Постанова

від 15.01.2025 по справі 925/1398/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 925/1398/22(925/676/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 15.01.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової служби України

на рішення Господарського суду Черкаської області від 25.06.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024

у справі № 925/1398/22(925/676/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкос" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Звєздічева М.О.

до Державної податкової служби України,

про зобов`язання надати інформацію,-

в межах справи №925/1398/22

за заявою Державної податкової служби України у особі її філії, Головного управління ДПС у Черкаській області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкос"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

1. 26.01.2023 ухвалою Господарського суду Черкаської області відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкос".

2. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником боржника є Сараоджі Аміт.

3. 13.04.2023 ухвалою Господарського суду Черкаської області частково задоволено заяву розпорядника майна боржника, арбітражного керуючого Звєздічева М.О., від 23.03.2023, серед іншого, зобов`язано Державну податкову службу України у особі її філії, Головного управління ДПС у Черкаській області надати розпоряднику майна боржника, арбітражному керуючому Звєздічеву М.О. відомості відносно боржника: про керівника та головного бухгалтера боржника (в т.ч. відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків, про серію та номер паспорта, про адресу місця реєстрації, про дату народження).

4. 21.04.2023 листом №7689/6/23-00-13-03-05 Головним управлінням ДПС у Черкаській області повідомлено про те, що керівником боржника є Сараоджі Аміт, якому присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

5. 18.05.2023 постановою Господарського суду Черкаської області боржника визнано банкрутом, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Звєздічева М.О., зобов`язано останнього вжити заходів до виявлення і прийняття до свого відання документів та майна банкрута; зобов`язано посадових осіб банкрута протягом п`ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора, передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору.

6. 02.06.2023 та повторно 31.01.2024 позивач направив на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкос" та його керівника ОСОБА_1 вимоги від 01.06.2023 №02-36/1084 та від 30.01.2024 №02-36/1423 про передачу бухгалтерської та іншої документації банкрута, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банкрута його ліквідатору, відповіді на які не отримав.

7. 12.07.2023 позивач звернувся до Державної прикордонної служби України із запитом від 12.07.2023 №02-36/1158 для отримання інформації про те, чи перетинав Сараоджі Аміт державний кордон України у період з 01.01.2020.

8. 19.07.2023 листом №91-33950/18/23-Вих Державна прикордонна служба України у наданні запитуваної інформації відмовила з мотивів її конфіденційності, натомість зазначила, що відповідно до п.11 Положення про базу даних "Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в`їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території", затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.09.2022 №614, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 26.10.2022 за №1319/38655, ідентифікація осіб здійснюється за наявності таких обов`язкових реквізитів: прізвище, власне ім`я особи (для громадян України - українськими літерами та/або латинськими літерами; для іноземців та осіб без громадянства інших держав - тільки латинськими літерами); дата народження (у форматі "дд.мм.рррр"); громадянство особи (а.с.45 т.3)

9. 08.11.2023 позивач направив на адресу відповідача запит від 07.11.2023 №02-36/1311, у якому просив надати йому інформацію, зазначену у заяві на отримання облікової картки фізичної особи-платника податків на ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме: прізвище, ім`я, по батькові латиницею; прізвище, ім`я, по батькові кирилицею; зареєстроване місце проживання латиницею та кирилицею; серію та номер документа, що засвідчує особу, та орган, що його видав; надати інформацію про те, ким подавалася заява про отримання облікової картки фізичної особи, а саме, чи подавалася така заява особисто ОСОБА_1 чи довіреною особою. У разі, якщо така заява була подана довіреною особою, зазначити прізвище, ім`я, по батькові повіреного, його зареєстроване місце проживання, серію та номер документа, що посвідчує особу, та орган, що його видав, серію, номер та дату довіреності та зазначити, ким вона посвідчена.

