Постанова

від 23.01.2025 по справі 910/1129/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/1129/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю:

секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - Комісара С. П.,

Полякової Л. В.,

відповідача Антимонопольного комітету України - Данилова К. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу позивача Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 (колегія суддів: Михальська Ю. Б. (головуюча), Іоннікова І. А., Тищенко А. І.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 (суддя Котков О. В.)

у справі

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

30.01.2024 Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Теплоенерго», позивач) направило до Господарського суду міста Києва позовну заяву до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет, відповідач), у якій просило визнати недійсним та скасувати рішення Тимчасової адміністративної колегії АМК від 14.11.2023 року № 58-р/тк у справі № 267/60/46-рп/к.23 про порушення КП «Київтеплоенерго» законодавства про захист економічної конкуренції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказувало, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки винесене відповідачем за відсутності належного збирання та аналізу доказів внаслідок помилкового ототожнення різних видів послуг, які надаються позивачем, і, як наслідок, неправильно визначені товарні межі ринку та коло споживачів, для яких надається відповідний вид послуг. Наведене зумовило порушення відповідачем застосування норм матеріального права через неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, недоведення обставин, що мають значення для справи і які визнано встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи і, як наслідок, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Господарський суд міста Києва згідно з рішенням від 30.05.2024 у задоволенні позову відмовив.

Північний апеляційний господарський суд згідно з постановою від 15.10.2024 апеляційну скаргу КП «Київтеплоенерго» на вказане рішення суду залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 30.05.2024 залишив без змін.

Не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, КП «Київтеплоенерго» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Верховний Суд згідно з ухвалою від 16.12.2024 відкрив касаційне провадження у справі № 910/1129/24 з підстав, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, та встановив строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 31.12.2024.

30.12.2024 від АМК до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу КП «Київтеплоенерго», в якому відповідач заперечує доводи касаційної скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою. У задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а рішення суду першої інстанції від 30.05.2024 та постанову апеляційного господарського суду від 15.10.2024 залишити без змін.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, враховуючи підстави відкриття касаційного провадження, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій встановили, що 14.11.2023 тимчасова адміністративна колегія АМК за результатами розгляду справи № 267/60/46-рп/к.23 постановила рішення № 58-р/тк «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення АМК).

У пункті 1 резолютивної частини Рішення АМК Комітет визнав, що КП «Київтеплоенерго» у період з липня 2018 року до жовтня 2021 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за цим комунальним підприємством на праві господарського відання, із часткою 100 відсотків, оскільки на цьому ринку в нього не було жодного конкурента.

У пункті 2 резолютивної частини Рішення АМК Комітет визнав, що дії КП «Київтеплоенерго», які полягали у встановленні протягом липня 2018 року - жовтня 2021 року для споживачів обов`язку отримання технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії, порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - ЗУ «Про захист економічної конкуренції», Закон) у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за цим комунальним підприємством на праві господарського відання, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

За порушення, зазначене у пункті 2 резолютивної частини Рішення АМК, накладено на КП «Київтеплоенерго» штраф у розмірі 181 000,00 грн.

У пункті 4 резолютивної частини Рішення АМК визнано, що дії КП «Київтеплоенерго», які полягали у встановленні протягом липня 2018 року - жовтня 2021 року для споживачів обов`язку отримання технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії, порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за цим комунальним підприємством на праві господарського відання, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

За порушення, зазначене у пункті 4 резолютивної частини оспорюваного рішення, накладено на КП «Київтеплоенерго» штраф у розмірі 321 000,00 грн.

Спірне Рішення АМК мотивоване тим, що:

1) дії КП «Київтеплоенерго», які полягали у встановленні протягом липня 2018 року - жовтня 2021 року для споживачів обов`язку отримання технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії, є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку;

2) дії КП «Київтеплоенерго», які полягали у встановленні протягом липня 2018 року - жовтня 2021 року для споживачів обов`язку отримання технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії, є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

КП «Київтеплоенерго» з такими висновками Комітету не погодилося. Оскільки оскаржуване Рішення АМК прийняте внаслідок помилкового ототожнення різних видів послуг, які надаються позивачем, і, як наслідок, неправильне визначення товарних меж ринку та кола споживачів, для яких надається відповідний вид послуг, вважає, що наявні підстави для скасування спірного Рішення АМК, передбачені статтею 59 Закону. У зв`язку з наведеними КП «Теплоенерго» звернулося до суду з цим позовом.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що АМК дотримався вимог ЗУ «Про захист економічної конкуренції», всебічно, повно і об`єктивно розглянув обставини справи, дослідив подані документи, належним чином проаналізував відносини сторін та, як наслідок, дійшов висновку, що підприємство, яке на ринку надання послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані його теплові мережі, займає монопольне (домінуюче) становище, при наданні послуг з централізованого опалення безпідставно протягом липня 2018 року - жовтня 2021 року встановило для споживачів обов`язки отримувати технічні умови на встановлення вузлів обліку теплової енергії та технічні рішення на встановлення вузлів обліку теплової енергії й незаконно стягувало плату за їх надання. Зазначені дії КП «Київтеплоенерго» призвели до ущемлення інтересів споживачів шляхом понесення додаткових витрат на отримання технічних умов та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії. Позивач зазначених висновків Комітету у спірному рішенні не спростував та не довів наявності підстав для його скасування.

