Рішення

від 24.01.2025 по справі 587/5001/24

СУМСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 587/5001/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2025 року Сумський районний суд Сумської області в складі: головуючого судді - Гончаренко Л.М., за участю секретаря судового засідання - Макошенець С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням та стягнення страхового відшкодування,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, в подальшому уточнивши його, та свої вимоги мотивує тим, що 29.11.2023 року о 18 год. 30 хв. на 150 км автодороги Р-61 «Батурин-Конотоп-Суми» по вул. Центральній в смт Степанівка Сумського району, Сумської області сталося ДТП. Водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом ««FORD CARGO 3541D»» д.н.з. НОМЕР_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 внаслідок чого останній помер на місці події від отриманих травм. Станом на дату настання ДТП відповідальність водія за спричинену шкоду майну, здоров`ю та (або) життю третіх осіб була застрахована у відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, Поліс №АР6990504, який діяв на момент настання ДТП 29.11.2023 року. За фактом ДТП було внесено відомості до ЄРДР за №12023200000000387 за ч. 2 ст. 286 КК України. 26.06.2024 року слідчим управління ГУНП в Сумській області майором поліції Ковбасенком В.С. винесено постанову про закриття зазначеного кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення. 09.07.2024 року представником заявника було надіслано на адресу відповідача заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах дружини загиблого ОСОБА_1 з всіма необхідними документами передбаченими для виплат за ст.. 35 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Сума страхового відшкодування моральної шкоди для позивача, ОСОБА_1 , складала 40200,00 грн. В подальшому, на вимогу відповідача, представником позивача (заявника) ОСОБА_4 було направлено додаткові документи та 26 вересня 2024 року на рахунок представника позивача надійшли кошти в сумі 20100,00 грн. Представник позивача наголошує, що єдиною особою, відповідальною за завдану шкоду, є водій автомобіля ««FORD CARGO 3541D» д.н.з НОМЕР_1 - ОСОБА_2 , адже він керував джерелом підвищеної небезпеки. Вважає, що відповідач безпідставно та незаконно відрахував від належного страхового відшкодування, пов`язаного заподіяною моральною шкодою в розмірі 20100,00 грн - 50 %, чим порушив законні права та інтереси позивача. Посилаючись на вказані обставини, просить суд стягнути з АТ «Страхова компанія «Країна» на користь позивача 20100,00 грн недоплаченого страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, стягнути пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 1738,03 грн., три відсотки річних у розмірі 197,81 грн., інфляційні втрати у розмірі 1042,48 грн., а всього разом - 2978,32 грн. та стягнути витрати на правничу допомогу в сумі 8000,00 гривень.

У відзиві на позовну заяву представник АТ «Страхова компанія Країна» просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зазначає, що оскільки виникненню шкоди сприяла груба необережність потерпілого ОСОБА_3 , ним були грубо порушені Правила дорожнього руху України, тому страховою компанією на підставі п. 36.3 ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 50 % від заподіяної шкоди, а тому вважає, що відповідач у повному обсязі виконав свої зобов`язання перед позивачем (а.с. 46-49).

У поданій відповіді на відзив представник позивача зазначає, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, вважає необґрунтованими, оскільки в даному випадку не підлягає застосуванню п. 36.3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», так як смерть потерпілого настала в результаті наїзду на нього одного автомобіля. Вважає, що оскільки законодавством України передбачено відшкодування шкоди внаслідок смерті потерпілого в незалежності від його вини, вона повинна відшкодовуватися в повному обсязі. Поділ цивільно-правової відповідальності допускається при взаємодії двох або більше джерел підвищеної небезпеки. Пішохід не є джерелом підвищеної небезпеки. Пішохід, не є особою, на яку поширюється норми ст.1187 ЦК України. Крім того, в постанові про закриття кримінального провадження від 26.06.2024 року відсутня будь-яка інформація щодо наявності умислу потерпілого чи непереборної сили у настанні ДТП, так як і відсутня інформація про наявність в діях загиблого ОСОБА_3 грубої необережності.

Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Скочиляс І.М. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, так як розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 29 листопада 2023 року о 18 год. 30 хв. на 150 км автодороги Р-61 «Батурин-Конотоп-Суми» по вул. Центральній в смт Степанівка Сумського району, Сумської області відбулася дорожньо-транспортна пригода, а самеводій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «ФОРД ГАРГО 354 ІД» д.н.з. НОМЕР_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 .

Внаслідок ДТП ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події від отриманих травм (свідоцтво про смерть а.с. 12).

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , є дружиною та чоловіком, що підтверджується копіями паспорта громадяна України та копією свідоцтва про шлюб (а.с. 9-11).

За фактом вказаної ДТП були внесені відомості до ЄРДР за №12023200000000387 за ч. 2 ст. 286 КК України. Відповідно до постанови заступника начальника відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління ГУНП в Сумській області майора поліції Ковбасенко В.С. кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12023200000000387 від 26.06.2024 за ч. 2 ст. 286 КК України закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с. 13-16).

