі порушення Постачальником передбачених Договором умов і/або терміну поставки Товару Постачальник сплачує Покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час порушення від вартості непоставленого (недопоставленого) Товару за кожен день прострочення поставки.

п. 8.4. У разі порушення термінів поставки Товару, передбачених умовами Договору, більш ніж на 10 календарних днів та/або поставки Товару неналежної якості, Постачальник зобов`язаний додатково сплатити на користь Покупця штраф у розмірі 10% від загальної вартості відповідної партії Товару.

п. 11.9. Договір дійсний з моменту підписання і до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

30.04.2024 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 154 на суму 5337502,80 грн.

Платіжною інструкцією № 173 від 30.04.2024 позивач перерахував на рахунок відповідача 4000000,00 грн, призначення платежу: «оплата за кукурудзу зг дог № 3004/2024-П від 30.04.2024».

Відповідно до видаткових накладних № 179 від 10.05.2024 на суму 538020,29 грн, № 180 від 11.05.2024 на суму 599325,31 грн, № 181 від 12.05.2024 на суму 394212,71 грн, № 182 від 13.05.2024 на суму 199470,11 грн відповідач передав, а позивач прийняв Товар в загальній кількості 227,02 тони на суму 1731028,42 грн.

Листом № 2405/24-1 від 24.05.2024 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення зайво перерахованих коштів згідно з Договором №3004/2024-П від 30.04.2024 в розмірі 2268971,58 грн.

28.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЄКЄТА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алексагроенерджи» укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 3004/2024-п від 30.04.2024, відповідно до умов якої сторони домовились:

1. Згідно зі ст. 600 Цивільного кодексу України сторони домовились припинити дію Договору шляхом сплати Постачальником відступного на рахунок Покупця в сумі 334137,58 грн, ПДВ 66827,52 грн, сума разом з ПДВ 400965,10 грн у зв`язку з недопоставкою Товару.

2. Сторони домовились, що після надходження коштів у розмірі, визначеному в п. 1 даної додаткової угоди, включно з ПДВ від Постачальника на рахунок Покупця, дія цього договору вважається припиненою і у Сторін не залишається претензій за цим Договором.

6. Ця Додаткова угода набуває чинності з моменту її підписання та скріплення печатками уповноваженими представниками сторін та є невід`ємною частиною Договору.

11.06.2024 між сторонами складено та підписано Акт звірки розрахунків за період з 30.04.2024 по 11.06.2024, відповідно до якого позивач і відповідач підтвердили наявність заборгованості у останнього в сумі 2268971,58 грн.

16.07.2024 відповідач листом № 16/07-2024-01 гарантував повернення передплати у строк до 01.08.2024.

23.08.2024 позивач звернувся до відповідача претензією №22/08 від 22.08.2024 з вимогами щодо повернення перерахованих коштів в сумі 2268971,58 грн, сплати протягом 10 банківських днів з моменту отримання претензії на користь Покупця відступного в розмірі 400965,10 грн, а також штрафних санкцій, нарахованих відповідно до пунктів 8.3., 8.4. Договору.

Листом № 311 від 05.09.2024 відповідач у відповідь на претензію погодився зі сплатою суми передплати 2268971,58 грн та суми відступного 400965,10 грн, а також заперечив щодо сплати штрафних санкцій.

Станом на день звернення позивача до суду відповідач не сплатив заборгованість в сумі 2268971,58 грн (суму передплати) та в сумі 400965,10 грн відступного.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов`язань по поставці Товару позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 34586,66 грн пені за період з 15.05.2024 по 27.05.2024, 533750,00 грн 10% штрафу, 77827,52 грн інфляційних втрат за період з травня 2024 року по серпень 2024 року, 26037,38 грн 3% річних за період з 15.05.2024 по 01.10.2024, а також 117,44 грн 3% річних за період прострочення сплати відступних відповідно до Додаткової угоди № 1 за період з 29.08.2024 по 01.10.2024.

07.01.2025 відповідачем здійснено оплату в сумі 200000 грн в рахунок повернення зайво перерахованих коштів за кукурудзу згідно листа № 2405/24-1 від 24.05.2024, Договір № 3004/2024-П від 30.04.2024.

Позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань по договору.

Нормативно-правове обґрунтування, оцінка доказів та висновки суду.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі статтею 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (ч. 1 ст. 179 ГК України).