Апеляційний господарський суд, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги позивача та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, погодився з доводами Комітету, викладеними у Рішенні АМК. Вказав, що дії позивача, які полягали у встановленні для споживачів обов`язку отримання технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пункту 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах міста Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку, а дії КП «Київтеплоенерго», які полягали у встановленні протягом липня 2018 року - жовтня 2021 року для споживачів обов`язку отримання технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії, є порушенням, передбаченим у частині першій статті 13 та пункті 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

У касаційній скарзі КП «Київтеплоенерго» оскаржує ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстави, передбаченої пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги з підстав, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує про:

- (пункт 2) необхідність відступлення (уточнення) від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.01.2024 у справі № 910/1599/23, з оскарження Рішення АМКУ про зловживання на ринку послуг з централізованого опалення, рішення про зміну (зменшення) розміру нарахувань споживачам комунальних послуг плати за послуги з централізованого опалення у зв`язку зі зміною (зменшенням) ціни природного газу на підставі постанови КМУ від 24.12.2019 № 1082 шляхом визначення обмеження його меж застосування щодо того, що врегульовані Законами № 1875-IV та № 2189-VIII комунальні послуги з централізованого опалення та послуги з постачання теплової енергії є подібними лише в частині складової витрат на виробництво теплової енергії, використаної для надання таких комунальних послуг, і не є подібними до діяльності з реалізації теплової енергії як товарної продукції за ЗУ «Про теплопостачання» № 2633- IV;

- (пункт 3) відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статті 1, частини першої статті 13, пункту 2 статті 50 та статті 59 ЗУ «Про захист економічної конкуренції»; пункту 1.3 частини першої, пункту 4.2 частини четвертої та пунктів 5, 6 Методики визначення монопольного (домінуючого) положення суб`єктів господарювання, затвердженого розпорядженням АМК від 05.03.2002 № 49-р (далі - Методика № 49-р), у поєднанні зі статтями 1, 2 ЗУ «Про теплопостачання»; частиною першою статті 1, статей 3, 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV; пунктів 2, 5- 11, 13 частини першої статті 1, частин першої та третьої статті 2, пункту 1 частини першої статті 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (з урахуванням преамбул вказаних законів); пункту 2, абзацу 10 пункту 3 та пунктів 4, 23, 29 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила товару № 1198); абзацу 9 пункту 2, абзацу 3 пункту 6, пунктів 8, 21, 22, 25, 26 Правил надання послуг з централізованого опалення, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 № 630 (далі - Правила № 630); пунктів 8, 13,14, 24 Правил надання послуг з теплопостачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою КМУ від 21.08.2019 № 830 (Правила № 830), в частині поєднання в один товарний ринок різних, невзаємозамінних товарів з послугами, що врегульовані різними спеціальними законами та правилами регулювання таких ринків (товару і комунальної послуги);

- відсутність правових висновків щодо застосування пункту 4 частини першої статті 1 та частини першої статті 3 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»; пункту 11 Порядку оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.08.2018 № 206 до правовідносин, визначених абзацами 14, 20, 22 частини першої статті 1 ЗУ «Про теплопостачання» та пунктом 7 розділу «Загальні положення» Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198, у частині поширення / непоширення норм частини першої статті 3 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» про відсутність потреби у видачі (отриманні) технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку і погодження з операторами зовнішніх інженерних мереж та виконавцями комунальних послуг, на правовідносини з постачання теплової енергії як товарної продукції згідно з ЗУ «Про теплопостачання»;

- (пункт 4) недослідження судом зібраних у справі доказів та ненадання ним оцінки важливим аргументам, якими обґрунтовані позовні вимоги, що зумовило неправильне вирішення справи та є підставою для скасування судових рішень згідно з пунктом 1 частиною третьою статті 310 ГПК України, внаслідок порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права вимог статей 73, 74, 76, 77, 86, 236, 238, 282 ГПК України;

- також з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Згідно з частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу (пункт 4).

При цьому частина третя статті 310 ГПК України встановлює, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення судом норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу).

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, КП «Київтеплоенерго» посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій: статті 1, частини першої статті 13, пункту 2 статті 50 та статті 59 ЗУ «Про захист економічної конкуренції»; пункту 1.3 частини першої, пункту 4.2 частини четвертої та пунктів 5, 6 Методики № 49-р у поєднанні зі статтями 1, 2 ЗУ «Про теплопостачання»; частини першої статті 1, статей 3, 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-IV (далі - Закон №1875-IV); пунктів 2, 5- 11, 13 частини першої статті 1, частин першої та третьої статті 2, пункту 1 частини першої статті 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII (далі - Закон № № 2189-VIII) (з урахуванням преамбул вказаних законів); пункт 2, абзацу 10 пункт 3 та пункти 4, 23, 29 Правил товару № 1198; абзац 9 пункту 2, абзац 3 пункту 6, пункти 8, 21, 22, 25, 26 Правил № 630; пункти 8, 13, 14, 24 Правил № 830 в частині поєднання в один товарний ринок різних, невзаємозамінних товарів з послугами, що врегульовані різними спеціальними законами та правилами регулювання таких ринків (товару і комунальної послуги); пункту 4 частини першої статті 1 та частини першої статті 3 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»; пункту 11 Порядку оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.08.2018 № 206, до правовідносин, визначених абзацами 14, 20, 22 частини першої статті 1 ЗУ «Про теплопостачання» та пунктом 7 розділу «Загальні положення» Правил № 1198, у частині поширення / непоширення норм частини першої статті 3 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» про відсутність потреби у видачі (отриманні) технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку і погодження з операторами зовнішніх інженерних мереж та виконавцями комунальних послуг, на правовідносини з постачання теплової енергії як товарної продукції згідно з ЗУ «Про теплопостачання», та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно відсутності правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах колегія суддів зазначає таке.

Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Як встановили суди попередніх інстанцій, згідно з Рішенням АМК визнано, що КП «Київтеплоенерго» вчинило порушення, передбачені частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за цим комунальним підприємством на праві господарського відання, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку, які полягали у встановленні протягом липня 2018 року - жовтня 2021 року для споживачів обов`язку отримання технічних умов та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії.

За названі порушення на КП «Київтеплоенерго» накладено штрафи у розмірі 181 000,00 грн та 321 000,00 грн.

Згідно з розпорядженням адміністративної колегії Північного міжобласного територіального відділення АМК (далі - територіальне відділення АМК) від 18.05.2023 № 60/46-рп/к розпочато розгляд справи № 267/60/46-рп/к.23 за ознаками вчинення КП «Київтеплоенерго» порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним домінуючим становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

Листом від 19.05.2023 № 60-02/2283 (за інформацією, розміщеною на вебсайті Акціонерного товариства «Укрпошта», вручено 26.05.2023) на адресу КП «Київтеплоенерго» було направлено копію вказаного розпорядження.

У листі від 22.05.2023 № 60-02/2286 підприємству направлено вимогу про надання інформації.

