Рішення

від 21.01.2025 по справі 296/6398/24

КОРОЛЬОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа № 296/6398/24

2/296/198/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" січня 2025 р. м.Житомир

Корольовський районний суду м.Житомира в складі головуючого судді Шкирі В.М., за участі секретаря Шваб Н.В., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача - Боровського Б.С. розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Житомирська обласна рада про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

11.07.2024 позивач звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради, зі змісту якого просить стягнути невиплачену заробітну плату за період з 01.02.2021 по.22.04.2021 в сумі 54061,99 грн., без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів, компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з. 01.03.2020 по 22.04.2021 в сумі 33 066,10 грн., без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежі, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 15.07.2022 року по 14.01.2023 в сумі 124 246,95 грн., без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів, судовий збір в сумі 1211,20 грн. та витрати на професійну правову допомогу 12112,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 21.01.2014 року він почав працювати директором комунального підприємства Готельний комплекс Україна Житомирської обласної ради відповідно до укладеного контракту. В зв`язку із закінченням контракту, 22.04.2020 року його призначили виконуючим обов`язки директора комунального підприємства Готельний комплекс Україна Житомирської обласної ради (розпорядження № 132-к від 21.04.2021 року).

22.04.2021 року розпорядженням № 144-к від 22.04.2021 року його звільнили з посади виконуючого обов`язки директора комунального підприємства Готельний комплекс Україна Житомирської обласної ради на підставі п.1 ч. 1 ст.41 Кодексу Законів про працю України.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 29.11.2021 року у справі № 296/4222/21 йому відмовлено в задоволені позову до Житомирської обласної ради та Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

18.04.2022 Житомирський апеляційний суд визнав незаконним його звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, але на роботі його не поновив і не стягнув середній заробіток за вимушений прогул.

13.12.2023 Верховним Судом скасована постанова апеляційного суду від 18.04.2022. Справа в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за вимушений прогул направлена до суду апеляційної інстанції на повторний розгляд.

24.04.2024 постановою Житомирського апеляційного суду у справі №296/4222/21 рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29.11.2021 в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу скасоване й ухвалее нове судове рішення про часткове задоволення позову, а саме: відмовлено в задоволенні позову до Житомирської обласної ради в поновленні його на роботі. Стягнуто з КП «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради на його користь 294971,00 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням з цієї суми установлених законодавством податків та зборів за період з 22.04.2021 по 14.07.2022 включно.

Відповідно до довідки від 22.04.2021 № 29 йому була нарахована заробітна плата в сумі 39835,24 грн. за лютий, березень 2021 року, яка залишається не виплаченою. Крім цього, не виконані рішення суду щодо стягнення компенсації за вимушений прогул з 22.04.2021 по 14.07.2022.

В порушення вимог вищевказаних норм закону відповідачем в день звільнення не було виплачено йому нарахованої суми заробітної плати за період з 01.02.2021 по 22.04.2021 в сумі 54061,99 грн.

Розмір заробітної плати був у лютому 2021 року - 21376,00 грн., в березені 2021 року - 18 460,24 грн., в квітні 2021 року - 21375,00 грн., з них відпрацьовано робочих днів-(15 днів х 948,45 грн.-середньо денна заробітна плата) 14 226, 75 грн. без урахування податків та обов`язкових платежів, що підлягають відрахуванню із заробітної плати.

У зв`язку з невиплатою належних позивачу сум при звільненні, з відповідача також підлягає стягненню середній заробіток за час затримки у виплаті заробітної плати.

21.01.2025 позивач ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 вказав, що він не може ні підтвердити , що позивачу була виплачена заробітна плата за спірний період ні спростувати це ж стосується і відпускних. Натомість він зазначив, що рішення апеляційного суду від 24.04.2024 було виконано частково у грудні 2024 року, оскільки на рахунки надійшли кошти то вони автоматично були зняті ДВС на виконання рішення суду.

Факт отримання грошових коштів у грудні 2024 підтвердив і ОСОБА_3 .

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази встановив обставини та визначив правовідностни, що склалися між сторонами.

Судом встановлено, що позивач з 21.01.2014 перебував у трудових відносинах з Комунальним підприємством «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради, та займав посаду директора з окладом 21375,00 грн щомісячно.

Відповідно до розпорядження голови Житомирської обласної ради від 21.04.2020 року за № 132-к ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки директора КП «ГК «Україна» тимчасово з 22.04.2020 року до призначення обласною радою керівника цього підприємства (а.с. 9).