10. 07.12.2023 листом №36249/6/99-00-12-04-02-05 відповідач у відповідь на вказаний вище запит позивача пояснив, що згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; що відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків є інформацією з обмеженим доступом, крім відомостей про взяття на облік фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (підп.70.15.2 п.70.15 ст.70 Податкового кодексу України); що згідно з підп.21.1.6 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов`язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

11. Боржником у особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Звєздічева М.О., у межах справи про банкрутство подано позовну заяву від 28.05.2024 з вимогами:

1) зобов`язати Державну податкову службу України (пл.Львівська, 8, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 43005393) надати ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкос" (18000, м.Черкаси, пров.Січовий, буд, 17, код ЄДРПОУ 36643757), арбітражному керуючому Звєздічеву Максиму Олександровичу (адреса поштової кореспонденції: а/с 2993, м. Черкаси, 18030, Свідоцтво № 1409 від 17.07.2013) запитувану інформацію, а саме:

інформацію, зазначену в заяві на отримання облікової картки фізичної особи платника податків на ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ), а саме: прізвище, ім`я, по батькові латиницею, прізвище, ім`я, по батькові кирилицею, зареєстроване місце проживання латиницею та кирилицею, серію та номер документа, що посвідчує особу та орган, що його видав;

інформацію, ким подавалася заява про отримання облікової картки фізичної особи, а саме чи подавалася така заява особисто ОСОБА_1 чи довіреною особою. У разі, якщо така заява була подана довіреною особою зазначити прізвище, ім`я, по батькові повіреного, зареєстроване місце проживання такої особи, серію та номер документа, що посвідчує особу та орган, що його видав, серію, номер та дату довіреності та зазначити ким вона посвідчена;

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

12. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.06.2024, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у справі №925/1398/22 (925/676/24), позовну заяву боржника у особі ліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Звєздічева М.О., від 28.05.2024 задоволено повністю; зобов`язано Державну податкову службу України надати ліквідатору Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкос", арбітражному керуючому Звєздічеву Максиму Олександровичу запитувану інформацію, а саме: інформацію, зазначену у заяві на отримання облікової картки фізичної особи платника податків на ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ): прізвище, ім`я, по батькові латиницею; прізвище, ім`я, по батькові кирилицею; зареєстроване місце проживання латиницею та кирилицею; серію та номер документа, що посвідчує особу, і орган, що його видав; інформацію про те, ким подавалася заява про отримання облікової картки фізичної особи, а саме, чи подавалася така заява особисто Сараоджі Амітом чи довіреною особою. У разі, якщо така заява була подана довіреною особою повідомити прізвище, ім`я, по батькові повіреного, зареєстроване місце проживання такої особи, серію та номер документа, що посвідчує особу та орган, що його видав, серію, номер та дату довіреності та зазначити, ким вона посвідчена; стягнуто з Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкос" 2 422,40 грн. судового збору.

12.1. Суди виходили з того, що у ліквідатора банкрута існує обов`язок витребування від колишнього керівника боржника та його посадових осіб майна, документів, печаток і штампів підприємства-банкрута, який (за відсутності добровільної їх передачі такими особами) може бути виконаний лише у разів встановлення зареєстрованого та/чи фактичного місця проживання (перебування) керівника чи посадових осіб. Інформація про посадових осіб (керівника) боржника є інформацією, яка стосується цієї особи (боржника).

-Інформація, яка була витребувана від відповідача наявна у нього у формі документів, які були створені і надані керівником боржника (чи його представником) та у порушення норм ч.8 ст.12, ст.12-1 Кодексу не була надана ліквідатору банкрута.

-Порушене право ліквідатора банкрута на отримання необхідної йому для виконання своїх повноважень інформації є підставою для його захисту у судовому порядку.

-розгляд усіх спорів, пов`язаних із здійсненням провадження у справі про банкрутство, має здійснюватися в межах саме цієї справи про банкрутство, та оскільки Головне управління ДПС у Харківській області є відокремленим підрозділом Державної податкової служби України, не є самостійною юридичною особою, тому Державна податкова служба України могла як виконати запит самостійно (витребувавши у свого підрозділу необхідні документи та інформацію), або передоручити виконання запиту арбітражного керуючого своєму підрозділу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

13. До Верховного Суду від Державної податкової служби України надійшла касаційна скарга, у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 25.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у справі № 925/1398/22(925/676/24) та закрити провадження у справі.

14. На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що суд апеляційної в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права щодо визначення юрисдикції суду без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №320/12137/20.

-На думку позивача, суди в оскаржуваних судових рішеннях неправильно застосували частину 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства та пункт 8 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

15. Відзиву не надано.

Провадження у Верховному Суді

16. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №925/1398/22(925/676/24) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024.

17. Ухвалою Верховного Суду від 10.12.2024 року, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної податкової служби України на рішення Господарського суду Черкаської області від 25.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у справі № 925/1398/22(925/676/24).