Листом від 01.06.2023 № 28АУ/02/1у/3/2803 підприємство надало територіальному відділенню АМК відповідь на вимогу.

За результатами збору та аналізу доказів у справі складено подання від 15.08.2023 № 60-03/180п про попередні висновки у справі.

Листами від 28.08.2023 № 28АУ/02/1у/3/4334 та від 05.09.2023 № 28АУ/02/1у/3/4471 КП «Київтеплоенерго» надало територіальному відділенню АМК заперечення на вказане подання.

Комітет у Рішенні встановив, зокрема, що:

- основним видом діяльності КП «Київтеплоенерго» є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (код за КВЕД 35.30) (пункт 21);

- КП «Київтеплоенерго» є суб`єктом господарювання у розумінні статті 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» (пункт 22);

- суб`єктом господарювання, який становить об`єкт аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, є КП «Київтеплоенерго», яке до листопада 2021 року надавало послуги з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання (пункт 27);

- комунальними послугами є, зокрема, послуги з централізованого опалення згідно із частиною першою статті 13 Закону 1875-IV, який діяв до 01.05.2009 (пункт 31);

- з 01.05.2019 введено в дію Закон № 2189-VII, який запроваджує нову термінологію та класифікацію комунальних послуг (пункт 33);

- згідно з пунктом 2 частини першої статті 5 Закону № 2189-VII до комунальних послуг належать, зокрема, послуги з постачання теплової енергії;

- відповідно до пункту 3 частини 2 статті 6 Закону № 2189-VII виконавцями комунальних послуг, зокрема послуг з постачання теплової енергії, є теплопостачальна організація (пункт 35);

- відповідно до листа від 21.05.2021 року № 28АУ/02/1у/3/2105 КП «Київтеплоенерго» здійснює постачання теплової енергії, надає і проводить нарахування за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води з 01.05.2018 (пункт 36);

- за наявною у Відділенні інформацією (лист від 06.09.2021 № 28АУ/02/1у/3/3644 КП «Київтеплоенерго» у 2019/2020 та 2020/2021 опалювальні періоди мало більшість договорів про надання послуг з централізованого опалення (інформація щодо кількості споживачів, яким підприємство надавало послуги у сфері теплопостачання, наведена у таблиці 1) (пункт 37);

- враховуючи те, що більшість договорів, які були чинними у досліджуваний період, були саме про надання послуг з централізованого опалення, товаром, який становить об`єкт аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, є послуги з централізованого опалення. Інша господарська діяльність підприємства, крім надання вказаних послуг, не є об`єктом аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища (пункт 38);

- відповідно до листа КП «Київтеплоенерго» від 30.03.2023 № 28АУ/02/1у/3/1617 (вх. Відділення № 60-01/1074 від 03.04.2023) Підприємство почало надавати послуги з постачання теплової енергії з 01.11.2021 (пункт 39);

- текст індивідуального договору про надання КП «Київтеплоенерго» послуг з постачання теплової енергії, що є публічним договором приєднання, опубліковано на вебсайті підприємства за посиланнями:

https://kte.kmda.gov.ua/ukladannya-dogovoru-z-kp-kyyivteploen/

https://kte.kmda.gov.ua/wp-content/uploads/2022/02/Dogovir-pryyednannya_TE_nas.docx?x23260 (пункт 40);

- до дати укладення нових договорів про надання комунальних послуг за вимогами і правилами відповідно до Закону № 2189-VII нарахування плати за комунальні послуги підприємство мало здійснювати відповідно до договорів, укладених до 01.05.2019 (договорів про надання послуги з централізованого опалення) (пункт 43);

- відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою, яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, регулюються Правилами № 630, що втратили чинність 01.05.2022 (пункт 47);

- послуги з централізованого опалення за споживчими характеристиками мають своє функціональне призначення та визначені фізичні, технічні та експлуатаційні характеристики, зокрема, згідно з пунктом 6 Правил № 630 передбачено, що послуги з централізованого опалення повинні відповідати нормативній температурі повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу) за умови їх утеплення споживачами та вжиття власником (балансоутримувачем) будинку та/або виконавцем заходів до утеплення місць загального користування (пункт 50);

- умови споживання послуг з централізованого опалення визначені Законом № 2189-VII та Правилами № 630 (пункт 51); плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов Договору в порядку, визначеному КМУ (пункт 52); розмір плати за комунальні послуги розраховується з огляду на розмір затверджених цін / тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством (пункт 53), у разі відсутності (несправності) будинкового засобу обліку теплової енергії плата за послуги нараховується за нормативами (нормами) споживання;

- Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення затверджений постановою КМУ від 21.07.2005 № 630 (пункт 66);

- уніфікований текст договору оприлюднено в газеті Київської міської ради «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085), який вважається акцептованим (прийнятим) усіма споживачами, які в установленому порядку не надали заперечення щодо умов цього договору (пункт 67);

- предметом договорів про надання послуг з централізованого опалення, які відповідно до договорів про надання послуг з централізованого опалення КП «Київтеплоенерго» укладало із споживачами до листопада 2021 року, підприємство визначило, що виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення згідно із чинними нормативами, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором (пункт 68);

- КП «Київтеплоенерго» укладалися договори «Про постачання теплової енергії у гарячій воді» (договір «Про постачання теплової енергії у гарячій воді» № 9115001 від 01.06.2018 з Дитячим спеціалізованим санаторієм «Лісова пісня» територіального медичного об`єднання «Санаторного лікування») (пункт 69);

- відповідно до пункту 1.1 договору предметом договору є постачання, користування та своєчасна оплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених цим договором (пункт 70);

- згідно з пунктом 2.2.1 договору підприємство зобов`язується постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року (пункт 71)

- також відповідно до пункту 5.1 договору облік споживання теплової енергії проводиться за приладом обліку (пункт 72);

- отже, згідно з договорами «Про постачання теплової енергії у гарячій воді» КП «Київтеплоенерго» зобов`язано постачати теплову енергію у гарячій воді, зокрема, на потреби опалення, а облік споживання теплової енергії за такими договорами проводився за приладами обліку теплової енергії (пункт 73);

- тобто, укладаючи відповідні договори з КП «Київтеплоенерго», споживач буде використовувати теплову енергію для опалення відповідних приміщень (пункт 74);