Отже, між сторонами цієї справи внаслідок укладення 30.04.2024 Договору поставки № 3004/2024-П виникли господарсько-договірні зобов`язання.

Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Суд при вирішенні спору враховує, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

Частини перша та шоста статті 265 ГК України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що на виконання п. 6.1. Договору, на підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату №154 від 30.04.2024 на суму 5337502,80 грн позивач (покупець) 30.04.2024 сплатив відповідачу (постачальнику) грошові кошти (попередню оплату) у сумі 4000000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №173 від 30.04.2024.

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили строк поставки Товару до 14.05.2024.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач виконав свої зобов`язання частково, а саме, поставив позивачу Товар в кількості 227,02 тони на суму 1731028,42 грн, що підтверджується видатковими накладними № 179 від 10.05.2024, № 180 від 11.05.2024, № 181 від 12.05.2024, № 182 від 13.05.2024.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у подальшому на виконання укладеного Договору поставки № 3004/2024-П від 30.04.2024 у первинних бухгалтерських документах, а також у листах сторін фігурує номер і дата Договору №3004/20245-П від 30.04.2024.

У судовому засіданні 23.01.2025 представник позивача зазначила, що у первинних документах та у листах допущена помилка в номері Договору, яка носить суто технічний характер, а усі документи й листування із зазначенням помилкового номеру договору, які додані до матеріалів справи, стосуються безпосередньо господарських операцій, здійснених в межах Договору поставки № 3004/2024-П від 30.04.2024.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»).

З огляду на те, що сторонами не заявлені заперечення з приводу невірної нумерації договору, суд доходить висновку, що правовідносини між сторонами відбувались на підставі саме Договору № 3004/2024-П від 30.04.2024.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту ст. 693 Цивільного кодексу України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).

Покупець має право на односторонню відмову від договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку здійснення покупцем попередньої оплати та непередання продавцем товару після її отримання у встановлені договором строки, у такому випадку покупець має право на повернення попередньої оплати, водночас, з моменту відмови покупця від договору та вимоги повернути попередню оплату - обов`язок продавця поставити товар припиняється.

Отже, відповідне право передбачає собою відмову від договору купівлі-продажу та припинення зобов`язань сторін за договором, в тому числі припинення обов`язку продавця поставити погоджений товар.

У матеріалах справи наявний лист позивача № 2405/24-1 від 24.05.2024 з вимогою про повернення зайво перерахованих коштів, а також Додаткова угода № 1 від 28.05.2024, відповідно до якої сторони домовились припинити дію Договору поставки № 3004/2024-П від 30.04.2024.

Станом на день звернення позивача до суду відповідачем сума передплати не була повернута.

Під час розгляду справи в суді відповідач частково повернув позивачу передплату в сумі 200000 грн, що підтверджується випискою по рахунку від 11.12.2024 (у призначенні платежу відповідач послався на лист № 2405/24-1 від 24.05.2024).

Доказів повернення грошових коштів у сумі 2068971,58 грн станом на дату ухвалення рішення судом сторонами не надано.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження є формою закінчення розгляду судом справи без прийняття рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

З огляду на встановлені обставини, провадження у справі в частині стягнення 200000 грн підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору, який припинив своє існування в процесі розгляду справи, позовні вимоги в частині стягнення 2068971,58 грн суми передплати за непоставлений товар є правомірними і підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 400965,10 грн відступного на підставі Додаткової угоди № 1 від 28.05.2024.

Стаття 629 Цивільного кодексу України визначає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, відповідно до умов Додаткової угоди № 1 від 28.05.2024 відповідач взяв на себе зобов`язання сплатити позивачу 400965,10 грн в якості відступних за припинення дії Договору поставки № 3004/2024-П від 30.04.2024.

Позивач 22.08.2024 за вих. № 22/08 направив претензію відповідачу з вимогою сплатити суму відступного в розмірі 400965,10 грн протягом 10 банківських днів.

Листом № 311 від 05.09.2024 відповідач підтвердив, що станом на 05.09.2024 ним не сплачені дані кошти та погодився їх сплатити.