Відповідно до полісу № АР6990504, який діяв станом на 29.11.2023 року, відповідальність водія транспортного засобу «FORD CARGO 3541D» д.н. НОМЕР_1 за спричинену шкоду майну, здоров`ю та (або) життю третіх осіб була застрахована у АТ «Страхова компанія «Країна» (а.с.17).

Представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 09.07.2024 року звернувся з заявою до відповідача про виплату страхового відшкодування в сумі 40200,00 грн., пов`язаного із заподіяною моральною шкодою, та 08.08.2024 року з заявою про доручення фінмоніторинга до вказаної заяви. (а.с.7, 24).

Страховою компанією АТ «СК «Країна» було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування моральної шкоди та у розмірі 50 % - 20 100,00 грн., (а.с. 28). Зазначені кошти були переведені на банківські реквізити представника заявника згідно квитанції (а.с.27), дані факти не оспорюється сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц.

Згідно з пунктами 27.3 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України: «Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку».

Згідно роз`яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у пункті 8 його постанови від 01 березня 2013 року №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у особи, що її завдала, за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.

Пішохід як учасник дорожнього руху (ст. 14 Закону України «Про дорожній рух») не є особою, на яку поширюються норми ст. 1187 ЦК України, і навіть у разі скоєння правопорушення, що потягло за собою заподіяння шкоди власнику транспортного засобу, не може вважатися належним суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом).

У відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

Пішохід не є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху України це особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу. До пішоходів прирівнюються також особи, які рухаються в кріслах колісних без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу коляску чи крісло колісне.

Отже, наїзд транспортного засобу на пішохода, не може бути кваліфіковано як взаємодію двох джерел підвищеної небезпеки.

Судом встановлено, що відповідачем АТ «СК «Країна», посилаючись на ст.ст. 1187, 1193 ЦК України та п. 36.3 ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» сплачено позивачу ОСОБА_1 страхового відшкодування у розмірі 50 % від заподіяної шкоди.

Разом з тим, відповідно п. 36.3 ст. 36 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1193 ЦК України, шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

У пункті 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Інформація щодо наявності умислу потерпілого чи непереборної сили у настанні дорожньо-транспортної пригоди в постанові про закриття кримінального провадження відсутня.

Оскільки, відповідачем належними, допустимими та достовірними доказами не доведено, що зазначена подія сталася внаслідок непереборної сили або умислу ОСОБА_3 , то ступінь вини потерпілого є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 1193 ЦК України та не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №161/3557/19 (провадження №61-18595св19) та від 12 грудня 2018 року у справі №355/981/16-ц (провадження №61-28019св18).

Статтею 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

У відповідності до ст. 36.5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц зробила висновок про те, що до правовідносин щодо невиплати страхового відшкодування потерпілій особі застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна

пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати

(регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Пунктом 36.2 ст.36 Закону встановлено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до ст.230 ЦК України штрафними санкціями за цим Кодексом є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил ведення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі невиконання або неналежного виконання зобов`язання, зокрема прострочення його виконання, боржник зобов`язаний сплатити кредиторові неустойку (штраф, пеню) у сумі, визначеній законом або договором (ст.611 ЦК України).

Зобов`язання страховика в разі настання страхового випадкуполягає у здійсненні страхової виплати. Тому таке зобов`язання є грошовим, і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч.2 ст.625 ЦК, зокрема сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення.

Пунктом 21 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК).

У відповідності до ст. 36.5 Закону, за кожен день прострочення виплати страхового

відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Вказана норма також є спеціальною нормою, що застосовується до спірних правовідносин, так як вони виникли з приводу неналежного виконання обов`язків страховиком своїх обов`язків по сплаті страхового відшкодування, а тому страховик на підставі п.36.5 Закону зобов`язаний сплатити позивачу пеню за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадку, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам, дітям, а також іншим особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що право позивача порушене та з відповідача підлягає стягненню 20100,00 грн недоплаченого страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, 2978,32 грн., пені, інфляційних витрат та три відсотки річних.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст. 141 ЦПК України.

Позивач судовий збір при зверненні до суду не сплачував, оскільки був звільнений від його сплати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи викладене, з відповідача на користь держави підлягає стягненню 1211 грн 20 коп. судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. 23,1167, 1168,1172,1187,1193 ЦК України, ст.ст. 13,81, 141 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (код ЄДРПОУ: 20842474) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) страхове відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 100 (двадцять тисяч сто) гривень 00 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (код ЄДРПОУ: 20842474) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 1738 (одна тисяча сімсот тридцять вісім) гривень 03 копійок, три відсотки річних у розмірі 197 (сто дев`яносто сім) гривень 81 копійок, інфляційні втрати у розмірі 1042 (однієї тисячі сорок дві) гривні 48 копійок, а всього разом - 2978 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят вісім) гривень 32 копійки.

Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (код ЄДРПОУ: 20842474) на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 (тисячу двісті одинадцять) гривень 20 коп.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Л.М. Гончаренко