- проаналізовані Комітетом договори підприємства не містять положень щодо обов`язку (вимог) споживачів отримувати технічні умови та технічні рішення на встановлення вузлів обліку (пункт 75);

- у досліджуваний Комітетом період з липня 2018 року до жовтня 2021 року тарифи КП «Київтеплоенерго» на послуги з централізованого опалення встановлювалися за розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.07.2018 № 1294 та від 22.12.2018 № 2340 (пункт 76);

- отже, послуги з централізованого опалення надавалися на платній основі та є товаром у розумінні статті 1 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» (пункт 77);

- внаслідок технологічних особливостей процесу надання вказаних вище послуг, споживачі не можуть за звичайних умов легко перейти до споживання аналогічних послуг іншого суб`єкта господарювання, що, можливо, здійснює діяльність на території відповідного населеного пункту, оскільки кожен із таких суб`єктів здійснює діяльність у межах саме тих мереж, які йому належать (на праві власності, користування). Прокладення ж інших теплових мереж поряд з наявними є економічно недоцільним, оскільки потребує витрачання значних матеріально-фінансових ресурсів (пункт 78);

- з огляду на зазначене єдиними учасниками ринку з послуг централізованого опалення в м. Києві, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання, є продавець (виконавець) - КП «Київтеплоенерго»;

- товарними межами ринку, який досліджується, є послуги з централізованого опалення (пункт 87).

КП «Київтеплоенерго» у листі від 12.01.2023 № 28АУ/02/1у/3/206 (вх. № 60-01/161 від 16.01.2023) повідомило, що теплові джерела та теплові мережі знаходяться у користуванні підприємства на підставі рішення Київської міської ради від 28.06.2016 № 854/854 «Про деякі питання використання майна, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і перебуває у володінні та користуванні ПАТ «Київенерго», наказу Департаменту комунальної власності м. Києва від 04.05.2018 № 224 «Про закріплення основних засобів за комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (Наказ № 224), наказу Департаменту комунальної власності м. Києва від 01.08.2018 № 370 «Про внесення змін до наказу Департаменту комунальної власності м. Києва від 04.05.2018 № 224 «Про закріплення основних засобів за комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (Наказ № 370) (пункт 92 Рішення АМК).

Відповідно до пункту 94 Рішення територіальними межами досліджуваного Комітетом ринку є територія в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання.

Часові межі досліджуваного ринку, визначеного Комітетом, виходять з мети розслідування та охоплюють період вчинення КП «Київтеплоенерго» порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а саме: неправомірне встановлення підприємством для споживачів обов`язків платного отримання технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії (пункт 98).

Протягом досліджуваного періоду КП «Київтеплоенерго» залишалося єдиним виконавцем послуг з централізованого опалення в м. Києві, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання (пункт 99).

Часовими межами досліджуваного ринку визначено період з липня 2018 року (дата початку порушення) до жовтня 2021 року (дата припинення порушення), протягом якого залишалася незмінною структура ринку, співвідношення попиту та пропозицій в цілому (пункти 99,100 Рішення АМК).

У вказаний період КП «Київтеплоенерго» було єдиним виконавцем послуг з централізованого опалення в м. Києві, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання (пункт 103).

Комітет у пункті 107 Рішення АМК встановив, що бар`єрами вступу на досліджуваний ринок були адміністративні, економічні та організаційній обмеження, пов`язані з необхідністю отримання дозвільних документів побудови (модернізації) відповідної інфраструктури, що потребує значних капіталовкладень та тривалого часу. Отже, КП «Київтеплоенерго» у період з липня 2018 року до жовтня 2021 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання, з часткою 100 %, оскільки на цьому ринку в нього не було жодного конкурента.

Згідно з наказом КП «Київтеплоенерго» від 12.07.2018 № 124 затверджено та впроваджено в роботу підприємства «Процедуру отримання технічних умов на приєднання до теплових мереж Підприємства та технічних рішень щодо проєктів теплопостачання» (Процедура № 124), відповідно до пункту 3.1 якої оплата вартості послуг з видачі технічних умов та технічних рішень здійснюється замовником у порядку, встановленому підприємством, відповідно до затвердженого кошторису. У додатку 7 до Процедури № 124 визначено вартість послуг підприємства, яка становила: з видачі технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії - 1 121,83 грн з ПДВ; з видачі технічних рішень щодо проєктів на встановлення вузлів обліку теплової енергії - 1 704,00 грн з ПДВ.

У пунктах 124, 125 Рішення АМК встановив, що згідно з наказом КП «Київтеплоенерго» «Про розрахунок вартості робіт з підготовки та видачі технічних умов на приєднання до теплових мереж та технічних рішень з проєктів теплопостачання» (Наказ № 308) затверджено та впроваджено в роботу підприємства з 02.05.2019, зокрема: кошторис витрат на підготовку та видачу технічних умов зі встановлення (заміни) вузла обліку теплової енергії у розмірі 1 389,24 грн з ПДВ; кошторис витрат на підготовку та видачу технічних рішень зі встановлення (заміни) вузла обліку теплової енергії у розмірі 2 110,10 грн з ПДВ, у зв`язку із чим визначена додатком 7 до Процедури № 124 вартість послуг підприємства з видачі технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії та технічних рішень щодо проєктів на встановлення вузлів обліку теплової енергії в подальшому не застосовувалася.

Згідно з наказом КП «Київтеплоенерго» від 13.05.2021 року № 382 (Наказ № 382) затверджено та впроваджено в роботу підприємства з 13.05.2021 року, зокрема: кошторис витрат на підготовку та видачу технічних умов зі встановлення (заміни) вузла обліку теплової енергії у розмірі 1 898, 00 грн з ПДВ; кошторис витрат на підготовку та видачу технічних рішень зі встановлення (заміни) вузла обліку теплової енергії у розмірі 2197,00 грн з ПДВ. У пункті 3 цього наказу визнано таким, що втратив чинність, Наказ № 308 з 13.05.2021 року. Тобто визначена Наказом № 308 вартість послуг підприємства з видачі технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії та технічних рішень щодо проєктів на встановлення вузлів обліку теплової енергії в подальшому не застосовувалася (пункт 127).