Станом на день ухвалення рішення судом відповідач наявність спірної заборгованості не спростував, доказів сплати 400965,10 грн не надав.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відтак, враховуючи положення статті 530 ЦК України, вимоги позивача по стягненню 400965,10 грн підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення пені та штрафу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом, поставка Товару у кількості 700 тон повинна була здійснитись відповідачем у строк до 14.05.2024.

До обумовленого у Договорі строку відповідач частково поставив оплачений позивачем Товар в кількості 227,02 т на суму 1731028,42 грн.

Отже, виходячи з узгодженого строку поставки Товару, з 15.05.2024 відповідачем прострочена поставка Товару в кількості 472,98 тон на суму 3606472,50 грн.

Позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 34586,66 грн пені за період прострочення з 15.05.2024 до 27.05.2024.

Судом перевірено розрахунок пені та встановлено, що остання нарахована позивачем правомірно, у відповідності до умов Договору та вимог законодавства, а відтак, вимоги по стягненню 34586,66 грн пені підлягають задоволенню.

На підставі п. 8.4. Договору позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 533750,00 грн штрафу.

Нарахування штрафу позивачем здійснено із розрахунку 10% від загальної вартості Товару, а саме 5337500,00 грн.

Суд не погоджується із проведеним позивачем розрахунком штрафу з огляду на таке.

Умовами Договору сторони обумовили, що у разі прострочення терміну поставки Товару більше, ніж на 10 днів Постачальник сплачує штраф у розмірі 10% від загальної вартості відповідної партії Товару.

У період з 10.05.2024 по 13.05.2024, тобто у встановлений Договором строк, відповідачем здійснена часткова поставка Товару у кількості 227,02 тон.

Як встановлено судом, у п. 4.2. Договору сторони погодили поставку Товару партіями.

У відповідності до звичаїв ділового обороту, поставка партіями це такий спосіб доставки товарів, при якому обсяг замовлення розподіляється на окремі частини (партії) і постачається поетапно в обумовлені сторонами терміни, строки.

З вищевикладеного, суд доходить висновку, що відповідачем допущено прострочення поставки партії (партій) товару у кількості 472,98 тон на суму 3606472,50 грн.

А, відтак, штраф за порушення термінів поставки слід обраховувати із суми поставки простроченої партії (партій) товару, яка становить 3606472,50 грн., а тому розмір штрафу становитиме 360647,25 грн (3606472,50 грн *10%) відповідно.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17 зазначив, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venirecontrafactumproprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «nonconcedit venirecontrafactumproprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venirecontrafactumproprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

У постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17 вказується, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Частиною другою статті 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. В разі порушення особою зазначених вимог закону суд може відмовити у захисті її цивільного права та інтересу (ч. 3 ст. 16 ЦК України).

Положення ч. 3 ст. 16 ЦК України є домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав (п. 5.5 Рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021р. №2-р(ІІ)/2021).

Суд звертає увагу на те, що у претензії № 22/08 від 22.08.2024 позивач нараховував штраф, виходячи з положень п. 8.4. Договору і саме із суми 3606472,50 грн, а не з суми 5337500,00 грн, що дає підстави вважати поведінку позивача суперечливою і недобросовісною у відносинах з відповідачем і порушення ним доктрини venire contrafactum proprium.

Щодо вимог по стягненню 3% річних та інфляційних нарахувань за прострочення виконання зобов`язання по поверненню 2268971,58 грн передоплати.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставкиу відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.

В силу положень статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується, зокрема, банківськими виписками, квитанціями, актами зарахування зустрічних однорідних вимог та актами звіряння взаєморозрахунків.

Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України (позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, відповідач не виконав своє зобов`язання у поставці Товару у строк до 14.05.2024.

Таким чином у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, частини першої статті 530 ЦК України з наступного дня після спливу строку поставки, тобто з 15.05.2024.

Позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 77827,52 грн інфляційних за період з травня 2024 року по серпень 2024 року та 26037,38 грн 3% річних за період з 15.05.2024 по 01.10.2024.

Судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних нарахувань та 3% річних та встановлено, що останні здійснені позивачем арифметично вірно, у відповідності до вимоги чинного законодавства, а, відтак, підлягають задоволенню у заявлених позивачем сумах.