Призначено до розгляду касаційну скаргу Державної податкової служби України у справі № 925/1398/22(925/676/24) на 15 січня 2025 року о 12:10 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

19. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

20. Скаржник у касаційній скарзі, серед іншого, зазначає, що спір ініційований позивачем не є спором господарської юрисдикції та повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства України.

21. Однак, доводи Державної податкової служби України підлягають відхиленню, з огляду на таке

22. Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

23. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС).

24. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

25. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

26. Отже, зазначеними положеннями КАС визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

27. При віднесенні спору до тієї чи іншої юрисдикції важливо враховувати, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

28. При цьому КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

29. Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

30. Отже, головним критерієм розмежування господарської та адміністративної судових юрисдикцій має бути предмет спору та зміст спірних правовідносин. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

31. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

32. Водночас, за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

33. Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частини перша, друга статті 4 ГПК України).

34. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).

35. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

36. Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

37. Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (див. висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16, постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №911/2043/20).

38. Частиною першої статті 2 КУзПБ визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

39. За змістом приписів статті 7 КУзПБ правило концентрації в межах справи про банкрутство майнових спорів, стороною яких є боржник, є універсальним та не містить виключень залежно від суб`єктного складу сторін спору.

40. При цьому, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20).

41. До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду в межах справи про банкрутство спір, стороною в якій є боржник, відносяться також умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

42. Верховний Суд зауважує, що процедура банкрутства поєднує в собі як розгляд процедурних питань, пов`язаних саме зі здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник та які розглядаються у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство.

43. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 зробила висновок, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи: - одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо; - друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, у межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

44. Відповідно до п.5 ч.1 ст.12 Кодексу України з процедур банкрутства арбітражний керуючий користується усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією, керуючого реалізацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі має право звертатися із запитами арбітражного керуючого, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, у тому числі банків, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, депозитарних установ та інших професійних учасників ринків капіталу, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб.

45. Відповідно до ч. 1 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: (…)аналізує фінансовий стан банкрута, складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; (…) вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до ч.1-3 ст.12-1 Кодексу України з процедур банкрутства запит арбітражного керуючого - це письмове або у формі електронного документа звернення арбітражного керуючого, призначеного господарським судом розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором, керуючим реструктуризацією, керуючим реалізацією, до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ (…) про надання інформації, копій документів, необхідних арбітражному керуючому для здійснення повноважень у справі про банкрутство (неплатоспроможність) щодо боржника (…) До запиту арбітражного керуючого додається посвідчена арбітражним керуючим копія судового рішення про призначення його у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором, керуючим реструктуризацією або керуючим реалізацією. Вимагати від арбітражного керуючого надання разом із запитом арбітражного керуючого інших документів забороняється (…) Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ (…) яким направлено запит арбітражного керуючого, зобов`язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати арбітражному керуючому відповідну інформацію, у тому числі таку, що становить банківську таємницю, таємницю надавача платіжних послуг або емітента електронних грошей, крім таємної та/або службової інформації та копій документів, у яких міститься таємна та/або службова інформація, копії документів (…) Задоволення запиту арбітражного керуючого може бути здійснено шляхом надання відповідної інформації, копій документів у формі електронного документа (…) Відмова в наданні інформації на запит арбітражного керуючого, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання недостовірної інформації тягнуть за собою відповідальність згідно із законом, крім випадків відмови в наданні таємної та/або службової інформації;

46. Відповідно до ст.1, 5, 11, ч.2 ст.20, ч.1, 3 ст.21 Закону України "Про інформацію": кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів (...) Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом (...) Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

47. Згідно із ч.2 ст.1, п.2 ч.1 ст.5, п.1 ч.1 ст.6, п.1 ч.3, ч.5 ст.10, ч.1 ст.20 Закону України "Про доступ до публічної інформації": публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна інформація. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом. Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

48. Суди попередніх інстанцій, виходячи з аналізу норм ст.1, 5, 11, ч.2 ст.20, ч.1,3 ст.21 Закону України "Про інформацію", дійшли правильного висновку про те, що кожна особа (в тому числі і юридична особа) має право на отримання інформації, яка стосується її особи. Зокрема, юридична особа має право запитувати інформацію, яка є інформацією про неї, в тому числі запитувати документи, які створені нею чи які створені іншими особами, але мають наслідком виникнення, зміну або припинення прав і обов`язків такої юридичної особи.