З урахуванням наведеного Комітет встановив, що протягом досліджуваного періоду з липня 2018 року до жовтня 2021 року вартість послуг з видачі технічних умов на встановлення вузла обліку теплової енергії та видачі технічних рішень на встановлення вузла обліку теплової енергії зростала.

Крім того, згідно з листом від 24.02.2023 року № 28АУ/02/1у/3/929 КП «Київтеплоенерго» повідомило Комітет, що споживачам надавало такі документи: 1) вихідні дані для проєктування встановлення або заміни вузлів обліку теплової енергії - технічні умови; 2) технічні рішення щодо проєктів встановлення (заміни) вузлів обліку теплової енергії та згідно з листом від 24.02.2023 № 28АУ/02/1у/3/929 надало Відділенню окремі копії рахунків-фактур з числа виставлених споживачам за надані: послуги з видачі технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії (таблиця 2); послуги з видачі технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії (таблиця 3).

На вимогу Комітету підприємство листом від 24.02.2023 № 28АУ/02/1у/3/929 КП «Київтеплоенерго» надало відділенню інформацію за період з липня 2018 року до жовтня 2021 року щодо загальної кількості виданих технічних умов та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії (138 штук на суму 180 706,00 грн з ПДВ та 154 штуки на суму 320 225,90 грн з ПДВ, відповідно.

Наведене суперечило положенням пункту 11 Порядку № 206, відповідно до якого оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнання інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється відповідно до проєктної документації з дотриманням будівельних норм і правил та з урахуванням ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» і не потребує видачі технічних умов та інших вимог на встановлення вузла комерційного обліку, а також погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, операторами зовнішніх інженерних мереж, виконавцями комунальних послуг.

Оскільки у законодавстві не було передбачено отримання технічних умов і технічних рішень на встановлення вузла комерційного обліку теплової енергії, до того ж на платній основі, Комітет дійшов висновку, що КП «Київтеплоенерго» при наданні послуг з централізованого опалення безпідставно встановлювало для споживачів обв`язки отримувати технічні умови на встановлення вузлів обліку теплової енергії та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії та незаконно стягувало плату за їх надання.

Згідно з листом від 24.02.2023 № 28АУ/02/1у/3/929 КП «Київтеплоенерго» повідомило, що фактично надавало платні послуги з видачі технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії та видачі технічних рішень щодо проєктів встановлення вузлів обліку теплової енергії до листопада 2021 року. У листі ід 30.03.2023 № 28АУ/02/1у/3/1617 КП «Київтеплоенерго» вказало, що з 01.11.2021 підприємство почало надавати послуги з постачання теплової енергії, а тому саме з цього періоду підлягає застосуванню Закон про комерційний облік.

28.12.2021 видано наказ № 968 «Про затвердження Процедури отримання технічних умов на приєднання до теплових мереж КП «Київтеплоенерго» та технічних рішень щодо проєктів теплопостачання», відповідно до якого Процедура № 124 втратила чинність, та відповідно до пункту 1 наказу № 968 була затверджена та впроваджена в роботу нова процедура отримання технічних умов на приєднання до теплових мереж КП «Київтеплоенерго» та технічних рішень щодо проєктів теплопостачання. Наказ № 968 не передбачає обов`язку отримувати технічні умови та технічні рішення на встановлення вузлів обліку теплової енергії.

КП «Київтеплоенерго» у листі від 30.03.2023 № 28АУ/02/1у/3/1617 повідомило Комітет, що інших процедур отримання технічних умов та технічних рішень щодо встановлення вузлів обліку теплової енергії Підприємством не затверджувалося, що свідчить про те, що КП «Київтеплоенерго» припинило встановлювати для споживачів обов`язок отримувати технічні умови та технічні рішення на встановлення вузлів обліку теплової енергії.

У звязку з наведеним Комітет у Рішенні АМК (пункт 148) встановив, що за умови існування значної конкуренції на ринку встановлення КП «Київтеплоенерго» за період з липня 2018 року до жовтня 2021 року обов`язків отримання технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії було б неможливим, оскільки споживачі послуг з централізованого опалення мали б можливість обирати між кількома виконавцями таких послуг та у разі ущемлення їх інтересів обрали б іншого виконавця.

Отже, відсутність конкуренції на ринку послуг з централізованого опалення призвела до ущемлення інтересів споживачів і наслідків такого ущемлення у вигляді понесення споживачами витрат на отримання технічних умов та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії та позбавлення можливості сплачувати за показниками комерційних вузлів обліку за фактично використані обсяги теплової енергії, а також споживачі були вимушені сплачувати за нормами споживання, що є значно дорожче.

Ураховуючи наведене, Комітет у пункті 152 Рішення АМК дійшов висновку, що дії КП «Київтеплоенерго», які полягали у встановленні протягом липня 2018 року - жовтня 2021 року для споживачів обов`язку отримання технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії, є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 Закону, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

Предметом судового розгляду у цій справі є питання наявності / відсутності підстав для визнання недійсним Рішення АМК.

Згідно з частиною першою статті 59 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до ЗУ «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Як вбачається зі з`ясованого попередніми судовими інстанціями змісту Рішення АМК, згідно з ним дії КП «Київтеплоенерго» були кваліфіковані за ознаками частини першої статті 13 та пунктом 2 статті 50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», відповідно до якого порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є подання інформації в неповному обсязі АМК, його територіальному відділенню у встановлені органами АМК, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

Відповідно до вимог статті 3 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням АМК є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.

Згідно з пунктами 4, 11 частини першої статті 7 ЗУ «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції АМК має повноваження перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку (у сфері медіа - за методиками, погодженими з Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення), а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на відповідному ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

У частині першій статті 48 Закону визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи АМК приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Згідно з пунктом 2 статті 50 Закону порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Відповідно до вимог частини першої статті 12 Закону суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, зокрема, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб`єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар`єрів для доступу на ринок інших суб`єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Згідно з вимогами частини другої наведеної статті монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Обов`язок з доведення в суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на АМК або його територіальне відділення, яке є стороною у справі. У разі якщо суб`єкт господарювання заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, він має довести, що зазнає значної конкуренції.