Розпорядженням голови Житомирської обласної ради Федоренка В.І. від 22.04.2021 року №144-к ОСОБА_1 було звільнено з посади виконуючого обов`язки і директора КП «ГК «Україна» з 22.04.2021 року у зв`язку з допущенням грубого порушення трудових обов`язків, що призвело до виникнення заборгованості із виплати заробітної плати працівникам підприємства, відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Підстава: лист Житомирської обласної державної адміністрації від 01 квітня 2021 року за № 1803/2-21/45 та лист директора КП «ГК «Україна» від 16 квітня 2021 року №27 (а.с. 10).

24.04.2024 постановою Житомирського апеляційного суду у справі №296/4222/21 рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29.11.2021 в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу скасоване й ухвалене нове судове рішення про часткове задоволення позову, а саме: відмовлено в задоволенні позову до Житомирської обласної ради в поновленні його на роботі. Стягнуто з КП «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради на його користь 294971,00 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням з цієї суми установлених законодавством податків та зборів за період з 22.04.2021 по 14.07.2022 включно (а.с. 15-23).

Відповідно до довідки № 29 від 22.04.2021 позивачу нарахована заробітна плата за лютий 2021 року - 21375,00 грн, березень 2021 року- 18460,24 грн, що сукупно - 39835,24 грн. (а.с. 11).

Позивач розрахував, що за 15 робочих днів квітня 2021 року він би мав отримати 14226,75 грн при цьому за розрахунок було взято 948,45 грн - середньоденну заробітну плату, як те визначено в рішенні апеляціного суду від 24.04.2024 справа №296/4222/21

Проте, в день звільнення ОСОБА_1 не було виплачено нараховану суму заробітної плати за період з 01.02.2021 по 22.04.2021 в сумі 54061,99 грн. та відпускні за період з 01.03.2020 по 22.04.2021 в сумі 33066,10 грн .

Середній заробіток за час затримки розхрахунку при звільненні за період з 15.07.2022 по 14.01.2023 склав 131 робочий день, що в грошовому еквіваленті - 124246,95 грн.

Таким чином, суд встановив, що між сторонами існує спір з приводу розрахунку при звільненні, що регулюється нормами ст.117,3 32 КЗпП України та Законом України "Про відпустки".

Вирішуючи спір по суті суд прийшов наступного.

Відповідно дост. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1ст. 21 Закону України «Про оплату праці»працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно дост. 115 КЗпП Українизаробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Урішенні Конституційного Суду від 15.10.2013 № 9-рп/2013у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другоїстатті 233 КЗпП України, статей1,12 Закону України «Про оплату праці»Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій стані 233КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Відповідно до частини 1ст. 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені уст. 116 цього Кодексу.

Положеннямист. 116 КЗпП Українивизначено, що при звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі нормЗакону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов колективного договору.

Судом встановлено, що позивач з 21.01.2014 перебував у трудових відносинах з Комунальним підприємством «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради, та займав посаду директора з окладом 21375,00 грн щомісячно.

Відповідно до розпорядження голови Житомирської обласної ради від 21.04.2020 року за № 132-к ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки директора КП «ГК «Україна» тимчасово з 22.04.2020 року до призначення обласною радою керівника цього підприємства (а.с. 9).

Розпорядженням голови Житомирської обласної ради Федоренка В.І. від 22.04.2021 року №144-к ОСОБА_1 було звільнено з посади виконуючого обов`язки і директора КП «ГК «Україна» з 22.04.2021 року у зв`язку з допущенням грубого порушення трудових обов`язків, що призвело до виникнення заборгованості із виплати заробітної плати працівникам підприємства, відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. Підстава: лист Житомирської обласної державної адміністрації від 01 квітня 2021 року за № 1803/2-21/45 та лист директора КП «ГК «Україна» від 16 квітня 2021 року №27 (а.с. 10).

24.04.2024 постановою Житомирського апеляційного суду у справі №296/4222/21 рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 29.11.2021 в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу скасоване й ухвалене нове судове рішення про часткове задоволення позову, а саме: відмовлено в задоволенні позову до Житомирської обласної ради в поновленні його на роботі. Стягнуто з КП «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради на його користь 294971,00 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням з цієї суми установлених законодавством податків та зборів за період з 22.04.2021 по 14.07.2022 включно (а.с. 15-23).

Відповідно до довідки № 29 від 22.04.2021 позивачу нарахована заробітна плата за лютий 2021 року - 21375,00 грн, березень 2021 року- 18460,24 грн, що сукупно - 39835,24 грн. (а.с. 11).