Щодо вимог по стягненню 3% річних за прострочення оплати 400965,10 грн відступних, нарахованих позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 1117,44 грн 3% річних за період прострочення з 29.08.2024 по 01.10.2024.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 23.08.2024 на електронну адресу відповідача, яка зазначена у Договорі в розділі «Реквізити сторін», була доставлена вимога № 22/08 від 22.08.2024 про сплату 400965,10 грн.

Пунктом 11.7. Договору встановлено, що кожний електронний лист вважається доставленим після спливу 2-х робочих днів з моменту відправлення.

Відтак, вимога вважається доставленою 28.08.2024, і саме з цієї дати сплив термін сплати вказаних коштів.

Суд не погоджується з даною позицією позивача з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Додатковою угодою № 1 від 28.05.2024 сторони не погодили строки та терміни сплати відповідачем суми 400965,10 грн.

Отже, з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи дату отримання претензії відповідачем (за твердженням позивача 28.08.2024), строк сплати 400965,10 грн становить - до 04.09.2024.

Відтак, 3% річних за прострочення сплати 400965,10 грн становлять 887,38 грн за період прострочення з 05.09.2024 по 01.10.2024, які і підлягають задоволенню.

В частині стягнення 230,06 грн 3% річних вимоги не підлягають задоволенню як безпідставно нараховані.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно з частиною 1 статті 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ураховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄКЄТА» підлягають частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2068971,58 грн передоплати за непоставлений товар, 26037,38 грн 3% річних, 77827,52 грн інфляційних нарахувань за прострочення строків повернення передоплати, 34586,66 грн пені, 360647,25 грн штрафу за прострочення строків поставки, 400965,10 грн суми відступного, 887,38 грн 3% річних за прострочення строків сплати відступного.

Закрити провадження у справі в частині стягнення 200000 грн передоплати за відсутності предмету спору.

В решті вимог по стягненню 173102,75 грн штрафу за прострочення строків поставки та 230,06 грн 3% річних за прострочення строків сплати відступних відмовити.

Розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що 200000 грн сплачені відповідачем після подання позову до суду, судові витрати в цій частині покладаються на відповідача.

У зв`язку з тим, що позовні вимоги задоволені судом частково, судовий збір в сумі 38039,08 грн покладається на відповідача.

Судовий збір в сумі 2080,00 грн покладається на позивача.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Позивачем при зверненні до суду сплачено 50148,84 грн судового збору.

Позов Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЄКЄТА» подано через підсистему "Електронний суд".

Законом України від 26.05.2021 №2147а-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" включено частину третю, відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (підпункт "б" підпункту 1 пункту 17 § 1 розділу 4).

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22 особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням підсистеми "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір". При цьому надані Державною судовою адміністрацією України в листі від 29.10.2021 №10-19326/21 та Вищою радою правосуддя в листі від 30.11.2021 №28581/0/9-21 роз`яснення щодо того, що вказана норма (ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір") не набрала чинності у порядку, встановленому Законом, не змінюють установленого порядку та умов набрання чинності нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням зазначених положень та висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 16.11.2022 у справі №916/228/22, а також з огляду на обставини подання позивачем позову через підсистему "Електронний суд", розмір судового збору, який підлягав сплаті за звернення до суду становить 40119,07 грн (50148,84 грн х 0,8), який і розподілений судом за результатами розгляду даної справи.

У зв`язку зі сплатою позивачем при зверненні до суду судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом, він не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення надлишково сплаченого судового збору в сумі 10029,77 грн в порядку, передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 129, 231, 236-239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення 200000,00 грн боргу (передоплати за непоставлений товар) за відсутності предмету спору.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Алексагроенерджи» (код ЄДРПОУ 39180622, вул. перемоги, 64, с. Займище, Корюківський р-н, Чернігівська обл., 15209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄКЄТА» (код ЄДРПОУ 38294827, вул. Генуезька, 24-Б, оф. 520, м. Одеса, 65062) 2068971,58 грн передоплати за непоставлений товар, 26037,38 грн 3% річних, 77827,52 грн інфляційних нарахувань за прострочення строків повернення передоплати, 34586,66 грн пені, 360647,25 грн штрафу за прострочення строків поставки, 400965,10 грн суми відступного, 887,38 грн 3% річних за прострочення строків сплати відступного, 38039,08 грн судового збору..

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. В решті позову відмовити.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України подається безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 27.01.2025.

Суддя Т.О.Кузьменко