Судова практика з розгляду таких спорів зобов`язує господарські суди здійснювати перевірку правильності застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема й Методики № 49-р від 05.03.2002. Водночас господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК і передбачені статтями 3 ,7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку.

Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб`єктів господарювання, груп суб`єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 910/6999/17 та від 19.06.2018 у справі № 910/3047/17.

Відповідно до частин 1- 3 статті 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: 1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; 2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб`єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об`єктивно виправданих на те причин; 3) обумовлення укладання угод прийняттям суб`єктом господарювання додаткових зобов`язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; 4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб`єктам господарювання, покупцям, продавцям; 5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; 6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб`єктів господарювання на ринку без об`єктивно виправданих на те причин; 7) створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб`єктів господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

На Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі, крім того, що на них покладено обов`язок з доведення у суді факту зайняття суб`єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку також покладено обов`язок доведення наявності у діях суб`єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, оскільки саме собою займання монопольного (домінуючого) становища суб`єктом господарювання на ринку не підтверджує його зловживання та не може бути підставою для притягнення до відповідальності, зокрема, у вигляді накладення штрафу відповідно до статті 52 ЗУ «Про захист економічної конкуренції».

При цьому стаття 13 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб`єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.

Отже, під час вирішення спорів про скасування рішень АМК щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого статтями 12 та 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», та накладення штрафу за відповідне порушення господарським судам необхідно здійснити перевірку та надати належну оцінку доводам кожної зі сторін у справі не лише щодо наявності чи відсутності монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку, а й наявності чи відсутності факту його зловживання таким становищем, та в чому конкретно (дія / бездіяльність) воно (зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку) полягало / виявилося.

Здійснення такої кваліфікації дій суб`єкта господарювання, як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку має узгоджуватися з частинами першою та другою статті 13 Закону і відноситься до виключних (дискреційних) повноважень органів АМК.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/23000/17 виснувала, що дискреційні повноваження АМК не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного урядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень.

Рішення державного органу, уповноваженого на здійснення певної діяльності, не може ґрунтуватися на припущеннях чи досліджених не у повній мірі фактах та обставинах, що стали підставою для ухвалення певного рішення.

Крім того, Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що рішення АМК має бути максимально вичерпним, ґрунтовним, повинно розкривати заявникові мотиви його ухвалення. Крім того, зазначив, що підхід до визначення меж обґрунтованості рішення АМК має бути аналогічним тому, який застосовується, зокрема, самими судами у прийнятті судових рішень. (Подібний висновок викладено у постанові від 10.09.2020 у справі № 910/23375/17).

Доводи касаційної скарги про те, що Рішення АМК прийняте відповідачем за відсутності належного збирання та аналізу доказів внаслідок помилкового ототожнення різних видів послуг, що надаються КП «Київтеплоенерго», а саме постачання теплової енергії та житлово-комунальної послуги з централізованого опалення, що призвело до неправильного визначення Комітетом товарних меж ринку та кола споживачів, для яких надається відповідний вид послуг, як наслідок - до неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, відхиляються Судом з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що АМК, приймаючи спірне рішення, дотримався вимог ЗУ «Про захист економічної конкуренції», всебічно, повно і об`єктивно розглянув обставини справи, дослідив подані документи, належним чином проаналізував відносини сторін та, як наслідок, дійшов висновку, що КП «Київтеплоенерго» займає монопольне (домінуюче) становище на ринку надання послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані його теплові мережі, які закріплені за цим комунальним підприємством на праві господарського відання, із часткою 100 відсотків, оскільки на цьому ринку в нього не було жодного конкурента, при наданні послуг з централізованого опалення протягом липня 2018 року - жовтня 2021 року протиправно встановлювало для споживачів обов`язки отримувати технічні умови на встановлення вузлів обліку теплової енергії та технічні рішення на встановлення вузлів обліку теплової енергії, а також стягувало плату за їх надання всупереч чинному на той час законодавству.

Водночас КП «Київтеплоенерго» вказаного не спростувало.

Оскільки саме собою займання монопольного (домінуючого) становища суб`єктом господарювання на ринку не може бути підставою для притягнення його до відповідальності, АМК повинен довести наявність у діях суб`єкта господарювання зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку відповідно до вимог статті 13 Закону.

З огляду на викладене, скаржник вказує, що АМК незаконно притягнув його до відповідальності за вказаний період, а Комітет помилково визначив товарними межами ринку комунальні послуги з централізованого опалення. Оскільки видача технічних умов та рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії здійснювалося на ринку послуг з постачання теплової енергії відповідно до вимог ЗУ «Про теплопостачання» та Правил № 1198, вважає, що АМК помилково посилався на норми ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» та Правила № 630.

У пункті 77 спірного вказано, що рішення товаром є послуги з централізованого опалення, які надавалися на платній основі, товарними межами ринку, який досліджується, є послуги з централізованого опалення (пункт 87 Рішення).

Відповідно до пункту 1.3. Методики товарними межами ринку є товар (товарна група), сукупність схожих, однорідних предметів господарського обороту, в межах якої споживач за звичайних умов може перейти від споживання певного виду предметів господарського обороту до споживання іншого. Товарні межі ринку визначаються шляхом формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп), у межах якої споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до споживання іншого. Формування групи взаємозамінних товарів (товарних груп) здійснюється із переліку товарів, які мають для продавців (постачальників, виробників), покупців споживачів, користувачів) ознаки одного (подібного, аналогічного) товару (товарної групи), за показниками взаємозамінності, якими, зокрема, є: подібність призначення, споживчих властивостей, умов використання тощо; подібність фізичних, технічних, експлуатаційних властивостей і характеристик, якісних показників тощо; наявність спільної групи споживачів товару (товарної групи); відсутність суттєвої різниці в цінах; взаємозамінність товарів (товарної групи) стосовно їх виробництва, тобто здатності виробників запропонувати нові товари на заміну існуючих. У процесі визначення товарних меж ринку попередньо визначена група взаємозамінних товарів (товарних груп) може бути поділена на декілька підгруп або приєднана до іншої групи (пункт 5.1. Методики).