Позивач розрахував, що за 15 робочих днів квітня 2021 року він би мав отримати 14226,75 грн при цьому за розрахунок було взято 948,45 грн - середньоденну заробітну плату, як те визначено в рішенні апеляціного суду від 24.04.2024 справа №296/4222/21

Представник відповідача не спростував, що позивачу було виплачено заробітну плату за лютий 2021 року в сумі 21375,00 грн березень 2021 року- 18460,24 грн, що сукупно - 39835,24 грн. та за 15 робочих днів квітня 2021 року 14226,75 грн.

Отже в цій частині вимоги є такими, що підлягають задоволенню

Щодо вимог про стягнення компенсацію за невикористану відпустку.

Відповідно дост. 74 КЗпП УкраїнитаЗакону України «Про відпустки»громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно з ч.1ст.83 КЗпП Українитаст.24 Закону України « Про відпустки»у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

За загальним правилом, передбаченим ч. 5, ч. 6ст. 10 Закону України «Про відпустки»право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем в період з 21.01.2014 року по 22.04.2021 року.

Заробіток ОСОБА_1 за 12 місяців (01.04.2020 по 31.03.2021) становить 295 233,12 грн.

Виплата компенсації за невикористану відпустку підлягає за період з 01.03.2020 року по 22.04.2021 року в сумі 295233,12 грн.(заробіток за 12 місяців що передував звільненню / 250 робочі дні) х кількість невикористаної відпустки 28 днів. = 33066,10 грн.

Представник відповідача не надав доказів того, що в день звільнення позивач отримав розрахунок з цього приводу.

Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені судом фактичні обставини справи та правовідносини, що їх регулюють, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині також є обгрунтованими та підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки з розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Так чт.117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Представник відповідача не заперечував під час розгляду справи, що в день звільнення позивача з ним було здійснено розрахунок.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем(заробітна плата,компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленимиЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбаченест. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Виходячи з того, що роботодавець не виплатив належні при звільнені позивачу суми та не надав належних доказів, що зазначені ним обставини стали перешкодою для своєчасного розрахунку з ним, а тому, відповідно дост. 117 КЗпП Українивідповідач повинен компенсувати позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних йому сум.

Позивач просить стягнути з відповідача розмір середнього заробітку за 6 місяців

Визначаючи суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до п. 6 ч. 5Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Оскільки, ОСОБА_1 звільнений з роботи 22.04.2021, то для обрахування середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно брати до уваги розмір заробітної плати та кількість відпрацьованих днів за лютий та березень 2021 року.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 948,46 грн ( із розрахунку (21375,00 грн. + 18 460,24 грн. = 39835,24 грн. : 42робочих дні) як визначено в Постанові Житомирського апеляційного суду від 24.04.2024 .

Відтак, середній заробіток з час розрахунку при звільненні ОСОБА_1 за період з 15.07.2022 по 14.01.2023 включно складає 124246,95 грн. (948,46 грн х 131 робочих днів).

Щодо податків та зборів

Так суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати в тому числі компенсації за невикористану відпустку, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми заробітної плати, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів.

Суд зазначає, що відрахування податків і обов`язкових платежів із заробітної плати в тому числі компенсації за невикористану відпустку не погіршує становище звільненого працівника, оскільки за цей період буде зарахування трудового стажу, та розмір заробітної плати буде враховано при виході на пенсію ОСОБА_3 .

Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19, від 16 листопада 2020 року у справі № 607/3509/17, від 23 грудня 2021 року у справі № 607/1429/17, 18 січня 2022 року у справі № 607/2699/17, отже з цього приводу практика є сталою.

Натомість середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати). Аналогічна правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц та постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17.

Рішення щодо стягнення заборговаваності по заробітній платі, у межах платежу за один місяць, підлягає негайному виконанню на підставі п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України .

Щодо стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст.133ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2-7ст.137ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Також суд зазначає, що відповідно до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (ст. 1 вищевказаного Закону).

За приписами ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності є, зокрема надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

З викладеного слідує, що до правової допомоги належать консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зробленим у постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Отже, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30 вересня 2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява № 58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Так, на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем було долучено до справи:

- копію ордеру на надання правничої допомоги серія АМ № 1099112 від 01.07.2024 (а.с. 63).

