Постанова

від 27.01.2025 по справі 945/2982/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

27.01.25

22-ц/812/293/25

Провадження №22-ц/812/293/25

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року м. Миколаїв

Справа № 945/2982/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Шаманської Н.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Тищук Н.О.

переглянувши в апеляційному порядку без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) цивільну справу

за позовом

ОСОБА_1 , поданого через його представника ОСОБА_3

до

Державної казначейської служби, Міністерства внутрішніх справ

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , поданою через його представника ОСОБА_3,

на ухвалу судді Миколаївського районного суду Миколаївської області, постановлену суддею Лопіною О. О. 01 січня 2025 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту ухвали не зазначена,

у с т а н о в и в:

24 грудня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернувся з позовом до Державної казначейської служби, Міністерства внутрішніх справ про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що 09 січня 2011 року о 16 год 10 хв. на 126 км автодороги М14 «Одеса- Новоазовськ» інспектором ІДПС Коблевської роти ДПС Левчуком О. В. було здійснено затримання та вилучення транспортного засобу марки «ДЕО ЛАНОС», державний номерний знак НОМЕР_1 , належний ОСОБА_1 , яким керував ОСОБА_2 та здійснено вилучення документів свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 від 29 травня 2005 року і ключів вказаного транспорту.

При цьому, інспектором ІДПС Коблевської роти ДПС Левчуком О. В. складено протокол затримання та вилучення транспортного засобу та протокол вилучення документів від 09 листопада 2011 року.

Підставою для затримання транспортного засобу та вилучення документів на транспортний засіб разом із ключами на той момент був арешт накладений постановою слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Київ від 26 червня 2010 року.

16 березня 2023 року постановою Голосіївського районного суду м. Києва у справі за № 1-23/12, провадження № 1/752/1/23 накладений постановою слідчого СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Київ 26 червня 2010 року арешт, в тому числі, на транспортний засіб марки «ДЕО ЛАНОС», державний номерний знак НОМЕР_1 , скасовано.

Після цього, його адвокат звертався із запитами до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України та Ліквідаційної комісії УДАЇ УМВС України в Миколаївській області про отримання інформації про місце зберігання та технічний стан вказаного транспортного засобу.

Однак з отриманої інформації на запити вбачається, що Ліквідаційна комісія УДАЇ УМВС України в Миколаївській області не володіє інформацією щодо вказаного транспортного засобу, що спливли терміни зберігання відповідної службової документації.

Враховуючи наведене, на думку позивача, вищевказаний транспортний засіб втрачено працівниками правоохоронних органів під час знаходження його під арештом та перебування його на спеціальному майданчику для зберігання затриманих транспортних засобів.

Посилаючись на вказане, позивач просив стягнути з держави Україна за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного рахунку Державної казначейської служби України на його користь 159316 грн матеріальної шкоди та 15000 грн моральної шкоди.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 27 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків та запропоновано надати докази на підтвердження територіальної підсудності позовної заяви Миколаївському районному суду Миколаївської області за ст. 28 ЦПК України та попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

На виконання цієї ухвали суду позивачем надано новий текст позовної заяви та фототаблицю відрізку автодороги М-14 на 126км, поблизу с. Весняне, Миколаївського району, Миколаївської області у напрямку м. Миколаєва, де було розташовано пост ДПС ДАЇ УМВС України в Миколаївській області зі стоянкою для зберігання затриманих транспортних засобів.

Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 01 січня 2025 року цивільну справу № 945/2982/24 за вищевказаним позовом передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвала суду мотивована тим, що залишаючи позовну заяву без руху, позивачу було запропоновано надати докази зберігання транспортного засобу на майданчику ДПС УДАЇ УМВС України в Миколаївській області, однак таких доказів ним не надано. А посилання позивача на протокол затримання транспортного засобу та його вилучення не свідчать про місце зберігання автомобіля. Тому суд дійшов висновку про підсудність справи за місцезнаходженням одного з відповідачів, а саме Міністерства внутрішніх справ України.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції від 01 січня 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо непідсудності справи Миколаївському районному суду Миколаївської області, оскільки позов поданий позивачем на підставі ч.6 ст. 28 ЦПК України за місцем заподіяння шкоди, так як транспортний засіб позивача знаходився на спеціальному майданчику на зберіганні служби УДАЇ УМВС в Миколаївській області, а саме : автодорога М-14 «Одеса-Новоазовськ» 126 км - поблизу вул. Центральна, с. Весняне, Миколаївського району, Миколаївської області.

Крім того, направлення справи до іншого суду, за місцезнаходженням відповідача, значно ускладнює доступ до правосуддя позивачу та його представнику, враховуючи відстань до суду, наявність воєнного стану, відключення електроенергії, ракетних обстрілів та можливих додаткових матеріальних витрат пов`язаних із безпосереднім прибуттям до суду та часу.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду щодо передачі справи на розгляд іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Отже справа розглядалась судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно з правилом про підсудність справ за вибором позивача, передбаченим у ч.6 ст.28 ЦПК України (правила альтернативної підсудності), позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (ст. 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України).

Право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовує заподіяння йому шкоди, внаслідок неналежного виконання відповідачами обов`язків щодо зберігання його транспортного засобу на території спеціального майданчика за адресою: автодорога М-14 «Одеса-Новоазовськ» 126 км - поблизу вул. Центральна, с. Весняне, Миколаївського району, Миколаївської області, як речового доказу, перевірки його наявності, стану та умов такого зберігання, яким повинна бути надана оцінка під час розгляду справи по суті та встановлення наявності або відсутності причинно-наслідкового зв`язку між протиправними діяннями або бездіяльністю відповідачів та заподіянням шкоди.

ОСОБА_1 у своєму позові визначив місце, де йому було завдано шкоди, а також зазначив взаємозв`язок між обставинами, з якими він пов`язує заподіяння такої шкоди.

При цьому оцінку зібраним у справі доказам, в тому числі мотиви відхилення або врахування, суд надає у мотивувальній частині рішення, ухваленого за наслідками розгляду справи по суті.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів щодо місця зберігання транспортного засобу саме на території Миколаївського району Миколаївської області.

Відтак висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для передачі справи до Печерського районного суду м. Києва є помилковими та суперечать положенням ч.6 ст. 28 ЦПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1.ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За такого, колегія суддів вважав, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, 369, 374, 379, 382 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Ухвалу судді Миколаївського районного суду Миколаївської області від 01 січня 2025 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: Т.Б. Кушнірова

Н.О. Тищук

Повний текст постанови складено 27 січня 2025 року.