Відповідно до висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 914/2667/20, АМК, здійснюючи контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, проводить дослідження ринку та визначає межі товарного ринку. Тому, зокрема, не можуть братися до уваги посилання сторін спору на те, що той чи інший ринок товарів, вивчення якого проводиться органом Антимонопольного комітету України, не передбачений законом.

У цій справі визначення товарних меж ринку здійснювалося Комітетом на підставі властивостей товару, його призначення та взаємозамінності з іншими товарами, товарними групами та з урахуванням обставин, встановлених у пункті 5.1. Методики.

У частині першій статті 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (діяв до 01.05.2019) було визначено, що комунальними послугами є послуги з централізованого опалення.

Згідно з пунктом 2 Правил № 630 (втратили чинність 01.05.2022) централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача в забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація) (частина 4 статті 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», який діяв до 01.05.2019).

АМК у Рішенні встановив, що КП «Київтеплоенерго» у 2019/2020 та 2020/2021 опалювальні періоди мало більшість договорів про надання послуг з централізованого опалення. Предметом цих договорів було своєчасне надання споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення згідно із чинними нормативами, а споживач зобов`язувався своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Крім того, підприємство укладало договори «Про постачання теплової енергії у гарячій воді».

Теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу (стаття 1 ЗУ «Про теплопостачання»).

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, за умовами договорів про постачання теплової енергії у гарячій воді КП «Київтеплоенерго» зобов`язувалося постачати теплову енергію у гарячій воді на потреби: опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року.

Ураховуючи викладене, АМК у Рішенні дійшов обґрунтованого висновку, що, незважаючи на різні найменування договорів, вони стосуються одного виду діяльності підприємства щодо забезпечення потреб споживачів в опаленні приміщень (код за КВЕД 35.30 постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря).

Незалежно від назви послуги (постачання теплової енергії у гарячій воді та централізоване опалення), її суть полягає в опаленні, що утворює самостійний товарний ринок, на якому всі споживачі повинні мати однакові умови отримання послуг, у тому числі щодо отримання технічних умов та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії. Верховний Суд у цьому контексті погодився з доводами АМК про те, що незалежно від назви послуги та умов договорів, які укладено згідно з вимогами як Закону № 1875-IV, так і Закону № 2189-VIII, основною суттю є теплова енергія, для виробництва якої Товариством було використано природний газ, ціна якого у досліджуваному Комітетом часовому періоді була суттєво знижена.

Подібний висновок викладено у постанові Верхового Суду від 18.01.2024 у справі № 910/1599/23.

Відповідно до частини першої статті 3 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» оснащення будівель вузлами комерційного обліку та обладнанням інженерних систем для забезпечення такого обліку здійснюється відповідно до проектної документації з дотриманням будівельних норм і правил у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства. Таке оснащення та відповідна проектна документація не потребують видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, операторами зовнішніх інженерних мереж, виконавцями комунальних послуг.

У частині четвертій вказаної норми визначено, що вузли комерційного обліку, встановлені за рахунок власника (співвласників) будівлі, належать на праві власності власнику будівлі або є спільною сумісною власністю співвласників багатоквартирного будинку. Вузли комерційного обліку приймаються виконавцем відповідної комунальної послуги та оператором зовнішніх інженерних мереж на абонентський облік протягом 14 календарних днів з дня встановлення або дня отримання виконавцем та оператором звернення власника (співвласників).

У частині 10 статті 3 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» встановлено, що вузли комерційного обліку приймаються оператором зовнішніх інженерних мереж на обслуговування протягом 14 календарних днів з дня встановлення або дня отримання оператором звернення від власника (співвласників). Вказаний закон набрав чинності 02.08.2017 і не мав відтермінування дії до впровадження нової класифікації комунальних послуг згідно із ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII.

Порядок № 206, розроблений відповідно до частини першої статті 3 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та який набрав чинності 18.09.2018 року і також не мав відтермінування дії до впровадження нової класифікації комунальних послуг, визначає процедуру оснащення будівель вузлами комерційного обліку оператором зовнішніх інженерних мереж та власником (співвласниками) будівлі, узгодження умов такого оснащення та вимоги до місць встановлення. Вказана процедура здійснюється відповідно до проєктної документації з дотриманням будівельних норм і правил та з урахуванням ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» і не потребує видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку, а також погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами. При цьому у пункті 9 Порядку № 206 визначено, що власник (співвласники) будівлі може (можуть) самостійно обладнати будівлю вузлами комерційного обліку, про що повинен письмово повідомити оператора зовнішніх інженерних мереж.

Наведене свідчить про те, що ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії» і Порядок № 206 не містять вимог отримувати технічні умови та технічні рішення на встановлення вузлів обліку теплової енергії. Проте, як встановили суди попередніх інстанцій, КП «Київтеплоенерго» згідно з наказом від 12.07.2018 № 124 затвердило та впровадило «Процедуру отримання технічних умов на приєднання до теплових мереж підприємства та технічних рішень щодо проектів теплопостачання» № 124.

У пункті 3.1 Процедури № 124 було встановлено, що оплата вартості послуг з видачі технічних умов та технічних рішень здійснюється замовником у порядку, встановленому Підприємством, відповідно до затвердженого кошторису.

Отже, платне отримання споживачами технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії було обов`язковою умовою для прийняття приладів обліку теплової енергії на абонентський облік КП «Київтеплоенерго» та подальшого отримання цими споживачами наданих ним послуг з централізованого опалення.

Розмір плати за видачу технічних умов та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії було визначено згідно з додатком 7 до Процедури №124.

Отже, АМК у пункті 118 спірного рішення дійшов обґрунтованого висновку, що рішення, акти законодавства не потребують видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку, а також погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, операторами зовнішніх інженерних мереж, виконавцями комунальних послуг, з чим погодилося також Міністерство розвитку громад та територій України (лист з роз`ясненнями від 30.12.2021 №7/11/20179-21).

Так, за іншими положеннями Правил № 1198 чи нормативно-правовими актами, які були чинними на момент прийняття Рішення АМК, не було встановлено обов`язку споживачів отримувати та оплачувати видачу технічних умов та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії.