- АКТ-ЗВІТ прийому-передачі наданої правничої допомоги від 21.01.2025 згідно якого витрачено 16 годин часу, в тому числі :

- первісна консультація- 1 година;

- вивчення нормативних матеріалів, опрацювання судової практики-2 години;

- підготовка, участь та робота у судових засіданнях 04.09.2024, 19.09.2024, 21.10.2024,20.11.2024, 23.12.2024 (10 годин)

що з розрахунку 1211,20 грн становить 19379,20 грн

- відомості, що 01.07.2024 року адвокат отримав в рахунок гонорару - 10000,00 грн а 23.12.2024 - 9000,00 грн.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у Постанові по справі №178/1522/18, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Суд констатує, що 04.09.2024 року розгляд справи не відбувся через зайнятість головуючого судді, як слідчого судді (а.с.59) розгляд справи відкладено на 19.09.2024 проте представник позивача був в суді та отримав повістку-повдомлення на 19.09.2024 (а.с.60)

19.09.2024 судове засідання розпочато о 15:06 годині о 15:55 суд прийняв рішення оголосити перерву у розгляді справи до 21.10.2024 та закрив судове засідання о 15:56 (а.с.70-73).

21.10.2024 розгляд справи не відбувся через зайнятість головуючого судді, як слідчого судді (а.с.95) розгляд справи відкладено на 20.11.2024 проте представник позивача був в суді та отримав повістку-повдомлення на 20.11.2024 (а.с.97)

20.11.2023 розгляд справи не відбувся через перебування головуючого судді у відпустці (а.с.104) відомості про перебування представника в суді відсутні. Розгляд справи відкладено на 23.12.2024

23.12.2024 розгляд справи не відбувся через замінування суду (а.с112) відкладено на 21.01.2025 відомості про присутність адвоката в суді відсутні.

21.01.2025 представник позивача до суду не з`явився, проте позивач просив здійснювати розгляд справи без його участі

Отже, представник позивача взяв участь у 1 судовому засіданні 19.09.2024, яке тривало близько 1 години

Оцінюючи співмірність, реальність та пропорційність судових витрат, які просила стягнути сторона позивача з відповідача , а також те, що зазначена категорія справ є справою незначної складності, що в свою чергу не потребувало додаткових зусиль, а також той факт, що представник відповідача приймав участь лише в одному судовому засідання, яке тривало 1, та протягом розгляду справи подав одне клопотання (а.с.96) проте з`влявся до суду 04.09.2024 , 21.10.2024 суд приходить до висновку, що вимоги слід задовільнити частково.

В даному конкретному випадку суд вважаає, що реальним, співмірним та необхідним буде стягнення з позивача на користь відповідача 8000,00 грн.

Відповідно дост. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено то з відповідача підлягає стягнення судовий збір на користь позивача у розмірі 1242 грн 50 коп., що сплачений позивачем 11.07.2024 при зверненні до суду (а.с.24)

На підставі викладеного, керуючись ст.47,74,83,115,116,117,232 КЗпП України,Законом України «Про оплату праці»,Законом України «Про відпустки», Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, ст.ст.2,4,12,13,76-78,81,141,258,259,264,265,273,289,354,355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Житомирська обласна рада про стягнення невиплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні- задовільнити .

Стягнути з Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради (місцезнаходження: 10014, м.Житомир, вул.Київська,3 код ЄДРПОУ:38035794) на користь ОСОБА_1 ( місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ):

- невиплачену заробітню плату за період з 01.02.2021 по 21.04.2021 року включно в сумі 54061 (п`ятдесят чотири тисячі шістдесят одну) гривню 99 копійок, з яких підлягає утримання податків і обов`язкових платежів ;

-компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 01.03.2021 по 22.04.2021 в сумі 33066 (тридцять три тисячі шістдесят шість) гривень 10 копійок з яких підлягає утримання податків і обов`язкових платежів.;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 15.07.2022 по 14.01.2023 в сумі 124246 (сто двадцяіть чотири тисячі двісті сорок шість) гривень 95 копійок.

Стягнути з Комунального підприємства «Готельний комплекс «Україна» Житомирської обласної ради (місцезнаходження: 10014, м.Житомир, вул.Київська,3 код ЄДРПОУ:38035794) на користь ОСОБА_1 ( місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

- судовий збір в сумі 1242 (одна тисяча двісті сорок дві) гривні 50 копійок;

- витрати на правову допомогу в сумі 8000 (вісім тисяч гривень) 00 копійок.

Рішення щодо стягнення заборгованості по заробітній платі, у межах платежу за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Cуддя В. М. Шкиря