49. У ліквідатора банкрута існує обов`язок витребування від колишнього керівника боржника та його посадових осіб майна, документів, печаток і штампів підприємства-банкрута, який (за відсутності добровільної їх передачі такими особами) може бути виконаний лише у разі встановлення зареєстрованого та/чи фактичного місця проживання (перебування) керівника чи посадових осіб. Інформація про посадових осіб (керівника) боржника є інформацією, яка стосується цієї особи (боржника).

50. Отже, Верховний Суд, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 вважає, що оскаржувані рішення у цій справі відносяться до першої групи, яка не стосується вирішенню спорів, а відносяться до розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню.

51. Судами встановлено, що інформація, яка була витребувана від відповідача наявна у нього у формі документів, які були створені і надані керівником боржника (чи його представником) та у порушення норм ч.8 ст.12, ст.12-1 КУзПБ не була надана ліквідатору банкрута.

52. У цьому випадку, ліквідатору достатньо було звернутись із клопотанням до місцевого господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Старкос" про витребування з відповідача відповідних документів, а не з окремим позовом.

53. Проте, наведене порушення не призвело до прийняття незаконних рішень судами попередніх інстанцій.

54. В цій частині, колегія звертається до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.12.2019 у справі № 926/358/19 за яким не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення, яке не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Вказане кореспондується із нормами статті 309 ГПК України частиною другою якої передбачено, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму.

55. Верховний Суд зауважує, що не можна скасовувати прийняте по суті рішення з мотивів порушення порядку розгляду позовних вимог (в окремому позовному провадженні чи в межах справи про банкрутство), зосередившись лише на аналізі суб`єктного складу учасників у контексті порушення щодо них провадження у справі про банкрутство без урахування предмета заявленого позову, змісту спірних правовідносин та фактичних обставин справи. У такому разі відповідне рішення матиме ознаки видимої легітимності (дотримання ознак "форми") та не забезпечуватиме гарантування передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права на доступ до суду і захист порушених прав (близький за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 926/358/19, від 23.02.2021 у справі №913/567/19 (913/506/19).

56. За обставин цієї справи суперечності правозастосування щодо порядку розгляду спорів у межах справи про банкрутство, які зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталістю судової практики, не повинні мати наслідком порушення принципу правової визначеності у випадку забезпечення справедливого розгляду справи.

57. Крім того, колегія суддів погоджується із висновками попередніх судових інстанцій про те, що посилання на наявність витребуваної інформації у структурного підрозділу відповідача не є підставою ненадання такої інформації ліквідатору ТОВ "Старкос". Державна податкова служба України могла як виконати вищевказаний запит ліквідатора ТОВ "Старкос" самостійно, витребувавши у свого структурного підрозділу необхідні документи та інформацію, або здійснити передоручення виконання запиту арбітражного керуючого Звєздічева М.О. відповідному структурному підрозділу.

58. Отже, враховуючи зміст правовідносин щодо розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства під час здійснення ліквідатором, в порядку ст.ст.12, 12-1, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, своїх повноважень, розгляд відповідного звернення ліквідатора має відбуватись Господарським судом у межах справи про банкрутство, а не в порядку адміністративного судочинства, як помилково вважає відповідач.

59. Доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права щодо визначення юрисдикції суду без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №320/12137/20, також підлягають відхиленню.

60. Так, у наведеній скаржником постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд за правилами адміністративного судочинства справ за позовними вимогами, що стосуються перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень, у спорі щодо суми заборгованості з ПДВ, строку сплати такої заборгованості та тривалості прострочення, оскільки такі спори є спорами публічно-правового характеру.

61. Таким чином, правовідносини у справі 925/1398/22(925/676/24) та у справі №320/12137/20, на яку посилається скаржник, не є подібними, зокрема за змістовим критерієм.

62. Щодо касаційного оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає, що скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовані неправильно). Водночас формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

63. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

64. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

65. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Розподіл судових витрат.

66. Зважаючи на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про залишення касаційної скарги без задоволення та залишенням без змін оскарженого судового рішення витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника у відповідності до положень статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 25.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у справі №925/1398/22(925/676/24) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді В.І. Картере

К.М. Огороднік