З наданих позивачем пояснень АМК у листах від 24.02.2023 та від 30.03.2023 КП «Київтеплоенерго» вказувало, що припинило встановлювати для споживачів обов`язок отримувати технічні умови та технічні рішення на встановлення вузлів обліку теплової енергії саме у зв`язку з початком надання послуг з постачання теплової енергії на підставі договорів, укладених згідно з вимогами ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 № 2189-VIII, а не внесенням змін до Правил №1198, які на сьогодні є чинними.

Отже, АМК дійшов обґрунтованого висновку, що встановлення позивачем обов`язків отримання технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії було б неможливим за умови існування значної конкуренції на ринку, адже в такому випадку споживачі послуг з централізованого опалення мали б можливість обирати між кількома виконавцями таких послуг та у разі ущемлення їх інтересів обрали б іншого виконавця.

У разі відсутності конкуренції на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання, і, як наслідок, відсутності у споживачів КП «Київтеплоенерго» альтернативи щодо придбання послуг з централізованого опалення, зазначені дії призвели до ущемлення інтересів споживачів і наслідків такого ущемлення (споживачі понесли додаткові витрати на отримання технічних умов та технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії та позбавлені можливості сплачувати за показниками комерційних вузлів обліку за фактично використані обсяги теплової енергії, а також вимушені сплачувати за нормами споживання, що є значно дорожче.

Ураховуючи викладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що дії позивача, які полягали у встановленні протягом липня 2018 року - жовтня 2021 року для споживачів обов`язку отримання технічних умов на встановлення вузлів обліку теплової енергії, є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за КП «Київтеплоенерго» на праві господарського відання, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б не можливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку, а дії КП «Київтеплоенерго», які полягали у встановленні протягом липня 2018 року - жовтня 2021 року для споживачів обов`язку отримання технічних рішень на встановлення вузлів обліку теплової енергії, є порушенням, передбаченим частиною першою статті 13 та пунктом 2 статті 50 ЗУ «Про захист економічної конкуренції», у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого опалення в межах м. Києва, де розташовані теплові мережі, які закріплені за підприємством на праві господарського відання, що призвело до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги стосуються виключно необхідності переоцінки доказів та зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі.

Отже, зважаючи на встановлені судами обставини справи, у Верховного Суду відсутні підстави для надання правового висновку щодо застосування вказаних скаржником норм права у подібних правовідносинах

Ураховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав задоволення касаційної скарги за пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Оскільки касаційне провадження у цій справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, Суд виходить з того, що сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом частини другої статті 287 ГПК України (що визначає сам скаржник), покладається на скаржника.

У касаційній скарзі КП «Київтеплоенерго» зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 8.76 постанови від 18.01.2024 у справі № 910/1599/23 щодо безпідставного ототожнення Комітетом послуги з централізованого опалення та послуги з постачання теплової енергії, за умови змін в законодавстві, яке регулює правовідносини у сфері житлово-комунальних послуг. Незалежно від назви послуги та умов договорів, які укладено згідно з вимогами як Закону № 1875-IV, так і Закону № 2189-VIII, основною суттю є теплова енергія, для виробництва якої Товариством було використано природний газ, ціна якого у досліджуваному Комітетом часовому періоді була суттєво знижена. Оскільки, на думку скаржника, такий висновок стосувався виключно комунальних послуг за класифікацією згідно з Законом № 1875-IV (послуга з централізованого опалення) та комунальної послуги за класифікацією згідно з Законом № 2189-VIII (послуга з постачання теплової енергії), яка реалізовувалася позивачем за договорами на постачання теплової енергії у гарячій воді за тарифом на теплову енергію, а не за тарифом на послугу з централізованого опалення. Скаржник вважає, що наведений висновок потребує уточнення шляхом визначення його меж застосування, оскільки такий висновок викладено як загальний, універсальний для усіх питань, що можуть виникати при врегулюванні правовідносин з централізованого опалення та послуг з постачання теплової енергії як комунальних послуг, врегульованих Законами № 1875-IV та № 2189-VIII.

Відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

У цьому аспекті Суд зауважує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

Крім того, Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду, зокрема, є: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Проте, звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник не обґрунтував необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у відступлення (уточнення) від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.01.2024 у справі № 910/1599/23, та не навів змістовного обґрунтування мотивів і причин необхідності для відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування положень постанови КМУ від 24.12.2019 № 1082, Законів № 1875-IV та № 2189-VIII та ЗУ «Про теплопостачання» № 2633- IV.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що рішення судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, узгоджуються з усталеною судовою практикою, а наведені у касаційній скарзі доводи КП «Київтеплоенерго» фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у цій справі.

Отже, наведені доводи у касаційній скарзі з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Обґрунтовуючи наявність підстави оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не дослідили у повній мірі зібраних у справі доказів та не надали оцінки важливим аргументам, якими обґрунтовані позовні вимоги, що зумовило неправильне вирішення справи, а отже, є підставою для скасування судових рішень згідно з пунктом 1 частиною третьою статті 310 ГПК України внаслідок порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права вимог статей 73, 74, 76, 77, 86, 236, 238, 282 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Так, відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Як убачається з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій ухвалили їх з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим Верховний Суд не вбачає підстав для зміни або скасування постанови апеляційного господарського суду у цій справі в оскаржуваній частині.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Ураховуючи положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України та те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пунктом 2 та пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися після відкриття касаційного провадження, доводи КП «Київтеплоенерго» про неповне та неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів є недостатніми і відхиляються судом касаційної інстанції.

Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Інші доводи скаржника, які наведені в касаційній скарзі, зводяться до власного тлумачення норм законодавства та безпосередньо пов`язані зі встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішеннях судів попередніх інстанцій чи відхилені ними. Тому пов`язані з наведеним аргументи скаржника не можуть бути прийняті Касаційним господарським судом з огляду на статтю 300 ГПК України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (рішення від 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне касаційну скаргу КП «Київтеплоенерго» залишити без задоволення, а ухвалені у справі рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Ураховуючи наведене, витрати зі сплати судового збору у справі, що розглядається, з огляду на вимоги статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» залишити без задоволення, постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2024 у справі № 910/1129/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос